4. Гринь Талановитий cин завороженого Придесення
graphic
МиколаГринь
        ТалановитийcинзавороженогоПридесення
Нотатки проморальний подвиг Івана ШКУРАЯ : письменника , публіциста іжурналіста
Якось таксклалося учасовому просторі , щожиттєве перевесло майже поруч   туго перев 'язало двіпісляжиттєві дати відомого українського прозаїка , поета , драматурга , публіциста , журналіста , члена Національних спілок письменників іжурналістів Івана Васильовича Шкурая . Це80-річчя здняйого народження та п'ятиріччя зчасу відльоту його щирої української душі увічний небесний Вирій .
Приємно , щообидві дати не пройшли повз увагу не тільки шанувальників його багатогранної творчості , авсіх земляків із завороженого Придесення (саме такою назвою віноб'єднав свою трилогію із романів «Глухомань », «Червоний острів », «Родом із колгоспу »). Саме урідному Шабалинові , наберегах зачарованої Десни , настіні сільського будинку народної творчості урочисто відкрили меморіальну дошку на його честь , провели вечір -пам'ятьталітературні читання . Ауп'ятурічницю смерті біля могили на сільському цвинтарі , де, зазаповітом небіжчика , захоронили його тіло урідній землі , надякою «сонце пахне молоком », зібралися родичі та вдячні читачі , абисхилити голову перед багатогранним талантом майстра красного письменства . Урайонній та сільській бібліотеках ще йоблаштували постійно діючі книжкові виставки зтворами земляка , подарованими дружиною Івана Васильовича - Любов 'юІванівною . Заїїжсловами , кожну книжку Івана Васильовича вони вносили до хати як новонароджене дитятко , раділи , пишалися нею, несли влюди…
    Разом зтимзприкрістю скажу , щообидві ці дати залишилися непоміченими вохопленім вогнем московського агресора та місцевих сепаратистів краю донецьких степів та териконів . Засловами дружини письменника , незнайшлося тутлюдини , якабвзяла на свої плечі тягар підготовки та проведення бодай читацької конференції прожиття та творчість незручного длявлади письменника , чиєсерце до останнього подиху було переповнене людяністю . А, яксказав Христос , «чимпереповнене серце , теговорять уста ». Його уста говорили правду . Через те йспрацював отой ганебний іпринизливий принцип меншовартості «Кабы чего не вышло ?» Навіть утих, хтозажиття лестив Івану Васильовичу , захоплювався його активною життєвою позицією інавіть поділяв погляди . Якмовиться , Богїмсуддя .
Тавсеж, якговорив герой одного відомого фільму , «задержаву образливо ». Ніби йнетворив вінтут кілька десятків років , недолав , якійого герой Петро Касинець з«Хати на камені », вхитросплетіннях лабіринтів наклепи ібрехню іобрав єдино вірний шлях боротьби за незалежність України , заторжество , яквіннеразнаголошував «надалекому Сході України », рідної української мови . Ніби йнеочолював чверть століття ровеньківську міську газету «Вперед », ніби не обирався іплідно працював на ниві літературного розвою іпросвітництва Луганщини головою обласного письменницького осередку . Ніби , врешті -решт , незакладав вінкамені уфундамент української державності , ніби не став вінустепу донецькім на безкомпромісну боротьбу , смертельне прю, зайого жсловами , зпартійними жевжиками іслобідськими вождями із ведмежими статурами та хом'ячими щоками . Зтими нуворишами , щоназорі незалежності України знову посунули до корита , зрадниками , мучителями України , всілякими махінаторами , щотворили «махінації упорівнянні зякими Остап Бендер - жалюгідний аматор ». Тому «рідна влада » люто ненавиділа цього справжнього патріота , який не втратив людської гідності та інших чеснот , затаврувавши його печаттю мазепинця , бандерівця , рухівця інаціоналіста . Титулами , якими Шкурай відверто пишався , викликаючи ще більшу ненависть до себе перелицьованих комуністів івідвертих ворогів української державності , якіледь не на кожному кроці нагадували іпогрожували йому , щовінживе на сході , аненазаході України .
