Еліна
Заржицька.
Інтерв’ю
Любов
Купцова:
Близькі
кличуть
мене
Білкою,
кажуть, що
за
характер, а
не за руде
волосся…
Вчителька
початкових
класів
Любов
Купцова
працює в
Одеській
спеціалізованій
школі № 40 із
травня 1988
року. Вона –
автор
понад 10
авторських
програм,
підручників
та
методичних
рекомендацій
для
вчителів
мови та
літератури
молодших
класів.
Відзначена
Грамотами
міського
управління
освіти та
Управління
освіти і
науки
Одеської
обласної
державної
адміністрації,
президента
України за
досягнення
та вагомий
внесок в
освіту,
Міністерства
освіти за
роботу з
обдарованими
дітьми. За
рішенням
виконавчого
комітету
Одеської
міської
ради
отримала
почесне
звання
«Кращий
педагогічний
працівник
міста
Одеси».
Можна
стверджувати,
що своє
життя
Любов
Георгіївна
присвятила
дітям. Може,
тому й вона
працює не
тільки на
ниві
освіти, але
й
літератури
– однієї з
головних
складових
виховання
підростаючого
покоління.
Цього
року
повість
Любові
Купцової
«Ксюша та
Ведмідь»
була
відзначена
1-ю премією
VIIІ
міжнародного
літературного
конкурсу
творів для
дітей та
юнацтва
«Корнійчуковська
премія».
Отже,
наша
розмова з
письменницею
про
творчість,
викладання,
виховання,
натхнення
і кохання...
–
Любонько,
як сталося,
що ти
обрала
професію
вчителя?
– У
п’ятому
класі ми
взяли
шефство
над
першокласниками.
З цього дня,
мабуть, я і
пішла
стежкою до
вчителювання.
Спочатку
проводила
ігри з
малюками
на
перервах,
потім
стала
читати у
вільний
час книги,
приходячи
до них в
групу
продовженого
дня. А
одного
разу під
час
канікул
зловила
себе на
думці, що
чогось
мені не
вистачає. А
не
вистачало
спілкування
з малюками!
Тут-то я і
замислилася
над тим, ким
хочу стати
в
майбутньому.
Але була в
мене ще
одна мрія –
піти в
літературний
інститут. У
той час я
вже трохи
писала,
більш
«хворіла»
на вірші.
Але
розуміла,
що не хочу
писати за
вказівкою
і
зобов’язанням.
Ще однією
моєю
пристрастю
була
археологія.
Але яка з
мене буде
хранителька
вогнища і
мати, якщо я
буду
мотатися
по
розкопках.
Словом, вже
тоді я
зрозуміла,
що всі свої
інтереси,
здібності
і мрії я
зможу
об'єднати в
професії –
«вчитель
початкових
класів».
– І
скільки
випусків
вже маєш на
теперішній
час?
– Важке
питання! Це
ж треба
порахувати!
Ніколи цим
не
займалася.
Приблизно…
По чотири
роки кожен
випуск,
мабуть їх
було 7
приблизно
по 32-34
дитинки,
ось і маємо
240 учнів. Але
ще були
класи, де я
викладала
мистецтво,
та перший
рік
працювала
педагогом-
організатором.
Знов скажу,
питання
важке…)))
Зараз у
мене 34
чарівних
непосид-
другокласників.
Це восьмий
буде
випуск.
–
Перші твої
випуски –
то вже
дорослі
люди.
Зустрічаєш
когось із
своїх
колишніх
«першачків»?
Чи то вони
тебе
відвідують?
–
Відвідують!
Є хлопці,
які перед
рейсом
обов’язково
приходять
на вдачу, як
вони
кажуть.
Запрошують
на весілля,
приносять
немовлят,
щоб
поділитися
своїм
щастям.
Зустрічалися
і в скрутні
години,
коли шли з
життя
батьки
моїх учнів.
Як кажуть, у
радості й в
горі.
–
Зараз ти
пишеш для
діток. Твої
«Майка і
Смугастик»,
що вийшли
друком у
«Видавництві
Старого
Лева»
розійшлися
буквально
миттєво.
Але ж
починала
ти з віршів
для
дорослих.
Чи я
помиляюся?
– Не
помиляєшся.
Пишу і
зараз для
дорослих
вірші і
трохи
прози.
–
Чому
відбулась
така зміна
пріоритетів?
– Краще
сказати,
розширилися
пріоритети.
Для дітей
треба
писати
більш
майстерно.
Вони не
стануть
читати
твої
книжки,
коли їм не
цікаво.
– А
з чого
почались
«Майка та
Смугастик»?
З героїв,
яких ти
побачила
«вживу» чи
з ідеї
розказати
діткам про
тваринок
із
середовища,
яке нас
оточує?
–
Близькі
кличуть
мене
Білкою,
кажуть, що
за
характер, а
не за руде
волосся…))) Я
свого
близького
друга я
називаю
Котом. Ось
він і
запропонував
написати
історію
про Білку і
Кота. Я
довго
впиралася,
не було,
мабуть,
поштовху
для цього.
Але одного
дня мені
потрібно
було для
уроку
скласти
невеличку
історію
саме про
цих героїв.
І
пішло-поїхало!
Більш того,
вже є друга
частина
«Повернення
Майки і
Смугастика».
А побачить
вона світ
чи ні –
питання
відкрите.
– У
твоїй
творчості
буквально
відстежується
така собі
циклічність:
спочатку
вірші,
потім
казкова
пригодницька
повість
для дітей, а
тепер –
повість
про перше
кохання...
–
Спочатку я
не збирала
писати
повість.
Було
кілька
окремих
оповідань
про Ксюшу і
Ведмедя.
