8. Антоніна Корінь Він на коні – «живіший всіх живих»
graphicАнтонінаКоріньАнтоніна Корінь
Він на коні –«живіший всіх живих»
И мне хотелось музыкою стать,
Чтоб под неё прощались и любили.
А.Кабанов
    
Сергій Дзюба. «Примчу на білому коні. Сто пісень». –Київ-Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України, Чернігів: Десна Поліграф.
За життя «надбала» більше п’ятдесяти приятелів-композиторів, професійних і аматорів, з якими створили із сотню пісень. Це кіровоградці, одесит, киянин, кримчанин, чернігівці, португалець, криворожани… Серед них, мабуть, кожен другий і виконавець. Знайомих співаків маю менше, але яких! Антоніна Червінська і Лідія Забіляста –народні артистки України, землячки; Дмитро Притула і Сергій та Костянтин Дьоміни,  Володимир Стратьєв –заслужений артист України; Павло Бровченко, Борис Притула –заслужені працівники культури України; Олег Попов, Анатолій Чечель –відмінники народної освіти; Петро Лойтра –викладач-методист, автор- виконавець пісень, лауреат всеукраїнських і міжнародних конкурсів і премій…
Видала два власні пісенники (у 2000-му і 2003 роках) та упорядкувала збірник «Зоря материнства», де є пісні 20-ти композиторів Кіровоградщини, зокрема й мої. Часто включаю пісенні тексти у збірки поезії. Зараз працюємо над спільним двомовним пісенником із болгарином В. Стафідовим. Мої пісні входять і до пісенників, які видали композитори.
Наївно думала, оглядаючись на перелік, що дещо встигла зробити в царині пісні… Даремно, виявилося, що це –«гулькин ніс». Бо 25 січня цього року, в Тетянин день, у ОУНБ імені Д. Чижевського я вела зустріч із двома одеськими поетами, причетними до болгарської літератури, –Віталієм  Бошковим і Дмитром Шуптою, а також –нашим співавтором із Малої Виски на Кіровоградщині,  композитором Петром Лойтрою, від якого одержала подарунок із моєї батьківщини –Чернігова: видану там же велику, розкішну книгу «Примчу на білому коні». З автографом Сергія Дзюби, президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує відомих людей із 55 країн. Добродій Сергій –поет, прозаїк, публіцист, драматург, перекладач, пародист, критик і автор пісень.
Ого! Ще в мене не було таких знайомих серед пишучої братії, щоб водночас –аж сім іпостасей! Однак то було друге здивування, а перше «по-чернігівському» прозвучало так (подумки): «І де ж це вун такого каня адхватів?!» –це материнський діалект мого Полісся, яким я говорила 18 років. А далі –в Харкові, Дніпропетровську і Білорусії –російською, і тільки з 1984-го, дякуючи легенькому подивуванню- присоромленню мого наставника в поезії та журналістиці, тогочасного керівника літературної студії «Сівач» В. Базилевського, я свідомо заговорила українською літературною, бо вродженої не маю. На чернігівському Поліссі мова –нерідко мішанка з українсько-білорусько- російської, такий собі «суржик»…
Та це я відхилилась, розтягуючи дуже гарний настрій, який подарували мені сто пісень С. Дзюби, які наповнили цю пісенно- співочу книгу. От би ще диск до неї з авторським виконанням пісень! Є й такі неймовірні родзинки, як україномовний переклад із вірменської двох пісень Гургена Баренца –«Мішені» (про війну у Вірменії, яка дуже нагадує наше АТО), та дотепну, іронічну пісню-сатиру «Цап на городі», сучасну для всіх часів і народів. 
Вразив «схожістю характерів» і однойменний текст казахського поета Галимкаіра Мутанова, перекладений українською та покладений на музику Сергієм Дзюбою:
     Схожість характерів
То що ж нас у світі завжди вирізня?  
Століттями манить дорога, – 
Казах, який виріс на гриві коня,
Характером схожий на нього!
Гарцює табун, попри тисячі бід, –
Нестримно, разюче, без страху!
І б’ється під музику кінських копит
Проникливе серце казаха.
Характер коня –ось наш спадок віків,
Такі витривалі, мов пісня!
Не стримають душу важкі ланцюги – 
Любити ніколи не пізно.
Хай зіткані ми із добра й протиріч,
І коні принишкли безкрило,
Та лиш пролунає загрозливий клич –
Зіллємось душею і тілом!
