Тетяна
Сидоренко
Зустріч
випускників
Збірка
віршів під
такою
назвою
нещодавно
вийшла в
ніжинському
видавництві
«Орхідея».
Автор –
Олександр
Гадзінський,
поет і
перекладач,
колишній
керівник
(протягом
двадцяти
років)
літературної
студії
Ніжинського
державного
університету
імені
Миколи
Гоголя.
Це
довгоочікувана
книжка для
всього
літературного
Ніжина, а не
лише для
автора. А ще
– для
друзів,
знайомих,
приятелів
поета, – а їх
у нього
надзвичайно
багато і в
Україні, й
поза її
межами.
Отож,
вони таки
зустрілися!
Оці
випускники!
Запускаючи
в хід
художнє
мислення,
назву
книжки
розумію в
метафорично-символічній
площині.
Випускники,
як мені
здається, –
це вірші
Олександра
Євгеновича,
випущені з
його
творчої
уяви,
свідомості
й навіть
підсвідомості
на волю, в
читацький
вжиток, і
вони
зустрілися
саме тут, – у
невеликій
поетичній
збірці на 146
сторінок,
щоб бути
прочитаними,
сприйнятими,
проаналізованими.
Це ж
так чудово!
Кілька
десятиліть
писати їх,
переписувати,
шліфувати,
ховати по
шухлядах,
лише деякі
–
оприлюднювати,
а
більшість
– тримати
при собі
втаємничено,
давати
поради й
підказки
іншим
поетам, до
того ж,
відомим у
сучасному
українському
літературному
процесі
(Олена
Степаненко,
Анна
Малігон,
Володимир
Худенко,
Олена
Марченко,
Ярослав
Гадзінський,
Тетяна
Винник,
Тетяна-Марія
Литвинюк...)
й нарешті
відважитися
сказати
цією
книжкою
перш за все
самому
собі: я маю
моральне
право бути
наставником
творчої
молоді,
шукачів і
майстрів
чистого
поетичного
слова,
бачити й
розуміти
це слово
ізсередини.
«Слова
для нього –
як чотки
для
східного
мудреця. І
однакові –
й зовсім
різні, –
пише про
Олександра
Гадзінського
побратим
по
письменницькій
робітні
Анатолій
Шкуліпа. –
Тільки
замість
кісточок у
чутливих
пучках –
діаманти
із
сапфірами,
рубіни з
аметистами,
смарагди з
діамантами...
І
переблиск
заглибленого
світла в
них, і
вишуканість
граней... Над
словами
Олександр
Гадзінський
працює не
менш
прискіпливо,
ніж ювелір
над
виробами
із золота
та різного
дорогоцінного
каміння.
Він знає, що
шукає і до
чого
прагне...».
Поезіє, ти
крик і жар, і
спів,
І
схлип, і
мрії
пагілля
зелене,
І
якщо
справді є
талант у
мене,
Дай мені
силу
відчайдушних
слів!
Цією
строфою-одкровенням,
строфою-замовлянням
(а вірш так і
називається
–
«Замовляння»)
поет
виразно
дає знати
про своє
справдешнє
прагнення:
бути в
Слові, в
його
чистоті й
неповторності,
плекати
його й
леліяти, аж
доки воно
не стане
зрілим,
ваговитим,
як
запашний
осінній
плід. Тому
зірко й
чіпко
зчитана, а
затим
відтворена
поетом
реальність
з її
парадоксальністю
в усіх
проявах,
контрастністю
явищ і
почуттів,
суєтністю
життя-буття
зі
швидкістю
білки, що
сама себе
наздоганяє
в колесі. А
час, ця
найбільша
й
невиліковна
людська
залежність,
підказує:
до всього в
житті
можна
звикнути,
окрім
реальності.
Для
творчої
натури – це
прописна
істина,
збаналізована
фраза. Поет
констатує,
наприклад,
своє місце
проживання,
а для
читачів –
це
потужний
привід для
роздумів
про вічне й
тлінне,
скороминуще:
В руїни
храму
рветься
вітер,
немов з-під
анти-Страдіварі...
На тому
місці, де
був
цвинтар,
Мікрорайон
побудували...
Гіперреалістичні
деталі
обертаються
охудожненими
філософемами
глибокого
змісту:
Колись у
пам’яті,
мов казка,
Розвернуться
строкатим
спектром
І перемоги,
і поразки,
І мікрорай,
і
мікропекло...
Збірку
наповнюють
різні
вірші:
інтимно-задушевні
й
пейзажно-філософські,
публіцистичні,
ностальгійно-
медитаційні.
А ще –
ілюзорно-умудрені.
Як ось цей –
настільки
досконалий
у
художньому
відношенні,
що
хочеться
зацитувати
всі три
його
строфи:
І знов
ілюзія, що
прийде рік
новий
І принесе
нове добро
і вірші,
Засяє
світло з
Божої
глави,
І стане
іншим світ,
і люди
інші.
Живе
ілюзія під
цей
новітній
сніг
Про те, що
горе і
війна
пощезнуть.
Про те, що
стане
тихим-тихим
світ,
І людям
буде
радість
величезна.
Свята
ілюзія, що
зміниться
життя,
Що ти не
втратиш в
ньому ні
хвилинки...
І ждеш,
немов
утомлене
дитя,
Дарунків
з-під
смолистої
ялинки.
Чимало
місця
займають у
збірці
поетичні
переклади
з
польської,
білоруської,
болгарської,
англійської
та
російської
мов. Це
бездоганні
переклади
українською
віршів
Марії
Конопницької,
Юліана
Тувіма,
Людвика
Єжи Керна,
Чеслава
Мілоша,
Арсенія
Тарковського
та інших
представників
європейського
поетичного
сузір’я.
Оригінал і
перекладений
текст у
збірці
виставлені
поруч:
автор ніби
заохочує
оцінити
якість
перекладу,
бо не
боїться,
адже ця
якість –
дійсно
високого
ґатунку.
Радію
щирою
письменницькою
радістю з
виходом на
світ Божий
і людський
«Зустрічі
випускників».
Тут є що
читати, є
над чим
мислити й
самому
розвиватися
далі.
Побажаймо
Олександрові
Гадзінському
всього
того, що він
сам собі
набажав на
одному зі
своїх
ювілеїв:
Я хочу собі
побажати
Ще кимось у
світі
стати.
Щоб
звершити
щось до
пуття,
Є іще трохи
життя.
Не муки, але
меча,
Не суму, а
сурмача,
Не крику,
але крила,
Не сідала, а
сідла.
Нехай
проростає
щедро й
рясно ваше
зернослово,
шановний
поете!
Чекаємо
нових
книг!
Тетяна
Сидоренко -
член НСПУ,
м.
Ніжин
