Сергій
Дзюба
Після
того, як
мені дали
потримати
сонце…
Василь
Слапчук.
Роман &
роман :
Роман-цитатник.
– К.: Рідна
мова, 2019. – 592 с.
От уміє
ж
український
письменник
Василь
Слапчук
здивувати-вразити!
Знаю його
вже три
десятиліття,
прочитав (і
не
воднораз)
усі його
книжки,
однак
спрогнозувати,
яким буде
новий твір
цього
добродія –
просто
неможливо!
Наразі
тримаю в
руках дуже
красиво
виданий
величезний
том
обсягом
майже 600
сторінок і
щиро
переконаний,
що нічого
подібного
досі в
українській
та
світовій
літературі
не було. По-
моєму, це –
одна з
найкращих
книжок
Василя
Слапчука,
яка
достойна
Нобелівської
премії.
Взагалі,
«Роман &
роман» – це
найкращий
вибір для
людини,
залюбленої
в Слово.
Книжка для
неспішного,
вдумливого
і
захоплюючого
читання.
Недарма
вона
вийшла у
серії
«Великий
роман». І
справа тут
– зовсім не
в обсязі. Бо
ця книга
справді
велика – за
значимістю,
глибиною,
проникливістю
та
душевністю
сказаного.
Маємо
зразок
елітарного
мислення,
унікальний
роман-цитатник,
що
дивовижно
зібрав під
однією
суперобкладинкою
найвизначніші
та
найцікавіші
здобутки
філософів
і
письменників
світового
рівня.
Тобто
це –
яскравий
роман для
тих, хто
прагне
збагатитися
духовно й
інтелектуально.
Кожне
слово в
ньому –
значуще,
кожне
речення
спонукає
до
роздумів.
Я з
дитинства
люблю
читати, тож
і зараз
щороку
прочитую
понад 400
книжок,
деякі
стають
моїми
улюбленими.
Однак в
одному
романі
Слапчука я
знайшов
стільки
духовних
скарбів,
дізнався
стільки
нового, що
просто
знімаю
капелюха
перед
одержимістю,
інтелектом
і
подвижництвом
автора,
який зумів
не лише
перечитати
еверести
книжок, а й
витворити
власний
непроминальний
та
неповторний
художній
шедевр;
наснажити
його
мудрістю,
благородством,
чутливістю
та
чарівністю.
Книжка
–
оригінальна,
несподівана
і не нудна.
Вона – про
літературу,
про
неймовірні
пригоди
славетних
письменників.
Адже все те,
що
говориться
про текст,
можна
сказати і
про життя.
Після
прочитання
цього
вражаючого
роману я
навіть
змінив
своє
ставлення
до деяких
класиків
та
сучасних
авторів,
яких,
здавалося
б, добре
знав і
давно мав
уявлення
про їхню
творчість.
От хоча
б той же
таки Генрі
Міллер.
Процитую
наразі
його твір
«Книжки в
моєму
житті»: «Це
був
своєрідний
експеримент
між мною і
моїми
читачами –
експеримент,
який я
повинен
був
виконати.
Вибрані
для
цитування
фрази
стали
моїми
власними, і
я відчував,
що
зобов’язаний
передати
їх далі.
Хіба не
знайшли
вони в
моєму
житті таке
саме
значення,
як
випадкові
зустрічі,
кризи і
події,
описані
мною як мої
власні?».
Або –
невідомий
мені
донедавна
Мішель
Бютор
(«Критика і
творчість»):
«Подібне
відображення
– одна з
основних
характеристик
сучасного
мистецтва:
роман про
роман,
театр про
театр, кіно
про кіно;
воно
багато в
чому схоже
з
мистецтвом
попередніх
епох,
зокрема з
бароко; в
обох
випадках
таке
замикання
питань на
собі
самому –
відповідь
на зміну
картини
світу,
замикання,
що не
пропонує
ніякого
обмеження,
ні
засліплення
відносно
інших – не
тільки
тому, що
саме серед
них
письменник
показує
нам своїх
письменників,
а й тому, що
всі інші
певною
мірою вже
письменники,
він нам
розповідає
і про них
теж, вони
вже
музиканти,
вже
художники…
і
всередині
твору
виникає не
вигаданий
твір
мистецтва,
а ціла
система
переломлених
зображень.
Проста
перспектива,
що йде в
нескінченність
(роман про
роман), –
тільки
початковий
рівень
цієї
системи».
Певною
мірою
наведені
тут
міркування
– і про
самого
Василя
Слапчука
та його
«Роман &
роман».
