Ніна  Даниленко.

Чорна  вена

-    Жити буде,- діловито сказав травматолог переляканим батькам. - І навіть не кульгатиме. І оце, - він грубо тицьнув п’ятірнею в наклейку на лиці , - скоро загоїться.

   Розпорота щока боліла йому не менше від переломів, через які доведеться місяць пролежати на спині.  Ні  встати,  ні сісти, ні на бік перевернутися. Їсти - лежачи, в туалет – під ковдрою в незручну посудину, душ - волога серветка.  В робочому стані лише руки та голова, яка все добре пам’ятає. Свідомості не втрачав і як зараз бачить модельну ногу  того дівчиська, котре так рвалося вибратися з перекинутої машини, що розпанахало йому каблуком пів обличчя.

    Це вона наполягла  поїхати через  перехрестя, яке він завжди оминав як небезпечне. Хлебтала віскі з горла, штурхала його під бік і лоскотала, коли  вдивлявся в погано освітлену вулицю. Полізла з обіймами, коли треба було пропустити той «Рено».         Це через неї він тепер поламаний, його машині кінець , гаплик і тому «Рено».

    Його водій та пасажир  виявилися не простими пацанами. За свої легкі травми та машину заламали таку суму, що батьки мусили за безцінь продати свою  древню «Ауді», дачу, деякі меблі,напозичатися у банків та в родичів і  тремтіти, щоб сина на час хвороби не вигнали з роботи. Адже  віддавати  борги можна було тільки з його зарплати, бо їхніх вистачало тільки на прожиття - а ще ж треба було й на ліки.

     Те дівчисько не тільки не провідало його чи не подзвонило - у неї вже й «даний номер не обслуговується».

  На ліжку  напроти літній чоловік, що впав із черешні , теж заліг надовго. Коли до нього навідалася донька, пригадав, що бачив її на другому офісі їхньої фірми.

  Про його фірму досить  буде знати, що  мала вона квіткову  назву  «Левкой» . І від прізвища хазяїна - Левченко(позаочі Левко), і від  профілю - виготовлення косметики та  медпрепаратів на основі ефірних олій.  Товар розходився добре, фірма стояла на ногах міцно, режим був строго пропускний, співробітники добиралися ретельно, як у розвідку, керівництво   не  світилося на публіку і уникало реклами своїх виробів. За умовчанням було зрозуміло, що хазяїн боїться витоку інформації про рецептуру. Платили  спеціалістам добре. Він завдяки економічній освіті і володінню англійською був на  головному офісі менеджером топ-рангу, а Зоя(так звали доньку сусіда по палаті) перебивалася на  третьорядній посаді.

   З роботи його не попросили, однак і матеріальної допомоги на лікування, як то бувало з іншими працівниками при менш серйозних діагнозах, не виділили. Звідкись дізналися, що він в аварії сам винен. То й сам собі  раду давай .

      Світ для лежачого хворого обмежується простором на два повороти голови( з одного - тільки стіна), отож мимоволі доводилося  детально розглядати доньку сусіда. Незрозумілого віку і як би це сказати, трохи занедбана. Волосся підстрижене нерівно, нігті одного кольору, помада іншого,  худа, занадто смаглява для початку літа, зуби трохи криві, на шиї з одного боку темно-синя, майже чорна вена .  І попри всі вади загальне враження Зоя справляла якесь заспокійливе. Зайвого не скаже, а коли треба говорити, репліки доречні й тактовні.  .

   Якось так вийшло, що вона стала затримуватися в палаті. Ніби й не збирався, а все ж розповів їй , що з ним сталося. Пошепки, щоб чула тільки вона.  Слухала мовчки. Тільки вена на шиї натягувалася і посмикувалася. Так буває , коли дорослий здушує горло, щоб не закашлятися, а дитина - щоб   не розплакатися.  І знову якось так склалося, що  її табуретка поволі опинялася все ближче до його ліжка.

