4. Наталія КАЛИНОВСЬКА Вірші
Наталія КАЛИНОВСЬКА
                    Вірші
                                  Свою Україну любіть.
                              Любіть її… во время люте,
                              в останню тяжкую минуту
                              За неї Господа моліть 
                                                      Т. Шевченко    
                Вітчизна
Батько, мати, усмішка дитини…
Й ось вам повний образ Батьківщини…
Для когось лани, волошки в полі…
Й Батьківщини вже йому доволі!
Теплий дім і затишок родини…
Теж чітке поняття Батьківщини!
Але в чім зізнатись варто, браття,
Батьківщина не плитке поняття…
Батьківщина не спокою теплота,
А скоріш - самотня сирота!
Дбай про неї і не плюй під тин…
Та ж не маєм двох ми Україн!
                                         «Поет не там, де бенкетують,
                                             Не за столом, не при столі -
                                             Йому стілець запропонують,
                                            Лише підвівши до петлі». 
                                                            Леонід Талалай
                 Поет   
Поет… поет! Творець, мислитель…
У римах страдних душ цілитель…
У строфах полум’я буяє -
Серця студені зігріває!
Поет філософ, пломінь волі…
В рядках людські гартує долі…
І барвінково, й колосково
Своє натхненне сіє слово…
Поет - не на гучних бенкетах,
Де срібняки і бариші…
Не розібратись у секретах
Його ранимої душі!
           Муза
Приходить тихо Муза ніжна,
Найперша посестра мені,
І наче пташка білосніжна,
Тріпоче десь на серця дні…
Нагадує про сизу осінь,
Де сад, дерева, мов святі…
Де в даль пливе ранкова просинь
В легкій накидочці-манті…
Блаженна Музо! Ти ж не плаха,
Не кандали для ніг і рук…
Та твій політ ширяння птаха…
На крилах радощів і мук!
            Карпатський край
Карпатський край мольфар мій дивовижний,
Він для душі такий близький і ніжний…
Мелодією незбагненної краси
Нам заворожує серця на всі часи!
Його пейзажі мов Творця малюнок,
Краси і чистоти живильний трунок…
Як туга підніме в душі повіки,
Озон Карпат найкращі в світі ліки…
І сум, як сніг, розтане по весні,
Вбереться край в узори неземні,
Постелять полонини зелен-килим…
Хіба тоді ми розминемся з милим?
            Вишиванка
Вишиванка, вишиванка, вишиванка!
Це не просто нині модна забаганка!
Наша радість в ній і ревні сльози
У спекотне літо і морози…
Прикрашає ця сорочка нас віками,
Виграє барвистими нитками…
Надихає на свята й розваги,
В дні суворі додає відваги!
Вишиванка, вишиванка, вишиванка!
Це не просто нині модна забаганка!
Наша радість в ній і ревні сльози
У спекотне літо і морози…
    Струмок сміється
Дзвенить струмок об камінь б’ється!
Тече вода вода сміється!
Біжить крізь гори, крізь ліси
У край безмежної краси!
Вода гірська, вода пречиста,
Животворяща. Урочиста…
Струмок як парубок! Цікавий!
Він де ласкавий, де лукавий…
Дзвенить струмок об камінь б’ється!
    Казка Карпат
Казка зими Карпати…
Сріблом укриті схили…
Сосни, важкі, лапаті,
Йти вже не мають сили…
Сніг рипить під ногами,
Відлунює в тиші хвої…
Тішуся до нестями
Я від краси такої.
Запахи від живиці
В повітрі стоять прозорім…
Які ми червонолиці!
Які ми щасливозорі!
      В обіймах весни

І шум, і шквал води гірської,
Розбитий лід… Шаленство зір…
В обіймах ми весни п’янкої…
Вдихаймо аромати гір!
Довкіл духмяне різнотрав’я
Так надихає… До життя!
Те чарівливе різнобарв’я…
Те чарівне серцебиття…
Зима серця нам не остудить!
