ОлександрГринцівЛеся
Гринців
Карпати
Зійшла
ранкова
зоря.
Ясним
світлом
пробудила
землю
і
ознаменувала
прихід
світанку.
Ожила
природа
Карпат.
Краса
така, що
очей не
відірвати.
Світанки
в горах
напрочуд
красиві.
Краєвиди
милують
око.
Хмаринки,
мов
пір’їнки
опускаються
нижче гір,
вкритих
густим
білим, мов
молоко
,туманом.
Гори
тихо
гудуть,
здається,
що в їхніх
горнилах
проходить
якесь
інше, не
відоме нам,
життя.
Смереки
височіють
в горах
,своєю
чарівною
красою
звеличують
їх.
Зелені
ялинки і
сосни
смарагдовим
кольором
ваблять
очі .
Тиша
довкола,
лише чути
,як сокіл
розсікає
небо
своїми
могутніми
крилами.
Ранкове
полювання
у нього
почалося.
Ріка
Черемош
несе свої
бурхливі
води,
обмиваючи
валуни
гір.
Холодна
наче лід ,
чиста,
дзеркальна
вода до
якої
можна
зачесатися.
Бистрина і
прозорість
характерна
для
річок в
Карпатах.
Форель
гуртом
пливе на
нерест,
виблискуючи
сірими
спинками.
З
лісу чути
співи
пташок.
Їхні
переливи
такі
чудернацькі
і
красиві.
Жодна
музика їх
не
повторить.
Чути
голос
зозулі
,вона мовби
рахує
комусь
роки
життя.
Та
хто б їх
рахував.
Скільки
Бог дасть,
стільки й
житимуть.
Нема
часу
гуцулам на
такі
забавки.
На
вершинах
гір
ростуть
едельвейси.
Не кожному
вдається
їх
зірвати.
Горда
квітка
дістається
тільки
відважним.
Не один
закоха-
ний
намагався
її знайти
.Але вони
ростуть на
самій
вершині, до
якої
не
легко
дістатись.
Її дарують
в знак
великого
кохання.
На
полонинах
вкритих
різними
травами,
випасають
отари
овечок.
Які
тільки
трави там
не ростуть.
І чебрець і
материнка,
звіробій і
болиголов,
мати й
мачуха і
м’ята. Всіх
не
перелічити.
Знахарки
збирають
їх до схід
сонця і
лікують
людей.
Вольфари
теж
заготовляють
зілля для
своїх
темних
справ.
Знайдуться
в селі
дівчата,
які
потребуватимуть
їхньої
допомоги.
Причаровують
вои
хлопців, а
потім самі
від цього
страждають.
Нікому ще
не
допомогли
чари
вольфарів-чарівників
і
ворожбитів.
Лише на
короткий
час
вдавалось
причарувати,
а потім
їхнє життя
перетворювалось
на пекло. До
того ж гріх
великий
чарувати.
Але ж серцю
не
накажеш.
Чабани
оселяються
на
полонинах,
до того
часу ,поки
вівці
мають
траву
для
випасання .
Таким
чином,
отари,
кочують з
полонини
на
полонину.
В
горах,
чабани
готують
смачну
бринзу з
овечого
молока.
Заготовляють
її на довгу
холодну
пору, коли
з гір буде
важко
спуститися,
щоб
придбати
щось в
магазині.
Про
визначні
події в
селі
дізнаються
за
допомогою
трембіт,
які
сильним
трубним
звуком
сповіщають
про
весілля, чи
смерть
гуцулів.
Часом
чабани
розважаються
грою на
сопілках.
Весело
лунає
мелодія,
ноги самі
тягнуться
до
танцю.
Коли
вечоріє-на
небі
з’являється
серпастий
місяць,
який
разом з
зірками
освічують
дорогу
вівчарям. В
горах це
видовище
неймовірне.
Здається,
що рукою
дістанеш
небо і
зіроньку з
неба
подаруєш
коханій.
Так
казково
навколо.
Зоряна ніч
не дає
заснути.
Втомлені
працею
вівчарі
сідають
біля
багаття і
розповідають
різні
життєві
історії, та
діляться
новинами.
Молоді
хлопці
поспішають
на зустріч
з
дівчатами.
Адже
зібралися
на
вечорниці.
А
дівчата-
одягнувши
чисту
вишивану
сорочку,
плахту і
запаску
,
зачесавши
гарно коси
і
повісивши
на шию
намисто,
гордо
ступають
на
зустріч,
скоса
поглядаючи
на
красивих
статних
гуцулів.
Гаряча
молода
кров бушує
в голові.
Кожному
хочеться
ласки й
любові.
Пари
прогулюються
над річкою,
весело
сміються,
крадькома
цілуються.
Щасливий
той, хто
знайшов
собі пару.
Та не всім
усміхається
щастя…
З хати ,що на
околиці
села,
вийшли до
гурту дві
сестри.
Красиві
дівчата, що
там казати.
Одна
краща за
іншу.
Вечорниці
з розпалі.
Музиканти
стараються,
виграють
гуцульських
веселих
мелодій.
Танцюють,
аж земля
гуде.
Бубен
ритму
додає.
Цимбаліст
струнами
перебирає,
с
Оповідання.
Карпати.
Зійшла
ранкова
зоря.
Ясним
світлом
пробудила
землю
і
ознаменувала
прихід
світанку.
Ожила
природа
Карпат.
Краса
така, що
очей не
відірвати.
Світанки
в горах
напрочуд
красиві.