  А коли мати прибігла в сльозах - полетів котел автономного опалення, треба  купити новий, поки тепло, а де ж брати ті гроші, Зоя    дала йому 700 доларів. З тієї суми, яка після розлучення з чоловіком дісталася їй від продажу спільної квартири. Зоя з синами перейшла жити до батьків, які мали хоч і не дуже благоустроєну і  на далекій околиці,  та все ж досить простору хату.

     Він узяв. І в сумֺятті почуттів, де змішалися вдячність, відчай від своєї безпорадності, злість на себе і  на оту з гострими каблуками, однією рукою притягнув її до себе. Обережно лягла головою на його плече. Він ще обережніше( щоб  менше боліло)  знайшов її губи.

    Після лікарні  у них  було і все  інше. Ніби крадькома. Мав мужність зізнатися собі, що соромиться віку Зої (на хвилиночку - 43).   ). Мав мужність і помітити, що  без машини на нього майже не западають дівчата  потрібної естетичної категорії. Та й сам він після аварії   став прискіпливіше фільтрувати  перспективи інтимних пригод . Зважувався на них лише з дівчатами, про яких знав - продовження не вимагатимуть і забудуть його раніше, ніж він їх.

    Із Зоєю   зустрічався завжди у її батьків, ніколи в нього. Бо мати  безперервно  виносила мозок нагадуваннями про чужих «нагуляних» дітей, про злидні та  про стервозних тіток , які зваблюють молоденьких  хлопчиків( на хвилиночку-32).

     Про те, що він досі не віддав Зої жодної гривні боргу і що саме завдяки її грошам у них удома тепло, мати не хотіла й слухати.  Не сперечався . Бо якби не батьки, його б лікували  оті з «Рено». Своїми методами. 

   Ще шкутильгав на роботу з ціпком, коли нарешті реалізувалися давні чутки: їхня фірма відкриває нове велике виробництво. Виникають нові посади з хорошою оплатою і  він серед кандидатів на одну з них. Це було якраз на часі, адже   борги ніяк не хотіли танути. Зоя  знову іноді давала гроші,  він не хотів брати. Одначе  брав. І чим довше це тривало, тим гучніше клекотів   у ньому протест проти цих стосунків. Почуття Зої до нього значно серйозніші, ніж йому це потрібно .  І прискіпатися нема до чого. Ніяких прохань, претензій, запитань про майбутнє. Вона просто раділа, що він іноді  є.

       Так би воно й тяглося ще невизначений час, якби не зустрів Соню.

   Повертався з  Києва і в Інтерсіті поряд опинилося…сяйво, світло,  ореол -  щось таке невагоме у шлейфі  ароматів, які «Левкою» і не снилися. Волосся сріблясто - золотаве, серпанкове мереживо на білих руках, гострі  іскорки  від сережок на прозорій шиї…Кілька слів про поїзд, про погоду. Про теплу колу. Про зламаний кондиціонер. Хто куди їде , хто де живе(обоє в тому самому місті), хто чим займається. Він там-то, вона у свого батька референтом. Хто як часто їздить у Київ - він рідко,  вона регулярно.

     Отут би йому пригадати  поради психологів, по яких він вивчав прийоми роботи з персоналом та клієнтами. Отут би воскресити в пам’яті пункт «Слухайте слабкі сигнали» і допитатися, що їй так часто потрібне в столиці. Одначе ж ні. Це знайомство здалося вікном із темного задушливого приміщення у квітучий сад  і він надихатися не міг його медовими пахощами.

Все  у них із  Сонею пішло значно  швидше, ніж можна було припустити(знову  малопомітний важливий сигнал). І він не міг би поклястися, що  втіха від цих стосунків залежала тільки від краси та чарівності Соні. Ні. Він  ще й знав, що мережа магазинів її батька і відповідно квартира та авто у  Соні і родинна вілла біля моря у разі одруження позбавлять його  багатьох витрат. Проте    ввічливо відмовлявся від пропозицій майбутнього тестя перейти працювати до нього. Бо у разі підвищення в « Левкої» мав би відчутно більше.

