Леся Гринців

Маріанна

1

Вона не була красунею. Та був у ній  особливий шарм, який притягував погляди чоловіків. Сині, з фіалковим відтінком очі, чарували своєю загадковою ,незвиклою красою. Довгі ,пухнасті вії  опушували її чарівні очі. Усміхалась вона зрідка, та коли ї й було  весело, то очі іскрилися вогниками ,  відображаючи  її  пристрасну натуру. Здавалось, що погляд проникає в саме серце. Цей погляд важко було забути. Він магнетизмом  діяв на прохожих.

Чорні брови рівним шнурочком нависали над очима. Коли  хмурилась, то здавалось, що брівки зливаються в одну лінію. Смаглява шкіра і легкий рум’янець додавали краси обличчю. Червоні, як  калина уста і злегка випнуте підборіддя- видавали в ній твердий, вольовий  характер. Ніс, з ледь помітною  горбинкою ,робив її схожою на скульптуру гречанки.  Волосся чорне, як воронове крило ,  додавало краси не зовсім  правильному овалу  лиця. Це важке  підборіддя, завжди  видавалось  їй  недоліком і часом засмучувало. Та вся її зовнішність мала в собі особливий шарм, який привертав увагу прохожих. Витончені , доглянуті руки і вся її постать створювали ілюзію неземного походження. Струнка  фігура, тонка талія і довгі ноги – робили її богинею.

Маріанна завжди ходила з гордо піднятою головою, ніби тримала на голові корону. Хода  її була плавною і повільною , йшла-  наче лебідка , що пливла  по воді.

Не все було ідеальним в її зовнішності, та люди, які  проходили повз неї,  не залишались байдужими. Чарівність і привабливість била з  неї  струменем кришталевого джерела. Не один юнак побачивши її-втрачав голову. Та Маріанна  на нікого не звертала уваги. Не тому,  що була  гордою  і холодною, а тому, що серце  її заполонив випадковий  прохожий,  якого вона  зустріла , прогулюючись сквером з своєю собакою Марсом. Дивне ім’я мала собака,  та кличку отримала  за свій  бойовий характер. Марс завзято гарчав на прохожих чоловічої статі, які намагались познайомитись з Маріанною, ніби вважав себе її охоронцем.

Проходячи алеєю парку ,вона звернула увагу на симпатичного молодого чоловіка , елегантно  одягнутого,  з красивою, спортивною фігурою. В руках він ніс  великий букет білих, з  ледь зеленим відтінком ,троянд. З часом вияснилось ,що ці  квіти він  ніс для сестри Ольги, яка  проживала  також у Львові  і в якої в цей день було день народження.

Коли вони наблизились одне до одного, прохожий від захоплення зупинився і вручив дівчині одну з троянд , при цьому сказав, що ця квітку він дарує їй  за  чарівну  вроду. Маріанна злегка  почервоніла, знітилась ,та троянду прийняла з усмішкою, щиро подякувавши . Дивно було Маріанні, що вона  з першого погляду  захопилась красивим чоловіком. Це був унікальний випадок, бо за звичай вона не знайомилась на вулиці  з мужчинами. Її зачарував  пронизуючий  відкритий погляд , його добрих очей. Здавалось, що він дивиться і бачить її наскрізь. Чуйність  і доброта говорили  в кожнім русі, в кожній рисі його красивого  обличчя. Очі, як синє море в стані спокою ,густе ,пшеничного кольору волосся з гарною сучасною стрижкою .Ямочка на підборідді свідчила про веселий характер і доброту. Усміхаючись, у нього з’являлися  ямочки на щоках, які прикрашали все його мужнє обличчя.

Познайомились… Його звали  Орестом. Дивно, що в цей раз Марс  жодного разу  не загавкав і не кидався на незнайомця. Ніби відчував спорідненість їхніх душ. 

Орест глянув на годинник і заметушився. Сказав, що запрошений на день народження сестри і вже запізнюється. Змушений був попрощатись і на прощання дав Маріанні візитку. Їй не хотілось з ним розставатись, та все ж змушена була його відпустити.

2

  Повертаючись  додому,  її не покидали думки про Ореста. Такого мужчину вона мріяла зустріти все своє життя. Гордість і сором’язливість не дозволяла їй першій зателефонувати, але ж свої координати  вона йому не залишила.

  На візитці було  вказано, що Орест  працює  у відомій  адвокатській компанії  і проживає в Києві -далеченько від  її рідного  міста Львова.

На наступний день,  знову прогулюючись з Марсом ,вдивлялась пильно в людей, надіялась  з ним  зустрітись. Та  все даремно, Орест  не з’являвся.

  Маріанна засумувала,  ніхто і нічого не могло її розрадити. 

Коли близька  подруга запитала  ,чому ходить сумна, вона  вирішила поділитись проблемою. Та лише  розсміялася, взяла  візитку  і сама зателефонувала. В трубці почула  схвильований і радісний голос. Орест  зрадів, що  контакт не  загублений .Подруга  розповіла, що Маріанна сором’язлива дівчина і ніколи не була закохана. Лише в шкільні роки їй  подобався  однокласник, та він не звертав на неї уваги, бо був закоханий в дівчину з паралельного класу. Це невдале кохання було для  юної Маріанни сумним досвідом. Але роки пройшли і Маріанна більше не згадувала цю історію. Лише в пам’яті залишились приємні спогади про шкільні роки. До цього часу їй не зустрічався чоловік, якого вона собі вимріяла. Часто почувала себе самотньою. Лише праця перекладача іноземних мов і собака Марс були центром її життя. Коли Орест, з почуттям задоволення, вислухав подругу, то попросив її передати телефон Маріанні. Подруга, зробивши послугу Маріанні - залишила їх наодинці.

Цього вечора вони говорили майже до ранку. Орест  розповів, що на   другий   день після зустрічі , повернувся в Київ, адже там чекала  його  робота. Розповів, що працює адвокатом в великій адвокатській фірмі і має хороший заробіток і не поган заробляє.

Під ранок попрощавшись ,попросив Маріанну телефонувати  в любий час і  завжди відповідати  на його дзвінки, бо зачарований нею і хоче продовжити знайомство. Таке телефонне спілкування  тривало довший час. Маріанна щовечора з нетерпінням  чекала на розмову і насолоджувалась спілкуванням з Орестом.

3.

Одного дня, Маріанна не дочекалась дзвінка і  вирішила про себе,  що Оресту набридло  таке спілкування  і він її покинув.

  Та яким було  здивування ,коли в двері хтось задзвонив. Це був її Орест. Розгубленню і здивуванню не було меж. Не знала  ,що  робити, чи приводити  себе  в порядок,  чи запрошувати  до квартири. Орест,  як завжди елегантний ,стояв на порозі  з великим букетом червоних  троянд, символізуючи ними свої почуття до дівчини. З радощів кинулась в його обійми і завмерла від щастя .Що потрібно дівчині в молодому віці-лише знати, що тобі відповідають взаємністю, що тебе кохають і ти комусь потрібна.

Поставивши  квіти у велику  вазу, Маріанна накрила стіл. Вона була вправною господинею. Мати навчила її смачно готувати і тому завжди в її холодильнику знаходилось щось смачненького. В цей день вона насмажила дерунів з грибами і спекла сирник, який дуже любила. Як вчасно все зробила. Ніби відчувала, що прибуде дорогий  серцю гість. Пригостила коханого гарною вечерею  і келихом доброго грузинського  вина. Розмова  текла рікою. Музика  додавала романтизму їхній  зустрічі. Повечерявши, Орест  запросив Маріанну на танець.

Від красивої мелодії, випитого вина , теплоти і ніжності  Маріанниного тіла , в Ореста закрутилась голова. Він  втратив контроль  над собою… Перший поцілунок був солодким і надзвичайно приємним. Гарні, ніжні  щічки Маріанни, вкрились  рум’янцем. Бажання близькості взяло гору. Він підняв її на руки і заніс в спальню. Чудовими були миті їхнього кохання, здавалось, що разом до неба злітали…

Шкіра у Маріанна була ,як оксамит, лінії тіла досконалі і витончені, кохання і ніжність била струменем з її красивих синіх очей. Орест був захоплений її красою . А Маріанна віддавала всю свою нерозтрачену любов  коханій людині.

  Під ранок  втомлені  і щасливі  заснули  міцним сном. Коли Маріанна пробудилась, то не повірила своїм очам .Їй видавалось, що це  був казковий сон, але побачивши, як солодко, наче дитина, спить  її коханий,  врешті повірила в своє щастя. Старалась тихенько встати і приготувати  легкий  сніданок. Та  Орест відкрив очі і не дозволив Маріанні вставати з ліжка. Сам знайшов  в холодильнику продукти, зробив обом  каву і на підносі  приніс  Маріанні  до ліжка, мовлячи, що  так буде завжди. Маріанні така увага коханого дуже сподобалась. Поснідавши, Орест  обійняв Маріанну  і подякував за райську  насолоду, яку вона йому  подарувала…

Провівши з Маріанною вихідні дні, оглянувши всі визначні місця Львова, полюбувавшись на красу історичного міста Галичини, побувавши на Високому Замку, Орест змушений  був повертатись до Києва. Та мав відбутись  суд  і клієнт очікував  на його  захист.

4

У Ореста ніби виросли  крила, він з гарним  настроєм повернувся додому і з запалом взявся  до роботи.  У  нього з’явилося  бажання ще більше  працювати, щоб мати можливість дарувати коханій  красиві подарунки, а з  часом на ній одружитися. В  час відпустки  планував повезти Маріанну на  відпочинок в Туреччину і там  освідчитись в коханні, та заручитися.

  Сумно  було  Маріанні розставатися з коханим, та надіялась, що незабаром  прийдуть Різдвяні свята  і вона поїде в Київ його провідати. Тим часом спілкувалися  телефоном і всі дні  пропливали в очікуванні  вечора.

Вечорами Маріанна розповідала Оресту всі свої новини за день, ділилась самим потаємним, питала поради. Орест з задоволенням слухав Маріанну, її голос  здавався йому чарівним співом  райських птахів, йому хотілось якнайбільше дізнатись про її життя, дитинство і юність. Він слухав її затамувавши подих і радів, що врешті знайшов цю єдину, яку вимріяв.

    Наступили  Різдвяні  свята. Маріанна  мала  декілька  вихідних  днів. Тому  вирішила не їхати  до родичів, а відвідати  Ореста  і з ним  провести  святкування величного свята Різдва Христового.

  Нічого не сказавши, вирішила  зробити Оресту сюрприз. Зібравши необхідні речі і придбавши  різдвяний  подарунок ,вирушила на  вокзал.

Київ зустрів її величчю і красою  столиці.

Це одне з найдревніших міст України.  Точна дата його заснування невідома, проте на думку археологів, воно з’явилося  ще у 6-7 столітті нашої ери. За старовинною легендою його заснували три брати -  Кий, Щек та Хорив, а також їхня сестра Либідь. Київ став колискою, з якого постала  могутня держава Київська Русь. У давні часи тут правили величні князі. Це і Володимир Великий, що охрестив Русь, і Ярослав Мудрий, який об’єднав та зміцнив державу, і Володимир Мономах, відомий своєю мудрістю та далекоглядністю. Проте траплялися і лихоліття. Неодноразово Київ було спалено та розграбовано. Багато війн та смут перенесли його міцні стіни. Були знищені безцінні святині і пам’ятки минулого. Та Київ не втратив за довгі століття, своєї краси. Скільки пам’яток культури й історії збереглися до наших днів. Древнє місто і досі дивує і захоплює виблискуючими на сонці куполами храмів та монастирів, різноманіттям пишних палаців та маєтків.

Зараз це сучасна європейська столиця з височенними хмарочосами та торгівельними центрами, великою кількістю парків та скверів. Багатий Київ музеями та бібліотеками, інститутами та університетами. Він поєднує у собі історичне минуле та динамічне сучасне.