Краєвиди
милують
око.
Хмаринки,
мов
пір’їнки
опускаються
нижче гір,
вкритих
густим
білим, мов
молоко
,туманом.
Гори
тихо
гудуть,
здається
,що в їхніх
горнилах
проходить
якесь
інше, не
відоме нам,
життя.
Смереки
височіють
в горах
,своєю
чарівною
красою
звеличують
їх.
Зелені
ялинки і
сосни
смарагдовим
кольором
ваблять
очі .
Тиша
довкола,
лише чути
,як сокіл
розсікає
небо
своїми
могутніми
крилами.
Ранкове
полювання
у нього
почалося.
Ріка
Черемош
несе свої
бурхливі
води,
обмиваючи
валуни
гір.
Холодна
наче лід ,
чиста,
дзеркальна
вода
доякої
можна
зачесатися.
Бистрина і
прозорість
характерна
для
річок в
Карпатах.
Форель
гуртом
пливе на
нерест,
виблискуючи
сірими
спинками.
З
лісу чути
співи
пташок.
Їхні
переливи
такі
чудернацькі
і
красиві.
Жодна
музика їх
не
повторить.
Чути
голос
зозулі
,вона мовби
рахує
комусь
роки
життя.
Та
хто б їх
рахував.
Скільки
Бог дасть,
стільки й
житимуть.
Нема
часу
гуцулам на
такі
забавки.
На
вершинах
гір
ростуть
едельвейси.
Не кожному
вдається
їх
зірвати.
Горда
квітка
дістається
тільки
відважним.
Не один
закоханий
намагався
її знайти
.Але вони
ростуть на
самій
вершині, до
якої
не
легко
дістатись.
Її дарують
в знак
великого
кохання.
На
полонинах
вкритих
різними
травами,
випасають
отари
овечок.
Які
тільки
трави там
не ростуть.
І чебрець і
материнка,
звіробій і
болиголов,
мати й
мачуха і
м’ята. Всіх
не
перелічити.
Знахарки
збирають
їх до схід
сонця і
лікують
людей.
Вольфари
теж
заготовляють
зілля для
своїх
темних
справ.
Знайдуться
в селі
дівчата,
які
потребуватимуть
їхньої
допомоги.
Причаровують
вони
хлопців, а
потім самі
від цього
страдають.
Нікому ще
не
допомогли
чари
вольфарів-чаівників
і
ворожбитів.
Лише на
короткий
час
вдавалось
причарувати,
а потім
їхнє життя
перетворювалось
на пекло. До
того ж гріх
великий
чарувати.
Але ж серцю
не
накажеш.
Чабани
оселяються
на
полонинах,
до того
часу ,поки
вівці
мають
траву
для
випасання .
Таким
чином,
отари,
кочують з
полонини
на
полонину.
В
горах,
чабани
готують
смачну
бринзу з
овечого
молока.
Заготовляють
її на довгу
холодну
пору, коли
з гір буде
важко
спуститися,
щоб
придбати
щось в
магазині.
Про
визначні
події в
селі
дізнаються
за
допомогою
трембіт,
які
сильним
трубним
звуком
сповіщають
про
весілля, чи
смерть
гуцулів.
Часом
чабани
розважаються
грою на
сопілках.
Весело
лунає
мелодія,
ноги
самі
тягнуться
до
танцю.
Коли
вечоріє-на
небі
з’являється
серпастий
місяць,
який
разом з
зірками
освічують
дорогу
вівчарям. В
горах це
видовище
неймовірне.
Здається,
що рукою
дістанеш
небо і
зіроньку з
неба
подаруєш
коханій.
Так
казково
навколо.
Зоряна ніч
не дає
заснути.
Втомлені
працею
вівчарі
сідають
біля
багаття і
розповідають
різні
життєві
історії, та
діляться
новинами.
Молоді
хлопці
поспішають
на зустріч
з
дівчатами.
Адже
зібралися
на
вечорниці.
А дівчата-
одягнувши
чисту
вишивану
сорочку,
плахту і
запаску
,зачесавши
гарно коси
і
повісивши
на шию
намисто,
гордо
ступають
на
зустріч,
скоса
поглядаючи
на
красивих
статних
гуцулів.
Гаряча
молода
кров бушує
в голові.
Кожному
хочеться
ласки й
любові.
Пари
прогулюються
над річкою,
весело
сміються,
крадькома
цілуються.
Щасливий
той, хто
знайшов
собі пару.
Та не всім
усміхається
щастя…
З хати ,що на
околиці
села,
вийшли до
гурту дві
сестри.
Красиві
дівчата, що
там казати.
Одна
краща за
іншу.
Вечорниці
з розпалі.
Музиканти
стараються,
виграють
гуцульських
веселих
мелодій.
Танцюють,
аж земля
гуде.
Бубен
ритму
додає.
Цимбаліст
струнами
перебирає,
скрипка й
сопілка
співає, аж
серце крає.
Вихором
пари
злітають.
Хлопці
дівчат до
себе
пригортають.
Розпашілися
їх лиця, та
не хочуть
зупинятися.
Тільки
сестри
стоять
осторонь.
Не підуть з
будь ким
танцювати.
Придивляються
до хлопців,
ніхто їм не
до
вподоби.
Лиш
один
Микола
впав в око
обидвом
сестрам
Наталці і
Юстині.
Він
відрізнявся
поміж всіх
інших
гарною
статурою і
красивим
мужнім
обличчям.