    ЗІваном Васильовичем мені пощастило познайомитися восени 1984 року . Тоді вінпереступив поріг невеличкого кабінетику заступника редактора коропської районної газети «Нові горизонти », протягнув правицю длявітання   івідрекомендувався : «Іван Шкурай , уродженець Шабалинова , атепер редактор ровеньківської міської газети «Вперед ».
Мидовго говорили прогазетно -видавничі справи , прорідну длянього славну Коропщину на Чернігівщині , прокрасуню -Десну , якайдала йому колоритний літературний псевдонім - Деснаш , зачіпали інші журналістсько - літературні та життєві теми . Тоді ждізнався , щойого дитинство було покрите чорною пеленою другої світової , зфронтових доріг якої не повернувся до отчого порога батько . Яквін, малий Іванко , якігерой його пізніше написаного роману «Хата на камені » Петро Касинець , бився вжитті , «якриба об лід, алідголовою не пробити ізябрами хапати повітря - ненадовго вистачить… »  Повідав він, щоуШабалинові закінчив десятирічку , служив вармії , закомсомольською путівкою тікав відвдовиних сільських злиднів іпоїхав шукати романтику вДонбас , дебудував шахти . Згодом уМосковському університеті імені Ломоносова здобув фахжурналіста , апісля того шліфував професійну майстерність на відділенні журналістики Вищої партійної школи приЦККомпартії України . Ізнову - вДонбас . Тоді на прощання Іван Васильович зробив дарчий напис укнизі «Дійти до горизонту », якатільки -новийшла упрестижному столичному видавництві «Молодь » іщепахла свіжою фарбою . Утійкнизі побачила світ іперша повість Івана Васильовича «Армагеддон ». Нанеїянаписав розлогу рецензію «Істина завжди одна » іопублікував її укоропській районці .
Засловами дружини літератора Любові Іванівни , віндуже дорожив цимвідгуком інадіслані мною примірники газети до цього часу зберігаються вродинному архіві . Наші ждороги тоді розійшлися , прощодуже шкодую . Ілише недавно яодержав змогу , яккажуть «запоєм »,  перечитати майже весь творчий доробок Івана Шкурая . Скажу відверто : бувнапрочуд вражений його майстерністю володіння словом , глибокою філософічністю урозробці тем, їххудожньо - документально - публіцистичною манерою висвітлення . Було видно , щоШкурай , якігерої його завороженого Придесення Миколи , Дуньки , Катрі , Оксені , Грицьки , Ольги , Нади , Максими , Харитини та інші , вміє бачити уступі життя не лише полову , айпшоно із проса , що«золотом світиться… » 
Вражає досить широкий історичний діапазон творів . Вінсягає часів поклоніння наших предків язичницьким богам , зародження ірозвитку християнства , трагічної долі гетьманської столиці Батурина , доякого відйого рідного Шабалинова шапкою можна докинути , додемонічних більшовицьких та його вождя ідей світової революції , «ударної » сталінської ходи багатостраждального народу до світлого майбутнього . Ітакдопершого десятиліття вженашого , ХХІстоліття .
Безперебільшення скажу , щотворчість Івана Шкурая єяскраве , інтелектуально блискуче явище унашій сірій буденщині зхамовитою масовою псевдокультурою ітакими жмасовими матюками влітературі . Сказане однаково стосується ітрилогії «Заворожене Придесення », іліро -епічної поеми «Батурин », присвяченій десятиріччю суверенної України , щоденника ідещо «Дороги за обрій летять », «Печальной повести », деоснову твору склала біографія відомої вченої вгалузі хімії Віри Богдановської -Попової , похованої всклепі корабля -могили на сільському кладовищі його рідного Шабалинова . Саме вційповісті автор чи не вперше увітчизняній літературі підняв невідомий длямасового читача пласт нашої дожовтневої історії іпознайомив його звидатними людьми того часу -  подвижниками ужитті ,  науці , якісамовіддано служили рідній землі ісвоєму народові . Цюпечальну повість проВірине життя ілюбов вінприсвятив своїм землякам - шабалинівцям .