  Про свої борги не казав і залазив у нові на розваги з Сонею. Іноді на це ішли і гроші Зої, до якої все ж зрідка навідувався . Відкладав остаточний розрив  до  «після весілля».

    …До весілля лишався якийсь місяць, як його викликав Левко і запропонував тижневе відрядження до Д., де містися їхній філіал.

-    Крім основного, я маю до вас ще й спеціальне завдання. Ось пакет із дуже важливою інформацією, яку я не можу довірити   електронній пошті. - Левко подав   товстий зеленкуватий конверт без напису. - За ним після попереднього дзвінка зайде …-( назвав прізвище знайомого працівника фірми-партнера).- У який день - не знаю.-Як тільки віддасте конверт, передзвоніть мені  і скажіть, що про закупівлю комп’ютерів ви домовилися. Про це прошу нікому ні слова.  З вами поїде  також Зоя Галай з другого офісу, у неї там свої справи.

   Це було більш ніж невчасно. Житимуть обоє у відомчому готелі їхньої фірми. Вона неодмінно зрадіє нагоді побути разом, а йому це в облом. І без того вже помічав , що вона  незвично задумлива і стривожена. Проте  мовчить, краще б уже спитала щось. А тут ще конспірація з пакетом, зайвий прес на нерви. Хоча йому вже доводилося  доставляти в інші міста зразки нової продукції  та документацію через посередників і з численними пересторогами.

     Вирішив , щоб не мати додаткових напруг, не ухилятися від спілкування із Зоєю, і вона тричі була у нього в номері. На ніч не лишалася. До неї не ходив, щоб не тягати туди сумку, де був захований конверт. За ним ніхто не йшов . Вранці, коли вони вже мали вибиратися з готелю на поїзд, набрав Левка і сказав, що про закупівлю комп’ютерів не домовилися, тому що постачальники не прибули.

-    Думаю, що їх уже й не буде. Їдьте додому,- була відповідь, -і  одразу по прибуттю зайдіть.

   Уже спакувавши речі, за звичкою  перевірив, чи на місці пакет. Робив це по кілька разів на день . І навіть уночі, коли вставав у туалет. Сумочку з ним носив через плече  і не знімав навіть на нарадах.

     Конверта не було.

Перерив усе в сумці та рюкзаку, перекидав у номері, обнишпорив  усі закутки та щілини – нічого . Невже…невже  Зоя? Ні, вчора після того, як вона пішла, двічі глянув - конверт був на місці. Чи  то він дивися раніше?До коньяку? Перечепився ж он через пляшку під час пошуків. Взагалі пив мало,  міні-бар усі дні лишався заповненим. А того вечора  до появи Зої  ковтнув. Бо так щось каламутно було на душі. Передчуття чи що?Але ж стоп - пляшка порожня  менше ніж до половини. Замало для втрати пам’яті…

   А Зоя вже стукала в двері і кликала – пора  їхати.       Сам не свій, мимо неї кинувся на ресепшен і попросив - якщо в номері 219 знайдуть якусь річ, то то його і хай передзвонять туди- то..

Зої, щоб не допитувалася, чим занепокоєний, сказав, що колектори з банку знову напосідаються. Навіть  серед ночі дзвонили. Якби вона в цей  момент запропонувала гроші, міг би зірватися.

   До Левка пішов на ватяних ногах . Той незворушно вислухав його плутану розповідь. Попросив добре все пригадати . Зокрема, куди ходив, з ким і як спілкувався, чи був хтось у нього в номері  тощо і  звелів надати письмове пояснення з  версіями зникнення пакета.

… - Я ось тут детально описав свої дії та контакти і хотів би додати дещо усно. Я не впевнений, однак було б неправильно  не поділитися сумнівами, якщо вони є. У мене бувала три рази Зоя Галай. І лишалася надовго. У нас…близькі стосунки. Давно…

- Тобто ви підозрюєте її? А навіщо їй пакет? Як вона про нього довідалася?Ви ж запевняєте, що ніхто про нього нічого не знав.

