Ніна
Даниленко.
Донька
великого
хама
-Ваша
дружина
народила
дитину, -
почув
новину
завойовник
Чінгісхан,
як тільки
повернувся
з
походу.-Вас
не було
півтора
року, отже,
ця дитина
не ваша, о
великий
хане…
- Цю
дитину
народила
моя, а не
чиясь
дружина,
так? Отож і
малюк мій,-
незворушно
відповів
Чінгісхан.
Ця
легенда
пригадалася
мені в
тижневому
відрядженні
до Києва на
професійний
форум.
Номер
ділила з
колегою
Вікторією
Максимівною,
жінкою «
без віку». Я
іноді була
свідком її
телефонних
розмов з
чоловіком ,
вона
завжди
говорила з
ним
приязно . А
то якось
довго, хоч і
не
роздратовано
сперечалася
з ним у
ванній і
вийшла
спантеличена:
-Ну от, я
завтра ,
мабуть,не
поїду з
усіма вами
на
заключну
вечірку.
Прилітає з
Берліна
донька-вони
там з
чоловіком
працюють
за
контрактом
- і мій Мишко
хоче, щоб я
її
зустріла в
Борисполі.
Але ж буду
вдома
післязавтра
.А вона
одразу
після
прильоту
сідає на
Інтерсіті
і їде
додому в
Харків.
Гостюватиме
цілий
місяць, ще
наспілкуємося.
- Ну то
вже щоб
догодити
батькові,
все-таки
зустріли б.
Могли
погуляти,
Київ
подивитися…
- Київ
для нас не
екзотика, я
тут жила,
донька тут
народилася.
А батько у
нас і
справді
більше
мене за
дітей
переживає..
Не кожен
рідний
такий…-
Вікторія
Максимівна
зітхнула і
розповіла
таку
історію.
Вона
закінчила
факультет
журналістики
у Києві і
влаштувалася
в
загальноукраїнську
газету.
Була вже
заміжньою,
два роки
перед тим
зустрічалася
з
майбутнім
інженером
Сашком. На
першому , на
другому і
на сотому
місці при
рішенні
вийти
заміж у
Віти
знаходилася
любов. А вже
на сто
першому-й
інші
моменти.
Сашко
привабив
її
хорошими
манерами,
широкою
ерудицією ,
цілеспрямованістю
і як це не
дивно у
віці, коли
про це
якось не
думається,
хазяйновитістю.
Жив на
квартирі,
де все
завжди
було
ідеально
вичищене,
вимите та
провітрене.
Сам собі
консервував
, ночами
сторожував
та
підпрацьовував
вантажником,
щоб
батькам
було легше
його
утримувати,
бо окрім
Сашка,у них
було ще
двоє дітей
–школярів.Складав
гроші на
майбутнє.
Друзів не
мав, на
сигарети,пиво
та горілку
не
витрачався
і того
капіталу
на перших
порах
вистачило
на оренду
непоганої
квартири,
яку він без
участі
нареченої
вибрав ще
до
весілля.
Власне,
весілля не
було. Сашко
не захотів ,
вважав це
даремним
витрачанням
коштів,
лише
Вітині та
його
батьки
приїхали,
посиділи і
почалося
сімейне
життя.
Їй
подобалося,
що Сашко
такий
«правильний»
порівняно
з нею, в
побуті
трохи
розхристаною,
схильною
до
необдуманих
покупок, не
дуже
вправною
кулінаркою
- як і
більшість
творчих
натур,
котрі
багато
часу
проводять
на колесах.
Доводилося
їздити по
всій
Україні.
Сашко її
відпускав
неохоче і
після
повернень
ніби аж
сердився і
всерйоз
(жартувати
не вмів)
бідкався,
що з її
роботою не
буде кому
як слід
дивитися
за дитиною,
якої дуже
хотів і
майже
вимагав.
Під час
вагітності
він опікав
майбутню
маму аж
занадто, а
коли Віту
ввечері
забрала
«швидка»,
був на
нічному
чергуванні.
Працював
на заводі з
безперервним
циклом
роботи.
Крихітка
Аліса
народилася
о другій
ночі. Все
пройшло
без
ускладнень,
Вітина
мама
подзвонила
у цех і
попросила
передати
Сашкові
радісну
новину.
Десь о
дев’ятій,
після
зміни, вони
чекали
щасливого
татка під
вікном (це
були ще
радянські
часи, коли
рідних у
пологове
відділення
не пускали).
Але Сашка
не було.
Вітина
мама, що
сиділа всю
ніч у
прийомному
покої,
передала
медсестрою
записку
(мобілок
тоді теж не
було), що
поїде
додому, бо,
можливо,
Сашко
забув ключ.