Однак
автор –
український
письменник,
і в його
книжці
передусім
відображена
українська
епоха з
усіма її
реаліями. А
один із
головних
героїв –
Роман Z –
добровольцем
іде на
війну,
відчуваючи
на собі і
самодурство
та
недолугість
рідненьких
«кабінетних»
генералів,
й оту
недружність
українців,
що стала
вже
притчею во
язицех і,
власне,
головною
причиною
усіх наших
бід. Він
страждає
та
розчаровується,
від душі
шпетить
свого
Старого,
котрий і
досі, наче
химерний
середньовічний
Дон Кіхот,
воює з
млинами й
старомодно
вірить у
добро,
справедливість
та… якесь
призначення
справжньої
літератури,
і вперто не
бажає
втрачати
свої
ілюзії й
пристосовуватися
на догоду
цинічній
дійсності,
в якій
недолуго
переплутані
трагедія і
фарс.
Не
прагне
такої
облудливої
акомодації
й інша
героїня –
вродлива
молода
жінка на
чудернацьке
ім’я
Новела, яка
наполегливо
та
самовіддано
пливе
проти
течії, й
зазнавши
несправедливих
бід,
вирішує…
змінити
стать.
Новела
раптом
перетворюється
на
ставного і
вишуканого
юнака
Романа S, не
втративши
своєї
чарівної
допитливості.
Безумовно,
симпатичний
у своїх
парадоксальних
вчинках та
роздумах і
сам Старий,
письменник,
котрий
по-справжньому
вболіває
за обох
своїх
Романів та
жінок, які
водночас
знаходяться
поруч, і
буквально
живе від
книжки до
книжки.
Власне, у
романі –
багато й
авторських
афоризмів.
«Після
того, як
мені дали
потримати
сонце, все,
що я роблю, я
роблю
подумки».
Геніальна
фраза!
Або
таке:
«Чоловіча
фантазія,
коли це
стосується
жінки, дуже
хвороблива.
Варто
чоловікові
помислити
про жінку,
як уява
одразу ж
починає
щось
домальовувати.
Усі наші
реальні
жінки
наполовину
вигадані.
Жінка лише
піщинка,
яка у мушлі
чоловічої
уяви
перетворюється
на
перлину.
Або не
перетворюється.
І назавжди
зостається
піщинкою в
оці. Муляє,
подразнює…
Око ж ніяк
не
прокліпається,
не
проморгається».
Авжеж. І
як же тут не
погодитися
з Василем
Слапчуком:
«Мій дім –
це не
просто
житло. Я
ношу його з
собою, наче
равлик
мушлю. Мій
дім – це я
сам».
«Література
вміщає
геть усе і в
ній
залишається
ще
сила-силенна
вільного
місця».
Гарно!
«Нікому не
дано
прожити
начисто
чернетковий
варіант
власного
життя». Так,
Василю.
Звісно,
не
переказуватиму
сюжет
цього
дивовижного
роману, де
література
невіддільна
від
реальності,
а
реальність
перш за все
потребує
гарної
літератури.
Де
письменник
мимоволі
впускає в
особисте
життя
начебто
вигаданих
ним же
демонів,
одержимий
ними, а
потім,
самовіддано
завершивши
черговий
роман, з
полегкістю
повертається
до
повнокровного,
«вільного»
та
«людського»
буття…
Втім, це
ненадовго,
адже в
голові –
вже інший
хитромудро
спокусливий
задум. Тож
крилам за
спиною
тісно,
хочуть
швидше
розпросторитися
й боліти
чимось
небанальним,
непристосованим,
космічним,
одне слово
– божим.
Натомість
– ще кілька
колоритних
цитат із
нового
роману.
«Звертаючись
до
мистецтва,
ми зможемо
тоді лише
конкурувати
з природою,
коли хоч
трохи
запозичимо
в неї метод,
за
допомогою
якого вона
творить», –
пише
Йоганн-Вольфґанґ
Ґете у
листі до
Гердера.
«Честолюбністю
письменника,
його метою,
скажемо,
його
клопотом,
його
вічним
клопотом
було
спочатку
написати
твір
настільки
ж
оригінальний,
наскільки
і
повчальний,
твір, який
мав би, міг
би мати
силу,
стимулюючу
конструкцію,
оповідь,
фабулу, дію,
одним
словом –
спосіб
написання
сучасного
роману», –
відверто
зазначає
Жорж Перек
у своєму
«Зникненні».
«Адже і
його
творіння –
світ,
людина – є
лінгвістичними
по суті,
зрештою є
навіть
проблемою
орфографії,
як і той
світ і ті
люди, що їх я
тепер у
свою чергу
хочу
показати»,
–
наголошує
Гаррі
Муліш у
«Процедурі».
Дотепно!
Отже, я
переконаний,
що «Роман &
роман»
подарує
неймовірну
насолоду
всім
поціновувачам
якісного
слова,
наповнивши
вечори
спокоєм і
затишком.