Олена
Коленченко
Хтось
же має
взяти небо
в
долоні!
Вийшла
ошатна
збірка
віршів
«Небо в
долонях»
поетеси з
Новгорода-
Сіверського
Олени
Коленченко
, і
вона
запросила
нас на
свято, яке
відбулося
в її
рідному
місті.
Презентація
вийшла
велелюдною
(в Будинку
культури),
яскравою
та
водночас
–дуже
теплою,
душевною,
ніжною і
зворушливою.
Адже цього
дня
святкував
свій
70-літній
ювілей
тато
обдарованої
авторки
–Анатолій
Володимирович,
і донька
влаштувала
батьку ось
такий
подарунок!
Отже, я
представляв
обласну
газету
«Чернігівщина»
та
Міжнародну
літературно-мистецьку
Академію
України
(книга
Олени
Коленченко
видана в
Чернігові
з моєю
передмовою.
Також на це
свято
завітали
друзі-письменники
–Микола
Будлянський,
редактор
книжки
«Небо в
долонях»,
–з
Чернігова
та поетеса
Ірина
Небеленчук
–із
Кропивницького.
Виступала
очільниця
газети
«Сіверський
край»
Ганна
Халімон.
Вірші пані
Олени
проникливо
читала її
донька
Олеся,
променився
щастям і
чоловік
Олександр.
А ще поезії
блискуче
звучали в
авторському
виконанні,
цікаво
декламували
їх і юні
таланти.
Щиро та
душевно
лунали
пісні
Олени
Коленченко.
Запам’яталися
й гарні
дівчата,
справжні
українки,
котрі
буквально
зачарували
всіх
колоритним
народним
танцем.
На
святі я
вручив
авторці
почесний
диплом
Міжнародної
літературно-
мистецької
Академії
України,
яким пані
Олена
відзначена
за збірку
«Небо в
долонях».
Взагалі,
це –її
перша
книжка,
однак
наразі не
йдеться
про якусь
«пробу
пера».
Маємо
неповторну
поетесу,
прекрасну
жінку,
зіткану з
любові,
ніжності,
доброти,
віри та
надії, яка
по-справжньому
любить
Україну та
свій
легендарний
край.
Народилася
вона 10
березня 1975
року в
мальовничому
місті
Новгород-
Сіверському,
закінчила
Ніжинський
педінститут
імені
Миколи
Гоголя
(нині –державний
університет).
За фахом
–біолог,
а за
покликанням
–педагог
та поетеса.
Викладач у
Новгород-Сіверському
медичному
училищі.
Вірші пише
зі
шкільних
років.
Друкувалася
в газетах і
журналах,
колективних
збірниках,
учасниця
літературно-
мистецьких
фестивалів.
І
ось –її
книжка,
слова в
якій
гріють
душу
«світанково
і
чисторосо».
Авторка
живе й
творить у
диво-краї,
«де плине
медоцвітом
час
неспішно»
та
«срібляться
в травах
ранки
осяйні», і
де
«ніжність
в
переспівах
солов’я».
Читаєш
її вірші
–і
бачиш,
відчуваєш
барви та
пахощі
рідної
землі. Це
–сонячний
настрій,
який
струменить
з теплих і
щедрих
жіночих
долонь.
Збірка
містить
вірші
різних
років, та
одне в них
незмінне
–проникливість,
ліризм та
кохання.
Власне,
хтось же
має взяти
небо в
долоні!.. Як
розповіла
на святі
донька
Олени
Коленченко
–Олеся,
вона з
дитинства
мріяла
доторкнутися
до неба, а
тепер,
завдяки
маминій
книжці, їй
це
вдалося.
У
небайдужих
віршах
пані Олени
«відчувається
чистий
голос
народу,
його
споконвічна
мудрість, а
ще
гуманізм».
Це –«жінка,
яка тонко
відчуває
світ», –справедливо
зазначає у
ще одній
передмові
до цієї
книжки
науковець
із Києва
Тетяна
Белімова.
Ці
поезії
–невловимі,
як вітер, що
окрилював
нас у
просторі
славетного
Новгород-Сіверського
монастиря,
куди ми
завітали
після
свята. І
зараз вони
сонячно
лунають у
моєму
серці.
Сергій
Дзюба
Спомин
Як
вечір,
втомившись,
зійде на
останню
дорогу,
Як
сонце в
обіймах
палких
заколише
на мить,
Відчую я
дотик
дитинства,
його
колискову,
Порину у
неба
прозору та
чисту
блакить.
Я
звідти
вертаюсь у
край, де
зростала і
квітла,
У
рай
бурштиновий,
де сходить
добро і
любов,
І
роси
ранкові
живим
віддзеркалюють
світлом,
І
води
джерельні
наповнюють
стиглість
дібров.
Повітря
духмяне у
ніжну
вуаль
огортає
І
щемом
солодким
пронизує
душу
наскрізь.
Той
спомин від
мене, як
сонячний
зайчик,
тікає,
А
пам’ять
грайливо
ховається
поміж
беріз.
Щасливі
ті миті в
намисто
ретельно
збираю,
Там трав
пелехатість
і квіти на
всі
кольори.
У
світі
дитинства
так
затишно я
почуваюсь,
Там зорі
гойдаються,
наче
міські
ліхтарі.
Домівку
батьківську
я бачу, аж
серце
тріпоче,
Під
дахом її
промайнули
щасливі
літа.
Я
чую
матусину
пісню, що
долю
пророче,
Хлюпоче,
як хвиля, і
губиться
десь у
житах.