Чорне, як
воронове
крило
волосся,
кучерявилось
довкола
білосніжного,
вкритого
ніжним
рум’янцем
обличчя.
Карі очі
здавалось
пронизували
наскрізь.
Брови
зрослись
на
переніссі,
наче два
чорних
шнурочки.
Ямочки на
щоках
придавали
чарівності
обличчю.
Білозуба
усмішка
манила
кожну
дівчину в
селі.
Йому
також
сподобались
сестри.
Адже вони
були з
заможної
родини, до
того ж
скромні,
гарні і
працьовиті.
Юстина
була
старшою на
два роки
від
Наталки.
Висока,
поставна, з
білявим
волоссям і
синіми ,як
озерця
очима. Стан
її тонкий
дівочий
обвивав
широкий
пояс, який
підкреслював
красу її
точеної
фігури. В
косі була
голуба
стрічка,
яка так
пасувала
до її синіх
очей .Біла,
вишита
синіми
нитками
сорочка,
гарно
гармоніювала
зі
стрічкою .
Ніжне
біленьке
личко
вабило
своєю
красою.
Пишні
груди,
красиві
довгі ноги,
легка
хода-все це
приваблювало
не одного
парубка. Та
Юстина
закохалася
в Миколу і
ніхто
інший їй не
подобався.
Молодша
сестра
Наталка-була
зовсім
іншою…Її
краса
відразу
кидалась в
очі. Смугла
матова
шкіра,
чорне
кучеряве
волосся,
коса до
пояса,
смарагдові
очі манили
чарівною
глибиною,
червоні,
мов
пелюстки
троянд
губи і
біленькі
дрібні, як
зернинки
зуби,
виблискували
з ніжного
ротика і
грайливо
усміхалися,
цим самим
вабили до
себе все
чоловіче
товариство.
Фігура
красива і
ростом
невеличка.
Кажуть на
батька
подібна. То
ж має бути
щаслива…
Наталка
теж була
закохана в
Миколу.
Ніхто, крім
нього її не
цікавив. Як
розділити
кохання з
сестрою?
Ніхто з них
уступати
не
хотів.
Посварилися
дівчата
через
Миколу.
Ніби кішка
між ними
пробігла.
Музиканти
заграли
білий
танець.
Наталка
спритніша
–перша
підбігла
до Миколи.
Ось вони
вже
кружляють
в танці, а
Ярина
тільки
губи
закусує.
Зла на
сестру,
готова її
вирвати з
обіймів
Миколиних.
Та Наталка
не
уступить.
Не
віддасть
вона
сестрі
свого
Миколу….
Близилась
осінь, пора
весіль,
почали
старостів
до сестер
засилати.
Всім
давали
гарбуза, не
хотіли
навіть
чути про
когось,
крім
Миколи.
В один
чудовий
вечір
прийшли
старости і
від Миколи.
Зраділи
дівчата.
Кожна
надіялась,
що її
засватають.
Стояли за
дверима, в
шпаринку
заглядали,
прислухалися…
По
правилах
гір, першою
мала вийти
заміж
старша
сестра.
Та
засватали
Наталку і
вона була
цьому
безмежно
рада.
Батьки з
радістю
погодились
на такого
гарного
зятя.
Красивий і
роботящий,
був
достоєн
їхньої
дочки. До
того ж
знали, що
Наталка
була в
нього
закохана.
Тому
домовилися
за дату
весілля,
почастували
старостів
і почали
планувати
,як краще
зробити,
щоб
весілля
запам’яталося
людям і
дочці на
все
життя.
Юстина
проплакала
цілу ніч, а
на ранок
зібрала
свої речі і
подалася
світ за очі.
Як батьки
її не
вмовляли,
не слухала.
З цього
часу, як у
воду
канула.
Чутки про
себе не
подавала.
Ніхто не
знав, де її
шукати.
Люди
почали
гомоніти,
що сестра
звела
Юстину зі
світу. Та
Наталка
була
щасливою і
на всякі
пусті
розмови не
зважала.
Готувались
до весілля.
Придбали
гарний
гуцульський
стрій,
купили
подарунки
для сім’ї
нареченого,
замовили
гарних
музикантів.
Підготовка
до весілля
йшла
повним
ходом.
Нарешті
настав
день
весілля.
Вже гості з
молодими
до храму
доходили,
аж тут
з’явилась
Юстина. В
руках у неї
були
глиняні
горщики,
які вона
швидко
кинула
перед
парою
молодих і
пішла собі
шляхом.
Налякало
це молодих.
Що
наворожила
озлоблена
сестра.
Люди
почали
гомоніти,
що добра в
їхньому
житті не
буде. Бо це
чари на
чвари.
Гризтися
будуть
,сваритися,
аж поки не
розійдуться.
Збіліла
від гніву
Наталка. Та
що їй
балачки
людей. Вона
закохана і
щаслива. А
там хай
буде, що
буде…
Миколу
до грудей
пригортає,
ніжно
цілує,
обіймає, у
всьому
йому
догоджає.
Щасливо
живуть, про
сестру і не
згадують.
Ось і
дитятко на
світ
появилося.
Крихітне,
беззахисне,
тільки те й
робить, що
їсть і
спить. Мати
з батьком
радіють,
сина
леліють.
Бабуся з
дідусем з
рук внука
не
випускають.
Внук росте
міцненьким
на радість
родині. Вже
почав
перші
слова
лепетати.
Батько не
натішиться
сином. Буде
кому
допомогти
в
господарстві.