Майже всій творчості Івана Шкурая притаманна публіцистичність . Блискучі зразки красного письменства , майстерного володіння словом , якмогутньою зброєю , зустрічаємо в«Батурині » ів«Завороженому Придесенні », ів«Хаті на камені » та«Ворогах ». Навіть невеличкий публіцистичний епілог «Печальної повісті » рведушу ісерце шматками , змушує замислитися надсмислом життя , надрезультатами дияволіади двадцятого століття із сонмищем вождів івождиків , якірозтоптали влюдях всяку віру , абезнеїнеможе бути народу , загине він.
Робить всецелауреат кількох  журналістських та літературних премій , нагороджений за свою творчість золотою медаллю української журналістики , досить ненав 'язливо , отож , талановито . Якскрипаль , щонепомітним порухом смичка торкається струни , якавраз задзвенить іпродовжиться неповторною мелодією всього ансамблю . Талановито , яклікар відБога Євстафій Іванович Богдановський із згаданої вже«Печальної повісті », котрий знає , щохірург не маєправа на помилку . «Навістрі ланцета хірурга повинен жити мікроб життя », - таке його кредо - людини ілікаря . Яжперефразую цю думку іскажу , щонавістрі пера Івана Шкурая тежпостійно бувмікроб життя івінволодів тимпером не менш талановито відскальпеля хірурга ітакжезатято дотримувався заповіді «Ненашкодити ». Івінвсеробив , щобненашкодити вимріяній ідеї - сприяння розквіту незалежної України . Укожному його творі , відповісті «Армагеддон » доостаннього вірша , написаного незадовго до смерті , якукраплині ранкової роси на деснянських луках , відбивається доля України зїїрадостями іпечалями .
Вслухаймося , вчитаймося ізадумаймося уважно надцими рядками , написаними за тритижні до смерті , коли по -босяцьки бувзахоплений Крим , коли ужепалав вогні війни російських агресорів Донбас : «Церковні дзвони б'ютьнасполох / знов Україна увогні ./ Постав до неба східний молох /унаші неспокійні дні./ Якістають усестрашніші / немов упеклі внихживу / Закрили душу вчорній ніші ./ Яквсецеяпереживу ?» Непережив Іван Васильович такої наруги ординських московських іпроросійських банд , великого горя , якеприніс «внашдімазіатський псевдобрат ». Невитримало серце , недочекалося , коли лусне «відейфорії   скажений Путлєр . Тьху йому !» Ізнову жнабатом звучить заклик : тожпоставайте , добрі люди , здолаємо кошмарну ніч… То жвикуймо мечі із рала… »
Такими волелюбними рисами йпрагненнями щасливої долі Материзні переповнені йгерої   всіх його творів . Майже всівони - реальні люди . Цеабожйого земляки -  шабалинівці , абожгетьман Іван Мазепа та його сподвижники , великий патріот України Августин Волошин , єпископ Теодор Ромжа , редактор газети Василь Недригайленко іжурналіст Василь Деснаш та інші . Письменник майстерно володіє матеріалом , переконливо , інколи невеликими штришками , репліками чи побутовими сценами життя змальовує персонажів . Багато знихсправедливо міркують , що«важко вжитті розібратися , якесь заплутане воно , кожен своє гнеірепетує… » Якісамавтор романів та інших творів , герої Івана Шкурая шукають «шлях до істини », який «колючим терном порослий , глибокими ярами порізаний , неприступними скелями перетнутий . Аздолати його треба . Інакше життя не варте того , щобзмагатися зним… » («Хата на камені »).   Через долі героїв ідругорядних персонажів , їхдії, їхроздуми автор проводить втворах основний лейтмотив родинного життя проте, щохату треба неодмінно будувати на камені , аненапіску . Більше того : будувати таку хату потрібно всежиття . Ікожен маєпокласти свій камінь уфундамент нашої спільної будови . Тожгріх намневимурувати не просто свою хату , ахрам честі ісправедливості . Яківсежиття унійвогонь підтримувати . Івцьому збірному образі хати читач вбачає Україну . Інепомиляється .