- Може, поки я був у душі, то заглянула в мою сумку і взяла.   Я …хотів припинити ці зустрічі, бо в мене є дівчина. Наречена…молода, а Зоя Вікторівна бажала  продовження.  Крім того, я винен їй гроші і поки що не мав можливості повернути. Може, вона сердилася на мене за це, ревнувала  і хотіла якось дошкулити. Я не стверджую, просто припускаю…

- Гаразд, я поговорю з Галай і викличу вас.

До того виклику він боявся зустрічі з Зоєю, однак вона й через два дні, коли вже напевне побувала у Левка, не дзвонила. Йому важко було бачитися з Сонею і в нього аж температура піднялася від намагань бути безтурботним та ніжним.

   - Романе Сергійовичу,- знову  ошпарив окропом  Левко,- Галай сказала, що дасть пояснення лише у вашій присутності. Тож чекаю вас обох у себе завтра о десятій.

Ага,  дасть якісь пояснення. Отже, щось було? Але як? Через балкон залізла? Через стіну проникла? Через вікно влетіла? Так  чи інакше, появилася слабка надія на те,що коли Зоя якось причетна до зникнення конверта, то це буде чудова нагода порвати з нею і бути відносно чистим перед Левком та розраховувати на підвищення.

    Коли він з’явився на «очну ставку», Зоя   вже була там.

  - Романе Сергійовичу, Галай просить, щоб ви назвали причини, з яких вона приходила до вас у номер.

-Я..ми... У нас був інтимний зв’язок  і  вона…

Зоя підвелася і випросталася.

-    Ми  спілкувалися в лікарні, де лежав  мій батько і потім Роман Сергійович іноді навідувався до нього додому як до хорошого знайомого. У номер до нього  заходила як колега. У нас не було ніяких інтимних взаємин.

-    А от він стверджує, що були ,- Левко запитально підняв брови.

Мусив на те квапливо кивнути. Якби    зам’явся, виставив би себе брехуном перед шефом. І тоді у Зої  зникав важливий мотив до того, аби  через його охолодження  якось йому допекти.

- Якщо так,- твердим голосом  продовжила Зоя,- то Роман Сергійович мав би тут і зараз назвати серйозну фізичну ваду на моєму тілі.  У постелі зі мною він не міг її не помітити.

- Звичайно, помічав. У тебе…у вас  кривуваті ноги у колінах.І  …груди обвислі. Права більше. І шрам  унизу справа від якоїсь операції. І дуже темна, аж чорна, вена на шиї - он там зліва.

  - Валерію Дмитровичу,- Зоя обернулася до Левка,- у половини  людей є якісь рубці від хірургічних втручань чи травм. У декого навіть на обличчі. Груди  далеко не в усіх юних дівчат стирчать, не кажучи вже про жінок, що  народжували. У багатьох людей ,  серед них і Роман Сергійович, це  зараз добре видно, ноги нерівні. Чорну вену в мене може бачити кожен. А я говорила про особливу ваду, якої нема ні в кого і яку можна помітити лише коли я роздягнена. Хай назве її.

   Він сидів як обварений і мовчав. Тоді Зоя  зняла блузку і підняла руку.

- Скажіть, цього можна не помітити? Це у мене з дитинства, коли я необережно перекинула миску з киплячим варенням.

   Внутрішню сторону плеча  , бік і частину лопатки покривали  потворні коричнево-сині плями та рубці.

-    Можете доторкнутися до них, я дозволяю.

Він одвернувся. Левко протестно замахав руками.

-    Отож , Валерію Дмитровичу,-Зоя одягалася, руки її тремтіли, ,- ви переконалися,що  я не мала жодних стосунків з Романом Сергійовичем, окрім ділових, ніякого пакета не бачила, навіть не чула про нього і не мала жодних причин його викрадати.

-     Він  винен вам гроші,- вставив Левко.