Коли Маріанна приїхала в Київ, то була захоплена столицею України. Особливо красивим виглядало місто в передсвяткові дні. Прикрашені вітрини магазинів, гірлянди сяючих лампочок, ялинки, прибрані  іграшками і  вогниками…Все так чарівно виглядало, як в казці.  Задивившись на цю красу - вмить відчула  сильний удар.

Більше  нічого  не пам’ятала…

Прийшла до себе в реанімації лікарні .Жахнулася,  що не  може  поворухнутися. Всі плани  її поламались.   Переживала, що Орест  хвилюється, бо не може з  нею зв’язатися. Попросила  телефон, він  ,на  щастя, не розбився,  лише захисне  скло мало тріщини. Медичні  працівники  розповіли, як  привезли  її в лікарню всю в крові, з розбитою  головою , поламаними ногами, та  пошкодженою  спиною. У них  було мало надії  на повне  одужання  Маріанни, хоча робили  все, що було  в їх силах.

  Зателефонувавши - розповіла  Оресту  про свій трагічний  дорожній  випадок і він втратив  дар  мови.  Серцем  відчував ,що трапилось щось  недобре .

Через деякий  час він приїхав в  лікарню  і попросив   лікаря дати  згоду  на відвідання Маріанни ,щоб її  заспокоїти. Почувши від  лікарів  про невтішні  новини, дуже засмутився. Та  все ж  був  впевнений, що  прикладе  всіх зусиль,  щоб  Маріанну поставити  на ноги.  Вірив, що кохання  переможе  хворобу  і до дасть  сили  для одужання.

  Через  тиждень  Маріанну  перевели  з  реанімації  в палату.  Орест  не відходив  від неї  ні  на хвилинку. Він  запевняв ,що  все  буде  добре, що  на реабілітацію  повезе її закордон  і там  її  остаточно  вилікують  і поставлять  на ноги.

  Маріанні дуже хотілось бути здоровою і так, як колись прогулюватись сквером ,взявшись за  руки і заглядаючи з любов’ю одне одному в очі.  Разом любуватись красою  зимової  пори, її морозними  ранками,  з покритою , мов білою ковдрою землею, з деревами  вкритими снігом, з сніжинками, які виблискують немов діаманти і кружляють тихо вальсуючи в танці та опускаються повільно  на землю .Все це приємним спогадом повертало її в ті чудові часи, коли були обоє здоровими і щасливими.

5.

Нічого не вдієш. На все Божа воля. Вона знала, що Орест  не залишить її в біді, та боялась  бути  тягарем для нього. Матір Маріанни-Катерину, не повідомляли про аварію, оберігали від стресів. Адже вона рік тому перенесла   інсульт і їй не можна було хвилюватися. Але коли Оресту потрібно було поїхати на роботу, то мусів хтось залишатися біля Маріанни. Тому порадившись вирішили, що все ж зателефонують матері, адже стан Маріанни трішки покращився. Попередили  матір, щоб не хвилювалася, бо нічого страшного не трапилося і здоров’я Маріанни  йде на поправку ,але на деякий час  Мар’яні буде  потрібен догляд. Катерина відразу зібралась в дорогу, купила квиток на поїзд і примчала до лікарні,  ображаючись, що не попередили її відразу, коли це сталося. Адже це її єдина дочка, єдина потіха і надія на спокійну старість. З сльозами на очах ,почала доглядати дочку, не відходячи від неї.

За час відсутності Ореста вони встигли наговоритися. Мар’яна дізналася про всі новини в родині і в місті ,їй було приємним спілкування з матусею, бо за роботою не завжди знаходила час її провідати.

Пройшов деякий час, Орест  курсував  між  лікарнею  і роботою,  втрачаючи  через брак часу,  не тільки  кошти, але й клієнтів. Та здоров’я  Маріанни  було для нього важливішим, ніж все інше. Він  віддав би  все на  світі, лише б  Маріанна  одужала і стала  на ноги.

Добре, що матір не  залишала дочки і Маріанна мала належну  опіку. Катерина  раділа, що дочка поправляється, але  дуже засмучувало, що вона не може  ходити.

З часом  Маріанна  вже  могла сісти, та покращення не  наступало. Ноги її не тримали. Довелося шукати  клініку  за кордоном, яка б  погодилась взяти Маріанну на лікування. Знайшли клініку в Ізраїлі. На  лікування  пот-рібні було великі кошти. Орест не бачив іншого виходу, як  продати  своє  помешкання.

Всі  заощаджені  гроші  пішли  на  лікування  в Києві. Маріанна була проти продажу ,та Орест  прийняв остаточне  рішення- і вирішив остаточно, що  поставить квартиру на продаж. Так  і вчинив.  Добре, що швидко знайшовся покупець.Тепер  маючи  достатньо коштів  для  лікування, Орест був впевнений, що  поставить  Маріанну на ноги.

6

  Настав день  від’їзду. Повезли Маріанну в Ізраїль. Орест супроводжував  її і вселяв надію  на повне  одужання. Це заспокоювало Маріанну і вселяло надію. Вона  була безмежно  вдячною  за щедрість душі  Ореста, за  його  опіку і  жертовність.

Дорога була не легкою, хоч Маріанну супроводжувала медсестра і Орест не відходив від неї, та постійне лежання втомлювало її. За три  години вони були в Ізраїлі. Там їх зустрічала бригада лікарів ,які доправили її  до клініки.

Перебування  протягом  деякого часу в лікарні та отримуючи чудовий  догляд , увагу і турботу  коханого – Маріанна почала одужувати. Медицина високого рівня  зробили свою  справу. Маріанна щоразу почувала себе краще.  

На радість  обом ,лікування в Ізраїлі було успішним. Маріанна  потрохи приходила до себе, відчула приплив сил і намагалась  повільно  вставати з ліжка. Спочатку ноги ледве тримали її, та з допомогою різних  процедур, масажів , лікувальної гімнастики і піклуванню  Ореста ,почала  робити  перші несміливі кроки. З кожним днем  Маріанна почала поправлятись.

Настав день її повернення додому. Щастю і радості не  було  кінця. Вона впевнена ,що повністю  одужає і буде  такою, як колись, красивою і звабливою. Прилетівши  на рідну землю, Маріанна  вперше усміхнулася. Вона  вдома… А вдома і стіни лікують.

7.

Питання  про місце їх  проживання відпало, в зв’язку  з  продажом Орестової   квартири. До того ж Маріанні  потрібна була постійна  допомога  в домашніх  справах. Орест змушений був покинути  столицю, престижну  роботу і переїхати  до Львова.

Маючи гарні характеристики  і рекомендації  з попереднього  місця  роботи, йому було не важко  влаштуватись у Львові. Маріанна знаючи декілька мов, давала приватні заняття  не  виходячи з дому.

Поволі здоров’я поверталось до неї. Вечорами вони  разом  прогулювались в сквері з Марсом, який під  час  відсутності  Маріанни проживав у  сусідки і дуже  сумував.

На роковини їхнього знайомства  Орест  запропонував Маріанні  одружитися. Маріанна від радості і зворушення розчулилась. Вона  була  безмежно  вдячна  Оресту за все, що він для неї зробив, за його  вірне і щире кохання,  яке допомогло їй одужати і повернуло до звиклого життя. Дивлячись в його красиві, лагідні очі, Маріанна  дала згоду  на одруження. Безмежне щастя огорнуло  обох. Вони  вірили ,що житимуть  в злагоді  і любові  до кінця свого життя. Ось на  що здатне  справжнє і сильне кохання!

З одруженням не відкладали, адже і так жили під одним дахом. До аварії Орест планував  зробити романтичну пропозицію заручин в Туреччині. Але не все так склалось, як гадалось. Через тривале лікування в Ізраїлі, на яке було витрачено чималі кошти ,довелося заручини відсвяткувати  у Львові, де зібралась вся їхня дружна родина. Орест подарував Маріанні красивий перстень з смарагдами, адже це був її улюблений камінь, до того ж на двадцятиліття мати подарувала їй сережки з цим дорогоцінним камінцем, він, як здавалось Маріанні, приносив їй успіх. Всі вітали заручених з визначною подією в їхньому житті і раділи, що жодні випробування долі не відбилися на почуттях молодої пари ,а мабуть ще більше їх зблизило.

8.

За деякий час відсвяткували весілля. Урочиста церемонія пройшла скромно, в колі родини і найближчих друзів. Мати Маріанни –Катерина і мати Ореста- Богданна, поблагословили їх образом  Святої Діви Марії,  на довге і щасливе життя. Батько Маріанни молодим помер від сердечного нападу. Тому мати  виховувала її сама.

А батько Ореста залишив їх з мамою і сестрою і одружився вдруге, та виїхав на постійне місце  проживання до Лондону. Тому не міг бути на благословенні сина.

Молодята відчували себе, немов в казці. Шлюб проходив в старовинній церкві святого Юрія. Велич храму заворожувала, а  ангельський спів линув з хорів, славлячи Бога і благословляючи їх на щасливе життя. Обоє дали клятву на Біблії любити одне одного- в смутку і радості, доки смерть їх  не розлучить. Було дуже зворушливо і урочисто. Бог з’єднав їхні серця.

Маріанна виглядала ,наче королівна. Ніжний серпанок з перлин прикріплений до фати, прикрашав її гарну голівку. Сукня, як біле марево ,облягала всю її ошатну фігуру.

Орест  в чорному, строгому костюмі був теж під стать Маріанні. Білосніжна сорочка підкреслювала красу його мужнього обличчя. Букетик з білих орхідей, прикріплений  до лацкана  строгого костюму, виділявся на чорному фоні і додавав краси і вишуканості його зовнішньому вигляду. Всі любувалися молодою парою, яка урочисто проходила сходами храму. Після шлюбу гостей запросили  в затишний , з красивим інтер’єром, ресторан. В залі було все продумано до дрібниць. Море білих троянд, лілій і орхідей прикрашали столи, стіни і місце, де розмістилася молода  пара. Батьки, родичі і близькі друзі щиро вітали молодят і бажали їм вічної любові ,  сімейної злагоди і здорових діточок.

Маріанна зробила гарний подарунок для Ореста, написавши і виконавши  красиву пісню, в якій передала всю свою відданість, любов і вдячність.

Ореста це дуже зворушило. Він не здогадувався, що Маріанна має такий красивий голос і здатна сама написати слова і музику до пісні. Маріанна щиро призналась ,що маючи подругу з вищою музичною освітою, отримала від неї допомогу. А слова пісні написала вона сама.Кохання їй допомагало.

Обоє  хотіли, щоб весілля якнайшвидше закінчилось  і вони  залишились наодинці. Потрібно було гарно відпочити, адже мати молодого подарувала  на весілля їм шлюбну подорож до Туреччини, про яку вони разом мріяли. Коли зняли фату і одягли на молоду хустку- це означало ,що перейшла в  статус дружини. Опісля дві дружки перетанцювали у її фаті-така на Галичині традиція, вважалось, що після танцю з молодою у її фаті- дівчата, які були дружками, вдало і швидко вийдуть заміж , Особливо цікавим був звичай обдаровування близьких родичів  подарунками від нареченої. Дотримуючись українських обрядів і звичаїв, виконавши всі обряди, гості почали розходитись. Молода пара також зібрались додому. Під’їхавши під будинок, біля  дверей їх очікував сюрприз- машина прикрашена стрічками і кульками з написом прикріпленим до дверей: ,, Орест і Маріанна! Вітаю з одруженням! Батько,, Це здивувало Ореста, адже свого батька він не пам’ятав, мати його із сестрою  виховувала одна. Вона прикладала всіх старань, щоб вивчити сина і дочку  та виховати на порядних і добрих  людей. Коли Орест підріс і запитував де його батько, мати, щоб не травмувати сина ,говорила, що поїхав до Англії на роботу і пропав безвісті.

