Петро
Коробчук.
Вірші
Народився 14
лютого 1956 р. в
с. Покащів
Ківерцівського
р-ну
Волинської
обл.
Поет,
перекладач.
Автор
восьми
збірок
поезій, по
одній –
літературної
критики та
перекладів.
Член АУП (1997)
та НСПУ (2005).
Лауреат
обласної
літературно-
мистецької
премії ім. А.
Кримського
(2013).
Живе і
працює в м.
Луцьку.
Ескізи
до
автопортрета
2016 року
Ти є
фактом
літератури,
але – не
явищем.
Припадають
пилом
партитури
твої
вербальні
й клавіри.
Навіть
якщо
проголосиш
зухвало: «Я
ще
допнусь
до
верхів’я
Олімпу», –
ніхто
не йме
віри.
Ніколи
не
вважався у
долі
пестунчиком
а чи
призером,
хоча і
втішався
своїми
гамбурзькими
нішами.
Сам
себе
оцінюєш
скромно,
скажімо, –
на зеро.
Хто
хоче –
хай
оперує
величинами
іншими.
За ту
іскру, що
дáно згори
–
ти вже
повернув
борг
Богові.
Ви з ним
квити. Тож
констатуємо:
один з
тугих
бібліофагів
(за
Зéровим)
нині
петитно
прописаний
у
примітках
(за
Набоковим),
себто в
літрезервації
(прошу не
переплутати
з
літрезервом).
Не
впущений у
поїзд
покоління,
не
вкладений
в жодні
обойми.
І
видаються
безглуздими
й
даремними
духовні
твої
копірайти.
Яко
бідні
родичі,
Музо, з
тобою ми
стоїмо
в коридорі
літератури.
І нема
на то ради.
(7 липня
2016)
Глобус
України
(замість
сонета)
Вишневі
садки
цвітуть
жовто-блакитно.
Хрущі
повдягали
шаровари й
вишиванки.
То там,
то там
мироточать
парсуни
Тараса.
На кущі
калини
родять
ягоди
вовчі.
Іванові
Мазепі –
Героя
України
(посмертно).
Симону
Петлюрі –
Героя
України
(теж
посмертно).
Поїли
всі
жданики – а
Вашингтона
катма.
Якщо ти
справжній
кобзар –
виколи
собі очі.
Велесову
книгу –
кожному
нарождéнному.
Національно
свідомим –
більша
зарплата й
пенсія.
Герої
не
вмирають.
Живуть. У
пам'яті.
Довго.
Україна
– понад усе!
Господь-Бог
не проти.
Лише
українці
богообрані.
А всі інші –
ні.
На
Останньому
Суді ми
будемо
другі.
(28 грудня
2015)
Вірш
без назви №
7
Сашкові
Клименку
I.
крутиться
дзиґою і
летить по
орбіті
планета
Земля
над
землею –
на
рівні
ножів –
догорúніж
вúсить
теля
воно –
це теля –
вже ніколи
не стане
телицею
а після
візиту до
бугая –
молодицею
пастух
її не
займатиме
не
ходитиме
вона в
череді
не
входитиме
у воду
і не
бачитиме
небес у
воді
не
стане уже
ніколи
воно – теля
це –
коровою
не
здіймуться
над його
головою
роги
короною
в літню
жароту
задерши
хвоста не
летітиме
від
ґедзів
скажених
навздогад
навскáч
кудисвіт
хить-хить
чорні
шкарпетки
гойда-гойда
ратиці-бутси
його
усмішка
горлом
мало
нагадує
«Усмішку
горлом»
Анджея
Бурси
не
видасть
уже воно –
це теля – ні
бе ні ме
воно –
німе
II.
головний
шкуродер –
зуби
дядька на
чверть
золоті –
каже –
от мало б
теля
ґудзики як
ґудзики на
пальті
озивається
збоку
сусід –
асистент –
дядько
Микола
– а ше
лучче –
замок –
тільки
смик –
і
худобинка
гола
– еге-ге
ж – киває
хазяїн –
добре було
б
але
жарти
жартами
одкрай-но –
Ливоне –
для жінки
щирий
кусок
шоб
жарити
–
інтересно
–
каже
хазяїн
м’ясиво
хапаючи в
руку –
чи то
під чарку
теля
засмакує
бо все
свині і
свині
щороку
– не
сумнівайсь
– підé
любо-мило
пíде як
теща під
лід –
дуетом
регочуть
Ливон і
Микола –
один і
другий
сусід –
III.
стіл
гранчаки
м’ясо
парує
булькає
пляшка
– а чого
ж то –
хазяїне –
до нас не
сідає твоя
Палажка
–
Палазю –
давай до
компанії я
посунусь
тобі
налляти?
