Ольга  Полевіна.

Король опери

Після обіду Базиля завжди хилило на сон. Утім – не тільки по обіді. Ледве торкнувшись подушки, він засинав. Але сьогодні поспати не доведеться, це він зрозумів, як тільки увійшов його мучитель. Він схопив Базиля в обійми, притиснувся щокою до нього – тож вирватися виявилося неможливим. До того ж і вона була в кімнаті. А Базиль за своє довге життя засвоїв кілька правил: коли хочеш, щоб тебе годували, – не дряпай меблів, не гадь у кімнатах і не кусай їхніх дитинчат. А цей малюк був її дитинчам! А вона тільки що погодувала Базиля, і було б верхом непристойності в її присутності подряпати ці чіпкі рученята. Тому він зачаївся і став чекати, коли хлопчикові набридне його тискати.

Незабаром малюк потягнувся за блискучим ґудзиком, який закотився під стіл, і Базилю вдалося вирватися. Він злетів на шафу, звідки малюк гарантовано не зміг би його дістати.

– Мамо! – заканючив хлопчисько. – Дістань кота!

– Не заважай нам, – відповіла жінка. Ми працюємо.

Акомпаніатор заграв вступ – і вона заспівала. Малюк сів на підлозі та й став катати ґудзика.

Базиль полегшено зітхнув. Якщо вона почала репетирувати – це надовго. Ніхто його не чіпатиме – усім буде не до нього. Вона була співачкою в місцевому театрі, але не знала нот і тому вчила арії зі слуху.

– Ні, не так, Анно! Цю фразу треба співати на крещендо, постійно підсилюючи звук, поки не дійдете до кульмінації. Візьміть верхнє «соль» якомога голосніше – тоді вона прозвучить точно. Допоможіть собі диханням! І зупиніться на ній! Зробіть фермату. Насолоджуйтеся звучанням. Але на піано у вас не вийде. Правило просте: якщо мелодія йде вгору, – слід посилити звук. Нижні ноти зручніше брати тихо, а на верхах не соромтеся! Нехай скло деренчить від вашого голосу!

Жінка слухняно кивнула й

знову заспівала.

Базиль уже засинав, але ці звуки вирвали його з дрімоти. Це верхнє «соль» перевернуло в ньому всю котячу душу! Може, воно було співзвучним березневим пісням, коли пухнаста незнайомка манила його рудим хвостом за собою?

Він схопився і голосно занявчав, точно потрапляючи в цей самий «соль».

Малюк покотився зі сміху.

– Мамо, мамо! Він тобі підспівує! Візьми його завтра до театру!

Дорослі теж розсміялися. Вони почали знову. І знову, ледь прозвучала ця нота, Базиль занявчав. Малюк притягнув лавку, маючи намір зняти кота з шафи.

– Джоаккіно, не треба! Усе одно тобі його не дістати. Нехай собі підспівує!..

...Чи не цей випадок згадав Джоаккіно багато років по тому, ставши маестро Россіні? Інакше звідки взявся його комічний «Дует кішок»?

Кішка-сопрано починає ніжну пісню. Їй вторить кішка-меццо сопрано... У середній частині вони сваряться... потім миряться... І слова чудові! Точніше – єдине слово – «Мяу»!..

Джоаккіно Россіні, син валторніста й оперної співачки з маленького італійського містечка Пезаро був веселим і дотепним. Єдина дитина в численній сім'ї, він був улюбленцем дядечків, тіточок, бабусь. Батьки-музиканти рано виявили приголомшливі музичні здібності в сина. І це визначило подальшу його долю.

А сонце в Італії спекотне, а небо в Італії безхмарне, а море синє й ласкаве, а бути улюбленою дитиною – значить, відчувати себе захищеним у цьому світі... Голос у хлопчика був чудовий, слух – дивовижний, і сам він був швидким, спритним, веселим. Тож просто не міг не стати оперним композитором, бо виріс за лаштунками оперного театру...