Коли в перегонах змагається світ,
Характер сини успадкують, –
Жаданий полине враз цокіт копит,
І хай лиш тримається збруя!
То що ж нас у світі завжди вирізня?  
Століттями манить дорога, – 
Казах, який виріс на гриві коня,
Характером схожий на нього!
Загалом пісенник «провокує» у читачів і, мабуть, слухачів «ностальгію зору і слуху», підмічену в текстах херсонця Олександра Кабанова. Мені дуже сподобалися пісні на вірші О. Кабанова! У них на свіжість думок і почуттів налаштовують уже заголовки: «Я сам себя забыл о жизни расспросить», «Оставим женщин сплетничать в саду», «Я на себя смотрю издалека».
Схоже, такий же підхід до пісенної творчості у Сергія Дзюби, який, не називаючи себе композитором, все ж є автором пісень, –багато створено ним особисто, а деякі пісні написані в співавторстві. І мені, завдяки цій книжці, став близьким поет О. Кабанов, родом із Херсона (звідки я знала одного Анатолія Кичинського, Шевченківського лауреата), тому його слова й стали епіграфом до цієї рецензії.
     Не тямлячи надто в музиці, я все ж намагалась уявити звучання пісень. У результаті свого «дослідження» виявила, що у 82 піснях ритм визначено. Найбільше це «не поспішаючи», «повільно», «стримано», «в темпі вальсу» –близько половини. Решта «вказівок» зворушують тонкощами подачі пісні: «тривожно», «грайливо», «мрійливо», «ніжно», «величаво», «душевно», «сумно», «жваво», «жартівливо», «лагідно», «вагомо», «бадьоро» та «в темпі маршу». І навіть «важко» та «швиденько». Решта 18 пісень, мабуть, дарують виконавцю повну свободу, тобто С. Дзюба себе не обмежує і всім бажаючим співати довіряє виконання своїх пісень на власний розсуд.
     Запрошую читачів до роздумів (у темпі вальсу)… Посудіть самі: що робити рецензенту книги, у якій на 13-ти сторінках (формат А-4) сам автор вже розказав про своє життя і багатогранну творчість, наголосивши, що всі свої 80 виданих книг присвячує дружині та співавтору –Тетяні Дзюбі? А ще на сторінку зроблено нотатки про двох уже згаданих поетів-співавторів –вірменина й казаха. Також Василь Слапчук, Шевченківський лауреат, додав фрагмент рецензії на ще більший за цю книгу витвір Сергія Дзюби: дитячий роман-трилогію про Кракатунчика «Душа на обличчі». 
Хто з вас, критики, взявся б рецензувати нову книжку автора, в якого «вся грудь –в орденах» (а я, здуру, взялася!), бо ж усе написане ним і озвучене з допомогою голосу, баяна та гітари, чують і бачать не лише в усіх закутках України, а й ще в півсотні держав, де ці твори звучать 65-ма мовами, і їх уже прочитали та почули 4 мільйони людей в усьому світі! 
Цілком імовірно: один тільки цей пісенник, виданий накладом 5 тисяч примірників, пів-інтернету «задзюбив». Отакого я придбала земляка! А на обкладинці благодушно посміхається, знаючи собі ціну, –у вишиванці та в імпозантному светрі симпатяга. Ой, не заздрю його музі-академіку Тетянці –  спробуй такого втримати на коні чи хоча б коло нього. Жартую –не можу без гумору, навіть у такій начебто серйозній рецензії.
     Насправді, гарний вийшов у Сергія Дзюби пісенник –нетрадиційно- цілющий, як народна медицина. Добре скомпонований у шість оригінальних розділів. Перший –«Пісні, створені з композитором Петром Лойтрою». Тут хлопці знайшли цікаві тексти у поетів Олени Терещенко, Юрія Бедрика, Тетяни Дзюби та лірика з Кіровоградщини Григорія Ліщенюка. Серед них –чудові патріотичні пісні, неофольклор, прониклива лірика, дотепні жарти та несподіваний український шансон. Дивовижні й пісні на вірші Сергія Дзюби: –«Примчу на білому коні» (котра й дала назву всій книжці), «Душа, мов скрипка», «Балада про жабу», «Опівнічна балада»… Або, наприклад, така:
Балада про відьму та екстаз
Був час, коли усе вже по цимбалах,
І муха позіхала на столі...