– дай
спокій –
Ливоне – не
хочу ні
їсти ні
пити –
шкода
теляти
– та шо
там –
Палажко –
жаліти
бережи
свої
нерви
от як ми
телятину
нині –
з’їдять і
нас колись
черви
–
істинно! –
Микола
гука –
хто
сміється
той і не
плаче
мудрі
люди
говорять –
людині
людське
теляті
теляче
– ну ше
по одній –
за хазяїна
за його – ох
і добряче! –
теля –
і
вийдем
покурим
заодно
перевірим
чи
крутиться
ше земля
(8 квітня
2015)
***
і
соняшно і
ясно
і божа
благодать
і тролі
туве
янсон
зі мною
торт
їдять
коли ж
до нас
несміло
приб'ється
вінні пух
–
йому
кавалок
вділимо
бо
вінні теж
нам друг
а як
зайде
зненацька
яга-карга
якась
їй
скажем: ти –
не наська
тобі до
сластів
зась
тож
знайте
поторочі
та
всяке інше
чмо –
ми торт
в новому
році
лиш з
друзями
їмо
(14 січня
2014)
Вірш
без назви №
9
Володимирові
Місюрі
кожен –
коваль
свого
щастя
кожен –
тесля
свого
щастя
кожен –
сантехнік
свого
щастя
кожен –
інженер
свого
щастя
кожен –
фермер
свого
щастя
кожен –
поет свого
щастя
кожен –
прозаїк
свого
щастя
кожен –
композитор
свого
щастя
кожен –
художник
свого
щастя
кожен –
редактор
свого
щастя
кожен –
лікар
свого
щастя
кожен –
ветеринар
свого
щастя
кожен –
священник
свого
щастя
кожен –
півчий
свого
щастя
кожен –
трунар
свого
щастя
кожен
врешті-решт
якщо
поміняти
слово
щастя на
слово
нещастя –
результат
буде майже
ідентичний
(грудень 2020)
Вірш
без назви №
10
ізліва
глянути чи
справа –
поезія
–
безглузда
справа
зі мною
згоден
Заратустра:
так-так!
безглузда!
колись
щодібно
був
горимий
одне
бажання
мав –
писати
громадив
стовпчики
і рими
цілí
кагати
наразі
обрії
імлаві
взялася
тліном
творча
пуща
жуєш
собі
шкоринку
слави
вона –
гіркуща
стиха
відлуння
розголóсу
навчився
нидіти і
нити
хотів
ти не
такого
льосу?
а чи
планиди?
сіріє
днина
чорна й
біла
зозуля
молиться і
плаче
розбитого
корита
біля
сидиш
козаче
(липень 2021,
Більче)
Вірш
без назви №
12
…і
звучить
запитання
як
відчай
вічне
і
дзвоном
глухим
над
горбами
гуде:
– а де ж?
а де ж
літа твої
чоловіче?
– в
мішках під
очима!
ось
вони де…
і весна
квітувала
палка
шпичаста
і
знацька
осінь
сполохано
листям
пряде
– а де ж
чоловіче
твóє
щастячко-щастя?
– у бога
за
дверима!
ось
воно де…
берези
світючі
як
поминальні
свічі
в душі
переважає
жовте й
руде
– а де ж
твоя
смертонька-смерть
чоловіче?
– у мене
за
плечима!
ось
вона де…
(з
жовтня 2021,
Луцьк)
Літо
(із
циклу «Сни
квартальні»)
…а ми з
тобою такі
ж, як і тоді
–
молоді.
а ми з
тобою
зновá
купаємось
у золотій
воді…
…на
поближньому
березі
чи то
ліс, чи то
гай.
світ
одухотворено
музикою:
Гендель,
Вівальді
чи Гайдн?..
…душі
духмяніють,
серця
проміняться,
хвилі
цвітуть.
де
будемо в
іншому сні
– не
відаєм,
та нині
– о щастя! –
ми тут…
…враз в
музику
радісну й
бистру
вклинюється
дисонанс.
і сила
безжальна
й
безжалісна
розокремлює
беззахисних
нас…
…і
налягає-нако-
чується
неждане-негадане
нашестя
зими.
і
простір
уже не
простір,
і барви
уже не
барви,
і ми вже
не ми…
…і
нагло усе
дооколишнє
ніч біла,
мов
крейда,
опала…
…ти
цього сну
не
бачила…
…ти – не
спала…
(2020)
***
і коли
ось така
хвища-нéгідь
що
страшно й
вийти
(я кажу
не лише про
стихію)
і
песимізм
проникає
під шкіру
вглиб
на два
метри –
ти
відчуваєш
себе
покійником
ні-ні
містики
тут ані
грама
бо ж
бо ж
колись те
станеться
що
колись має
статися
і все
вміститься
в маленьке
тире
майже
непомітне
поміж
двома
датами
і мене
всі
забудуть
або
майже всі
і лише
одна
приходитиме
на мою
скромну
могилу
якщо
житиме
близько –
то
часто
а якщо
далеко –
то хіба
двічі на
рік
чи
почую я її
плач?
