4. Леся Гринців Маріанна
Леся Гринців
Маріанна
Вона не була красунею. Та був у ній цей особливий шарм, який притягував погляди чоловіків. Сині, з фіалковим відтінком очі, чарували своєю загадковою ,не звиклою красою. Довгі ,пухнасті вії  опушували її чарівні очі. Усміхалась вона зрідка, та коли ї    й було  весело,  то очі  загорались іскорками вогню, в якому відображалась  вся  її  пристрасна натура. Здавалось, що погляд проникає в саме серце. Цей погляд важко було забути. Він магнетизмом  діяв на прохожих.
Чорні брови рівним шнурочком нависали над очима. Коли вона хмурилась, то здавалось, що брівки зливаються в одну лінію. Смаглява шкіра і легкий рум’янець додавали краси обличчю. Червоні, як  калина уста і злегка випнуте підборіддя- видавали в ній твердий, вольовий характер. Ніс, з ледь помітною горбинкою ,робив її схожою на скульптуру гречанки.  Волосся чорного, як воронове крило кольору, додавало краси не зовсім правильному овалу  лиця. Це важке підборіддя, завжди  видавалось  їй недоліком і часом засмучувало. Витончені , доглянуті руки і вся її постать створювали ілюзію неземного походження. Струнка  фігура, тонка талія і довгі ноги –робили її богинею.
Маріанна завжди ходила з гордо піднятою головою, ніби тримала на голові корону. Хода  її була плавною і повільною, йшла  наче лебідка , що пливла  по озері.
Не все було ідеальним в її зовнішності, та байдужим, які проходили мимо, вона нікого  не залишала. Чарівність і привабливість била з  неї  струменем. Не один юнак побачивши її-втрачав голову. Але Маріанна  ні на кого не звертала уваги. Не тому,  що була  гордою  і холодною, а тому, що серце  її заполонив випадковий  прохожий, якого вона  зустріла  прогулюючись сквером з своєю собакою Марсом. Дивне ім’я мала собака,  та кличку отримав  за свій  бойовий характер.
Йшовши  по алеї з Марсом, вона звернула увагу на статного молодого чоловіка , елегантно одягнутого, красивої, спортивної фігури. В руках він ніс  великий букет білих, з зеленим відтінком ,троянд. З часом вияснилось ,що ці  квіти ніс для сестри, яка  проживала в цьому ж місті і в якої в цей день було день народження.
Коли вони наблизились одне до одного, прохожий від захоплення зупинився і вручив дівчині одну з троянд , при цьому сказав, що ця квітку він дарує їй  за чарівну  вроду. Маріанна злегка  почервоніла, знітилась ,та троянду прийняла, з усмішкою подякувавши . Дивно було Маріанні, що вона  з першого погляду захопилась красивим чоловіком. Це був унікальний випадок, бо у неї було правило- не знайомитись на вулиці  з мужчинами. Її зачарував його пронизуючий  відкритий погляд ,добрих очей. Здавалось, що він дивиться і бачить її наскрізь. Чуйність  і доброта говорили  в кожнім порусі в кожній  рисі обличчя. Очі, як синє море в стані спокою, мужнє обличчя ,густе ,пшеничного кольору волосся з гарною стрижкою .Ямочка на підборідді свідчила про веселий характер і доброту. Усміхаючись, у нього з’являлися ще й ямочки на щоках, які прикрашали все його мужнє обличчя.
Познайомились… Його звали Орестом. Незнайомець глянув на годинник і заметушився. Сказав, що запрошений на день народження сестри і вже запізнюється. Змушений був попрощатись і на прощання дав Маріанні візитку.
Їй не хотілось з ним розставатись, та все ж змушена була його відпустити.
  Коли повернулась додому, то думки про Ореста  її не  покидали. Такого мужчину вона мріяла зустріти все своє життя. Гордість і сором’язливість не дозоляла їй першій зателефонувати, але ж свої координати  вона не залишила.
  На візитці було  вказано, що Орест  працює в у відомій адвокатській компанії  і проживає в Києві -далеченько від  її рідного  міста Житомира.
На наступний день, прогулюючись з Марсом ,вдивлялась пильно в людей, надіючись знову з ним  зустрітись. Та  все даремно, Орест  не з’являвся.
  Маріанна засумувала, нічого не могло її потішити.  
Коли близька  подруга запитала її ,чому ходить сумна, вона вирішила поділитись  проблемою. Та лише  розсміялася, взяла  візитку  і сама зателефонувала. В трубці   почула схвильований і радісний голос. Орест зрадів, що  контакт не  загублений .Подруга  розповіла, що Маріанна сором’язлива дівчина і ніколи не була закохана. Тоді передала  телефон Маріанні і  залишила їх наодинці.
  Цього вечора вони говорили майже до ранку. Орест  розповів, що на   другий   день  після зустрічі , повернувся в Київ, адже там чекала його  робота.