Але
Володимир
Григорович
Рутківський
запропонував
написати
повість, бо
герої
прорисовувалися
дуже
цікаві,
неординарні.
Я
погодилась.
– Герої
повісті –
чи не твої
знайомі?
Або й учні?
– Це
такий
збірний
образ всіх
моїх
попередніх
спостережень
за друзями,
учнями,
донькою і
зовсім
трохи мого
власного
учнівського
досвіду.
Герої були
придумані
мною, але
трохи
пізніше
вони стали
жити своїм
життям.
Іноді
дивували
мене
своїми
вчинками,
вели мене
зовсім в
іншому
напрямку.
Дуже
полюбляю
мопсика
Жорика.
–
Можливо,
їхня
історія
схожа на
історію
твого
першого
кохання?
– Ні, ця
історія
немає
відношення
до мого
першого
кохання.
Хіба що,
світлий
образ, який
було
створено в
моїй уяві
завдяки
тому, що я
дуже
любила
читати. Як
казала моя
донька, в
житті все
не так, як у
книжках –
це вона про
перше
кохання,
довіру,
дорослу
любов. Мені
дуже
хотілося,
щоб після
прочитання
повісті, у
читачів
залишився
теплий
вогник у
душі.
– Так,
дійсно.
Дуже
світла,
чиста
історія. І
прекрасно,
що у
повісті
відсутня
складова,
яку часто-
густо
пропонують
використовувати
видавці.
Здогадалась?
Так, це
відсутність
сексуального
забарвлення.
А як ти
ставишся
до цього? Чи
потрібно
настільки
наполегливо
звертати
на це увагу
юного
читача?
– Як на
мене, то
цього
«добра»
вистачає.
Сексуальне
забарвлення
лізе з
телеекранів,
рекламних
роликів,
навіть, з
мультиплікації.
Діти ще
тільки з
пелюшок
звільнилися,
а ця тема –
звідусіль.
– До
речі. А
перший
вірш був
про
кохання? І
як ти його
написала:
під
впливом
емоцій чи
свідомо
роздумуючи
про життя?
– Ні, не
про
кохання. Це
був такий
собі
римований
заклик до
миру. Ніхто
не знав, що
на папері
римую…)))
Надіслала
його в
районну
газету моя
класна
керівниця.
А як вірш до
неї
потрапив,
не
пам’ятаю.
Його
надрукували.
Так тайна
перестала
бути
тайною. Це
був
випускний
клас.
Вірші ж
приходять
самі. Сісти
за стіл і
написати –
у мене
ніколи так
не
виходило. А
про любов
звісно теж
писала, як
всі
підлітки.
Ці емоції
найсильніші!
–
Автору
завжди
хочеться
знайти
вдячних
слухачів.
Кому
першому ти
прочитала
свій
перший
вірш? Яка
була
реакція
цієї
людини?
– Гарне
питання.
Подрузі. Їй
сподобався
вірш.
–
Окрім
художньої
літератури
ти працюєш
і над
навчальною.
А це вже
зовсім
інша
історія –
по собі
знаю ;) Що
тобі важче
дається? Чи
все
пишеться
однаково
легко?
–
Навчальна
література
– це зовсім
інша ніша.
Пишеться
по-різному:
буває
важко
розпочати,
а потім
треба
гальмувати,
а ідеї
народжуються
знову і
знову.
Можу
сказати, що
навчальна
література
спрощується,
критерії
дивні, як на
мене, дуже
багато
методичних
порушень.
Як можна
надати
«Ненаголошені
в корені» і
не дати
тему
«Корінь
слова»? Це
болісне
питання.
Легко
пишеться
те, що вже
сформувалося
в голові…)))
В
творах мої
герої
веселі,
неординарні
особистості.
Не знаю, чи
люблять
вони свого
автора, але
я їх – дуже.
До речі,
дитиною я
була
впевнена у
своїй
звичайності.
Навколо
мене було
так багато
цікавих
талановитих
людей. Мені
дуже
пощастило
з
учителями.
Низький їм
уклін.
–
Розкриєш
хоч один
секрет
твоєї
«творчої
лабораторії»?
З чого
починається
казка або
вірш, коли в
голові вже
сформовано
ідею?
– У
голові
виникає
діафільм
із
кольорових
кадрів, і я
їх подумки
озвучую. В
житті
бували
ситуації,
коли я
починаю
голосами
мультиплікаційних
героїв
озвучувати
двох
собачок,
або котів
на пляжі. Як
полюбляють
говорити
мої
знайомі:
«Який
талант
гине!». Але я
його дуже
часто
використовую
в роботі.
–
На твої
вірші для
дорослих
створено
пісні. Хто
пише для
тебе
музику? А
виконує?
–
Музику до
своїх
віршів
пишу сама.
Виконую
теж сама.
Всього дві
пісні
написали
інші
музиканти:
«За дверью
в заборе»
музика і
виконання
Олександра
Дзюби та
«Кальян»
музика і
виконання
Сергія
(Оstrovityninа).
Є пісні
на слова
інших
поетів.
Під
заказ
писати не
можу, не
вмію. Щось
повинно у
душі
клацнути –
називаю це
співзвуччям.
Я самоучка,
музичної
школи не
закінчувала,
але дуже
хотіла. Не
склалося.
Пісні – це
вібрації
душі. У
скрутні
часи
гітара –
мій лікар і
пастир.
–
Сподіваюсь,
що у скруті
ти
перебуваєш
не часто ;)
Ти завжди
така
весела,
енергійна,
відкрита
до
спілкування...
Ось як
зараз.
Дякую тебе
за цікаву
розповідь
і бажаю
щастя й
натхнення!
Розмовляла
Еліна
Заржицька