Одного
осіннього
дня, на
свято
Покрови,
прийшла
несподівана
звістка,
що
захворіла
сестра
Юстина,
лежить в
лікарні.
Нема кому
води
подати,
ліків
придбати
.Всі гуртом
поїхали до
міста,
лікували
Юстину,
грошей не
шкодували.
Виходили і
попросили
вернутись
до свого
дому. Та
погодилась.
Допомагала
сестрі в
господарстві,
доглядала
племінника,
прив’язалась
до нього,
всім
серцем
його
полюбила.
Ніхто не
відав, що
носила
вона за
пазухою
камінь.
Мала свій
план
відносно
Миколи. Як
тільки
сестра
ішла в
поле,
Юстина
з’являлася
на порозі
будинку і
спокушала
гарною
фігурою,
розмовами,
обіймами.
Аж поки не
сталося
того, що їй
бажалося.
Завагітніла
вона і була
щаслива.
Мріяла, що
Микола
залишить
Наталку
і
стане жити
з нею. Та не
так
сталося, як
планувала
Юстина.
Микола
Наталку і
не думав
залишити,
ще й сина
любив всім
серцем. Як
без нього
буде рости,
йому
потрібен
батько. Хто
навчить
його
господарювати.
Коли
стало
видно ,що
Юстина
вагітна,
всі почали
допитуватись,
від кого.
Вона не
скривала,
хотіла
дошкулити
Наталці і
розповіла
від кого
понесла. Не
могла
Наталка
пробачити
зради
Миколі,
вигнала
його, хоч
дуже
любила.
І
згадався
їй вчинок
сестри
,коли ішли
до церкви
брати шлюб.
Биті
горщики
дали про
себе знати.
Посварила
і
розлучила
їх
сестра.
Микола
не став
жити з
Юстиною ,
залишився
жити в
батьківській
хаті, в
надії, що
дружина
його
пробачить
і
повернеться
до
нього.
Юстина
народила
дівчинку.
Схожа
була на
батька, як
дві краплі
води.
Микола
полюбив
дочку, адже
вона не
може рости
сиротою
при живому
батькові.
Зажурився
Микола. Як
бути? Сина
шкода,
росте без
батька ,та й
донечка
нічого не
винна. На
світ не
просилася.
Так
журився, аж
захворів.
Почула про
це Наталя,
миттю
прибігла
до хати. Все
пробачила,
тільки б
живий
лишився.
Потрошки
виходила
Миколу і
змушена
була
миритися,
що Микола
жив на дві
хати.
Провідував
доньку і
сина з
собою брав.
Вони ж брат
і сестра.
Мають
знатися і
любитися.
Що б не було
між
дорослими,
а діти не
повинні
страдати.
Сумно
було на
душі у
Наталки. Та
виходу з
ситуації
не бачила.
Додому не
поверталася,
жила у
Миколиній
хаті, бо не
могла
пробачити
сестру.
Тяжку
провину
відчувала
Юстина
перед
сестрою,
яка
врятувала
її від
смерті,
виходила в
лікарні ,не
шкодувала
для неї ні
сил, ні
грошей.
Невдячною
її
вважали
батьки.
Що
робить
людська
злоба і
ненависть.
Як можна
зіпсувати
собі
життя! .Як
любов може
обернутися
на
прикрощі
для всієї
родини…
І
досі
гомонять
Карпати
про велике
кохання
двох
сестер, які
так і не
зуміли
поділити
свою любов
.
6.
З історія
життя моєї
родини
с
Оповідання.
Карпати.
Зійшла
ранкова
зоря.
Ясним
світлом
пробудила
землю
і
ознаменувала
прихід
світанку.
Ожила
природа
Карпат.
Краса
така, що
очей не
відірвати.
Світанки
в горах
напрочуд
красиві.
Краєвиди
милують
око.
Хмаринки,
мов
пір’їнки
опускаються
нижче гір,
вкритих
густим
білим, мов
молоко
,туманом.
Гори
тихо
гудуть,
здається
,що в їхніх
горнилах
проходить
якесь
інше, не
відоме нам,
життя.
Смереки
височіють
в горах
,своєю
чарівною
красою
звеличують
їх. Зелені
ялинки і
сосни
смарагдовим
кольором
ваблять
очі .
Тиша
довкола,
лише чути
,як сокіл
розсікає
небо
своїми
могутніми
крилами.
Ранкове
полювання
у нього
почалося.
Ріка
Черемош
несе свої
бурхливі
води,
обмиваючи
валуни
гір.
Холодна
наче лід ,
чиста,
дзеркальна
вода
доякої
можна
зачесатися.
Бистрина і
прозорість
характерна
для
річок в
Карпатах.
Форель
гуртом
пливе на
нерест,
виблискуючи
сірими
спинками.
З
лісу чути
співи
пташок.
Їхні
переливи
такі
чудернацькі
і
красиві.
Жодна
музика їх
не
повторить.
Чути
голос
зозулі
,вона мовби
рахує
комусь
роки
життя.
Та
хто б їх
рахував.
Скільки
Бог дасть,
стільки й
житимуть.
Нема
часу
гуцулам на
такі
забавки.
На
вершинах
гір
ростуть
едельвейси.
Не кожному
вдається
їх
зірвати.
Горда
квітка
дістається
тільки
відважним.
Не один
закоха-ний
намагався
її знайти
.Але вони
ростуть на
самій
вершині, до
якої
не
легко
дістатись.
Її дарують
в знак
великого
кохання.
На
полонинах
вкритих
різними
травами,
випасають
отари
овечок.