Над ранком попрощавшись , попросив Маріанну телефонувати  в будь-який час і відповідати  на його дзвінки, бо зачарований нею і хоче продовжувати знайомство. Таке телефонне спілкування продовжувалось довший час. Маріанна з нетерпінням  чекала на розмову і насолоджувалась спілкуванням.
Одного дня, Маріанна не дочекалась дзвінка і  вирішила про себе,  що Оресту набридло  таке спілкування  і він її покинув.
  Та яким було  здивування ,коли в двері хтось задзвонив. Це був її Орест. Розгубленню  і здивуванню не було меж. Не знала  ,що  робити, чи приводити  себе  в порядок,  чи запрошувати  до квартири. Орест,  як завжди елегантний стояв на порозі  з великим  букетом червоних  троянд, символізуючи ними свої почуття до дівчини. З радощів кинулась в його обійми і завмерла від щастя .
Поставивши  квіти у велику вазу, Маріанна накрила стіл. Пригостила коханого смачною вечерею  і келихом доброго грузинського  вина. Розмова  текла рікою. Музика  додавала романтизму їхній  зустрічі. Повечерявши, Орест запросив Маріанну на танець.
Від теплоти і ніжності Маріанниного тіла  в Ореста закрутилась голова. Він  втратив контроль  над собою… Перший поцілунок був солодким і надзвичайно приємним. Гарні, з  ямочками  щічки, вкрились  рум’янцем. Та бажання близькості взяло гору. Він підняв її на руки і заніс в спальну кімнату. Чудовими були  миті їхнього кохання, здавалось, що разом до неба злітають…
  Під ранок втомлені  і щасливі заснули  міцним сном. Коли Маріанна пробудилась, то не повірила своїм очам .Їй видавалось, що це  був казковий сон.
Побачивши, як солодко спить  її коханий,  повірила в дійсність і щастю дів- чини  не було кінця. Старалась тихенько встати і приготувати  легкий сніданок.
Та  Орест відкрив очі і не дозволив  Маріанні вставати з ліжка. Сам знайшов  якісь  продукти  в холодильнику, зробив обом  каву і на підносі  приніс  Маріанні  до ліжка, мовлячи, що  так буде  завжди. Поснідавши, Орест  обійняв Маріанну і подякував за  райську  насолоду, яку вона йому  подарувала…
Провівши з Маріанною всі вихідні, Орест змушений  був повертатись до Києва. Та мав відбутись  суд  і клієнт очікував  на його  захист.
У Ореста ніби виросли  крила, він з гарним  настроєм повернувся додому і з запалом  взявся  до роботи. У  нього з’явилося  бажання ще більше заробляти, щоб мати можливість робити  для коханої  красиві подарунки, а з  часом на ній одружитися. В  час  відпустки планував повезти Маріанну на красивий  курорт в Туреччину і там освідчитись в коханні, та заручитися.
  Хоча сумно  було  Маріанні розставатися з коханим, та знала, що прийде  час Різдвяних свят  і вона поїде провідати  свого коханого.
Тим часом спілкувалися телефоном і дні  пропливали в очікуванні  вечора.
Наступили  Різдвяні  свята. Маріанна  мала  декілька  вихідних днів. Тому  вирішила  не їхати  до родини, а відвідати  Ореста  і з ним провести  свята.
  Нічого не сказавши, вирішила також  зробити сюрприз. Зібравши необхідні речі,  придбавши  різдвяний подарунок  ,вирушила на  вокзал.
Київ зустрів її величчю і красою  столиці. Святкові   вітрини магазинів, гірлянди сяючих лампочок, ялинки, прикрашені  іграшками і  вогнями…Все так чарівно, як в казці.  Задивившись на цю красу - вмить відчула  сильний удар.
Більше  нічого  не пам’ятала…
Прийшла до себе в реанімації лікарні .Жахнулася,  що не  може поворухнутися. Всі  плани  її поламались.   Переживала, що Орест турбується, бо не може з  нею зв’язатися. Попросила  телефон, він на  щастя не розбився,  лише скло мало  тріщини. Медичні  працівники розповіли, як  привезли  її в лікарню всю в крові, з розбитою  головою , поламаними ногами, та пошкодженою  спиною. У них  було мало  надії  на повне  одужання Маріанни, хоча  зробили  все, що було в їх силах.
  Коли  розповіла  Оресту  про свій трагічний  дорожній  випадок, йому  відняло  дар  мови.  Він  серцем відчував ,що щось  недобре  трапилось.
Через деякий  час в лікарню приїхав Орест і попросив  дати можливість  побачити  Маріанну  і заспокоїти її. Почувши від  лікарів  про невтішні  новини, дуже  засмутився. Та  все ж  був  впевнений, що  прикладе всіх сил,  щоб  Маріанну  поставити на ноги.  Вірив, що кохання  переможе хворобу  і додасть  сил  для  одужання.
  Через  тиждень, коли Маріанну  перевели  з  реанімації  в палату,  Орест  не відходив  від  неї  ні на хвилинку. Він  запевняв  її ,що  все буде  добре, що  на реабілітацію повезе її  закордон  і там  її  остаточно вилікують  і поставлять  на ноги.