Поки Віта
ще не з
тривогою, а
зі
здивуванням
розмірковувала,
що чоловік
міг би
спочатку
до них
заскочити
і вже потім
додому
перевдягатися
та збирати
«передачу»,
як та ж
медсестра
принесла
конверт.
- Це ж ,
здається,
ваша
мама…як
тут-Воронова
Ірина
Сергіївна?
Їй
передали
листа, а
вона
сказала на
прийомному,
що
відлучиться
на годинку,
то я вам
віддаю.
Хлопець
якийсь
приніс,
сказав -
вітання
від
родичів.
У них
справді в
Києві жили
далекі
батькові
родичі і в
них було
два хлопці-
студенти. І
коли вони
встигли
дізнатися?
І чому
пишуть
мамі,а не їй?
Проте так
чи інакше
приємно.
Віта
розірвала
конверт.
« Ірино
Сергіївно,
Ваші речі
та речі
вашої
доньки всі
спаковані
і
знаходяться
у хазяйки ї
квартири.
Не
намагайтеся
потрапити
неї, туди
вже
в’їхали
інші
квартиранти.
На вашу
адресу я
перевів
суму, якої
має
вистачити
на оплату
праці
людини, що
може
допомогти
по догляду
за дитиною.
Поки їй не
виповниться
рік, мене з
вашою
донькою не
розлучать
і ці гроші
будуть
моєю
участю у
вихованні
дитини, яка
юридично є
моєю. Тому
аліменти я
змушений
буду
платити в
передбаченим
законом
розмірах.
Не
пробуйте
мене
шукати і
вплутувати
сюди
міліцію,
суд,
громадськість
і таке інше.
Це марна
праця. Ті
зусилля,
які ви на
неї
витратите,ви
б свого
часу мали б
спрямувати
на
виховання
вашої
доньки. Щоб
вона
народжувала
від свого
чоловіка,а
не від
іншого. Чи
ви теж у
курсі? Чи ви
її
покриваєте?
Якщо є хоч
найменша
вірогідність
того, що це
не так, то
поясню. Ота
істота, що
сьогодні
народилася,
не може
бути моєю.
Бо рівно 9
місяців
тому ваша
донька
перебувала
у
відрядженні
в Ужгороді
протягом
тижня . Моя
дитина
мала б
народитися
пізніше . В
медичних
документах
було
вказано, що
через 12
днів. Це
все».
- -Ти
бачиш,-
стрепенулася
Вікторія
Максимівна,
-я майже
напам’ять
цитую цей
лист!А
тоді… У
мене
навіть
молоко не
пропало.
Нічого не
боліло. Я
навіть
плакала
мало,
тільки все
поривалася
кудись
бігти. Мене
перевели
до окремої
палати,
прив’язали
,
цілодобово
чергували
і кололи,
кололи,
кололи…Оговталася
лише
місяців
через
два,розрахувалася
з
роботи,батьки
забрали
мене
додому , я
покинула
журналістику
і
повернулася
в неї лише 8
років тому.
Сашка
ніколи не
шукали .Я
бачу, ти
хочеш
спитати, чи
мав він
підстави
мене
підозрювати?
- - Та
я…Та
ну…Строки
ніколи
точно
дев’ятимісячними
не бувають.
Навіть
якщо знаєш
день і
навіть
годину
зачаття! І
ніяке
ультразвукове
дослідження
з точністю
до днів не
покаже,
коли має
народитися
дитина… –
кажу так
більше з
ввічливості,
а сама,
звісно,
всяке таке
припускаю.
-Аналізи
ДНК тоді не
практикувалися.
Хоча Сашко
і не став би
його
робити, бо
найвища
інстанція
для
нього-це
він сам. А
щодо
мене…
Я
внутрішньо
стислася в
очікуванні
гіркого
зізнання.
- Я
дуже довго
не могла
слухати
розмов про
заміжжя,
дітей,
сімейні
справи.
Ніколи не
ходила на
весілля,
відверталася
від
кортежів з
нареченими
на вулиці.
Сашко
позловтішався
б, бо Аліса
росла не
схожою на
нього.
Правда , і на
мене теж,
були в ній
тільки
деякі риси
мого
батька - і
все.А коли
їй було
дев’ять
років, я
зустріла
Михайла. Не
питай, як
наважилася
вийти за
нього,
довго
розповідати.
Зате про
життя наше
можна
сказати
коротко - я
щаслива.
Він учений.
Професор. У
нас є й син,
але батько,
здається,
Алісу
жаліє
більше.
- -Ну,
а Сашко?
- Аліменти
ми
одержували
справно з
різних
міст, іноді
менші,
іноді
більші,
очевидно,
переїздив
і міняв
роботу.