9.

Вона була ще вагітною і важко переживала зраду чоловіка. Він зустрів в Англії заможну жінку і спокусившись на безбідне життя ,залишився в неї назавжди. Часом згадував про своїх дітей і висилав якісь гроші на їх утримання, та так ,щоб співмешканка не знала. Спільних дітей з англійкою у них не було. Бог так розпорядився. А співмешканка не хотіла й чути про його минуле життя і про дітей  згадувати  заборонила.  Ревнувала і боялась залишитись на старість одна. Так і прожили, допоки тяжко не захворіла і відійшла в інший світ, залишивши фірму і все нажите багатство  для свого чоловіка.

Маючи зв'язок з бувшим чоловіком, мати Ореста повідомила його про одруження сина. І він вирішив зробити синові гарний подарунок. Спочатку Орест хотів відмовитись від подарунку, та мати ледь його впросила, не робити прикрощів і вибачити батькові за всі його провини. Але Орестові важко було забути, що при живому батькові ріс безбатченком.

До Туреччини вилітали під вечір, тому ще мали вдосталь часу, щоб про все з матір’ю поговорити. Зустрівшись з нею, він дізнався всю правду про її не легке життя. Наприкінці розмови мати повідомила сину ще одну приємну новину. Батько перевів на його рахунок велику суму грошей на придбання будинку, дізнавшись, що Орест змушений був продати свою квартиру, на лікування Маріанни. Мати просила  сина подякувати батькові за такий щедрий подарунок. Спочатку Орест не хотів ,але подумавши , все зваживши - погодився. Щасливим людям легше вдається пробачати. Зателефонував і почувши каяття батька ,вибачив йому все, навіть це, що  покинув матір вагітною і не бачив ,як син підростає, не вділяв йому батьківської ласки  і уваги. Якщо мати вибачила ,то і він мусить пробачити заради матері . По закінченні розмови домовились на зустріч у Львові, коли повернуться з шлюбної подорожі.

10.

Чудово провели час молодята  в Туреччині. Туреччина - справжній рай на Землі.  Щастю їх не було меж. Це Бог нагородив їх за терпіння ,які перенесли ,підтримуючи одне одного. Всюди разом, дрібні щоденні подарунки ,квіти, екскурсії, купання і засмага, смачні турецькі страви та солодощі…Все було до їхніх послуг.

Ця країна може похвалитися  чистими пляжами, теплим морем, комфортними готелями і багатими ринками. Вода в Середземному морі - кристально чиста.

Відвідуючи базари, які славились на весь світ, Маріанна не могла налюбуватися розмаїттям  товарів. На чому лише зупинявся її погляд-вона  відразу отримувала від Ореста. З давніх часів Туреччина славиться своїми товарами і ринками. Торговельні шляхи, які розвивались багато століть тому, сприяють торгівлі і сьогодні. 

Турецька кухня славиться своїми кулінарними традиціями. Традиційними вважається кебаб. Довелось також спробувати долму. Це овочі, які фаршировані рисом і сумішшю трав. Найбільш популярними є фаршировані перці. Сак Кавурма – цікава за смаком страва, це суміш м'яса, перців, цибулі, помідорів, які змішуються з деякими травами, а потім готуються на сильному вогні в залізній каструлі, яка нагадує казанок з опуклим днищем. Традиційно подається з рисом і деякими овочами.

У Туреччині так багато пам'яток, що їх, напевно, не встигнеш обдивитися за все життя. Мечеті, православні церкви, музеї, унікальне поєднання європейської і азійської архітектури, багатство, яке залишили османські імператори - все це лише невелика частина національного надбання. Турки бережно і з повагою ставляться до свого культурного надбання. Протягом багатьох століть тут формувалась сьогоднішня турецька культура. Вплив на неї мали шумери, лідійці, римляни, греки і Османська імперія. Така суміш робить культуру Туреччини унікальною і неповторною. Іслам також має свій вплив, який щороку тільки збільшується.

Оресту хотілось, щоб Маріанна назавжди запам’ятала  свій медовий місяць. Швидко промайнув час відпочинку і вони змушені повертатись додому. Накупивши подарунків для рідних і друзів та подякувавши адміністрації готелю за чудовий сервіс ,Маріанна з Орестом сіли в літак.

Не встигли приїхати додому ,а гості вже на порозі. Їм цікаво було дізнатися, як провели свій медовий місяць закохані. Частування, пригощання, подарунки, оглядання покупок і відео з поїздки, затягнулося до вечора. Не встигли гості піти, як знову задзвонив дверний дзвінок. Хто б це міг бути? Але з-за дверей почули  –відчиняйте, це мама приїхала і не сама, а з гостем.

Відчинивши двері побачили незнайомця. Мати відразу представила його. Це був  батько, він приїхав, щоб познайомитися з своїми рідними і попросити пробачення за свої помилки молодості. Запросили за стіл. Мати розповіла, що батько вже декілька днів в Україні. Він  хотів віч на віч попросити у неї вибачення і розповісти про своє життя. Покинув сім’ю, бо важкі часи настали і більшість виїжджали за кордон, щоб заробити на життя. Важко працював  на пилорамі, а коли відтяло йому два пальці, то залишився без роботи і засобів до життя. Не мав за що повернутись додому, бо всі зароблені гроші витратив на лікування. Страховий поліс не покривав витрат.  На роботу ніхто не хотів брати каліку. Ледве знайшов  в однієї англійки  роботу садівника, вона з жалю  надала йому прихисток . До того ж  красивим  був Олександр, високим, струнким блондином з синіми ,як небо очима, освідчений і тактовний, а вона одинока вдова. Вродою не дуже вдалася ,була , як і більшість англійок, висока, довголиця, з веснянками на обличчі і тілі. Чоловік її  помер , залишивши їй  фірму і великі  статки. Потрохи англійка закохувалась в Олександра. Запропонувала йому стати керівником фірми, довірила йому всі фінансові справи, але з умовою, що він одружиться з нею. Ось і спокусився Олександр на великі гроші. Багате життя, гарний одяг, машини, відпочинок на кращих курортах світу, великі рахунки в банку….Все це манило і заставляло забути про свою сім’ю. З часом почав сумувати, хоча жив безтурботно, отримуючи насолоду від життя.

Написав листа Богданні і вислав трохи грошей. На лист Богданна не відповіла, бо була ображена, але гроші взяла, бо двоє дітей потрібно було ставити на ноги. Час від часу Богданна отримувала  від Олександра  допомогу. Але спілкування не було. Коли відважилася написати про синове одруження, він зв’язався з нею і розповів про смерть своєї дружини. Вже три роки він живе сам і мріє побачити своїх дітей, та попросити у них вибачення. І звичайно компенсувати моральну шкоду. Адже був не бідним.

Не встиг Олександр  до весілля  владнати справи у своїй фірмі, тому не приїхав вчасно, але почувши від Богданни, що син з невісткою  в шлюбній подорожі і за деякий час повернуться, вирішив приїхати в Україну Ось таку історію свого життя розповів батько для  своїх близьких.

11

Майже до світанку  розмовляли Олександр і Богданна. Перед тим ,як піти на відпочинок, Олександр наважився запитати  Богданну, чи змогла б вона прийняти його через стільки років  назад. Богданна  любила його все життя  і тільки його одного ,тому була не проти, та відразу не погодилась, гордість заговорила, відповіла, що  подумає. Протягом життя  були в неї  різні пропозиції ,тому, що була красивою жінкою. Густе, хвилясте, чорне волосся обрамляло її обличчя з тонкими рисами, очі темні, як ніч, персикова шкіра обличчя, чітко окреслені  губи і ніжний рум’янець на щоках. Та не уявляла собі Богданна, як її дітей буде виховувати чужий чоловік.  Тому й не відважилась.

А Олександр захотів старість провести в Україні, серед рідних людей.  В  Англії почував себе одиноким і нікому не потрібним .До того ж і Богданна почувала себе одинокою. Син і дочка у Львові, вона одна в Києві.

На другий  день Олександр запросив Богданну в красивий ,затишний ресторан ,де провели романтичний вечір.  Олександр знову попросив її руки. При цьому подарував красивий перстень з діамантом, якого Богданна ніколи не мала і через матеріальне становище -не могла мати . Як було не погодитись Богданні, коли серце її повністю належало Олександрові. Забувши про зраду і тяжке життя ,та невиплакані сльози, Богданна дала згоду на повторне  одруження і  спільне проживання. Але попередила, що в Англію жити  не поїде . Бо тут її діти і  надіється, що будуть  і внуки. Олександр не заперечував, з усім  погоджувався. Обіцяв продати бізнес , будинок і повернутись в Україну тепер вже назавжди. Спільно провели декілька днів і Олександр поїхав до Лондону влаштовувати свої справи.

Перебуваючи в Англії, він швидко продав свій бізнес другові, який вже давно мав бажання його купити. З продажом будинку було складніше. Тому звернувся до менеджерів  з проханням вигідно і якнайшвидше  його продати. Адвокату ж доручив слідкувати за ходом подій і повідомляти його про всі операції по продажі  нерухомості. Закінчивши таким чином, всі свої справи, Олександр знову повернувся в Україну. Адже там чекала його бувша дружина, з якою він вирішив провести решту свого життя і  рідні діти, яких він в свій час залишив.

Найбільше зраділа його поверненню Богданна, бо в глибині душі мала сумнів, що Олександр пожертвує всім заради неї. В аеропорту обійнялись, ніби й не було між ними десятиліттями розлуки. Відчули себе знову молодими.

  Повернувшись до Маріанниної квартири ,смачно повечеряли українськими стравами ,за якими так засумував Олександр ,вирішили обговорити питання житла. Орест запропонував продати квартиру мами в Києві і  Маріанни у Львові, та додавши батьком подарованих грошей, придбати великий будинок на дві сім’ї, де могли б всі разом дружньою сім’єю проживати. На цьому й домовились і взялись до справи. Квартири в Києві і у Львові продались швидко, адже вони були в центрі міста і гарно відремонтовані. Тим часом Орест шукав будинок, де могли б розміститися  батько з матір’ю і вони з Маріанною. Він давно вже приглядів красивий будинок за містом, але вважав його завеликим для однієї сім’ї. Тепер, коли плани помінялися, будинок ідеально підходив.

На вихідні запросив на прогулянку батьків  з Маріанною подивитися на цей будинок. Маріанна відразу закохалася в нього. Він стояв осторонь від головної дороги, оточений великим садом і потопав в квітах. Біля будинку була  літня кухня і спарені  гаражі. За домом невеликий басейн ,виложений красивою плиткою і декорований різними незвичними рослинами і кущами. Багато фруктових дерев своїм цвітінням і приємним ,чарівним запахом приваблювали бджілок, які гуділи і збирали солодкий нектар з квітів. Недалеко виднівся ліс і природа довкола була чарівною. Будинок сподобався всім без винятку. Не вагаючись внесли завдаток і очікували ,коли зможуть туди переселитися. Кожен будував свої плани і план роботи ,який на їх думку, міг довершити чарівну картину їхнього майбутнього місця проживання.

12.

Син бачив, що мати розцвіла, стала щасливою. Отже погодився з батьком і старався з ним знайти спільну мову. Переїзд зблизив їх ,кожен вносив свої пропозиції і давав поради. Олександр пообіцяв зробити для внуків дитячий майданчик, хоча народження дітей у Маріанни ще не передбачалося. Тільки в дочки був маленький хлопчик Ігор, якому не було ще й року. Та вони лише зрідка могли приїжджати ,через це, що хлопчик був хворобливим.

Нарешті настав довгоочікуваний день переїзду. Стільки приємних клопотів… Та кожен з них мав свій обов’язок і свою  роботу.