Які
тільки
трави там
не ростуть.
І чебрець і
материнка,
звіробій і
болиголов,
мати й
мачуха і
м’ята. Всіх
не
перелічити.
Знахарки
збирають
їх до схід
сонця і
лікують
людей.
Вольфари
теж
заготовляють
зілля для
своїх
темних
справ.
Знайдуться
в селі
дівчата,
які
потребуватимуть
їхньої
допомоги.
Причаровують
вони
хлопців, а
потім самі
від цього
страдають.
Нікому ще
не
допомогли
чари
вольфарів-чарівників
і
ворожбитів.
Лише на
короткий
час
вдавалось
причарувати,
а потім
їхнє життя
перетворювалось
на пекло. До
того ж гріх
великий
чарувати.
Але ж серцю
не
прикажеш.
Чабани
оселяються
на
полонинах,
до того
часу ,поки
вівці
мають
траву
для
випасання .
Таким
чином,
отари,
кочують з
полонини
на
полонину.
В
горах,
чабани
готують
смачну
бринзу з
овечого
молока.
Заготовляють
її на довгу
холодну
пору, коли
з гір буде
важко
спуститися,
щоб
придбати
щось в
магазині.
Про
визначні
події в
селі
дізнаються
за
допомогою
трембіт,
які
силь-ним
трубним
звуком
сповіщають
про
весілля, чи
смерть
гуцулів.
Часом
чабани
розважаються
грою на
сопілках.
Весело
лунає
мелодія,
ноги самі
тягнуться
до
танцю.
Коли
вечоріє-на
небі
з’являється
серпастий
місяць,
який
разом з
зірками
освічують
дорогу
вівчарям. В
горах це
видовище
неймовірне.
Здається,
що рукою
дістанеш
небо і
зіроньку з
неба
подаруєш
коханій.
Так
казково
навколо.
Зоряна ніч
не дає
заснути.
Втомлені
працею
вівчарі
сідають
біля
багаття і
розповідають
різні
життєві
історії, та
діляться
новинами.
Молоді
хлопці
поспішають
на зустріч
з
дівчатами.
Адже
зібралися
на
вечорниці.
А
дівчата-
одягнувши
чисту
вишивану
сорочку,
плахту і
запаску
,
зачесавши
гарно коси
і
повісивши
на шию
намисто,
гордо
ступають
на
зустріч,
скоса
поглядаючи
на
красивих
статних
гуцулів.
Гаряча
молода
кров бушує
в голові.
Кожному
хочеться
ласки й
любові.
.Пари
прогулюються
над річкою,
весело
сміються,
крадькома
цілуються.
Щасливий
той, хто
знайшов
собі пару.
Та не всім
усміхається
щастя…
З хати ,що на
околиці
села,
вийшли до
гурту дві
сестри.
Красиві
дівчата, що
там казати.
Одна
краща за
іншу.
Вечорниці
з розпалі.
Музиканти
стараються,
виграють
гуцульських
веселих
мелодій.
Танцюють,
аж земля
гуде.
Бубен
ритму
додає.
Цимбаліст
струнами
перебирає,
Скрипка
й сопілка
співає, аж
серце
крає.
Вихором
пари
злітають.
Хлопці
дівчат до
себе
пригортають.
Розпашілися
їх лиця, та
не хочуть
зупинитися.
Тільки
сестри
стоять
осторонь.
Не підуть з
будь ким
танцювати.
Придивляються
до хлопців,
ніхто їм не
до
вподоби.
Лиш
один
Микола
впав в око
обидвом
сестрам
Наталці і
Юстині.
Він
відрізнявся
поміж всіх
інших
гарною
статурою і
красивим
мужнім
ли-цем.
Чорне,
як
воронове
крило
волосся,
кучерявилось
довкола
білосніжного,
вкритого
ніжним
рум’янцем
обличчя.
Карі очі
здавалось
пронизували
наскрізь.
Брови
зрослись
на
переніссі,
наче два
чорних
шнурочки.
Ямочки на
щоках
придавали
чарівності
обличчю.
Білозуба
усмішка
манила
кожну
дівчину в
селі.
Йому
також
сподобались
сестри.
Адже вони
були з
заможної
родини, до
того ж
скромні,
гарні і
працьовиті.
Юстина
була
старшою на
два роки
від
Наталки.
Висока,
поставна, з
білявим
волоссям і
синіми ,як
озерця
очима. Стан
її тонкий
дівочий
обвивав
широкий
пояс, який
підкреслював
красу її
точеної
фігури. В
косі була
голуба
стрічка,
яка так
пасувала
до її синіх
очей .Біла,
вишита
синіми
нитками
сорочка,
гарно
гармоніювала
зі
стрічкою .
Ніжне
біленьке
личко
вабило
своєю
красою.
Пишні
груди,
красиві
довгі ноги,
легка
хода-все це
приваблювало
не одного
парубка. Та
Юстина
закохалася
в Миколу і
ніхто
інший їй не
подобався.
Молодша
сестра
Наталка-була
зовсім
іншою…Її
краса
відразу
кидалась в
очі.
Смугла
матова
шкіра,
чорне
кучеряве
волосся,
коса до
пояса,
смарагдові
очі манили
чарівною
глибиною,
червоні,
мов
пелюстки
троянд
губи і
біленькі ,
дрібні, як
зернинки
зуби,
виблискували
з ніжного
ротика і
грайливо
усміхалися,
цим самим
вабили до
себе все
чоловіче
товариство.
Фігура
красива і
ростом
невеличка.
