Микола
Істин
Вибрані
вірші
***
Білих
хмар
скуйовджені
простині.
Бутонів
розквітлих
просинь.
Все, що
є, – від на
даху
бузька
і
весняних
бруньок на
тілі
близькому
до
зимового
щастястояння
–
народилося
від
кохання.
Всесвіти
романами
Богонаписаними,
відвертими
виставами
Ними
поставленими,
з
оголеними
декораціями
планетами
розлітаються.
А ми по
медових
сотах
перетікаємо,
де душа
переходить
у форму
тіл,
у раях
парних
перебуваємо,
встаючи
з еросів
сил
світів.
Впадають
сонця в
моря,
народять
нові
атмосфери,
щоб
дихала
мрія
з
любовної
гри.
Різнотрав'ями,
різносмаків'ями
–
перетинаємось,
творимось.
А Земля
на гостині
кохань
виглядає
тортом
покраяним.
І на
дорозі
відкраяній
ми
людо-світи
як
орбіти
далеких
привітів,
що
розійшлися
життями
та
смертями
у
пошуках
безлічі
раїв,
іще
повернемось
із долі
надбаннями
та
приєднаємось
до
всемережі
чуттів –
небес
щастів,
лібідо,
і
лебедів...
***
Я сам
зимою
став
у
сніговій
пустелі,
вийняв
у грудні
серце
із грудей,
і не
холодними
руками,
а
думками
його
зігрів
від
крижаних
вітрів,
бо не
пройти
світу
інакше
звіровишкір,
як
проти
тебе
незграбність
від Землі
до Неба,
лише
себе
розкласти
на ідеї
і через
еволюцію
людей
створити
всеосяжні
ідеали,
які б
людське і
вище щастя
дали,
з
безлічі
варіантів
розквітінь,
і вірші
ці не тінь
епохи в
рамі,
а
всеможливості
душі
програми,
які
чекають
своїх
запускань
і нових
станів –
Усесвітів
серцебиттів…
***
Ядро
нового
сонця
із
першоіскринок
інших
всесвітів
темними
ночами
загорається
з наших
прасвітів,
і для
цілісної
картини
всерозуміння
нам —
надновим
вимірам
життя,
не
вистачає
старого
існування
із
нелінійною
логікою
буття.
Спробуй,
людино,
зробити
зоряний
крок,
зібрати
все
воєдино,
вибудувати
орбіти
іншопланетних
думок.
За
межами
надрозуміння
відшукати
елементи
забуті,
щоб
побороти
неповноцінність
як
зношення
та
причину
смерті.
Де ви,
наші
працивілізації
та
втрачені
змісти,
першоджерельні
матерії,
як
навести до
вас мости?
Усе, що
можемо, –
сяйвом
ідей
запалювати
нові й нові
світи в
душах,
а далі –
поєднатися
з ідеалом
всесвітів
всіх
розмаїтих
форм,
у собі
проявивши
їх,
і вірші
цьому за
платформи...
***
Коронованим
та
канонізованим
любителям
владарювати
скажу,
що за горло
схопити
світ –
це як
втратити
всіх,
всегармоній
нитки
обірвати,
перемігши,
зрівнятися
з
програшем,
а
потому
зазнати
війни як
потопу.
Бо
ідеали
будують
по-іншому,
ніж
в’язниці,
не
довозять
до них
бойові
колісниці,
вони не
в
обмеженім
виборі,
а у
всесвітньому
вседобрі,
в
відчуттях
усещастя…
***
Які
непоступливі,
незворушні,
із
кам’яними
серцями,
бувають
люди. І
пролітають
метеоритами
перехожі.
І
скільки
планет
порожніх,
на яких
як жити?
Добре
вміти
заселяти
планети
і
придумувати
на них
світи...
Як
мудро
сотворив
Бог в
людях
так
багато
Неба,
бо це
найбільша
потреба –
щоби
було чим
дихати,
де
мріяти,
куди
летіти...
***
То є
велика
справа
для
малої
людини
з
далекої
від
досконалості
планети
десь на
задвірках
неосяжного
Всесвіту
мріяти
про ідеали
життя,
розкроювати
і зшивати
в
досконалі
форми
філософськими
ножицями і
голками
матерії
буття...
Варто
стати
астрономом,
що
відкриває
зірки не
лише в
небі
але й у
собі,
бо в
людині теж
є свої
галактики
з ідей
і
планети
чуттєвих
втілень,
що
сяють в її
душевних
просторах...
Це
дійсно
діло
для
тлінного
тіла,
розпізнавати
як мапи
кладів
Земних,
підбирати
ключі як до
раю
Небесного,
у свої
всеможливі
всесвітні
втілення
добра,
в
найяскравіші
сонце-щастя,
в
гармонії з
усіма
людьми,
богами,
світами,
з усім
таємничим
і ще не
відомим
Всесвітом...
Поети
планети –
то душ
людських
космонавти,
і
ідеали
існування,
засновані
ними,
будуть
сяяти
десь
в
найпрекраснішому
бутті,
що є
метою
биття
їхніх
сердець...
***
Все
буде добре
по усіх
світах,
в всіх
Всесвітах,
усім і
кожному,
хто в них
існує,
бо душа
в слові
нові
виміри
заснує
і
перетвориться
в яскравих
змістоформах
на
життєрозквіти
еволюційної
реформи,
та
втілиться
у
все-добро-єднаннях
всесвітніх
мегащасть
в
всевідчуваннях,
в
гармоніях
й красі
розмайбуттів
із
безлічі й
безмежжя
відчуттів,
і з
задоволенням
багатоваріантних
ідеалів,
де є
планет
оселі, та
благодать
деталей,
з
конструкціями
миру й
новорайської
любові,
і
елементами
веселощів
у долі,
від
особистих
абсолютів
як
салютів –
галактик
душ,
до
усецілісності
блага
непорушень.
І
навіть
темряви
помилок
перетворяться
на
чорноземи
вибачень й
відкуплень,
і
відродиться
усе, що
було
втрачене...
А
головне –
небачене,
наступно-надреальне,
як диво
всеможливо-геніальне,
що
винайдемо
в
творчості
як на
мольберті
суті,
для
всіх
земних
істот,
й
іншопланет,
і для
Богів,
і
блогерів
–
проекти
некст
культур
в
промоціях
нових
літератур...