Почалися покупки нових меблів, облаштування кімнат. Батьки поселились з окремого входу і займали також два поверхи. В другій половині будинку, який мав спільну терасу, поселились Маріанна з Орестом. На терасі вони часто збирались разом на чаювання і обговорення різних сімейних справ. Атмосфера дому була чарівною. Запахи квітів дурманив голови ,краса розквітлих дерев милував очі, довкола все доведено до ладу. Тишина і благодать, тільки чути, щебетання пташок. Живи і насолоджуйся життям.

Пройшло декілька місяців. Наближався Новий рік. Вирішили  святкувати його в своєму новому  будинку. Почали старанно готуватися. Найперше купили в горщику ялинку і прибрали її вогниками ,гірляндами і красивими

ялинковими прикрасами. Будинок теж був обвішаний гірляндами кольорових вогнів. Все довкола світилося ,миготіло і видавалося казковим.

Маріанна запросила до себе  на Новий рік  свою матір Катерину. Вона була прекрасною господинею, вміла ,як і більшість львівських жінок, випікати різні дива, пляцки, торти, печиво і інші солодощі. Також прекрасно готувала різні страви і наїдки. Коли все було готове, то покликали до родинного столу сестру Ореста  Ольгу з її сім’єю і маленьким сином. Ольга ,на противагу Оресту ,була брюнеткою, подібною до матері. Мала красиве персикового кольору обличчя, чорне густе і кучеряве  волосся, гарну поставу і приємну усмішку. Чоловік їй був під стать-високий миловидний брюнет. А їхній синочок  Ігорчик вдався ,мабуть, в дідуся Олександра, бо був біленький ,з синіми, як небо очками і личком з милими ямочками.   Всі пестили його і не спускали з рук. Кожен хотів його поносити і погратися  з ним. Сестра ж насолоджувалась відпочинком з близькою родиною. 

Коли забили куранти і почались привітання, кожен загадував своє бажання. Орест і Маріанна  хотіли, щоб у них народилася дитинка, Богданна і Олександр  побажали  одне одному -  щасливого спільного  життя, Катерина –бажала лише одного -здоров’я, щоб могла  допомогти дітям  вибавити онуків. Сестра Ольга  з своїм чоловіком –мріяли про краще життя для себе і сина. Бо проживаючи на одну чоловікову зарплату, важко було дати собі раду.

Коли почали витягати з-під ялинки подарунки – всіх очікували  сюрпризи. Маріанна отримала до  свого комплекту  браслет з дивовижно красивим смарагдовим камінням. Богданна сережки з діамантами,  Ольга  конверт від батька, адже він теж любив її, вона була старшою за Ореста і він навіть встиг побачити її перші кроки і почути її  лепетання ,тому не хотів робити різниці між дітьми. В конверті була велика сума грошей на покупку машини, яка була їм дуже потрібна ,бо їхня вже розвалювалась. Мужчини отримали фірмові швейцарські годинники від батька і від своїх жінок також достойні подарунки. Найбільше припало онукові Ігорчику, всі засипали його подарунками, а він тільки кліпав своїми гарними синіми очками і не розумів, що діється і звідки стільки всякої всячини. Були там машини, якими можна управляти на відстані .Ігор  відразу заліз в одну з них. Все ,що міг сказати, це  ,,бррр,,бо був ще надто маленьким. Також коник, який гойдався і їздив на коліщатах, самокат, мотоцикл і інші різні машини та іграшки. Цілий іграшковий магазин. В Ігорчика  очі розбігалися і він почергово за все хапався і перелазив від однієї до іншої іграшки.

Всі мали чудовий настрій ,вітали і бажали одне одному щастя. Приємно було дивитись на таку дружну ,люблячу родину.

Під ранок всі розійшлися по своїх кімнатах і заснули міцним здоровим сном.

13.

Несподіванки на цьому не закінчились, вони  не заставили себе довго чекати. Задзвонив телефон і Олександру повідомили, що його будинок в Лондоні продався і потрібно приїхати, щоб залагодити всі формальності .Та Олександр не захотів їхати сам до Лондона і запросив Богданну. Вона погодилась, адже за своє життя так і не побувала  в жодній країні. Вирішили ,що ще до Різдва полетять залагоджувати справи і оглядати красоти столиці.

Нарешті наступив день від’їзду і Богданна відчувала себе найщасливішою жінкою в світі. Їй здавалось, що вони ,як в юності, закохані, що не було довгих років розлуки і зради. Життя почали з чистого листка.

Лондон зустрів Богданну своєю строгою, водночас чарівною красою. Вони побували на екскурсії в Тауері, Соборі Святого Павла, Букінгемському палаці і Вестмінстерському абатстві.  Відвідали лондонський університет, який  є найбільшим в країні. Місто є одним з двох найбільших (нарівні з Нью-Йорком) фінансових центрів і бізнес-хабів у світі. Також, за версією консалтингової компанії A.T.Kearney, Лондон є найвпливовішим містом у світі.

Олександр водив її по музеях, показував визначні історичні будівлі столиці, купляв цінні подарунки для неї, дітей і онука. Все дивувало Богданну. Такої розкоші і краси вона ще не бачила в своєму житті. Майже тиждень прогулювались Олександр і Богданна по Лондоні, та слід було повертатись додому, на святкування найбільш урочистого і важливого свята- Різдва  Христового.

Подарунки для родини були куплені, справи з продажом будинку залагоджені -можна повертатись додому. Стільки позитивних емоцій і спогадів…

   Син зустрів їх в аеропорту і зрадів їхньому поверненню. Хотілось, перше  Різдво в новому будинку відсвяткувати разом, всією родиною. Після вручення привезених подарунків, почались приготування до свята.

Вечеря  була з пісних страв, але напрочуд  смачною. Бо готувались такі страви лише два рази в році. Особливо всім припала до смаку кутя. Чого там тільки не було: риба заливна,   риба печена в духовці, маринована, смажена, копчена, борщ з грибними вушками, пироги з картоплею і з капустою, підлива з білих сушених грибів, квасоля, капуста з грибами, узвар  -   дванадцять різних страв, яких зазвичай готують за числом апостолів. Всі за столом разом  прославляли народження Ісуса Христа молитвою і колядками. Побажали одне одному здоров’я і радісних щасливих свят.

На світанку наступного дня  вся родина зібралась на урочисту відправу до храму. Велично звучали колядки і вітання священників з святом Різдва. Отримавши благословення отців , всі повернулись додому і піднесені на дусі, очікували гостей та колядників. Строго зберігались  українські традиції в сім’ї Маріанни ,адже Львів- високодуховне місто. Традиції Галичини  сподобались і родичам Ореста. До будинку прийшов Вертеп,вони провели театральне дійство, де відобразили народження маленького Ісусика. Гарним віншуванням привітали господарів дому .За це були щедро обдаровані. Святкування провели в чудовій родинній атмосфері. Під одним дахом зібрались щасливі люди, яких Бог нагородив за їхню терпеливість, вдячність ,любов до Бога і людей.

Після Різдва ,знову святкування Старого Нового року. І знову родинна зустріч.

А потім Йорданські свята. Пісна свята вечеря, щедрування і пригощання. Відвідання храму і освячення святої Йорданської води. Після Йордану священник окропив будинок свяченою водою, та поблагословив на добро і достаток в домі, подарувавши при цьому красиву ікону Святої вечері.

14.

Врешті закінчились святкування і кожен зажив своїм життям. Орест з батьком планували відкрити приватну адвокатську кантору, підшуковували приміщення для офісу.

У нього  були налагоджені зв’язки і декілька хороших друзів- адвокатів, які не проти були попрацювати в його канторі. Орест пообіцяв їм гідний заробіток. Отже, була надія на успішний початок справ. Незадовго знайшли гарне приміщення, яке розміщувалось майже в центрі міста. Довели його до європейського рівня ,придбали відповідні офісні меблі і вирішили розпочати роботу . Відкриття планували зробити урочистим, запросити відомих людей, гарних спеціалістів, журналістів і фотокореспондентів. Також запросили священника, щоб окропив приміщення, провів освячення і поблагословив їх  на вдалу працю. Все пройшло згідно задуманого. Батько фінансував установу і став співвласником і керівником адвокатської кантори.

Кращі  адвокати, які погодились з ними працювати ,привели в офіс своїх багатих клієнтів. Ці багаті люди завжди вирішували спірні питання через суд. Отже справи кантори почали налагоджуватись і за рік вона стала однією з кращих в місті.

Маріанна працювала в адвокатській  канторі перекладачем, так, як знала декілька мов і була комунікабельною людиною.

15.

Мати Маріанни –Катерина, повернулася до свого дому,  потрібно було допомогти дочці доглядати за внуком Ігорчиком. Богданна залишилась одна у великому красивому будинку. І почала облагороджувати його. Придбала багато різних дерев, кущів і квітів ,на терасі  в керамічних горщиках посадила  чудові декоративні квіти.

Добре було працюючим членам родини  повертатись додому в прибраний, доглянутий будинок з чудовою родинною атмосферою і смачною вечерею…

Після святкувань Маріанна почула себе нездоровою. Спочатку подумала, що можливо переїла, чи отруїлася в гостях. Але нудота не проходила і мати Ореста- Богданна, запідозрила ,що Маріанна завагітніла.  Разом поїхали на обстеження  і підозра підтвердилась. Яка радісна новина!  Всі раділи ,що родина їхня збільшуватиметься. Найбільше зрадів Орест, він мріяв стати батьком і любити свою дитину понад усе на світі, знав, що ніколи не залишить її, так, як зробив це його батько.

Бабуся з дідусем раділи, що дочекались такої радісної новини. Їм також хотілось  ,щоб в домі лунав дитячий сміх.

Вагітність проходила складно. Давались в знаки травми, які перенесла Маріанна під час аварії .Доводилось лягти в лікарню на підтримку. Орест дуже хвилювався, та Маріанна запевнила його, що народить здорового хлопчика, спадкоємця їхнього роду.

  Настав час пологів. Маріанну відвезли в один  з кращих  медичних закладів. Медперсонал і Орест не покидали її ні на хвилину. Приїхала і мати Маріанни, вона хвилювалась за свою єдину донечку. Всі молились  за щасливі роди і здоров’я породіллі.

Роди були складними, як і попереджали, довелось робити кесарів розтин. Але хлопчик народився здоровим, з вагою три кілограми вісімсот грам і ростом п’ятдесят вісім сантиметрів. Коли дитячий лікар його оглядав, то  новонароджений  автоматично схопив лікаря за палець. Весь медперсонал сміявся, мовивши при цьому, що  народився козак. Такого ще в їхній практиці   не було.

Маріанна була дуже ослаблена ,адже втратила багато крові. Всі почергово знаходились в палаті і допомагали, чим могли. Хоча особлива допомога не була  потрібна, адже в клініці працював досвідчений медперсонал і апаратура вела спостереження за станом породіллі. Та все ж ніхто з рідних не хотів залишати Маріанну з дитятком  наодинці.

Поволі Маріанна почала приходити до себе, годувала малятко грудьми і синочок з апетитом прикладався до маминих теплих, повних молока ,грудей. За декілька днів Маріанна з дитиною були виписані додому. Всі  готувалися до  їх приїзду. Дитяча кімната була заставлена всякими іграшками і потрібними речами для новонародженого.

Бабусі обоє допомагали Маріанні  своїми порадами і ділились досвідом.

Мати залишилась допомогти Маріанні  з дитиною . Як і кожній породіллі ,Маріанні було б важко самостійно справитись. А мати Ореста мусіла провадити дім і більшості домашніх справ лежали на ній. Тому Маріанна дуже рада була будь якій допомозі старших.