Нестану аналізувати діїівчинки всіх героїв . Візьмемо хоча бодного зних- головного героя роману «Хата на камені » Петра Касинця . Вінтежшукає шлях до істини . Вінздитинства мріяв стати священиком інавіть вжебуввозведений всан. Таотець Петро раптово пориває зцерквою ітопить урічці свою ризу . Цеважкий психологічний момент ідлянього , ідлячитача . Тавсьому євиправдання . Образно кажучи , ужитті вінтежопинився на вістрі своєрідного «ножа ». Зодного боку віднього - глибочезна сталінська прірва , зіншого - неменш трагічне нацистсько - фашистське провалля . Зробиш хибний крок івсе- тебе нема , смерть неминуча . ІПетро Касинець - отець Йосафат вибирає длясебе єдино вірний шлях - незалежність України . Тутотець Йосафат зІваном Шкураєм єдині удумах іпомислах : Україну можна ітреба будувати тільки чистими руками .
Отож ізрозуміло , щосаме такий вибір зробив длясебе йредактор газети Василь Іванович Недригайленко із роману «Sub rosa - 2». Він може влаштувати собі сите , безтурботне життя . Аледляцього маєпродати свою душу йвіру . Івіннеламає цю моральну планку , невтрачає людську гідність , твердо вирішує нікому не потурати . Якіотець Йосафат , вінсповідує принцип , що«чорту душу не продасть » ібуде змагатися знечистою силою . Болюдина сама собі вибирає дорогу . Івінвибрав . Якійого герой Петро Касинець , журналіст йдепрацювати увибій шахти іцимкроком вінморально перемагає виродків -комутантів . Віннавіть не боїться написати гнівного листа президентові держави , девідверто вказує на помилковість його бачень ісуджень майбутнього розвитку незалежної України . Таксамо дієйсвятий отець Йосафат . Якважко , говорить він, інколи сказати правду , алетреба…
Ухудожньо -документальних творах , зокрема уромані -дилогії «Хата на камені » таполітичній трагедії «Теодор Ромжа » Шкурай продовжив свою майстерність логічної вмотивованості вчинків іхарактерів героїв , історичної виваженості думки протридцяті - сорокові роки двадцятого століття , найжорстокішої епохи , якаколи - небудь випадала на долю України за більш ніжтисячолітню її історію , вжорнах якої перемололись тисячі доль найкращих синів ідочок багатостраждального українського народу . Додам до цього глибокий психологізм узображенні епохи , їїгероїв іпристосуванців та відвертих ворогів упоєднанні заналітичним поглядом на перебіг політичних подій . Всецедоповнюється ще йзадушевним ліризмом сцен справжнього кохання . Цими творами могли бпишатися літератури будь -якої країни світу .
    Публіцистичний роман «Sub rosa» присвячений онукам Сергієві , Олександрові та Іванові , яким , засловами автора , «жити воновленій Україні ». Другий твір єлогічним продовженням попереднього роману , хочйого можна читати івважати окремим доробком . Цейроман не мігнез'явитися на світ . Якзауважується в«Пересторозі » дороману , написаній письменником Леонідом Стрельником , «безнього розуміння новітньої історії України було бнеможливим , ущербним ». Намійпогляд , саме ці дваромани , девсісумнівні оборудки , махінації із знищення економіки України та йсамої держави відбуваються втаємній опочивальні мера Слободи , стеля якої уквітчана трояндами - символом таємниці імовчання , засвоїм громадянським звучанням схожі на набатні удари дзвонів , якісповіщають людей пронебезпеку , кличуть розбудити приспану внихнаціональну свідомість . Бовони , «жадаючі істражденні , вийшли із комунізму , такомунізм ще не вийшов із них», звуть їх згуртуватися перед цією бідою , бовдержаві «тривожно , сумно , гидко », бо«павуки вбанці » вжекотрий рік«гризуться ... незаУкраїну , азасвої кланово - олігархічні інтереси », отож настав часдати їм дружну відсіч . Таківідчувається заклик Тараса «громадою обух сталить », щобзбудить волю . Правда , уШевченка це виражено поетичним словом , аШкурай не менш талановито робить це прозовим . Алеобидва вони - чесні , відважні івіддані сини матері -України - стають на цейдвобій із відкритим забралом . Обидва вершать свій могутній моральний подвиг імужньо несуть на високу Голгофу свій важкий хрест заради щасливої України , щоб«наволі помолилися невольничі діти ».