Кажуть на
батька
подібна. То
ж має бути
щаслива…
Наталка
теж була
закохана в
Миколу.
Ніхто, крім
нього її не
цікавив. Як
розділити
кохання з
сестрою?
Ніхто з них
уступати
не
хотів.
Посварилися
дівчата
через
Миколу.
Ніби кішка
між ними
пробігла
Музиканти
заграли
білий
танець.
Наталка
спритніша
–перша
підбігла
до Миколи.
Ось вони
вже
кружляють
в танці, а
Ярина
тільки
губи
закусує.
Зла на
сестру,
готова її
вирвати з
обіймів
Миколиних.
Та Наталка
не
уступить.
Не
віддасть
вона
сестрі
свого
Миколу….
Близилась
осінь, пора
весіль,
почали
старостів
до сестер
засилати.
Всім
давали
гарбуза, не
хотіли
навіть
чути про
когось,
крім
Миколи.
В
один
чудовий
вечір
прийшли
старости і
від Миколи.
Зраділи
дівчата.
Кожна
надіялась,
що її
засватають.
Стояли за
дверима, в
шпаринку
заглядали,
прислухалися…
По
правилах
гір, першою
мала вийти
заміж
старша
сестра.
Та
засватали
Наталку і
вона була
цьому
безмежно
рада.
Батьки з
радістю
погодились
на такого
гарного
зятя.
Красивий і
роботящий,
був
достоєн
їхньої
дочки. До
того ж
знали, що
Наталка
була в
нього
закохана.
Тому
домовилися
за дату
весілля,
почастували
старостів
і почали
планувати
,як краще
зробити,
щоб
весілля
запам’яталося
людям і
дочці на
все
життя.
Ярина
проплакала
цілу ніч, а
на ранок
зібрала
свої речі і
подалася
світ за очі.
Як батьки
її не
вмовляли,
не слухала.
З цього
часу, як у
воду
канула.
Чутки про
себе не
подавала.
Ніхто не
знав, де її
шукати.
Люди
почали
гомоніти,
що сестра
звела
Юстину зі
світу. Та
Наталка
була
щасливою і
на всякі
пусті
розмови не
зважала.
Готувались
до весілля.
Придбали
гарний
гуцульський
стрій,
купили
подарунки
для сім’ї
нареченого,
замовили
гарних
музикантів.
Підготовка
до весілля
йшла
повним
ходом.
Нарешті
настав
день
весілля.
Вже гості з
молодими
до храму
доходили,
аж тут
з’явилась
Юстина. В
руках у неї
були
глиняні
горщики,
які вона
швидко
кинула
перед
парою
молодих і
пішла собі
шляхом.
Налякало
це молодих.
Що
наворожила
озлоблена
сестра.
Люди
почали
гомоніти,
що добра в
їхньому
житті не
буде. Бо це
чари на
чвари.
Гризтися
будуть
,сваритися,
аж поки не
розійдуться.
Збіліла
від гніву
Наталка. Та
що їй
балачки
людей. Вона
закохана і
щаслива. А
там хай
буде, що
буде…
Миколу
до грудей
пригортає,
ніжно
цілує,
обіймає, у
всьому
йому
догоджає.
Щасливо
живуть, про
сестру і не
згадують.
Ось і
дитятко на
світ
появилося.
Крихітне,
беззахисне,
тільки те й
робить, що
їсть і
спить. Мати
з батьком
радіють,
сина
леліють.
Бабуся з
дідусем з
рук внука
не
випускають.
Внук росте
міцненьким
на радість
родині. Вже
почав
перші
слова
лепетати.
Батько не
натішиться
сином. Буде
кому
допомогти
в
господарстві.
Одного
осіннього
дня, на
свято
Покрови,
прийшла
несподівана
звістка,
що
захворіла
сестра
Юстина,
лежить в
лікарні.
Нема кому
води
подати,
ліків
придбати
.Всі гуртом
поїхали до
міста,
лікували
Юстину,
грошей не
шкодували.
Виходили і
попросили
вернутись
до свого
дому. Та
погодилась.
Допомагала
сестрі в
господарстві,
доглядала
племінника,
прив’язалась
до нього,
всім
серцем
його
полюбила.
Ніхто не
відав, що
носила
вона за
пазухою
камінь.
Мала свій
план
відносно
Миколи. Як
тільки
сестра
ішла в
поле,
Юстина
з’являлася
на порозі
будинку і
спокушала
гарною
фігурою,
розмовами,
обіймами.
Аж поки не
сталося
того, що їй
бажалося.
Завагітніла
вона і була
щаслива.
Мріяла, що
Микола
залишить
Наталку
і
перейде
жити до неї.
Та не так
сталося, як
планувала
Юстина.
Микола
Наталку і
не думав
залишити,
ще й сина
любив всім
серцем. Як
без нього
буде рости,
йому
потрібен
батько. Хто
навчить
його
господарювати.
Коли
стало
видно ,що
Юстина
вагітна,
всі почали
допитуватись,
від кого.
Вона не
скривала,
хотіла
дошкулити
Наталці і
розповіла
від кого
понесла. Не
могла
Наталка
пробачити
зради
Миколі,
покинула
його, хоч
дуже
любила.
І
згадався
їй вчинок
сестри
,коли ішли
до церкви
брати шлюб.
Биті
горщики
дали про
себе знати.
Посварила
і
розлучила
їх
сестра.
Микола
не пішов до
Юстини,
залишився
в своїй
хаті в
надії, що
пробачить
його
дружина і
повернеться.