Через деякий час охрестили синочка і назвали його в честь батька Маріанни-Олегом. Гарне  стародавнє ім’я, зв’язане  з історичним минулим Великої Княжої Русі. Хресними батьками були сестра Ольга і двоюрідний брат  Ореста-Віктор.   В церкві вони дали обіцянку ,що будуть прикладати  всі свої зусилля, щоб виховати хорошу людину, з Богом в серці і любов’ю до Батьківщини, та шаною до людей і батьків.

16.

   Так проходили дні за днями. Олежик  підростав. Все більше ставав подібним до матері.  Чорне хвилясте волосся, фіалкові очі і чарівна усмішка, яка не сходила з його личка. Вже почав робити перші кроки і вимовляти слово мама. Вся родина  не могла натішитися ,всі називали його сонечком, бо був завжди усміхненим і сяючими очима дивився на навколишній світ. Бабуся з мамою не відходили від нього ні на крок .Гралися з ним і з  задоволенням прогулювались в саду, який  нагородив Олександра щедрим урожаєм , за його старання і клопітку роботу, за догляд   і любов до природи. Що там лише не плодоносило, всі фрукти і ягоди, які ростуть і плодоносять  в Західній Україні, обліплювали дерева і кущі.  Квіти посаджені Богданною і Маріанною цвіли всіма кольорами веселки, розсилаючи духмяні запахи навколо будинку. Райський куточок- так називали його в родині. Особливе місце було відведено для ігрової дитячої зони. Тут були розміщенні  різні споруди  для гри і  фізичного розвитку дитини.

Посеред  дитячого майданчика дідусь спорудив хатинку, де можна було гратися і сховатися від дощу, чи сильного вітру. Хатинка була ніби справжня, зроблена з дерева  і пахла лісом. Біля будиночку був зроблений гараж, де Олежик міг сховати свої  дитячі машини, якими їздив по подвір’ю. Все було досконало продумано і добротно зроблено. Навіть дорослі любили проводити там вільний час, бо розміщений він був далеко від дороги і сусідів, можна було в тиші і спокої відпочити і погратися з Олежиком.

   Щасливо протікало дитинство Олега. Хлопчик ріс здоровим і сильним. Коли йому виповнилось три роки, Маріанна повернулася на роботу. З спокійним серцем залишаючи дитину на бабусю. Бабуся в свою чергу дуже любила Олега і завжди пропонувала  йому цікаві ігри, від яких хлопчик був в захопленні. Також читала книжечки і вчила букви . Олег був, на диво,  розумним і швидко освоїв алфавіт. Крім того бабуся  вивчала з онуком віршики , співала українських пісень і він мугикаючи їй підспівував. Мав гарний слух і пам’ять. В п’ять років найняли для нього вчителя музики і дідусь купив прекрасний білий рояль, щоб внук розвивав свої музичні здібності і мав де займатися. Також приходила вчителька англійської мови. Олег вже вмів вітатись і прощатись по англійськи . Навчання проходили в грі, тому воно Олегові  ніколи не набридали. Всі раділи з успіхів Олега. Не бракувало йому і спілкування з дітьми, недалеко від дому був красивий парк, де сходились діти з околиці і спілкувались між собою. Часом Олег запрошував декількох дітей  на  свій ігровий майданчик. Діти з радістю погоджувались, адже там були всі умови для розваг та гри.

17

Орест з Маріанною жили душа в душу. У них навіть не виникало бажання сперечатися, а про сварку і мови не велося. До того ж у них не було часу на сварки, робота забирала багато часу і домашні обов’язки теж мусіли виконувати ,адже бабуся Богданна вже не встигала з усім справитись. Тому вирішили  найняти жінку, яка б допомагала Богданні в домашніх справах.

   Звернулись в агенцію і довго приглядались до кандидаток. Перечитали рекомендації, та коли вони приходили, то жодна не подобалась Богданні. Адже впускати в дім незнайому людину і проводити з нею весь день,  було не легко, потрібно було добре придивитись.

Одного літнього дня, гуляючи з Олегом в парку, Богданна побачила на лавці жінку, яка закривши лице руками і гірко плакала. Богданна з своїм добрим серцем не могла пройти мимо. Запитала, чи може чимось допомогти. Жінка перериваючи плач розповіла, що одружилася по любові, за гарного і хорошого чоловіка. Та коли він зробив кар’єру і розбагатів, то перестав звертати на неї увагу, звинувачував її в безплідності і інших надуманих гріхах. Вона поскаржилася його мамі і за це він  наважився її побити. Хоча пізніше вибачався, та це, що вона швидко йому пробачила, дало повід для подальшого знущання і побиття. Його нічого не зупиняло, Ірина не скаржилась в поліцію, до свекрухи не зверталась вдруге, знала, що вона буде на стороні свого сина. Терпіла ,поки могла. А в цей день він  вигнав її на вулицю і вона не має грошей, щоб поїхати додому і жодних речей з одягу. Богданна її заспокоювала, обіцяла допомогти. Коли Олег підійшов  до бабусі ,то запитав, чому ця жінка плаче. Бабуся розповіла, що вона не має де жити, тоді Олег запропонував бабусі взяти її до себе. Ще й поставив умову, якщо бабуся не згодиться, то поселить її в своєму дитячому будиночку. Бабуся була зворушена чуйністю і добротою та пропозицією внука. Сказала Ірині, що на декілька днів візьме її до себе ,але мусить переговорити з усіма членами родини. Олег зрадів такому рішенні бабусі, обтер Ірині сльози своєю хусточкою, взяв за руку, ніби були давно знайомі і повів до свого дому.

    Заспокоївшись і випивши горнятко кави, Ірина розповіла, що родом зі Стрия, Львівської  області і який розміщений  не далеко від Львова. А познайомились вони з чоловіком  в університеті. Також розповіла, що походить з багатодітної бідної сім’ї  і навіть, якщо повернеться додому, то не матиме місця, бо в будинку разом з батьками ще проживають три сестри і брат. Отже вона і там нікому не потрібна. Знову сльози залили її обличчя. Ледве вдалось заспокоїти. На роботу чоловік її не пускав, був в стані забезпечити обох. Дуже хотів дітей, та якось Бог їх не поблагословив дитятком. Тоді чоловік почав  зганяти зло на Ірині і з кожним днем все більше її допікати, аж дійшло до побиття. Коли Ірина наважилась захищатись, то й вигнав зовсім з дому. Так Ірина опинилась на вулиці без засобів до життя. Богданна просила Ірину заспокоїтись і обіцяла допомогти.

     Настав вечір, всі повернулись додому і Богданна представила її родині. Розповіла все, що трапилось з Іриною. Оресту  і Олександру було шкода Ірини. Вони дозволили їй залишитись на декілька днів і згодом вирішити , як далі бути. Найперше запропонували написати Ірині заяву в поліцію. А потім ,якщо остаточно вирішить, то подати позов на розлучення. Обіцяли надати юридичну безкоштовну допомогу. Пощастило, якщо можна так сказати Ірині, що потрапила в порядну сім’ю, до того отримала юридичну підтримку. Не хотіла Ірина більше бачити чоловіка, він став для неї огидним. Отже, все зробила, як радив їй Орест. Поліція   зреагувала і в присутності Ореста, як адвоката, Ірина потрапила в свою бувшу квартиру, звідки забрала свої речі. Чоловік навіть не просив її залишитися і був згідний на розлучення. Мабуть  вже знайшов їй заміну.

Ірина, щоб не відчувати себе лишньою дармоїдкою, допомагала Богданні, чим могла. Найбільше часу проводила з Олежиком, адже своїх дітей не мала, хоча дуже хотіла.  І він полюбив її ,як рідну. Порадившись, родина вирішила їй запропонувати працю в домі ,з гарною оплатою ,харчуванням і проживанням. Так, як будинок був великим, то Ірині виділили дві кімнати  з окремим санвузлом і балкончиком. Радості в Ірини не знало меж. Всі її любили, як рідну, вважали членом родини.  Разом проводили свята, сідали за одним столом до вечері. Подавши на розлучення і маючи хорошого адвоката, Ірина відсудила в чоловіка свою частину маєтку. Тепер вона стала незалежною і забезпеченою жінкою. Могла залишити роботу і найти собі по спеціальності і з більшою оплатою праці. Та Ірина про це і не думала. Вона так комфортно себе почувала в цій сім’ї, так полюбила всіх членів родини, а Олега вважала майже своїм сином. До того ж вона не мала свого житла, а винаймання квартири коштувало не дешево. Тому всі зраділи, що вона залишається. Коли  Олегу виповнилось шість років, то до школи його водила Ірина, вона вислуховувала всі  розповіді Олега про школу і друзів. В родині вже не могли обійтись без її допомоги. Коли вона провідувала свою родину на свята, то всі з нетерпінням чекали на її повернення. Та й Ірина сумувала без Олега.

18

  Одного вихідного дня Маріанна  почула недомагання. Вона знову завагітніла. Орест радів, бо не хотів, щоб Олег залишився сам ,коли їх не стане, та щоб не виріс егоїстом. Родина повинна бути у кожної людини. До того ж Олег завжди просив у батьків  братика ,чи сестричку. Вони в стані виростити і виховати другу дитину, бо були фінансово незалежні.

   Вагітність проходила  без ускладнень і нудоти. УЗІ показало, що  Маріанна носить дівчинку. Її це потішило, бо кожній мамі потрібна дівчинка ,яка б допомагала і розуміла її та підтримувала. Настав день родів, знову клініка і кесарів розтин. На щастя дівчинка народилася здоровою і схожою на батька, як дві каплі води. За декілька днів були вже обоє вдома. Як приємно було дивитися на Олега ,який з замилуванням гладив сестричці ручку, цілував її пальчики, колисав в колисочці.

Маріанні допомагала Ірина і бабуся Богданна. Коли на хрестини приїхала бабуся Катерина, то була здивована, як незнайома їй жінка з любов’ю дивиться на дівчинку, яку назвали при хрещенні Мартою. Їй не потрібно було залишатись в дочки  надовго ,адже няньок було достатньо і досвід у Маріанни був попередній. Погостивши декілька днів, допомігши в приготуванні до хрестин, Катерина поїхала додому. Перед від’їздом попередила Маріанну, щоб вона звернула увагу на Ірину, яка з материнською любов’ю дивилась на Марту. Маріанна лише засміялась. Бо знала добре свою Ірину, яка не мала заміру від них кудись іти. А Ірина була закохана в Мартусю, купала її разом з Маріанною, часом забирала до себе в кімнату, щоб Маріанна відіспалась і відпочила.

Олег навіть почав ревнувати, бо Ірина вже менше часу стала йому приділяти, все носила на руках Марту. Часто возила її у візочку по  парку. Всі раділи такій допомозі і дякували Ірині. Навіть збільшили їй плату, щоб  Ірина не подумала їх залишити.

  Коли Марті виповнилось три роки, всією сім’єю вирішили поїхати на відпочинок до Греції. Лише батьки залишилися вдома. Потрібно було комусь залишитися в фірмі і за домом теж  приглянути. Звичайно, що взяли Ірину з собою Їй також потрібен був відпочинок. До того ж вона приглядала за дітьми ,а батьки змогли їздити на екскурсії. Планували відвідати Афіни- столицю славної країни небожителів, місто багате історичною, культурною, мистецькою спадщиною. Воно існувало, коли не було ще навіть уявлення про державу. Далі планували поїхати у Спарту, це також стародавнє місто.  В країні є багато святинь – монастирська держава на горі Афон, Метеори, храми о. Кос та багато інших. Ірина залишалась з дітьми. А Маріанна з Орестом подорожували. Інколи брали з собою Олега, він  вже підріс і став всім  цікавитись.  Одного разу відпочиваючи на морському пляжі разом  з дітьми, Ірина  познайомилась з красивим греком. Він сподобався їй з першого погляду, та боязко було навіть думати про кохання ,адже пережила сильний стрес і розчарування з своїм першим чоловіком і  від якого залишились найгірші спогади про сімейне життя. Грек розповів, що овдовів і не має дітей. Живе сам на віллі біля моря. Забезпечений всім, тільки не зустрів ще такої жінки, на якій хотів би одружитися. А Ірина йому відразу сподобалась і він запропонував їй залишитись в Греції і жити разом сімейним життям. Спокуслива була пропозиція, бо грек Димитрій був красивим ,добрим і багатим. До того ж закоханий в неї. Ірина була гарною жінкою,  білявкою, з густим, довгим красивим волоссям, чорними очима і гарною фігурою.