Аж раптом в гості пані завітала –
Влетіла у кватирку на мітлі.
Обрала холодильник для посадки,
Дарма що той, мов танк, задеренчав,
І чемно запитала: «Все в порядку?
Ти що –ніколи відьми не стрічав?!».
Я щось заплямкав вражено губами,
Морським вузлом зв’язало язика:
У мене вдома –зовсім гола дама,
Та ще й мітлу тримає у руках!
Вона ж пройшлась граційною ходою:
«Та що з тобою? Чом, герою, зблід?!
У мене вдома –кепсько із водою,
Я хочу лиш помитися, як слід…».
Давно яєчня на плиті схолола,
Сусід уже сусідку відлюбив,
А пані в ванні –дві години, гола!
Все ж добре, що дружина у батьків...
Наразі вийшла –Боже, ледь не плаче,
Мітлу свою від збудження скубе:
«Я мала все –холодну і гарячу,
Я знов відчула жінкою себе!
Та про такого справжнього мужчину
Всім подругам до ранку розповім…».
І я подумав: Слава Україні!
Ну хоч одній, на диво, догодив.
Особливо дякую за оспівування мого улюбленого Трускавця (теж маю про нього вірші, до яких би –ще музики).
     У другому розділі «Пісні, створені разом із композитором Миколою Збарацьким» –жива класика, де знайшлося місце родинним та українським цінностям. Ці такі задушевні, мелодійні пісні звучать, як народні: «Батьку, не сумуй!», «Здрастуйте, рідні», «Калина зажурилася», «Сестра», «Тещенька моя хороша», «Чарівна криниця», «Не знаю я», «У шинку –одна біда»
     Третій  розділ –«Пісні на вірші поетеси Тетяни Дзюби» (та на музику, звісно ж, закоханого чоловіка). Тут –дивовижно чарівна веселка з філософії, постмодернізму й любові!
     Білі ангели
Сніг лапатий –син слухняний віхоли.
Полозки санчат –півусмішки.
Ми з планети круглої в небо їхали.
Звісно, білі ангели –діти трішки.
І кидалось сонце вслід цуценям рудим,
І від сміху в кров розсікались губи.
Як розтане швидко цей зимовий дим –
Хтось у ньому лиш рукавичку згубить…
Чи зоріла доля нам, чи звізда вертепу
Крізь шинельних буднів непохитний стрій?
… Не сахайсь закляклих серед степу
Кам’яних бабів –невідбулих мрій.
Сніг лапатий –син слухняний віхоли.
Полозки санчат –півусмішки.
Ми з планети круглої в небо їхали.
Звісно, білі ангели –діти трішки.
     У четвертому розділі –пісні Сергія Дзюби (його слова та музика). Ранні, написані в 16 років, однак не менш цікаві. Патріотичні, за які в той час могли б і за ґрати запроторити. Водночас –багато ліричних пісень про кохання. Втім, є і пародійні… Цілком вірю авторській жартівливій «заяві»:
     Я –супермен! Я –той, хто пише вірші!
     І вже тому –живіший  всіх живих.
              «Балада про супермена»
Слава і поліграфії високої якості видавництва «Десна-Поліграф». Хвала і дяка команді, що добре попотіла над пісенником: музичному редактору Петрові Лойтрі, літературному редактору Василеві Слапчуку, технічному редактору Олегові Єрмоленкові, сину мого однокласника, Ганні Святенко –  за верстку і дизайн, відповідальному редактору, коректору Олегу Гончаренку (це –єдина з усіх прочитаних мною за десятки років книжок, де не помітила жодної помилки).
Гідні поваги й меценати цієї дуже ошатної книжки: Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля» Леонід Григорович Яковишин, керівник Ічнянського заводу сухого молока і масла Віктор Павлович Кияновський та підприємець, інвестор, науковець Володимир Феодосійович Хоменко. Це дякуючи їм 5 тисяч примірників пісень С. Дзюби на білому коні розлітаються по всьому світу (от два –у мене і в науковій бібліотеці міста Кропивницького). Бо який же то світ –без пісень, а особливо –Україна. Сергій Дзюба додав їй пісенних лаврів до епітету «співуча», молодець! Хай завжди буде на коні і міцно тримається в сідлі творчості.
Антоніна Корінь - науковець літературно-меморіального музею І. Карпенка- Карого, м. Кропивницький, Україна
Top