А Юстина
народила
дівчинку.
Схожа
була на
батька, як
дві краплі
води.
Микола
полюбив і
дочку, адже
вона не
може рости
сиротою
при живому
батькові.
Зажурився
Микола. Як
бути? Сина
шкода,
росте без
батька ,та й
донечка
нічого не
винна. На
світ не
просилася.
Так
журився, аж
захворів.
Почула про
це Наталя,
миттю
прибігла
до хати. Все
пробачила,
тільки б
живий
лишився.
Потрошки
виходила
Миколу і
змушена
була
миритися,
що Микола
жив на дві
хати.
Провідував
доньку і
сина з
собою брав.
Вони ж брат
і сестра.
Мають
знатися і
любитися.
Що б не було
між
дорослими,
а діти не
повинні
страдати
.
Сумно
було на
душі у
Наталки. Та
виходу з
ситуації
не
бачила.
Тяжку
провину
відчувала
Юстина
перед
сестрою,
яка
врятувала
її від
смерті,
виходила
в лікарні
,не
шкодувала
для неї ні
сил, ні
грошей.
Невдячною
її
вважали
батьки. Що
робить
людська
злоба і
ненависть.
Як можна
зіпсувати
собі
життя .Як
любов може
обернутися
на
прикрощі
для всієї
родини…
І
досі
гомонять
Карпати
про велике
кохання
двох
сестер, які
так і не
зуміли
поділити
свою любов
.
6.
З історія
життя моєї
родини
скрипка й
сопілка
співає, аж
серце
крає.
Вихором
пари
злітають.
Хлопці
дівчат до
себе
пригортають.
Розпашілися
їх лиця, та
не хочуть
зупинитися.
Тільки
сестри
стоять
осторонь.
Не підуть з
будь ким
танцювати.
Придивляються
до хлопців,
ніхто їм не
до
вподоби.
Лиш
один
Микола
впав в око
обидвом
сестрам
Наталці і
Юстині.
Він
відрізнявся
поміж всіх
інших
гарною
статурою і
красивим
мужнім
лицем.
Чорне,
як
воронове
крило
волосся,
кучерявилось
довкола
білосніжного,
вкритого
ніжним
рум’янцем
обличчя.
Карі очі
здавалось
пронизували
наскрізь.
Брови
зрослись
на
переніссі,
наче два
чорних
шнурочки.
Ямочки на
щоках
придавали
чарівності
обличчю.
Білозуба
усмішка
манила
кожну
дівчину в
селі.
Йому
також
сподобались
сестри.
Адже вони
були з
заможної
родини, до
того ж
скромні,
гарні і
працьовиті.
Юстина
була
старшою на
два роки
від
Наталки.
Висока,
поставна, з
білявим
волоссям і
синіми ,як
озерця
очима. Стан
її тонкий
дівочий
обвивав
широкий
пояс, який
підкреслював
красу її
точеної
фігури. В
косі була
голуба
стрічка,
яка так
пасувала
до її синіх
очей .Біла,
вишита
синіми
нитками
сорочка,
гарно
гармоніювала
зі
стрічкою .
Ніжне
біленьке
личко
вабило
своєю
красою.
Пишні
груди,
красиві
довгі ноги,
легка
хода-все це
приваблювало
не одного
парубка. Та
Юстина
закохалася
в Миколу і
ніхто
інший їй не
подобався.
Молодша
сестра
Наталка-була
зовсім
іншою…Її
краса
відразу
кидалась в
очі.
Смугла
матова
шкіра,
чорне
кучеряве
волосся,
коса до
пояса,
смарагдові
очі манили
чарівною
глибиною,
червоні,
мов
пелюстки
троянд
губи і
біленькі ,
дрібні, як
зернинки
зуби,
виблискували
з ніжного
ротика і
грайливо
усміхалися,
цим самим
вабили до
себе все
чоловіче
товариство.
Фігура
красива і
ростом
невеличка.
Кажуть на
батька
подібна. То
ж має бути
щаслива…
Наталка
теж була
закохана в
Миколу.
Ніхто, крім
нього її не
цікавив. Як
розділити
кохання з
сестрою?
Ніхто з них
уступати
не
хотів.
Посварилися
дівчата
через
Миколу.
Ніби кішка
між ними
пробігла
Музиканти
заграли
білий
танець.
Наталка
спритніша
–перша
підбігла
до Миколи.
Ось вони
вже
кружляють
в танці, а
Ярина
тільки
губи
закусує.
Зла на
сестру,
готова її
вирвати з
обіймів
Миколиних.
Та Наталка
не
уступить.
Не
віддасть
вона
сестрі
свого
Миколу….
Близилась
осінь, пора
весіль,
почали
старостів
до сестер
засилати.
Всім
давали
гарбуза, не
хотіли
навіть
чути про
когось,
крім
Миколи.
В
один
чудовий
вечір
прийшли
старости і
від Миколи.
Зраділи
дівчата.
Кожна
надіялась,
що її
засватають.
Стояли за
дверима, в
шпаринку
заглядали,
прислухалися…
По
правилах
гір, першою
мала вийти
заміж
старша
сестра.
Та
засватали
Наталку і
вона була
цьому
безмежно
рада.
Батьки з
радістю
погодились
на такого
гарного
зятя.
Красивий і
роботящий,
був
достоєн
їхньої
дочки. До
того ж
знали, що
Наталка
була в
нього
закохана.