    Але ж як залишити дорогу її серцю Марту?  Без неї життя її буде не милим. Я зможе не чути її щебетання, не бачити милого усміхненого личка, красивих лагідних очей, відчувати тепло її ніжних ручок.  Своїх дітей не могла народити, боялась, що на старість ,залишиться  сама. Димитрію вона нічого про бездітність не сказала, але в голові у неї виник божевільний план. Викрасти Марту, видати її за свою дочку і поселитись з нею в Димитрія. Так, як Ірині  повністю довіряли, то одного разу ,коли батьки  з Олегом поїхали на екскурсію в Афіни, вирішила втекти і забрати з собою Марту. Димитрію  сказала, що це її дочка і  він не сумніваючись повірив. Тільки коли чув, як дитина кликала її Іриною, дивувався, чому не кличе мамою,  вона відповіла, що у деяких сім’ях так прийнято.

Положивши Марту спати, Ірина насолоджувалась романтичним вечором з греком. І закохувалась в нього все більше. На наступний день, коли приїхали з Афін Маріанна з Орестом і Олегом, то здивувались, що не застали Ірину з Мартою вдома. Але і в думках не припускали, що більше не побачать своєї донечки і Марта більше до них не повернеться. Під вечір захвилювалися. Почали ходити по пляжі і шукати ,та розпитувати людей, чи не зустрічали молоду жінку з дитиною. Одна старша пара, яка знала Димитрія від народження, сказала, що бачили, як жінка з дитиною і з Димитрієм пішли в сторону його вілли. Ще й вказали дорогу до вілли. Яким було здивування батьків, коли побачили свою дочку на руках у Ірини, а поруч сидів Димітрій і вчив їхню дочку називати себе батьком. Дівчинка вередувала, кликала свого батька. Ірина пробувала її заспокоїти, та дівчинка хотіла повернутися до батьків.

   Маріанна  побачивши це,  відразу хотіла викликати поліцію. Орест просив цього не робити, знав, що Ірині загрожує великий термін за викрадення дитини. А дитину б на деякий час забрали до вияснення обставин. Це б травмувало Марту і їх також. А їм потрібно було через день повертатися  додому. Тому вирішив всі справи залагодити на місці. Забравши дитину з рук Ірини, Орест попередив, що може  заявити в поліцію і посадити її в тюрму. Лише з вдячності за довгі роки сумлінної праці він цього робити не буде. Але їхня родина не хоче більше її бачити. Маріанні згадались попередження матері. Що зробила сліпа любов до дитини і бажання бути матір’ю. Ірина не думала про наслідки, лише не хотіла  розлучатись  з  улюбленою дівчинкою, яка стала їй рідною, ніби  дочкою. Надіялась, що з часом вона забуде  батьків і стане називати її матір’ю. Можливо так би й було. Але Маріанна шукала б свою дитину ціле життя.

   Забравши дитину повернулися в номер і на другий день поїхали додому. Олежик запитував про Ірину, але йому сказали, що вона вийшла замуж і не повернеться до них. Олег шкодував, що так сталося, але йому пояснили, що  дорослі люди закохуються і залишають свій дім.  Ірина навіть не подумала, який щедрий подарунок зробили їй Орест і Маріанна. Вона могла остаток свого молодого життя провести в тюрмі. Димитрій  не розуміючи, що відбувається,  вирішив закрити на все очі і запропонував Ірині вийти за нього замуж. Навіть зрадів, що нема дитини і не доведеться на неї витрачатися. Поганий спогад про відпочинок в Греції залишився в Маріанни і Ореста. Всі гарні враження про країну зіпсувало викрадення дочки . Коли задумувались, що могли  назавжди втратити дитину - обом ставало страшно. Розповівши батькам про пригоду, вирішили ніколи про це не згадувати, хоча Богданна не могла повірити, що Ірина могла таке вчинити. Та факт залишався фактом. Добре, що все так закінчилось.

19

Продовжувались сірі будні. Олександр з Орестом і Маріанною працювали  в офісі, Богданна з Мартою залишались вдома. Сумувала Марта без Ірини, адже привикла до неї, бо від народження були разом. Завжди запитувала, коли вона приїде. Діти важко переживають розлуку з близькими людьми, але проходить час і забувають про них. Так було і у випадку з Мартою. Коли віддали її в дитячий садок, вона знайшла там нових друзів і почала все рідше згадувати  Ірину.

    Ірина часом телефонувала Боданні і розпитувала про Олега і Марту. Повідомила, що взяла на виховання сироту з родини Димитрія, батьки яких загинули в автокатастрофі. Розповіла, що живе, як в раю, чоловік її любить і шанує, не має ні в чому відмови. Завжди, коли телефонувала, то вибачалась за свій необдуманий вчинок.

    Олег відвідував школу ,гарно вчився, мав повагу серед вчителів і однокласників. Так проходили рік за роком. Все було б прекрасно, якби одного прекрасного дня  не сталося лихо. Орест ,їдучи на зустріч з клієнтом ,був протаранений грузовиком, який розвозив продукти в магазини. Машина була розбита вщент, а Орест залишився живим, але у важкому стані. Маріанна від цієї новини втратила свідомість. Як так сталося, що її коханий маючи багаторічний досвід водіння не міг ухилитися від зустрічної машини. З часом виявилося, що водій грузовика мав сердечний приступ і не міг  ні загальмувати ,ні зупинитись, так, як втратив здатність зробити будь що ,щоб уникнути зустрічного удару. І в даний час він перебував в комі ,з маленькою надією на одужання.

    Орест мав поламані ребра,   зламану ногу, розбиту голову і порізане лобовим склом лице. Жахливо було на нього дивитися. Але при детальному огляді лікарів, виявилось, що не все так страшно, як здавалось з першого погляду. Рани на голові і лиці були поверхневими, мозок був не ушкодженим, лише зазнав струсу. Зашили всі рани ,поставили гіпс на  ногу, на ребра тугий бандаж - надіялись ,що все зростеться і він зможе повернутися до нормального життя. Все ж навіть лікарі не могли всього передбачити. Головне, що залишився живим. Тепер вже Маріанні довелось доглядати за Орестом.

    Діти сумували за батьком, але мама обіцяла в скорому часі відвести їх в лікарню ,щоб побачились з ним. Та й   Орест  дуже хотів їх побачити . Коли перевели з реанімації в палату, діти з радістю обійняли батька. У нього аж сльози від зворушення потекли .

    Богданна ж з Маріанною не відходили від Ореста, змінювали одна одну, хоча не було в цьому потреби. Орест старався давати  собі раду сам і персонал був завжди до його послуг. Довго довелось лікуватись Оресту, та молодість ,піклування , гарний догляд та вправність медперсоналу  добре зробили свою справу.  Орест, як і передбачали лікарі, повністю одужав, лише опирався на костилі, бо нога поволі зросталась. А ще йому потрібна була пластика лиця від порізів розбитого  лобового скла. Машину відремонтувати не було можливості ,але страхова компанія компенсувала йому її вартість, так, як вини Ореста в аварії не було. Повернувся додому і поступово одужував. Сили йому додавали  улюблена дружина, діти і батьки. Коли в людини дружна сім’я і родина, тоді всі нещастя і біди легше перенести. Так було в сім’ї Ореста і Маріанни. Свої почуття вони перевірили і в щасті і в горі. Підтримували і допомагали одне одному  Тому Боже благословення витало над їхнім домом.

Після роману друкувати поезію.

Кожен вірш на окремій сторінці.

,,Віршами співає душа,,

      1.  

       Зима.

Зранку виглянь у віконце

Подивись, як сходить сонце.

Полюбуйся ,як навколо

Біле все  і загадкове.

Вся природа задрімала,

  І під снігом ніби спала.

Сніг блищить мов діаманти,

Землю килимом вкриває.

Дивовижним візерунком

Вікна людям прикрашає.

А синички й снігурі

Вже зібрались у дворі

Щебетанням і красою

Нас милують із тобою.

Полюбуйся й усміхнись,

На красу цю подивись.

Хай вона всіх нас чарує

І казковий світ дарує.

2.

Сипле снігами.

Зима не думає здаватись

І в край Північний повертатись.

Сипле снігами, заметіллю,

Ще повно снігу на подвір’ю.

Попереду, йде лютий місяць

Завжди дає про себе знати,

Бурульки виснуть на дахах

І сніг на вітах, ніби з  вати.

Мороз притисне, вікна замалює

І кригою озерця  всі засклить.

Та знає, що веснонька вже віз готує

І він ще більше злиться і бурчить.

Весна ж не поспішаючи

Все сили набирає

Й віночки з ранніх квітів

Дівчатам виплітає.

Закінчення зими вона чекає,

Й килим смарагдовий  із трав

Землі замерзлій накриття заготовляє.

Зима весні здалеку пригрозила-

Ти не спіши, ще мало в тебе сили.

Змагатися зі мною ти не в змозі,

Ще лютий місяць стане на порозі.

Весна чекала, сили набирала,

Скільки тих днів у лютому…

Всі знають, що їх мало.

Своє робила і на зиму не зважала,

Бо знала, що земля- давно її чекала.

3

Вечір.

Вечір надходить ,

Зіроньки сяють,

Місяць по небі пливе.

В зимовім парку пари гуляють

Їх і мороз не бере.

Дивляться в небо ,

Зірки розглядають,

Серденьком високо

В небо злітають.

Він для коханої  зорі дарує,

Кохання в їхньому серці панує.

4

Зимонько.

Зимонько спасибі, що нас милувала.

Святами величними люд розвеселяла.

Сильними морозами людей не лякала

Гарні свята Новорічні з нами святкувала.

Нам Різдво Христове ,з снігом дарувала,

І Йордан з легким  морозом

На землю послала.

Любимо зимові свята всі ми відзначати,

Вже набридло нам  у хаті самим сумувати.

Забирай з собою лижі і   санчата,

Більш не хочуть дітлахи

Із гори спускатись.

Всі весну чекають, за нею сумують,

І тваринки в лісі нюхом весну чують.

Забирай сніговиків, морозець і вітер,

Хай весна принесе нам гарні первоцвіти.

5.

Зимовий ранок.

Зимовий ранок нам віщує-

Здаля весняний подих чує.

А сонце промені ласкаві посилає

І землю, що заснула зігріває.

Пташки на сонці крила гріють,

Піснями весноньку стрічають,

Та на калині одинокій,

Червоні ягідки збирають.

Земля за зиму відпочила,

Набралась сил і відіспалась.

Весна до нас не забарилась,

Зелений килим вже зіткала,

В садах, гаях і на узліссі

Весняні квіти розсипала.

Крізь землю квіти пробивались,

До сонця все ж вони дістались.

І ми чекаємо весни,

Пробудження природи.

Нехай принесе нам весна

Красивої погоди.

6.

Сонечко пригріло.

Сонечко щедро пригріло,

Й землю, що спить розбудило.

Під сніжною ковдрою все міцно спало,

Проміння ласкаво його зігрівало.

Весноньку теж розбудило,

Ніжним теплом огорнуло.

Очі блакитні відкрила весна,

До сонця всім тілом тягнулась,

Вже відпочила,  час вставати настав,

Лютому мило всміхнулась,

Сукню красиву вдягнула.

