Юлія
Сільчук.
Алегорії
та
філософські
істини
Театр
тіней /
Ольга
Камінська.
‒ Київ:
Журнал
«Райдуга», 2021
‒ 186 с.
Нещодавно
придбала
дебютну
прозову
книгу юної
авторки
Ольги
Камінської
«Театр
тіней».
Зізнаюся,
мене
насамперед
заінтригував
той факт, що
на той час,
коли Ольга
писала
свою
психолого-філософську
повість та
оповідання,
їй було
тільки 16
років. Знаю,
як це –
випустити
свою першу
книжку-ластівку
у
юнацькому
віці – і з
острахом
очікувати
її оцінки
знавцями, а
також
реакції
своїх
найперших
читачів…
Адже я теж
видала
свою
дебютну
книжку
«Золоті
дні» в 16
років.
Правда, це
була
поезія… До
речі, деякі
вірші в ній
мені і досі
подобаються.
Але тільки
деякі.
Коли з
роками
переростаєш
свій
рівень, то,
озирнувшись,
дивишся на
свої давні
здобутки
скептично,
не надаєш
їм
колишнього
значення
або навіть
просто
соромишся
написаного.
Але з
упевненістю
можу
сказати, що
Ользі
Камінській
це точно не
загрожує.
Їй не буде
соромно за
свою першу
книгу. Адже
дебютувала
молода
авторка,
без
перебільшення,
впевнено і
яскраво.
Навіть
якби їй
було 26+, така
книга не
втратила б
своєї
самобутності
й
актуальності.
А не
зацікавитися
філософськими
життєвими
кредо
молодої
письменниці
просто
неможливо…
Вражає
афористичність
висловлювань
і глибина
думки
дівчини.
Вона
доволі
вправно
володіє
словом, яке
в
поєднанні
зі
спостережливістю,
ерудицією
та
обізнаністю
одразу в
декількох
сферах
мистецтва
дозволяє
тримати
увагу
читачів із
легкістю
майстра.
Повість
«Театр
тіней» ‒ це
доволі
яскрава
алегорія
на життя
людини в
соціумі, де
за
особистісне
становлення
або ж
просту
душевну
гармонію
доводиться
чимось-таки
платити.
Духовно
здичавіле
суспільство
звикло
витісняти
«інакших».
І розбити
цей панцир
байдужості
може
тільки
серце,
просякнуте
любовʼю до
світу. Адже
саме любов
– рушій
будь-якого
існування.
Але ці сили
і
здатності
в собі ще
належить
розкрити,
зрозумівши
себе і своє
призначення.
Книга
потребує
уважного,
вдумливого
читання. Її
просто
неможливо
прочитати
«по
діагоналі»…
Адже кожна
репліка
невипадкова,
а зміст
пронизаний
різноманітними
символами.
Приємно
вражає
вишуканість
та
афористичність
метафор.
Цілком
можливо, що
це
сформовано
під
впливом
мами – Юлії
Бережко-Камінської,
філософській,
любовній і
пейзажній
ліриці
якої
характерна
образність
і
сконцентрованість
слова.
Цікаво,
що в прозі
Ольги час
від часу
зустрічаються
виділені
курсивом
окремі
слова. Саме
завдяки
цьому
прийому
вони
набувають
нових
відтінків,
акцентів і
значень.
Утім, не
можу
стриматися
від
цитацій
окремих
моментів,
що хоч
курсивом і
не
виділені,
але є не
менш
влучними і
глибокими.
Скажімо,
бачення
авторкою
такого
поняття, як
ЧАС:
«А може,
час, яким ми
його
відчуваємо,
і є єдино
правильним?
А
годинник…
чи не
підлаштовує
він усе
наше
внутрішнє
сприйняття
часу під
один
стандарт?»
(с. 66).
Авторські
спостереження
над
реаліями
суєтного
буденного
життя
дорослої
людини – на
диво
влучні й
переконливі,
подекуди
вражають
власними
зрілими
умовиводами.
Наприклад:
«Він
бігав від
справи до
справи, як
заєць, і
ніяк не міг
зрозуміти,
чому ніде
не
затримується.
Замало
таланту?
Замало
старань? Та
замало
було лише
бажання й
потреби». (с.
119)
Імпонує
бачення
Ольгою
Камінською
призначення
людей-
творців:
«Тобі не
здається,
що весь
світ
належить
саме їм?
Вони
штовхають
еволюцію
силою
думки,
надихаючи
людей, що
втілюють
усе це в
життя! Яким
був би світ
без
прекрасного?