Тому
домовилися
за дату
весілля,
почастували
старостів
і почали
планувати
,як краще
зробити,
щоб
весілля
запам’яталося
людям і
дочці на
все
життя.
Ярина
проплакала
цілу ніч, а
на ранок
зібрала
свої речі і
подалася
світ за очі.
Як батьки
її не
вмовляли,
не слухала.
З цього
часу, як у
воду
канула.
Чутки про
себе не
подавала.
Ніхто не
знав, де її
шукати.
Люди
почали
гомоніти,
що сестра
звела
Юстину зі
світу. Та
Наталка
була
щасливою і
на всякі
пусті
розмови не
зважала.
Готувались
до весілля.
Придбали
гарний
гуцульський
стрій,
купили
подарунки
для сім’ї
нареченого,
замовили
гарних
музикантів.
Підготовка
до весілля
йшла
повним
ходом.
Нарешті
настав
день
весілля.
Вже гості з
молодими
до храму
доходили,
аж тут
з’явилась
Юстина. В
руках у неї
були
глиняні
горщики,
які вона
швидко
кинула
перед
парою
молодих і
пішла собі
шляхом.
Налякало
це молодих.
Що
наворожила
озлоблена
сестра.
Люди
почали
гомоніти,
що добра в
їхньому
житті не
буде. Бо це
чари на
чвари.
Гризтися
будуть
,сваритися,
аж поки не
розійдуться.
Збіліла
від гніву
Наталка. Та
що їй
балачки
людей. Вона
закохана і
щаслива. А
там хай
буде, що
буде…
Миколу
до грудей
пригортає,
ніжно
цілує,
обіймає, у
всьому
йому
догоджає.
Щасливо
живуть, про
сестру і не
згадують.
Ось і
дитятко на
світ
появилося.
Крихітне,
беззахисне,
тільки те й
робить, що
їсть і
спить. Мати
з батьком
радіють,
сина
леліють.
Бабуся з
дідусем з
рук внука
не
випускають.
Внук росте
міцненьким
на радість
родині. Вже
почав
перші
слова
лепетати.
Батько не
натішиться
сином. Буде
кому
допомогти
в
господарстві.
Одного
осіннього
дня, на
свято
Покрови,
прийшла
несподівана
звістка,
що
захворіла
сестра
Юстина,
лежить в
лікарні.
Нема кому
води
подати,
ліків
придбати
.Всі гуртом
поїхали до
міста,
лікували
Юстину,
грошей не
шкодували.
Виходили і
попросили
вернутись
до свого
дому. Та
погодилась.
Допомагала
сестрі в
господарстві,
доглядала
племінника,
прив’язалась
до нього,
всім
серцем
його
полюбила.
Ніхто не
відав, що
носила
вона за
пазухою
камінь.
Мала свій
план
відносно
Миколи. Як
тільки
сестра
ішла в
поле,
Юстина
з’являлася
на порозі
будинку і
спокушала
гарною
фігурою,
розмовами,
обіймами.
Аж поки не
сталося
того, що їй
бажалося.
Завагітніла
вона і була
щаслива.
Мріяла, що
Микола
залишить
Наталку
і
перейде
жити до неї.
Та не так
сталося, як
планувала
Юстина.
Микола
Наталку і
не думав
залишити,
ще й сина
любив всім
серцем. Як
без нього
буде рости,
йому
потрібен
батько. Хто
навчить
його
господарювати.
Коли
стало
видно ,що
Юстина
вагітна,
всі почали
допитуватись,
від кого.
Вона не
скривала,
хотіла
дошкулити
Наталці і
розповіла
від кого
понесла. Не
могла
Наталка
пробачити
зради
Миколі,
покинула
його, хоч
дуже
любила.
І
згадався
їй вчинок
сестри
,коли ішли
до церкви
брати шлюб.
Биті
горщики
дали про
себе знати.
Посварила
і
розлучила
їх
сестра.
Микола
не пішов до
Юстини,
залишився
в своїй
хаті в
надії, що
пробачить
його
дружина і
повернеться.
А Юстина
народила
дівчинку.
Схожа
була на
батька, як
дві краплі
води.
Микола
полюбив і
дочку, адже
вона не
може рости
сиротою
при живому
батькові.
Зажурився
Микола. Як
бути? Сина
шкода,
росте без
батька ,та й
донечка
нічого не
винна. На
світ не
просилася.
Так
журився, аж
захворів.
Почула про
це Наталя,
миттю
прибігла
до хати. Все
пробачила,
тільки б
живий
лишився.
Потрошки
виходила
Миколу і
змушена
була
миритися,
що Микола
жив на дві
хати.
Провідував
доньку і
сина з
собою брав.
Вони ж брат
і сестра.
Мають
знатися і
любитися.
Що б не було
між
дорослими,
а діти не
повинні
страдати
.
Сумно
було на
душі у
Наталки. Та
виходу з
ситуації
не бачила.
Залишилась
жити в
Михайловім
домі, бо не
могла
пробачити
сестру.
Тяжку
провину
відчувала
Юстина
перед
сестрою,
яка
врятувала
її від
смерті,
виходила в
лікарні ,не
шкодувала
для неї ні
сил, ні
грошей.
Невдячною
її
вважали
батьки.
Що
робить
людська
злоба і
ненависть.
Як можна
зіпсувати
собі
життя! Як
любов може
обернутися
на
прикрощі
для всієї
родини…
І
досі
гомонять
Карпати
про велике
кохання
двох
сестер, які
так і не
зуміли
поділити
свою любов
.