Треба до Березня все підганяти

Килим на землю із трав виплітати.

Квіти весняні по нім розкидати,

Мусить весна людям настрій підняти.

Птахам за море вістку послати,

Що їм потрібно в дорогу збиратись

Й до рідного краю усім повертатись.

Люди очікують ранню весну,

Ніжну ,звабливу і чарівну.

Хоч і красива весна молода,

Лютий не вступить  їй свої права.

Вітром й морозом всіх хоче злякати,

Щоб і не думали шубки ховати.

Має в запасі снігу торбину,

Вітер холодний і дошкульний,

Та людям вже Лютий - зовсім не страшний.

Веснонька впевненим кроком ступає,

Лютий на  Північ  вона відправляє.

7.

Вся природа задрімала.

Зранку виглянь у віконце

Подивись, як сходить сонце.

Полюбуйся ,як навколо

Біле все  і загадкове.

Вся природа задрімала,

  І під снігом ніби спала.

Сніг блищить мов діаманти,

Білим килимом землю вкриває

На вікнах казкові узори

Мороз візерунками прикрашає.

А синички й снігурі

Вже зібрались у дворі.

Щебетанням і красою

Нас милують із тобою.

Полюбуйся й усміхнись,

На красу цю подивись.

Хай вона всіх нас чарує

І казковий світ дарує.

8.

Лютий.

Його назвали –Лютим,

Лютує не дарма,

Зима вже на відході

І холодів нема.

Та все ж не хоче лютий

Так швидко відступати

І в край чужий Північний,

Додому повертати.

Він снігом землю вкриє,

Узори намалює,

Озера вкриє кригою,

Неначе дзеркалами,

Він пташок полякає

Холодними вітрами.

І як би він не злився

Останній місяць Лютий,

Він весноньку віщує

Й надію нам дарує,

Що вже не за горами

Іде Весна з квітка́ми.

9

Прихід весни.

Потепліло на дворі…

Пташки заспівали.

Вони весноньку чарівну

Вже давно чекали.

І вона не забарилась,

Пробудилась, усміхнулась,

Сонечку привіт послала,

Гарно сукню заквітчала,

Розпустила довгі коси,

Висушила зимні роси,

Вітерцю ще помахала

І взялась за свої справи.

Їх у неї є чимало:

Всі дороги підсушити,

Землю сонну розбудити,

Соком бруньки наливати,

В лісі проліски збирати.

Тож вона, тепер у парі

З весняними місяця́ми

Привітатись поспішає

І  теплом всіх огортає.

10.

Рання весна.

Намалюю весну яснооку,

Юну жінку, що усміхом сяє

І до сонечка рученьки білі

Простягає й світанки вітає.

Стелить килим красивий із квітів,

Радіє чудовій природі,

Немов би до нас промовляє -

Сумувати не треба...Годі!

Ви погляньте на ранню весну,

Все в природі навкіл оживає

Мов смарагдами і діамантами

Рідну землю барвисто вкриває.

Пташки гнізда свої будують,

Щебетання довкола лунає

І співом своїм пташиним-

Серця усім звеселяють.

Ранні квіти довкола цвітуть,

Милують очі своєю красою,

Струмочки бистрі течуть

Мелодією дзвінкою...

То ж любуймось приходом весни

і сонечку щиро радіймо.

Хай вона принесе нам мир,

Щоб жили в своїм краю ми гідно.

11.

Тюльпани.

Квіти тюльпанів, як ті дзвіночки,

Ніжні голівоньки на довгій ніжці.

Після нарцисів вони розцвітають,

Красою ніжною нас звеселяють.

Люди милуються квітів красою,

Вони різнобарв’ям цвітуть весною.

Я їх для матері з клумби зірву,

Хай пригадає юність свою.

В день, коли свято жінок святкували,

Квіти ці ніжні усім дарували.

12.

Ромашки.

Сонячні квіти у полі ростуть,

Очі милують ,красиво цвітуть.

Довгі стеблини вітер гойдає,

Милий коханій ромашки зриває.

Спогади зринули із юних літ,

Ромашки в віночку ,як оберіг.

Квіти голівку її прикрашають,

Пісню любові на вушко співають.

Юнак милується її красою

Юною ,ніжною і чарівною...

Гарний букет він їй подарує,

Юна красуня ніжність відчує.

Вінок на биструю воду кидає,

І споглядає, де щастя чекає.

Вода закрутила вінком ,що є сили

І понесла-де Карпати видніли.

Легінь її у Карпатах тих жив,

Дівчину юну всім серцем любив.

13.

Притча.

Жовта чудова троянда

Зверхньо на всіх поглядала.

Кажуть, що жовту- дають на розлуку,

Та квітка на це не зважала.

Запахом  гарним й красою

На себе увагу звертала,

Ніжністю всіх звабляла,

Красою всіх чарувала.

У відповідь правду казала

Що колір нічого не змінить,

Якщо вже любов пропала.

Горда була троянда,

Королівною себе називала,

Та час пройшов і жовта троянда

Швидко засохла й зів’яла.

14.

Красуня.(Присвячено Вікторії Гомонко)_

Проходила парком красуня одна,

Була вона ніжна, як рання весна.

Всі люди на неї увагу звертали,

Такої красуні- ще не зустрічали.

Не йшла ,а лебідкою ніби пливла.

Фігура її ,мов тополя струнка.

Волосся біляве по плечах лягало

І хвилями груди її облягало.

Середнього зросту, та була в ній сила,

Яка не одного з розу́му зводила.

Фігура струнка, наче арфа звучала,

Коли по землі вона твердо ступала.

А очі….До синього неба так схожі,

Світились ,мов зорі ,на зустріч прохожим.

Вії-метелики, брови-дві змійки,

Носик відточений, губи-ягідки.

Шия лебідки, на шиї коралі,

Вишита сукня її прикрашала.

Все досконале, все до смаку,

Всі любувались на юну красу.

15.

Лебідка.

Вузенька стежина вела до калини,

По ній, мов лебідка, ходила дівчина.

Пісню веселу співала

І ранок новий вітала.

У вишитій сорочині,

Гарним узором шитій-

Сердак облягав їй груди ,

В косах вплетені ленти сині.

Віночок, мов німб на голівці,

Пасував до чарівного личка

І губки червоні, як маки,

Немов ягідки на калині.

Сонцю всміхалась й раділа,

Що народилась в Україні,

Що любить земленьку рідну,

Вона ж бо у неї єдина.

Не потрібне їй жодне багатство,

Ні шатів заморських не треба,

Лише ,щоб  дружно жили люди

І мир Бог послав нам із неба.

16.

Спогади.

Сиділи в сквері  й обіймались,

Хоч років було їм не мало.

Зі сторони здавалось дивним,

Що щастя пізно так прийшло.

Він ніжно гладив її руки,

Пасмо волосся поправляв.

У гарні очі задивлявся

І щось на вухо їй шептав.

Вона спитала-

Що з тобою?

Давно не бачила таким.

А він сказав, що мало їм зосталось,

Хоча ,здавалось, був недавно молодим.

Собі він завжди  докоряв, що рідко їй не помагав

Й ніколи про  кохання- пісні їй не співав.

Що квіти зрідка дарував

І про важливе не казав.

Тепер відважився сказати,

Що кращою була ,як мати

І як дружина - бездоганна

В роботі звечора до рання.

Часу для себе не лишала,

З роботи радо зустрічала.

Мовчала ,коли допікав,

І злість не раз свою зганяв.

Усе зносила, бо любила,

Любов в житті-велика сила.

Тепер наважився сказати,

Що кращої- не пошукати.

Розчулило такі слова,

Щаслива пара ця була.

17.

Не спиться.

Не спиться людям,

Зорі заважають.

І місяць заглядає у вікно.

Мелодія зими лунає,

Ну як тут заснеш,

Як кохання прийшло.

Краса невимовна…

Сніг ковдрою землю вкриває.

Зірки виблискують, мов діаманти,

Сніжинки в повітрі  кружляють

Й повільно на землю лягають.

Хочеться жити й любити,

Разом у небо  злетіти.

Серце співає, душа завмирає.

Щасливою є та людина,

  Що  всім  своїм серцем кохає..

18.

Притча .Розмова в дорозі.

В набитім трамваї - почула розмову,

Вона в голові  мені міцно засіла.

Здавалось-нічого нового не взала

Та все ж ця розмова -заінтересувала .

Любов їм  Бог подарував,

Тож тішилися з того.

Стояли й гомоніли пари молоді,

Закохані ,зійшлися їх путі.

-А ти мене хоч трішки любиш?

Спитала дівчина у хлопця.

-Звичайно ,що люблю,

Я вчора це казав.

-Це було вчора…А сьогодні любиш?

-Звичайно, кожен день і кожен час ,

Кожну хвилину дня і ночі …

А інший хлопець це почув

І усміхнувся мило,

Він свою дівчину спитав-

Чи чується щаслива?

Такої відповіді хлопець не чекав:

Люблю, хоч часом набридаєш

Ревнуєш і кричиш,

А прав на це не маєш.

Та серцем я до тебе прикипіла,

Я ж дівчина твоя,

Любов мене заполонила…

Тут  старший чоловік втрутився

Тихенько, мовив він про себе:

-Мене ніхто не любить,

Тому, що я нікого не цінив,

Я ж егоїстом був,

Нікого не любив

І якось так прожив…

Тепер на старість

Залишився одиноким.

Якби було можливим -

По іншому б я жив.

Та пізно вже мабуть,

Нічого не вернути...

Тому навчіться

Щиро ви любити.

19.

Друзі.

  Якщо серце болить

Від тривоги і турбот-

Друзів клич…посиди,

Що болить- розкажи,

Їх вином  пригости,

Ну і сам пригуби

І тривога залишить тебе.

Всі турботи забудь,

Вони з часом минуть,

Але серце твоє оживе.

Справжні друзі

Ніколи не зранять,

Не нашкодять,

Не будуть лукаві

І лестити  також не будуть,

Хвалити надміру дарма,

Допоможуть ,

Коли й не попросиш,

Ти для них теж

Все зробиш, що зможеш.

Міцна дружба існує здавна,

Знай, що серце лікує вона.

20.

Невже цього не знають?

Вже  п’ятий  рік війна у краю…

Щодень  загиблих ми ховаєм.

Де ж дані людям обіцянки?

Невже вони цього не знають,

Що гинуть люди на війні?

Міста і села розбомбили

У нас самих- ще мало сили,

Щоб ворогів з землі прогнати

Й не дати край наш руйнувати.

Та маємо біологічний ген-свободи

І ми не станемо рабами.

Своє життя самі ми будем будувати ,

Не маємо від кого помочі чекати.

А де ж є ті, що мир гарантували,

Коли у нас-потужну зброю відбирали?

Кидають нам мізерні транші,

Їх нам  прийдеться віддавати.

То ж скільки українцям бідувати?

21.

Народ, пробудись!

Народ український, не спи ,пробудись,

Допоки ще ворог в твій дім не вступив!

Ми можемо знову проспати державу,

За що ж то  діди  наші кров проливали.

Де ж ваша гордість козацькі нащадки,

Де жага свободи, де правда свята?

Не спіть! Пробудіться! До зброї беріться!

Допоки ще наша країна жива.

22.

Герої.

У наших славних вояків

Дух волі і козацтва пробудився.

То ж маємо героїв -нам буде ким

В майбутньому гордиться.

Про них ми не одну

Ще пісню заспіваєм

І у віршах, та у поемах

Героїв звеличаєм.

23.

Захисники.

Землі Донбасу кров’ю политі

Сніг наче ковдрою вкрив.

Та не закрив він сердечні всі рани,

Від пострілів воїнів не захистив.

П’ятий вже рік  вони мерзнуть в окопах,

Очі не стулять й на мить,

Мусять на варті мужньо стояти,

Землю свою боронить.