Писати музику він почав дуже рано, і всі його досліди були успішними. Італія дзвенить піснями, вони звучать скрізь: на площах, у палацах, у церквах. Жодна подія не обходиться без музики. У мелодіях молодого Россіні звучить Італія – сонячна, дзвінка, прекрасна. Дотепник, красень – він з легкістю створює чудові мелодії, він улюбленець дам. А які дами в оперному театрі? Так, співачки...

Особливо йому даються опери-буфа...

Комічна опера-буфа народилася дещо пізніше опери-серіа. Серйозна опера – це довге дійство, не менше 3-4 актів. Великовагові сюжети на біблійні або героїчні теми, монументальні арії... А в антрактах давали інтермедію – веселу комедію. Лаконічну – щоб уміститися в антракті. Одна з таких інтермедій – «Служниця-пані» Джованні Баттіста Перголезі – дала початок новому жанрові в оперному мистецтві – опері-буфа. Комічна опера швидко наздогнала свою рідну сестру – серйозну оперу, і за обсягом (уже не інтермедія!), і за популярністю, ставши з нею в один ряд.

Ознаки, які відрізняли її від опери-серіа: ніяких смертей у кінці, ніяких трагедій, герої – спритний слуга, спритна служниця, дурний старий багатій. Швидкий розвиток сюжету – і щаслива розв'язка. Музика – весела, на пісенній основі, іскрометна, запальна. Якщо і зустрічаються сумні арії, то це горе – не біда...

Опера-буфа полюбилася слухачам, і, отже, була затребувана. Оперні театри навперебій замовляли її композиторам.

І цей жанр якнайкраще підходив маестро Джоаккіно з його любов'ю до жартів і розіграшів.

...Кажуть, одного разу на карнавалі привернула до себе увагу дивна пара вуличних музикантів, які виспівували веселу пісеньку: дуже товстий чоловік і дуже худа жінка. Примітно те, що обидва віртуозно грали і чудово співали – не як вуличні музиканти... Виявилося, що це – Джоаккіно Россіні, який збільшив свій і так не малий обсяг за допомогою подушок, і Нікколо Паганіні в жіночій сукні, з сережками і в гримі!

...Россіні пише швидко. До слова, опера «Севільський цирульник» була створена... за 20 днів!

Не всі знають, що французький драматург П'єр Бомарше написав про Фігаро три п'єси, які склали трилогію. На другу п'єсу, «Одруження Фігаро», оперу написав Вольфганг Амадей Моцарт.

«Севільський цирульник» – перша частина трилогії. Об'єднані одним персонажем частини іноді плутають: хто писав і про якого Фігаро йде мова... Деякі думають, що це одна й та ж опера...

Насправді все просто: у першій частині (опера Россіні) спритний цирульник допомагає графові Альмавіва домогтися любові прекрасної Розіни, вихованці доктора Бартоло. А в другій (опера В. Моцарта) – граф і графиня вже одружені й уже досить набридли один одному. Фігаро – при графові слугою. Ще б пак – адже він свого часу допоміг тому одружитися на Розині... Графу подобається спритна служниця Сюзанна, наречена Фігаро. Скоро весілля, і граф збирається скористатися правом першої ночі. Тут би згадати, що не йому змагатися з Фігаро по частині хитрощів і вміння виходити сухим із води. На побачення до графа замість Сюзанни йде переодягнена графиня, і комедія помилок закінчується щасливо. Незадоволений тільки граф...

Якраз ось ця обставина й створила труднощі для постановки комедії і опер: граф виглядає таким дурнем, що дворянство обурюється. У комедії на кожному кроці їдкі репліки Фігаро на адресу аристократії. Провісник революції – так називали Бомарше сучасники, а Наполеон уточнив: «Це вже революція в дії»...

З лібрето розсудливо вихолостили найвідвертіше презирство, і в такому пом'якшеному вигляді опери свого часу були допущені до постановки: одна, Моцарта – у Відні, друга, Россіні – у Римі...

