Тетяна Сидоренко
Українськіреаліївромані«Безбатченки»
Григорій
Войток
. Безбатченки
. Книга
друга
. - Чернігів
: ПВК
«Десна
», 2019. -
384 с.
Нині
увійшла
вчитацький
ужиток
друга
книжка
резонансного
роману
«Безбатченки
» Григорія
Войтка
- знаного
письменника
та
публіциста
зПридесення
, ізБобровиці
. Це-
образно
- тематичне
продовження
широкорельєфного
епічного
полотна
- першої
книги
зтакою
жназвою
, щовизнана
українськими
читачами
йкритиками
як
справді
високохудожній
, талановитий
текст
пронаше
сьогодні
йпрогнозоване
завтра
.
Центротворними
персонажами
другої
книги
«Безбатченки
» єуспішний
адвокат
Іван
Стародуб
зі
своєю
сім'єю
та
його
найближче
оточення
: журналіст
іполітик
Сашко
Волинко
, крупні
бізнесмени
ймагнати
, підприємці
, аграрії
, лікарі
, судді
...
Українська
людина
, їїграні
буття
, менталітет
ічинники
, щовпливають
на
його
формування
; український
характер
із
його
пріоритетними
ознаками
; українська
реальність
як
випробування
на
міцність
духу
йсили
волі
... Це-
далеко
не
повний
перелік
тем,
якіавтор
успішно
реалізує
вході
сюжету
через
поведінку
своїх
персонажів
, численні
їхні
діалоги
, вміння
приймати
рішення
, красномовні
епізоди
, вяких
ці
персонажі
розкриваються
, демонструючи
абокрасу
, щедрість
івелич
своїх
душ,
або,
навпаки
, - вбогість
іпримітивність
.
Категоричного
поділу
зображених
персонажів
на
позитивних
інегативних
уромані
, щоправда
, немає
. Яківреальному
житті
, таківхудожньому
полотні
людина
не
може
бути
лише
хорошою
абоповністю
поганою
. Письменник
із
висоти
свого
життєвого
йтворчого
досвіду
це
достеменно
усвідомлює
, - йтимцікавіше
прочитується
книга
, наповнена
до
болю
знайомими
проблемами
українського
буття
.
Якуколовороті
цихпроблем
не
зійти
на
манівці
, незміліти
, нерозмінятися
на
п'ятаки
? Цеодвічне
життєве
питання
дляавтора
єтимпотужним
ядром
, навколо
якого
групуються
інші
елементи
характеротворення
головних
та
другорядних
(епізодичних
) персонажів
. Реальність
, уякій
вони
діють
іякувони
самі
творять
, надзвичайно
впізнавана
: незліченні
спокуси
, грішки
йгріхопадіння
, внутрішня
ворожнеча
, боротьба
за
владу
, життя
за
принципом
«риба
шукає
де
глибше
, алюдина
- декраще
». Цеукраїнська
реальність
. Це-
сьогоднішня
Україна
.
Автор
занурюється
втему
соціальної
політики
, бонаційтемі
він,
здається
, розуміється
бездоганно
. «... невпинно
набирає
масштабів
особливий
видкорупції
- парламентський
: унинішньому
складі
найбільше
перебіжчиків
до
владної
фракції
. Перекуповуються
навіть
«ура-
патріоти
»... нова
владна
команда
почала
масштабно
«віджимати
» бізнес
унеугодних
їй
бізнесменів
... Підпотужну
«соковижималку
» потрапляють
ісвої
, якінехочуть
ділится
з«верхами
». Тойбізнес
, щонеформально
належить
незговірливим
депутатам
, взагалі
не
щадять
. Встолиці
перерозподілили
всіготелі
, ресторани
, гральні
йінші
розважальні
притони
. Ніби
нова
орда
налетіла
...» (с.
118).
Дуже
гостро
йвикривально
автор
пише
проінше
: «Розцінки
на
посади
вгору
злетіли
... Один
давній
товариш
розповів
, якйого
сина
призначили
на
посаду
прокурора
району
. Віддали
кругленьку
суму
вступного
, потім
обласний
прокурор
оголосив
один
-на-
один
суму
першого
«робочого
» внеску
: десять
тисяч
доларів
на
будівництво
заміської
прокурорської
резиденції
. Заодно
попередив
, щовнесок
не
останній
, тож,
мовляв
, учись
заробляти
, адже
одержав
«хлібну
» посаду
...» (с.
94).
Усистемі
освіти
- свої
жахіття
, якими
ділиться
одна
зперсонажниць
(Світланка
): «Унашому
міністерстві
тежпочало
творитися
щось
незрозуміле
. Затівають
ламати
шкільні
програми
, знову
історію
переписувати
. Міністерські
невігласи
полізли
впедагогічну
науку
, врепертуар
молодіжних
театрів
, - лише
вони
знають
, щотреба
, ачого
не
треба
дітям
показувати
. Сьогодні
до
хрипоти
сперечалася
здвома
такими
«творцями
», якідвох
українських
слів
не
зв'яжуть
докупи
безросійського
мату
, зате
вважають
себе
великими
фахівцями
зпедагогіки
виховання
підростаючого
покоління
» (с.
98).
Найсумніше
те
, щотакий
стан
справ
- скрізь
. Усфері
будівництва
, вмедицині
, аграрному
секторі
, юриспруденції
... Гостро
йнещадно
письменник
оголює
хвороби
йнегаразди
нашого
суспільства
, вказуючи
на
їх
головну
причину
- давно
хвору
совість
занадто
багатьох
людей
.
Боляче
прочитується
вкнизі
тема
еміграції
. Наприкладі
рідних
дітей
Івана
Стародуба
- Остапа
йЗоряни
- цятема
розкрита
по
-родинному
тривожно
, алеводночас
іобнадійливо
: нехай
хочдіти
поживуть
узаморськім
краї
цивілізовано
йщасливо
. Осьякміркує
процеСашко
Волинко
: «Свого
часу
гостро
засуджував
тих,
хтопісля
підняття
залізної
завіси
побіг
за
«бугор
»... Почувався
великим
патріотом
Вітчизни
. Тоді
вобличчя
плюнув
би
тому
, хтонаважився
бсказати
мені
, щоколись
іяблагословлятиму
своїх
дітей
на
еміграцію
. Защоборолися
йщовибороли
? Кого
на
престоли
садимо
?..» (с.
137).
Хронологічно
ця
книга
відтворює
ще
йкриваві
події
Майдану
, дезагинули
сотні
людей
, пам'ять
прояких
не
маємо
права
знецінювати
. Письменник
впритул
підвів
свій
сюжет
до
суворого
факту
- війни
на
Сході
України
, події
якої
, можливо
, стануть
предметом
його
осмислення
внаступній
, третій
, книзі
.
Текст
написаний
живою
мовою
, ізвкрапленням
народної
мудрості
, влучних
спостережень
за
нашим
життям
-буттям
. Єсенс
твердити
: «Безбатченки
» - цесвоєрідний
неолітопис
нашого
бентежного
йнепростого
українського
світу
.
Тетяна
Сидоренко
,
член
Національної
Спілки
письменників
України