-     Так, але я  тоді була впевнена і зараз переконана, що він їх віддасть.

-    - Добре,- заметушився спантеличений Левко,- ідіть працюйте. Ми повернемось до цієї розмови пізніше.

   Якби це трапилося не з ним, то вважав би цю історію макулатурним детективом, якого зліпив пришелепуватий графоман. Однак усе відбувалося насправді  і від цих подій залежала його фінансова база. А це майже  те, що доля.  Він тремтів і за кар’єру, і за стосунки з Сонею - хоч би нічого не дізналася!  І його аж сіпало через Зою. Ніколи в неї не було ніяких опіків! Невже ошпарила себе окропом чи  зашкварила праскою, щоб виставити його брехуном і помститися за те, що він іде до іншої - адже Левко напевне передав його пояснення про наречену. Однак її шрами нібито давні. Недавні (він помацав рукою обличчя) мають зовсім інший вигляд. І куди зрештою зник той конверт?

  Він  майже не їв і не спав, поки дочекався виклику до Левка. Зоя прийшла пізніше, змарніла ще більше від нього. Тільки Левко був бадьорий і навіть веселий.

- Шановні колеги,  мені доводилося працювати з різними людьми і розбирати різні історії, але ваша - унікальна. Хочете її послухати?

    Обоє не ворухнулися .

-Почнемо з вас, Романе Сергійовичу. Ось пізнаєте?-Левко витяг із шухляди знайомий  конверт. -  Я довірив вам цінний документ, а ви його загубили. Ви  у Д. жили в нашому відомчому готелі, там усюди свої люди і в обслуги є дублікати ключів.  Коли в  останню ніч ви міцно спали, наша людина спокійно зайшла і взяла пакет із сумки , що висіла на стільці. А документ мав би бути під подушкою , під матрацом чи де завгодно - тільки б ніхто сторонній  не міг безперешкодно туди проникнути. Хоч би й у  білизну ви  мали б зашити пакет, щоб уберегти. Не вберегли і перевели стрілки на близьку вам жінку. Так-так , Зоє Вікторівно,  у вас справді був…роман , якщо тільки  можна так назвати ті стосунки, які Роман Сергійович  старанно приховував. І коли ви намагалися це заперечити, то не тільки тому, що боялися, аби  на вас не повісили  крадіжку. Ні, ви ще й хотіли поставити в двозначну ситуацію чоловіка, який вас зрадив, побоявся про це сказати, заборгував вам  та ще й звинуватив у тому, чого ви не робили. Хтось із вас хоче щось сказати?

  Обоє сиділи непорушно, як статуї . У тиші, що залягла в кабінеті, йому здавалося, що  чує лише  дзюркотіння струмків поту, який ринув по спині.

-Ну, то я продовжу. З вами, Зоє Вікторівно, я  не знав, що й робити. Спосіб вашого захисту…чи нападу був , як би це висловитися - надто екзотичним. Він мене заінтригував,зізнаюся. Я попросив службу кадрів  доставити мені всі  матеріали про вас. Серед них була і флешка з фото та відео   наших корпоративів на турбазі. Я прошу обох глянути сюди.

  Левко розвернув ноутбук.

- Тут багато ваших зображень, Зоє Вікторівно. І в купальнику теж. І ось дивіться -з піднятими руками. Коли ви граєте у волейбол. Ніяких шрамів там немає!  Це знято минулого  літа. А ви казали – опіки з дитинства.

Зоя мовчала. Мовчав і  він. Що з того, що Зою  викрито - пакет він усе одно проґавив.

- Я був далекий від думки,- продовжив Левко,- що ви покалічили себе напередодні нашої розмови. Я уважно вивчив   вашу біографію і знайшов там один момент. Ваша мама довгі роки працює в театрі гримером, так? І напевне  вміє змінювати зовнішність людини до невпізнання. А зробити якусь там рану чи шрам для неї - пара дрібниць. Я    попросив  би показати мені ваші опіки ближче. Цікаво, їх можна відклеїти чи необхідно змивати?