Заради
чого ми
жили б, якби
не
мистецтво?»
(с. 98).
Власне,
повість
«Театр
тіней» –
про земних
«чарівників».
А ще – про
пошук себе,
творчої
особистості
(та й не
тільки
творчої), у
цьому
світі. Я
навмисне
не
розкриваю
змісту
твору. Я
просто
намагаюся
звернути
увагу
потенційних
читачів на
те, що може
спонукати
взяти до
рук цю
книгу…
Звісно,
кожен твір
можна
вдосконалювати
і
відточувати
безкінечно.
Особисто в
мене
залишилося
легке
відчуття
незавершеності
оповіді.
Від
першого
речення і
аж до
завершення
повісті
Ольга
настільки
вміло
тримала
інтригу,
що…
наприкінці
мені таки
не
вистачило
її
авторських
спецефектів
та якоїсь
несподіваної
яскравості.
Проте,
можливо,
мені
просто
було жаль
розлучатися
з текстом.
Окрім
психолого-філософської
повісті
«Театр
тіней», до
книжки
увійшло
сім творів
малих
жанрів – це
оповідання,
есе і
навіть
пʼєса-
мініатюра.
Й відразу
хочеться
зазначити
про вміння
тримати
інтригу,
майстерне
володіння
мовно-виражальними
засобами,
мислення
філософськими
категоріями,
тонко
продумані
імена
головних
героїв,
вдале
використання
натяків і
підтекстів…
Усі ці
твори – це,
по суті,
поради
читачам у
художньо-літературній
інтерпретації
щодо того,
як же варто
жити.
У книзі
Ольги
Камінської
знайшли
своє
відображення
вічна
філософська
боротьба
Істини та
Омани,
тобто
гіркої
правди і
солодкої
брехні
(оповідання
«Момент
Істини»),
непростий
пошук
молодою
людиною
себе і
свого
призначення
(оповідання
«Покликання»),
роздуми
про сенс
людського
існування
(есе
«Фотографії»),
захоплююча
молодіжна
історія-страшилка,
де
письменниця
намагається
пояснити
природу
людського
страху
(оповідання
«Після
сотої
історії»),
цікава
інтерпретація
теми війни
крізь
призму
життя
малих форм
живої
природи
(оповідання
«Квітка»),
алегорія
існування
двох
індивідів
і їхніх
взаємин у
людському
соціумі
(коротеньке,
але
глибоко
філософське
оповідання
«Точки»),
своєрідне
міні-дослідження
природи
людського
інтелекту
(психологічна
пʼєса-мініатюра
«ДУМготель»).
Лейтмотивом
усієї
книги юної
письменниці,
на мою
думку, є
такі слова
(цитую
репліку
Портьє із
пʼєси
Ольги
Камінської):
«Я просто
змушую
людей
думати. Я
змушую
ввімкнути
нарешті
їхній
обмежений
мозок, у
якого
насправді
стільки
можливостей!..
Людський
мозок –
геніальний!
Але люди
ніяк цього
не
зрозуміють…».
Так,
авторка
змушує
читача
думати. А що
може бути
кращим від
процесу
нових
власних
умовиводів
під час
прочитання
будь-якої
книжки?
Тому не
побоюся
зазначити:
творчість
Ольги
Камінської
– перш за
все і без
перебільшення,
інтелектуальна.
«Як
чудово, що
хоча б десь
існують
по-справжньому
щасливі
люди…», ‒
гірко
зауважує
авторка
про деяких
своїх
персонажів
і…
віднаходить
власне
щастя – у
мистецтві
Слова!
Інтуїтивно
відчуваю
(не знаю
авторку як
людину, а
суджу
тільки за
її
текстами),
що Ольга
належить
до тих
творчих
молодих
людей, яких
життєві
обставини
і
доленосні
хвилі
випробувань
не зіб’ють
із
наміченого
шляху. Бо в
свої 16 вона
вже має
власну
спрямованість
та володіє
неабиякою
наполегливістю
і
працьовитістю.
Відчуваю
необхідність
«позичити»
у
письменниці
та
журналістки
Валентини
Семеняк
слова з її
передмови
до книги
«Театр
тіней»:
«…запамʼятайте
це імʼя –
Ольга
Камінська».
А від себе з
упевненістю
додам: ви
обовʼязково
і
неодноразово
ще
зустрінете
його на
теренах
нової
української
літератури.
Юлія
Сільчук,
письменниця,
філологиня,
критик