  Маріанні так хотілось бути здоровою, прогулюватись, як раніше ,взявшись за  руки. Любуватись красою  зимової  пори, її морозними ранками, які щипають за щічки,  з покритою  білою ковдрою землею,  з деревами  вкритими снігом, наче ватою, з сніжинками, які кружляють в танці і тихо опускаючись  на землю ,виблискують немов діаманти…
Нічого не вдієш. На все Божа воля. Вона знала, що Орест  не залишить її у біді, та боялась  бути тягарем для нього.
Матір Маріанни-Катерину, не повідомляли про аварію, оберігали від стресів. Адже вона недавно перенесла мікроінсульт і їй не можна було хвилюватися. Але коли Оресту потрібно було поїхати в Київ, то мусів хтось залишатися біля Маріанни. Тому порадившись з Маріанною, вирішили, що все ж зателефонують матері, адже стан Маріанни був вже кращим. Попередили  матір, що нічого страшного не відбулося, здоров’я йде на поправку і Мар’яні потрібен короткочасний догляд. Катерина відразу примчала до лікарні і була ображена, що не попередили її відразу. З сльозами на очах ,почала доглядати дочку, не відходячи від неї. За час відсутності Ореста встигли наговоритися. Мар’яна дізналася про всі новини в родині і в місті ,їй було приємним спілкування з матусею, бо за роботою не завжди знаходила час її провідати.
Пройшов деякий час, Орест курсував  між  лікарнею  і роботою, втрачаючи  через брак часу,  не тільки кошти, але й клієнтів. Та здоров’я Маріанни  було йому  важливішим, ніж все інше. Він  віддав би  все на  світі, лише б  Маріанна  одужала і стала  на ноги.
Добре, що матір не  залишала дочки і Маріанна мала належну  опіку. Мати  раділа, що дочка поправляється. Але засмучувало це,  що не може стати на ноги.
З часом  Маріанна  вже  могла сісти, та покращення не  наступало. Ноги її не тримали. Довелося шукати клініку  за кордоном, яка б  погодилась взяти Маріанну на лікування. Знайшли клініку в Ізраїлі. На  лікування  потрібні було великі кошти. Орест не бачив іншого виходу, як  продати  свою квартиру.
Всі  заощаджені  гроші  пішли на  лікування  в Києві. Маріанна була проти продажі ,та Орест  прийняв остаточне  рішення-  все ж продати квартиру. Так  і вчинив. Тепер  маючи достатньо  коштів  для  лікування, Орест був впевнений, що  поставить Маріанну на ноги.
  Настав день  від’їзду. Повезли Маріанну в Ізраїль. Орест супроводжував  її і вселяв  надію  на повне  одужання. Це заспокоювало Маріанну і вселяло надію. Вона  була безмежно  вдячною  за щедрість душі Ореста, за  його  опіку і  жертовність.
Дорога була не легкою, хоч Маріанну супроводжував медперсонал і Орест не відходив від неї, та постійне лежання втомлювало її. За три  години були в Ізраїлі. Там їх  зустрічала бригада лікарів , які доправили її  до лікарні.
Перебування  протягом  трьох тижнів в лікарні  ,чудовий  догляд і гарні спеціалісти зробили  свою справу. Маріанна щоразу почувала себе краще.  
На радість  обом ,лікування в Ізраїлі було успішним. Маріанна потрохи приходила до себе, відчула приплив сил і намагалась  повільно вставати з ліжка. Спочатку ноги ледве тримали її, та з допомогою різних процедур , і допомоги Ореста ,почала робити  перші несмілі кроки. День за днем  Маріанні  ставало все краще.
Настав день її повернення додому. Щастю і радості не  було кінця. Вона впевнена ,що повністю одужає і буде  такою, як колись, красивою і звабливою. Прилетівши  на рідну  землю, Маріанна  вперше усміхнулася. Вона  вдома, а вдома і стіни лікують.
Питання  про  місце їх проживання відпало, в зв’язку  з продажем Орестом   квартири.  До того ж Маріанні  потрібна була допомога  в домашніх  справах. Орест змушений був покинути  престижну роботу і переїхати  до Житомира.
Маючи гарні характеристики  і рекомендації  з попереднього  місця роботи, йому не важко  було влаштуватись в Житомирі. Маріанна знаючи декілька мов, давала приватні заняття  не  виходячи з дому.
Поволі здоров’я поверталось до Маріанни. Вечорами вони  разом прогулювались в сквері з Марсом, який під  час  відсутності  Маріанни проживав у  сусідки і дуже  зрадів  її поверненню.
На роковини їхнього знайомства  Орест  запропонував Маріанні  одружитися.
Маріанна  від радості і зворушення розчулилась. Вона  була безмежно  вдячна  Оресту за все,  що він для неї зробив, за його  вірне і щире кохання,  яке  повернуло її до звиклого життя. Дивлячись в його красиві лагідні очі, Маріанна  дала згоду  на одруження. Безмежне щастя огорнуло обох.
Top