...Передбачаючи вихід головного героя, ув оркестрі виникає стрімка тема. Десь за сценою чути спів, і ось з'являється він, Фігаро. Хто не чув каватину (першу, вихідну арію) Фігаро, той дуже багато втратив! Це – досконалий блиск! Одна з найбільш відомих арій у світовому оперному мистецтві. Оркестр не просто акомпанує, а розвиває, доповнює образ героя.

«Севільський цирульник» – вершина розвитку опери-буфа – ніколи не зійде зі сцени.

...Та перша вистава провалилася! Справа в тому, що на цей сюжет уже була написана опера Джованні Паізелло. Молодий Россіні запитав дозволу у відомого композитора повторити сюжет його опери, і старець презирливо дав його, не сумніваючись, що опера буде обсвистана. Вона й була обсвистаною: перші ряди зайняли прихильники Паізелло, вони свистіли, стукали, випустили на сцену кішку, натягнули мотузку так, що дон Базиліо, вийшовши співати свою знамениту арію «Наклеп», зачепившись за неї, упав. Виставити священика смішним негідником – як можна таке пробачити композиторові?..

Россіні з жахом покинув театр...

Зате друга вистава принесла овації, які не змовкають і донині...

Що ще розповісти про нього? Написав близько 40 опер. У 37 років різко перестав їх писати. На зміну їм приходить інструментальна музика – безліч чарівних фортепіанних мініатюр і два великих вокально-симфонічних твори – «Стабат матер» і «Маленька урочиста меса».

Россіні переїжджає з Італії до Парижу, де й живе до кінця днів. Знаменитий, багатий. Перша дружина – іспанська співачка. Розлучилися, коли вона втратила голос і перетворилася на дратівливу фурію. Друга дружина, уважна і віддана, з ним до кінця...

Чому перестав писати опери? Чи не після зустрічі у Відні з Бетховеном, який заявив, що цьому молодому чоловікові варто писати тільки комічні опери, бо на іншу музику він не здатний? Великий Бетховен був уже глухим відлюдником, жив бідно і мало звертав уваги на свій зовнішній вигляд. 30-річному Россіні, красеню і життєлюбу, справжньому італійцеві, 51- річний Бетховен здався людиною з іншої епохи. Він дуже цінував його геній, але... Нічого більш несхожого, ніж ці двоє, не було.

Слова маестро зачепили Россіні, і в подальшому він намагався довести самому собі і всьому світові, що це не так... У списку його творів не тільки комічні опери...

До слова, коли один з музичних критиків невтішно відгукнувся про музику Россіні, той, знаючи, що ця особа критикувала й Бетховена, зі сміхом говорив друзям:

– Мене поставили в один ряд з генієм...

Себе називав останнім класиком, бо романтизм, який тільки зароджувався, був йому чужим.

Сучасники називали його королем опери.

Таким він і був... поки не з'явився Джузеппе Верді...

Джоаккі́но Анто́ніо Россі́ні; 29 лютого 1792, Пезаро – 13 листопада 1868, Париж, Франція) — італійський композитор, автор декількох десятків опер.

Він зумів вдихнути нове життя в традиційні для Італії види опери – комічну (буфа) і «серйозну» (серіа). Особливо яскраво талант Россіні розкрився в області опери-буфа. Реалістичність життєвих замальовок, влучність у зображенні характерів, стрімкість дії, мелодійне багатство й блискуча дотепність забезпечили його добуткам величезну популярність. Композитор творив в епоху зростаючої суспільної активності народу Італії, підйому боротьби за незалежність. У його дієво оптимістичному, демократичному за духом мистецтві сучасники відчували голос свого бурхливого часу, бачили вираження італійського національного характеру. Період інтенсивної творчості Россіні тривав усього близько двадцяти років. За цей час він створив понад тридцять опер, багато з яких у короткий час поставили в усіх столичних театрів Європи й принесли авторові всесвітню славу.