Відзначу ще одну особливість цихпоєднаних міжсобою романів . Унихзнову жтаки чи не вперше вукраїнській літературі письменник показав становлення вітчизняної журналістики на зорі   тавперші роки незалежності України . Звласного досвіду знаю , який це бувнелегкий часдляредакційних колективів газет . Пережите , якмовиться , навласній шкурі , («хочшкура ушкураївців дублена » («Глухомань »),  перепущені через власне серце редактора міської газети Іван Васильович тутвиявився вдалим івмілим орачем , який майстерно підняв журналістську цілину . Нанійплугатар говорить зчитачами пристрасним словом правди , бо«вовків боятися - вліснеходити », а«чимпереповнене серце , теговорять вуста », говорить він.
Серце ждосконалого редактора Шкурая (Деснаша ) переповнене лише людяністю , лише любов 'юдоУкраїни . Івінділиться цією любов 'юзчитачами на сторінках газети . Вінвистраждав незалежність удвобої зчинушами . Унесамовитій люті за те , щоредактор «носиться   ізсвоєю Україною , якдурень із писаною торбою », вони навіть позбавляють його права працювати на газетній ниві , якувінсходив уздовж івпоперек . Таценезломлює його волелюбність . Він, якійого герої , відверто говорить іпояснює чинушам проїхдикунське невігластво , проте, «щонетещось робиться на Сході , нете…» Аналітичний розум , життєвий досвід давали йому підстави говорити іписати проте, щовДонбасі назріває  конфлікт ійого чекає криваве вирішення . Бовжевперше десятиліття відновленої незалежності України значна частина партійної номенклатури Донбасу , якабула тісно пов'язана партійними узами змосковськими колонізаторами , повелася як компрадорська буржуазія .
Життя підтвердило , щоШкурай вустами героїв газетних публікацій та публіцистичних творів говорив гірку іболючу правду . Вона суголосна здумками інших патріотів України . Дляпідтвердження візьму лише одну цитату зкниги славновідомого публіциста Івана Дзюби «Улітературі йнавколо . Зборгів давніх іновонабуваних ». «Імперський сказ Путіна , - пише він,- захлинувся бнакордоні зУкраїною , якби по другий біккордону його не ждали традиційні п'яті, шості чи якісь тамодинадцяті «колони », наякібагата українська історія . Щождоваріанта донецького , тотутнавіть не про«колони » доводиться говорити . Тутщось масштабніше йорганізованіше - системна робота місцевих владних структур , якіускладі України послідовно вибудовували фактично «русский мир», обходячись безцього самоозначення інецураючись тризуба йсиньо -жовтого прапора на фронтонах своїх установ… » Боже - боже , якспівзвучні ці рядки здумками Шкурая та його героїв !.. Який внихбіль за Україну !