24.

На варті рідної землі.

На варті рідної землі

Вони стояли до загину

Ніхто із них кроваве поле

  Із страху бою не покинув.

Бо знали, що поблизу ворог,

Він знищить рідну Україну.

Ішли сміливо в бій

І не здригнулись,

Життя готові положити,

Щоб їхні діти могли жити

У вільній, квітучій державі

Й життя все кращим ставало.

25.

Вдова.

Вдова на могилі

Гірко ридає

Милого в гробі

Додому чекає.

Він не вернеться,

Бо згинув за волю,

За України кращую долю.

В царство небесне він відійшов

І  в Бога навіки свій спокій знайшов.

Вгору вдова руки  здіймає.

За що її Бог, так жорстоко карає...

  Та мусить змиритись,

На все Божа воля,

Видно така її  гіркая доля...

Росте дуже швидко їхній синочок-

Йде йому вже- четвертий рочок.

Сама  виховує сина

І ревно його научає-

Щоб вірно любив Україну,

Бо кращого краю немає.

26.

Веселка з’явилася

Після дощу,

Як усмішка неба,

Як стежка до раю.

Я піду по ній

І там пошукаю-

Щасливої долі

Для рідного краю.

Може знайду

Десь мудру підказку,

Як діяти далі,

Як навалу спинити.

Як бідним вкраїнцям

На світі тім жити.

Чи є десь розгадка,

Чи знайду пораду?

Чи хтось допоможе

В нерівній борні?

А може байдужі

Всі наші старання,

Та марні й пусті

нас ждуть сподівання.

Та ні! Є надія,

Що дорога до Бога,

Додасть нам терпіння

І буде підмога.

Якщо в нашім серці

Міцна буде віра,

Україна воскресне

І встане з руїни.

27.

Нужда.

Нужда- по всім світі людей розкидала.

І кожного з них- біда заставляла.

Хтось мусів родині своїй помагати,

Хтось намагався із хати втікати…

Вже й доробився й родині поміг,

Але сумує…

Бо рідний поріг- у снах йому сниться,

Спокою не має,

Та якось життя там своє проживає.

Він просить прислати грудку землі,

Щоб мати на згадку, як оберіг…

В багатстві й достатку і світу побачив,

Лиш подушка знає, як гірко він плаче.

Чому ж  українці чужих доробляють,

У рідній державі роботи не мають?

Приречені люди весь вік бідувати,

Не легко у світі на хліб заробляти.

       28.

       Добро.

Якщо маєш ти злого сусіда

І на нього завжди нарікаєш,

То попробуй зробити добро

Хоч взаємності ти не чекаєш.

Ти образу із серця свою прожени

Крок зробити цей знаю- не легко.

Але спробуй ,скажи йому добрі слова

І обом на душі стане тепло.

Колись був він хорошим сусідом ,

Та в дрібницях ви з ним не згодились,

Став він ворогом твоїм запеклим

І серця Ваші злобою вкрились.

Хай відразу він не пробачить

І гримне у слід дверима,

Та впаде з його серця камінь,

Який ра́зом ви там поселили.

Тож подумай, життя швидкоплинне

І чи варто його витрачати

На образи ,злобу й ненависть,

Чи краще у мирі та дружбі

Своє життя проживати.

29.

        Пустка.

Стоїть хатина на горбочку

У квітучому садочку.

Гілки б’ються у вікно.

Не живе вже там ніхто.

В хаті пустка, матері не стало,

Батько ще раніше відійшов.

Павутиння лиш з стіни звисало

І не прибрано у домі вже давно.

Вітерець фіранками не рухав,

У  вікні вже не стояв ніхто.

Хоча не раз матуся виглядала,

На дітей, яких ростила і плекала.

Та жаль і сльози очі заливали,

Коли прийшли -то пізно вже було.

Лише портрети  з осудом дивились,

Хоч потьмяніли ,порохами вкрились.

І Біблія старенька пожовтіла,

Ніхто давно її не відкривав

І молитви за всю родину

Ніхто тепер вже не читав.

Сумна була картина на подвір’ї,

Яке давно вже бур’янами поросло.

Колись тут гомін, сміх дитячий чувся

Та все минуло ,ніби й не було.

30.

Кожен має знати.

Кожна людина мусить це знати

І своє життя докорінно міняти.

Якщо зробив ,щось не так-виправляйся,

Богу за вчинки недобрі- покайся.

Знай, все вернеться назад бумерангом,

Це ,як закон, він не відмінявся.

Когось образив-тебе хтось образить,

Ти не пробачив- тобі не пробачать,

Пошкодував і тобі відбереться,

Що віддаєш-до тебе вернеться.

Живеш егоїстом- про тебе забудуть

І не згадають добром тебе люди.

Зрадив-очікуй зраду від близьких,

Бідним не дав милостиню й поїсти,

Сироту скривдив, прогнав із подвір’я,

Батькам не поміг-втратив довір’я...

Якщо не думав-подумай про це

Ніхто не замовить за тебе слівце.

31.

Коли зустрічаються двоє.

Коли зустрічаються двоє

Серця їх любов’ю горять.

Та з часом іскра лише тліє...

Любов не вернути назад.

Де ж зникнув запал у грудях,

Де трепіт обіймів палких?

Де гарні слова ,обіцянки  й клятви,

Ніжний дотик  рук дорогих?

Невже любов, як полум’я згорає

І навіть сліду за собою не лишає?

Тому часами сумно відчувати,

Коли найбільш палке кохання

Як іскра гасне і зникає...

За ним приходить лиш зітхання

Та настає -  розчарування.

32.

Я місяць тобі дістану.

І зорі також подарую.

Тобі лиш одній розкажу,

Що серцем до тебе чую.

Місяць нам так не світить,

Як очі твої бездонні,

Сонце так не сіяє,

Як усмішка на личку сяє..

Всесвіт мені ти відкрила,

Єдина на світі й кохана.

Виросли в мене крила,

Зустріч з тобою жадана!

33.

Мені потрібно знати,що ти є.

Мені потрібно знати, що ти є.

Що десь у світі тужиш ти за мною.

Хоч навіть не побачимося ми,

Та це знання потрібне нам з тобою.

Ми дихаємо разом в унісон

і мріємо однаково з тобою.

Ти любиш музику ,

Поезію й живопис

І я любитиму це разом із тобою.

Ти не чванливий, але як орел,

Що високо у небі там літає.

Стоїш ти твердо на ногах,

А цього так мені не вистарчає.

Все в міру-розуму краси

І ніжності тобі не позичати.

І серце чуйне, й руки золоті,

Чого ще може жінка побажати.

Мужчина ти, все сказано у слові.

Достойний ти великої любові!

34

Всім серцем люблю Україну.

Україно, рідний краю,

Всім серцем я тебе кохаю!

Люблю світанки, й захід сонця.

Моря і гори, та ліси,

Сади, квітучі і гаї,

Де так щебечуть солов’ї.

Річки й струмочки,

Й чисте джерельце

Я Богу дякую за все.

За мову мою солов’їну,

За звичаї і за обряди,

За те, що українкою родилась.

З матусиним тепленьким молочком,

Любов у серці поселилась.

За те, що гарні в нас дівчата,

А парубочки, як  дубочки,

І діточки, як янголята...

Люблю всі українські свята.

Людей розумних й роботящих

І землю щедру і родючу.

За неї  віддаю життя і душу.

І вірю я, що край мій

Буде процвітати,

Про славу України

Ще будуть в світі знати!

35.

Сила дитячої молитви.

Хлопчик з сумними очима

В храмі упав на коліна.

Господа щиро благає,

Ручки в гору простягає.

Просить здоров’я для мами,

Яка у лікарні вмирає.

Як йому бути ,

Коли сам  зо стане,

Він ще маленький

Не зможе  без мами.

Сльози течуть рікою,

Тяжка сирітська є доля.

Богу він обіцяє,

Все ,що той забажає.

Тільки хай Бог не шкодує

Здоров’я для рідної мами.

Бог обійняв дитину

-Мама твоя не загине.

Тільки запам’ятай,

Що ти мені обіцяв…

Мати одужала,

Виріс синочок.

Має  вже він-

Двох своїх дочок.

Слово дотримав,

Що в храмі  давав,

Добро всім робив ,

Богу славу співав.

Мати натішитись сином не може,

Він у житті їй  завжди допоможе.

36

Жінка.

Коли ти втомлена і вже на грані зриву ,

Щоденно повно справ і ліку їм нема ,

Не дозволяй себе жаліти,

Хоч нерви, як натягнута струна.

Не піддавайся смутку й наріканню,

Хоч нездійсненні  всі твої бажання.

Тобі б хоч трішки відпочити,

Та ні́кому в роботі підсобити.

Діти маленькі, чоловік працює,

А ти вже ніг своїх не чуєш.

Та крил не складуй і не піддавайся

У щасті материнському купайся.

Нехай ці крила у житті тебе тримають,

Вони тебе до неба підіймають.

Завжди повинна пам’ятати,

Твоє покликання важливе-

Дітей  любові научати,

Їх доглядати й милувати.

Ти жінка-все у слові  цьому…

Бо для любові створена ти Богом,

То ж вибери ти правильну дорогу-

Сім’ю свою шануй й люби

І час собі- також вділи.

37.

Велике щастя- просто жити

Зустріти  новий день

І сонечку радіти.

З сім’єю за сніданком гомоніти

І знати, що здорові твої діти.

Послухати пташок веселий спів

І милуватися, що сад вже твій зацвів.

Побачити ,як квіти забуяли

І гарно скрізь порозцвітали.

Все так красиво у природі…

І все це створене нам Богом.

Велике щастя-просто жити,

Добро творити і людей любити.

38

Україну розпинають.

Вкотре рідну землю розпинають

Як розп’яли колись Христа.

Бо Іуд в Україні  багато,

Не потрібна їм воля свята.

Добре там , де дають заробити

Тож готові за  срібняки

Свою матір  і рідний наш край 

У ложці води  втопити.

Всі старання свої прикладуть,

З нас  людської крові поп’ють,

До того, ще можуть насміхатись

Й ворогам з потрохами продатись.

Хочу вірити, що ми проснемось

І за розум нарешті візьмемось.

Не дозволимо зайдам проклятим

Україну в неволю віддати.

38.

Лебідка.

Не йшла…Пливла ,як ця лебідка,

Немов королівську корону несла́.

І поглядом очей  чарівних

Теплом усіх обдала.

Ті очі сіяли ,мов зорі,

Волосся- хвилями лягло,

Така краса… Всі увагу звертали

Усе досконалим в красуні було.

Майнула легким вітерцем,

Зачарувавши всіх довкола,

Не жінкою-богинею  була

І постать її загадкова.

Бог жінці красу дарував

І розуму не шкодував.

Дав душу вразливу і щиру,

Любов’ю щедро наділив

До рідної  своєї Батьківщини.

Не йшла, а пливла богиня-

Ім’я її – вся Україна.

39.

Во ім’я України всі єднаймось.

Во ім’я України всі єднаймось,

Во ім’я  тих, що згинули в боях.

Во ім’я діточок маленьких,

Які сирітками пройдуть життєвий шлях.

Єднаймось в вірі ,Бог бо в нас єдиний,

Любити він навчав усіх людей.

Та Батьківщину слід любити до загину,

Вона для нас ,як матір для дітей.

40. З любов’ю до людей.

Я сонячні промені вам посилаю,

Щоб душу замерзлу

Хоч трішки зігріти.

Щоб не  тужили, не  сумували ,

Життю щодень раділи, неначе діти.

Любов із  свого серця посилаю,

Бо щиро всіх люблю і поважаю.

Лиш душу я свою

Віддати вам не можу

Бо Богові належить вся вона.

Та у душі для кожного

Знається тепле місце.