Нарешті снігу навалило!
І мою душу попустило…
Від тих сумних осінніх дум:
Йди геть, осінній жовтий сум!
Зима, дай радість нам відчути
І свіжого життя вдихнути!
Хай білі сукні на дерева!
І синь блакитна тільки неба!
Лапаті гілки під вікном
Сплять лагідно казковим сном!
А білий пух зігріє всіх:
Почуємо дитячий сміх!
Вдихнемо щастя повні груди!
Зима пора не лиш застуди!
Я чую крок весни п’янкої…
На всіх дахах бурульки плачуть,
Довкола стільки їхніх сліз…
Не помічаємо… А значить
Весна отримала «безвіз»!
Я чую …крок її, п’янкої!
Змиривсь, покірно тане сніг…
Струмки розмови гомінкої
Вже не приховують - ні втіх…
Весна! В бузковому дурмані
Мрій відшукаємо розмай!
Нехай цвітуть сади духмяні
І сріблом сяє водограй!
           Мелодисти
Той тенор-клен, о, як звучить він чисто,
Барвисто, променисто, урочисто…
Розлогий ясен стиглий баритон
Підспівує модрині юній в тон…
Щодуху граб узявся до труби,
Він хоче втяти, бачте, як дуби!
Ялинки і смереки на баяні
Мелодії виводять полум’яні…
Берізки коси довгі розплели
Й ліричної, щемкої завели…
В гаю, у лісі, в хащах у діброві
І музика, і співи від любові!
             Пролісок
Жага життя в ній дивовижна…
Під снігом спить іще трава,
А ця білявка квітка ніжна
Зими кайдани розрива.
Морози, холод, вітровії
Не остудили ту жагу!..
В любові, вірі і надії
Ми всі черпаємо снагу!
Осанна проліску! Одвага
Його зворушує таки…
І обпікає душу спрага,
І виливається в рядки…
Палає папороті цвіт...
Той дивний папороті цвіт
Шукала у забутих веснах...
І лісовик чарівний світ
Мені у хащах лісу креслив...
У чарівному диво-сні
Сопілка в лісі заридає...
І щемко на душі мені,
Як цвіт живим вогнем палає...
Ті квіти лиш палають в миті,
Коли душа така жива,
Що буйно сяє в диво-цвіті,
І пелюстками ожива!
Той дивний папороті цвіт
У серце вріс із юних літ!
          Мій талісман
Ти доглядав мене так віддано і вірно:
І хворе тіло й душу лікував.
Твоя любов це, як ковток повітря,
Ночами сили ти мені давав!
Ти виходив мене, немов дитину,
Щоб зацвіла здоров’ям по весні.
Завжди зі мною ти в важку годину.
Хотіла б я для тебе скласти і пісні!
Мій оберіг і талісман, мій ніжний,
Твоє кохання це моє життя!
Твоя турбота вчинок дивовижний,
Люблю тебе до самозабуття!
Все починається з любові...
Все починається з любові,
Коли згадали ми в розмові:
Про сенс життя і наші цілі,
Які ми подолати в силі!
Любов це крик обох сердець,
Взаємності стрімкий вінець!
Вона   єдина мить натхнення!
Природи єдністю пісенна!
Любов життя, любов бажання!
А часом... болісне страждання...
І нагорода для обох,
Хто вірить, що любов є Бог!
НЕХАЙ ЖИВЕ ЛЮБОВІ СВЯТО!
Нехай живе Ваша свобода!
Ваш талісман, Ваш оберіг…
А на душі така погода:
Всіх друзів клич те на поріг!
Нехай живе любові свято!
Коли надворі спека й сніг…
Для щастя треба небагато
Добро нести, щоб кожен міг!
Нехай живуть обійми млосні,
Принадних почуттів нектар…
Із шовку плаття вінценосні…
І щирий люд як Божий дар!
Хай пропаде усе нещасне,
І сонце тьму на кусні рве…
Хай скаже всяк: життя прекрасне!
І в тім прекрасному живе!