Якіотець Йосафат , Деснаш - Недригайленко -Шкурай «зовсім забув пропопередження матері - нівякусмуту не встрявати . Анавкруг всезасмутилося , замутилося ізакаламутилось . Якувирі . Івтому вирі українці , якізавжди всвятому рушенні бувало , замість того , щобзгуртуватися , розмежувалися… » Ніби шаленим вітром вивіяло зголови новоявлених господарів життя істину , що«дляМоскви Україна повинна мати лише вигляд держави… Совєтизація , асиміляція , русифікація… Русифікація - ганебне явище . Русифікатори - мерзенні люди… » «Боже , Боже , щознами зробилося - тільки вирвались із неволі йзнов занапастились… («Хата на камені »). Іуповінця зрусифікованому Донбасі патріот не хоче бути рабом обставин , говорить , що«нетреба носити камінь за пазухою ». Віннеможе жити «роздвоєним » і«яквілуспеку предоозера » ішукає «чисту прохолодну воду » («Хата на камені »). Якотой один ефіоп зцього жроману віннебоїться бути розтертим упорошок гусеницями , а«…повертається ізпалицею йденатанк , замахується… »
Якщо жуефіопа дляборотьби ізахисту єтільки палиця , товнього , редактора , єпотужна справжня зброя - слово . Ізвучить вгазетах всеголосніше на весь край його набатне публіцистичне слово , накожному кроці нагадує невігласам настанову справжнього патріота України Августина Волошина , що«дитина п'єдуховне життя згрудей   рідного слова . Анаших , українських дітей відлучають відрідних грудей ». Анашим дітям , волає Деснаш , наДонбасі підставляють чужинницькі груди… Як важко , пише він, «сказати іноді правду , атреба… » Прикро , щодоцієї правди не прислуховуються . Вірніше - їїнечують перевертні іманкурти . Зболем усерці автор кладе на папір рядки : «змоскалізований східняк оббріхує свою мову , якадлянього ужечужа . Дикунське невігластво… » Чимобернулася політика русифікаторів , бачимо сьогодні втому жкраї степів ітериконів охопленому полум 'ямросійсько - української війни . Підсумок цихроздумів письменник вклав вуста слідчого -енкаведиста , який підчасдопиту Василя Вишиваного прорік : «Русские оказались врагом №1 независимой Украины… » Життя вкотре підтвердило цю істину .
Позиція автора упобудові храму -України - цесміливий виклик кланово - олігархічній організації української держави , доведення пронезнищеність українського етносу . Робить вінцевідверто , блискуче іобразно . Через яскраво виражену позицію автора показана справжня психологічна напруженість стосунків уредакційних колективах із засновниками місцевих ЗМІ, серед яких ще немало засіло тоді як вірних ленінців , такітих, хторозпочав жити вобнімку змамоною . Вінпоказав справжніх майстрів пера , якінезрадили національній ідеї , залишилися вірними принципам чесності , правдивості , народності , патріотизму ітих, хтозатридцять срібляників шпигував за колегами , ставав «сексотом » іпокотився вдуховну прірву . Якби була мояволя , тояцейдвотомник Івана Шкурая рекомендував би якщо не длявивчення , тободай дляпозааудиторного читання та обговорення студентами факультетів журналістики всіх вузів України . Абивони могли відділити полову відсправжнього добірного зерна журналістики , ролі та місця внійсамого «перодряпа », яквінжартома називає газетярів .
Янеставив собі за мету детально аналізувати сюжети творів Івана Шкурая . Можна було ббільше характеризувати героїв іїхвчинки . Зупинитися на досконалих описах природи . Окремої похвали заслуговують описи сцен вірної любові та щирого кохання дійових осіб багатьох творів . Звісно , заслуговує на дослідження образне мовлення , зокрема персонажів «Завороженого Придесення ». Віддам це на «розтерзання » теоретикам літератури . Ялише повторю слова відомого українського письменника Олексія Неживого , щоІван Шкурай своїми творами сповна віддав борг рідній стороні іцимпідтвердив свою любов не тільки до Придесення , айвсієї Материзни . Ащевідсебе настирливо порекомендую прочитати всітвори Івана Васильовича . Непожалкуєте . Більше того : винап'єтеся зчистого джерела таланту ймайстерності . Знихчерпав наснагу длятворчості йсамІван Васильович . Якговорить один згероїв роману «Хата на камені », треба уміти бачити це джерело . Бо«знання , черпані зкаламутного джерела , забруднюють душу , якдьогтем ворота чорнять . Совісно відчиняти перед людьми ». Талановитий синзачарованого ізавороженого Придесення , Іван Шкурай володів даром знаходити чисті джерела . Вінвсеробив , абилюди розбиралися , декаламутне джерело , адечисте . Ініколи не соромився відкривати перед людьми не тільки ворота , айсвоє щедре іправедне серце .   
                   Микола ГРИНЬ ,
Член Національної спілки журналістів України , лауреат міжнародної літературно -мистецької премії імені Пантелеймона Куліша .
Тойтекст
               
Top