не знаю
чи
відчую я її
біль?
так…
(24
листопада
2021, Луцьк)
Зáгадка
(ліричний
цикл)
(1)
на
кладці
сумує
зáгадка.
відгадаєш
– буду
твоєю.
а не
зумієш –
за
хвилею
сплину
навіки.
(2)
побіля
води
ходить
пташина.
вода
для неї –
свічадо.
вдивляється
– і не себе
бачить –
любого
свого
(3)
птахиня
ревно
оберігає
своїх
кількох
пташенят.
а хто ж
її
саму-саменьку
убереже-охоронить?
(4)
недайбі
зозуле
налічиш
мало літ
пташці –
тоді –
начувайся.
матимеш
на горіхи.
(5)
осінь –
весни
псевдо.
пташка
гадає – чи
вдасться
їй
перелетіти
зиму
і крил
не
обпалити?
(6)
з-за
рогу
дорога
вигляне.
на
оченятах
виступлять
сльози.
анікого
не видко.
не
усміхається
аніхто.
(7)
пташині
й зимою не
зимно.
зашпори
не
заходять в
її
криленята.
щось
гріє птасю
зсередини.
може –
про вéсну
мрія?
(8)
почерез
сніговиті
години
пташине
сопрано
чується.
щастя у
ньому в
оздобі
туску.
туск у
ньому у
щастя
обрамку.
(9)
шовкове
пір’ячко
пташки
пронизує
хуга-притуга.
де ж їй
сховатись?
до кого
схилитися-притулитися?
(10)
пташина
–
малесенька.
а ще
менше
пташине
сéрденько.
і як
вміщається
в ньому
така
велика
любов?
(11)
як же
летіти
тяж-тяжко
супроти
бурі-борвію.
на
крайній
край
світу.
у
сон-сновидіння.
(12)
пташина
дивóчна –
її одіння
аж сім
барв
веселки.
вбережи
її Боже
від
лихого
ока
кривого
погляду.
(14)
коли
пташка
дарує
вуста –
в раю
опиняєшся.
в Едемі.
ой як не
хочеться
повертатися
в сіру
реальність
у світ
сувóрливий.
(15)
а
зáгадка й
досі
стоїть на
кладці
не
поспішає
не
квапиться
дає час
себе
розгадати
(11–13
грудня 2021)
Вірш
без назви №
15
…і от я
лежу
іронічний
суворий
недвижний
(маю
сумнів
стосовно
слова
іронічний
а от
щодо
суворості
й
недвижності
– певний)
задоволений
собою
вельми-превельми:
виконано
план
випуску
строф
метафор
образів
рим та
всіляцьких
інших
літерацьких
фіґлів-міґлів.
мене
проводжають
прочитані
мною
книжки
точніше
–
письменники:
Брехт,
Акутагава,
Томас
Манн,
Фолкнер
і Франс,
Коцюбинський
і
Кобилянська,
Плужник
і
Свідзинський,
Затуливітер,
Нечерда,
Римарук
та
інші…
а
останньою
–
Муза у
вечірньому
платті –
чи то
кольору
стиглої
вишні
чи то
барви
сріблястого
світанку.
(і
навіть
якщо це
станеться
взимку –
їй
зовсім не
буде
холодно.
вона ж
із
субстанції
яка
не
підвладна
ні
Цельсію
ні
Фаренгейту).
обличчя
її
вкриватиме
вуаль –
прозірчаста
чи геть
непрозора.
всі
розступляться.
шанобливо
пропустять
її.
і вона
поцілує
мої губи –
безкровні,
крейдяні
–
своїми
вустами.
і за
хвилю мої
стануть
теплими
навіть
гарячими.
і я
прокинуся
у твоїх
обіймах,
заледве
видихнувши:
«ти?.. а не
повіриш:
ти
щойно
повернула
мене
звідтам...»
«там» ми
були обоє...»
–
усміхнешся
одним
лише
поглядом.
бо
вуста...
вони
у цей
час будуть
моїми...
(26 грудня
2021)
***
шукаєш
риму до
слова
мати
в село
приїжджати
старий
одяг
вдягати
горóда
копати
дрова
рубати
подвір’я
замітати
пироги
наминати
сумку
пакувати
в село
прилітати
за руку
тримати
сльози
витирати
в чоло
цілувати
вінки
поправляти
то
сидиш то
ходиш
то
сидиш то
ходиш
то
сидиш то
ходиш
шукаєш
риму
і –
не
знаходиш
(11 серпня
2015)