- -Від
вас
ховався?
- Може, і
так. Після
всього я
думала, що
його
батьки хоч
півсловом
відгукнуться,
хоч
дорікнуть,
хоч якось
нас
згадають -
але ні. Мама
призналася,
що писала
їм і навіть
намірялася
поїхати на
Вінниччину,
та батько
не пустив.
Аліса
хотіла
зустрітися
з Сашком ,
проте
передумала.
Боялася. що
цим ніби
скривдить
Михайла.
Хоча він не
був би
проти.
А два
роки тому
до Харкова
приїхав
брат Сашка,
я його
колись
бачила
тільки на
фото. Був
там у
справах і
чи то з
цікавості,
чи від
нічого
робити
розшукав
нас. Ми
побудувалися
на одній
садибі з
батьками,
дай їм боже
довгих літ ,
і він знав
адресу -
може, від
своїх
батьків.
Він
прийшов,
відрекомендувався
Михайлові.
Стриманий,
ввічливий,
навіть
вишуканий
чоловік. На
Алісу теж
не
подібний.
Сказав, що
хотів
побачити
мою доньку.
І чемно
уточнив
«Ту людину,
на яку мій
брат
витратив
сотні
тисяч».Михайло
почервонів
, кинувся до
нього і міг
би й
випровадити,
я спинила.
Аліса тоді
ще жила з
нами і
відпочивала
в іншій
кімнаті. Я
її
розбудила ,
пояснила,
що й до чого,
і
сказала,що
вона може
не йти, коли
не захоче.
Вона
захотіла.
Щойно
зайшла, як
наш
гість,на
вигляд
такий
міцний,
незворушний
і
впевнений
у собі, упав
на коліна ,
потім
завалився
на бік і
перестав
рухатися…
Ми
перелякалися,
кинулися
за водою,за
корвалолом,
я дістала
свій
тонометр -
міряти
тиск...
Опам’ятався
, тремтячим
голосом
вибачився
і сказав,
щоб ми не
переживали,
він
здоровий.
Усе
сталося
від
несподіванки…
Аля
була як дві
краплі
води схожа
на його та
Сашка
сестру,
якої ми
ніколи не
бачили.
Роман -
так звати
дядька Алі ,-
розповів,що
Сашко
перейшов
на
викладацьку
роботу і
працював в
університетах
різних
міст. Три
рази жив з
різними
жінками
без
оформлення
шлюбу,
дітей не
було, зараз
сам. У
Львові, там,
де і Роман.
Він був
певний що
Олександр
буде радий
і
неодмінно
приїде.
- І що
ж?
-
Подзвонив
Роман. Коли
він
розказав
Сашкові, що
не
сумнівається:
Аліса його
донька,
Сашко без
жодної
паузи
відповів,
що
підкинуті
діти його
не
цікавлять.
Досить
того, що він
як у прірву
кинув
аліменти,
на які
можна було
б кілька
квартир
купити.
Роман
пропонував
глянути на
смартфоні
фото Аліси,
відео
нашої
зустрічі -
Сашко не
захотів
дивитися.
Роман
сказав, що
їхня
сестра,
якій він
показав
фото Аліси
по скайпу,
розридалася
і захотіла
зустрітися
з
племінницею.
Вмовляв
Сашка хоч
тепер для
певності
зробити
аналіз, а у
відповідь
почув:
«Тобі
треба - ти й
роби, якщо
думаєш, що
ви
родичі».
- Далеко
тому
Сашкові до
великого
хана, -
вирвалося
в мене.
- Він
і справді
не хам, - не
розчула
Вікторія
Максимівна,
- в тому
розумінні,
що не
обзивав
мене і
доньку,не
проклинав.
Я
вперто не
хотіла
вірити, що
чоловік
навіть з
елементарної
цікавості
не захотів
глянути на
фото
доньки.
- І після
того
більше
нічого? І
Аліса не
поїхала до
нього?
- -
Невдовзі
після того
навідалася
до Романа
на його
запрошення.
Роман
попередив,
що вона
буде. Щоб
Олександр
у цей час
кудись не
поїхав(він
регулярно
буває на
різних
наукових
конференціях).
То він узяв
лікарняний
і кудись
зник, удома
не був.
- А що
ж ваш
чоловік?
- Бачила,
що
переживав,
але про
Олександра
нічого
несхвального
не говорив.
Тільки
повторював,
що книгу
чужої душі
нікому не
дано
прочитати
повністю -
лише
уривками.. А
взагалі ти
знаєш що? Я
таки поїду
в
Бориспіль
і зустріну
Алю - як
батько
хоче.