- Не треба,- Зоя відвернулася до вікна, - все так і було.

- Так, а тепер найголовніше. Ви знаєте, що ми відкриваємо  ще один підрозділ – «Левкой плюс». Нам потрібні кадри. Вас , Романе Сергійовичу, ми планували на директора. Генерального.

   Він обімлів. Навіть не підозрював, що міг потрапити так високо.

-Ви знаєте, що ми кадри підбираємо дуже ретельно. Перш ніж когось призначити на відповідальну роботу, старанно перевіряємо. Роман Сергійович успішно  пройшов чотири перевірки, сам того не знаючи. Одну незаплановану - після аварії. Ви були її винуватцем, а це свідчить про необачність.  Пакет - це був останній і далеко не найскладніший тест. Хочете знати, що там?

   Левко  недбало розірвав конверт.

- Я поклав сюди пачку зіпсованих екземплярів із кошика для сміття.   Нам важливо було знати, чи вбережете ви його і як поведетеся, коли  втратите. Ми, я вже сказав, знали, що Галай його не брала. Певно, ви теж це знали, а проте ж постаралися перевести на неї стрілки. -  Ви, Зоє Вікторівно, непоганий фахівець, проте  ні в які мої плани не входили і поїхали в це відрядження замість вашого колеги, якому терміново довелося приймати іноземну делегацію. Тобто ви просто випадково попали під роздачу. І водночас допомогли розкрити мені ще деякі якості натури нашого претендента на високу посаду. Колишнього претендента. Власне,- він вказав рукою на двері,- вам обом тепер тут не місце.

   Того ж дня він з радістю, зображувати яку було гидко до нудоти, сказав Соні, що розрахувався і заради неї готовий працювати з її батьком.

Так він почав займатися торгівлею жіночим одягом та аксесуарами.

  …А потім справи повернулися так, що через два роки найняв двох студентів, щоб вони стежили за Сонею. І сам став третім.

    Її подруга, що заздрила становищу Соні, зловтішно нашепотіла: повернувся з Києва бойфренд Соні ще зі шкільних часів - і сказала хто . Його пересмикнуло від подвійної огиди.

То була «зірка» місцевого телеекрану . Верткий, оченята полохливо бігають, мову знав погано, тримався зверхньо ,  часто не давав співромозмовнику й рота розтулити. Потім зник з міста, іноді виринав на київських  каналах  у рекламі пива, а тепер знову тут виплив. На новоствореній студії одного олігарха, який хотів пропіарити свою персону через «звіздуна» зі столичною позолотою. Той розгодувався, відпустив масні  патли і став схожим  на літню жінку. І оце отакого…І оце з отаким… Його Соня, його дружина ?

  Так, саме з отаким. Саме його Соня.  У них , розказала та ж подруга, з  телевізійником то спалахувало, то загасало ще зі школи. То  до нього Соня каталася в Київ.А Роман  трапився якраз тоді, як застала  того з іншою. І заміж вийшла  майже отому назло, і якийсь час не мала з ним зв’язку, а коли він повернувся,то …

    Кажуть, старої любові іржа не їсть. Не їсть корозія і примх розбещених  дівах, яким усе можна за батьківські гроші.

   Соня  стала дратівливою і потайною, хоча й старалася  замаскувати це спалахами штучної пристрасті.А він сірів,  худнув,скреготів зубами, збирав фото- та відеосвідчення зрад Соні – і збирав гроші. Тобто вони йшли тестеві мимо каси. Тесть  цього не відчував, просто не так швидко багатів. Борги за аварію були погашені, тепер він хотів стягтися хоч на крихітну квартиру і сяку-таку машину. Чим і коли це скінчиться,  не знав. Боявся вибухнути - і поповнював досьє, щоб у разі розлучення щось виторгувати у зрадливої дружини. Хоча що? Машина в неї тестева, квартиру батьки купили їй ще до шлюбу. Тож хіба щось по дріб’язку, однак і того ніде взяти.

