Василь
Слапчук,
Сергій
Дзюба.
Непередбачена
Юлія
Сільчук.
Реінкарнації
: Книга
віршів. –
Луцьк:
Надстир’я,
2020.
Непередбачена,
дивна і
трішки
смішна,
Ледь
іронічна,
фантомна у
фатумі
фабули,
Дивиться
ніжно на
тебе
потойбіч
вікна,
Кличе
благально
в майбутнє
свідомою
звабою.
Вперто
веде за
собою
плутаним
кольором
фраз,
Завше
невчасна,
манерам
людським
добре
навчена,
Ніжна в
любові,
трепетно
щира. Та
враз…
Розчаруванню
ця мить
призначає
побачення.
Вірш
називається
«Непередбачена»,
і він
одразу ж
привертає
увагу
своєю
несподіваною,
парадоксальною
свіжістю
та
чарівністю.
Наразі
маємо нову
чудову,
яскраву
книжку
віршів 33-
річної
Юлії
Сільчук,
яку,
безперечно,
варто
виокремити
і
підтримати.
Бо,
досягнувши
віку Ісуса,
пані Юлія,
матір
чотирьох
малих
дітлахів,
справді
вражає – і
своїми
неординарними
поглядами
на світ, і
глибокими,
оригінальними
філософськими
міркуваннями,
і дуже
проникливою
та
зворушливою
лірикою.
Це –
справжня
поезія, яка
не
вписується
в жодне
прокрустове
ліжко, вона
–
невловима,
як
сонячний
зайчик,
ніжно
пристрасна,
але
водночас –
іронічна,
дивовижно
загадкова.
Напрочуд
тепла і
враз – наче
морозом по
шкірі!
Ніколи не
вгадаєш, що
у неї тепер
на думці…
Однак такі
вірші
хочеться
читати, і
вони
мимоволі
запам’ятовуються.
Здавалося
б, у першому
розділі
«Анна», з
якого,
власне, все
починається,
перед нами
– життєві,
побутові
та сімейні
ситуації,
які кожен
із нас не
раз уже
пережив.
Проте у
авторки –
своя
чуттєва,
неповторна,
дотепна
«гра в
бісер». І
така
нетипова,
нешаблонна
лірична
героїня
подобається!
Писатиму
думку
навиворіт,
Щоб Ви
не
впізнали
мій
почерк.
Я буду,
як сонячна
вивірка:
На
клавіші-руки
не хоче…
А Ви
мене
поглядом
виловіть
Із
речення,
наче
редактор,
Вмонтуйте
свої в мене
вислови,
Курсив
помінявши
і… дату.
Авжеж,
ця пані – і
думку
раптом
навиворіт
напише, й
вивіркою
як шасне –
не
наздоженеш,
скільки б
не
бігав-старався.
Неприручена,
мов лісова
мавка чи
русалонька.
Пише – як
дихає. І це –
цікаво. Бо
не
вимучене,
ніби
кросворд, а
своє,
неймовірно
тендітне,
наче
веселка,
витворене
трепетною
душею.
Одним
словом,
магія –
шляхетна!
У
наступному
розділі
«Марія»
образ
Богоматері
цікаво
трансформується
в образ
земної
жінки-матері.
Наше буття
вигадливо
переплітається
з
біблійними
мотивами. І
знову –
непересічна,
несподівана
метафора:
…
двоє
торкаються
крові
святого
Грааля
а я поза
простором
під
серцем
несу
весну…
А ось –
такий
щемкий і
парадоксальний
вірш
«Вільна»:
А день
спішив
сьогодні,
як ніколи;
Сліди
дощами
падали на
брук.
Брели
думки,
засмучені
і голі,
Простоволосо
прагнули
до рук.
Благали
день
уклінно і
дитинно
Прогнати
ніч – як
найтемніший
гріх!..
… Я у
неволі
власній
досі
вільна –
Як
Магдалина
з миром
біля ніг…
Так, на
диво
просто й
водночас
глибоко,
неначе
лине-огортає
церковний
дзвін.
Печально,
однак це –
не чорний,
безпросвітний
морок, а
світлий
смуток. І
така душа –
насправді,
не
безнадійна.
Натомість
у третьому
розділі
«Єва»
лірична
героїня
яскраво
асоціюється
з образом
першої
земної
жінки. Тут
образ Єви –
наскрізний.
А ось
авторка –
як завжди,
неординарна:
…свіжістю
м’яти,
ніжністю
драми –
дивним
прозрінням…
дотиком
болю до
волі
й
запахом
пустки…
за
легкістю
духу, Адаме,
–
всесвітнє
гріхопадіння…
за
покликом
крові
–
вже
власна
неволя,
мов
вишита
хустка.
А далі –
розділ
«Непередбачена»,
де
філософська
діалектика,
мотиви
зради і
вірності,
непередбаченості
людських
вчинків,
парадоксальність
образу
жінки
загалом
набувають
своєї
кульмінації…
А потім –
«Русалонька»,
де лірична
героїня
мандрує
стежками
дитинства,
милується
мальовничими
диво-
краєвидами
і
переймається
болем
розіп’ятої,
розтерзаної
природи...
Молода
вразлива
русалонька
на очах
читача
знову
дорослішає
і…
перевтілюється
у горду
прочанку.
Тут є і
відповідний
розділ
«Прочанка»:
з
трагічними
паралелями
історії та
сучасності,
глобальними
проблемами
Землі,
персоніфікованими
образами.
Втім,
поетеса –
не
розгублена,
налякана
Кассандра,
яка
божеволіє
з
безвиході,
а сучасна,
мудра
жінка,
здатна
боротися
за щастя, і
не лише
своє.
Хоча в
розділі
«Дівчина-прибулець»
героїня
враз чітко
усвідомлює,
що не така,
як інші. Бо
послідовно
не
сприймає
жорстоких
земних
реалій. Тут
і вірші у
неї навіть
римами не
скуті.
Вільна,
наче янгол!
А ще
«реінкарнована»
– здатна
так легко
перевтілюватися
у різні
предмети й
образи
живого і
неживого
світу…
Проте
не будемо
розкривати
усіх
таємниць
цієї
дійсно
вартісної
книжки.
Прочитайте
– не
пошкодуєте.
Відкриєте
для себе
розумного,
цікавого і
чуйного
співрозмовника.
… а
вірші – мов
душі –
планету
воліють
зігріти
і спини
не гнуть
під
вагою
людської
хули…
Так, у
венах
поетів –
небо, однак
їхній
пульс
належить
Землі. Як же
тут не
погодитися
з
проникливою
авторкою?!
Дякуємо,
пані Юліє,
за хорошу
книжку.
Чекаємо
вже
наступної
– нової,
інакшої,
несподіваної,
непередбаченої.
А для
цього… не
змінюйтеся
– попри все,
залишайтеся
собою.
Василь
Слапчук,
письменник,
літературознавець,
лауреат
Національної
премії
України
імені
Тараса
Шевченка,
Почесний
громадянин
Луцька та
Волині,
Сергій
Дзюба,
письменник,
перекладач,
критик,
журналіст,
президент
Міжнародної
літературно-мистецької
Академії
України