  Ось і зараз він сидів у орендованій машині в закутку між базаром та дорогим рестораном, куди зайшли Соня з тим  звіздуном.   Вийдуть- зніме. Старався заспокоїтися, але серце бухало так, що ребра розпирало.

    І закалатало ще дужче, коли  в торгових рядах над головами покупців  побачив Зою. Про неї не знав нічого й знати не хотів. Пропускав будь-які згадки про «Левкой» у медіа, не зазирав у свій аккаунт в соцмережі, скидав дзвінки колишніх колег , тікав від них на вулиці.  Добре, що його помешкання і магазини та обидва офіси «Левкоя» знаходилися в протилежних кінцях міста.

   Спочатку боявся, що  Зоя телефонуватиме. Однак  вона мовчала.  Згадував її з ненавистю, адже через неї позбувся кар’єри і тепер у ганчірках копирсається.  Через неї оженився на Соні, інакше не виборсався  б із боргової безодні.

   Хоча що ж це він забув -  Соня вабила його не тільки грішми. І вабить. Може, навіть більше тепер, коли оті її діамантові блискітки на фарфоровій шиї слинить  пихата потвора з липким волоссям. А Зоя…

   Зоя знову торгує  дешевими сумками.           Вона розповідала, що до «Левкоя»  працювала там поперемінно з подругою, показувала йому те місце і ту напарницю. То собача робота з мізерним заробітком  . І це через нього  Зоя знову опинилася на базарі.  А він не повернув їй жодної гривні боргу.

  В очах йому стрибали оранжеві сполохи  від люті на трьох( машинально торкнув щоку)жінок, які незалежно одна від одної калічили його життя. Пригадав, як у лікарні Зоя виносила його судно  , і  готовий був вискочити і вдарити її за це.

А рука, яка могла б це зробити,  тим часом  шаруділа в портмоне і  перебирала кілька карток з різних банків. Скільки він винен Зої? З тими,  що в лікарні,  і тими, що давала потім - ну, десь тисяча з лишком  зелених. Ось на цій картці тисяч двадцять гривень. Мало за нинішнім курсом, та хай це піде в компенсацію за  втрату ним роботи в «Левкої». Хай знає, що не знищила його і він піднявся. І назло  Соні, бо це ж гроші її батька.

  Не знайшов папірця, щоб  написати пін-код, намалював цифри на 50-гривневій купюрі, вибрався з машини  і застиг , ламаючи картку в пальцях.

   До Зої наблизилася та сама подруга. По жестах видно було - дякує за щось. Зоя з усмішкою вийшла  з-за лотка , махнула рукою і попрямувала до стоянки машин. Він бачив її волосся. Тепер підстрижене охайно. Бачив її розпрямлені плечі. Бачив чорну вену на шиї - тепер вона ледве вгадувалася. Бачив її сумку - Луї Віттон. Бачив плаття - Лора Ешлі. Два роки на барахлі в тестя навчили його розпізнавати вартісні речі. Ясно, що вона просто прийшла провідати подругу і по старій пам’яті підмінила її, поки та відлучилася.

  Далі він побачив, як Зоя взялася за дверці  жовтого «Корвета». Старої моделі і не раз ремонтований, але ще кілька років - і перейде в розряд колекційних. Сіла за кермо і рушила. Два роки тому вона не вміла водити. Навіть на велосипеді не їздила.

  Дерев’яними кроками повернувся в машину, дістав айфон і наклюкав у пошуковику «Зоя Галай». Є. «В обласному центрі відкрилася виставка  полотен художниці Зої Галай»; «Шістнадцятирічна Зоя Галай перемогла у турнірі з шахів»;  « «Вчителька Зоя  Олегівна Галай із Мелітополя врятувала ученицю  від нападу собаки»; « Галай Зоя Вікторівна. Фірма «Левкой плюс». Генеральний директор.  Адреса, телефон, сайт, години прийому…»…