12. Дмитро Шупта Колимські дівчатка
Дмитро  Шупта
Колимські  дівчатка
                                 Поема -реквієм
                   
      
                                                Передмова
                    
       Поема -реквієм   Дмитра Шупти «Колимські дівчатка » ужемаєкілька видань . Перше знихдатоване 2011 роком . Тоді явідгукнувся на неїневеликою рецензією .
       Цього   року поема взв'язку зсімдесятиліттям подій , прояківнійідеться , отримала нове видання , завдячуючи добродійству лужанського козацтва Буковинського коша УК , апередовсім - курінному отаману Григорію Куришу . Якщо говорити пронинішнє видання (Київ , УкрСІЧ , 2019), товоно вигідно відрізняється відпершого , надто скромного , алесуть , звичайно , передовсім усамому творі .
      Висловивши своє враження , янедумав писати вдруге , та, перечитавши поему , і, споглядаючи нинішню культурну ситуацію , відчув потребу висловити деякі міркування . Адже за цейчасбагато чого змінилося вжитті суспільному , політичному , виразніше окреслюється нова позиція   ічинхудожнього слова . Вони полягають утому , щосуспільна свідомість слово чуєінечує, воно важить іневажить , воно хвилює , алеужеясно , щодостатньо обмежене коло тих, хтоздатен його сприймати йрозуміти . Немоє
відкриття , щолітература позбулася ролі «володарки дум», ічитацькими масами сьогодні володіють не стільки твори , скільки письменники , яківдало вписуються вкультурний сучасний алгоритм .
      Ціміркування явисловив длятого , щоб, швидше самому собі , зʼясувати
певну глухоту критики до «Колимських дівчаток » Дмитра Шупти (може йпомиляюсь , серйозної розвідки не читав ). Якнедивно , адже таквоно ймало бути зтвором незаперечної художньої якості , причому сучасним , новаторським , аленетрендовим . Спробую зʼясувати останнє .
      Твір виразно ідеологічний . Вінприсвячений одному зепізодів національної трагедії , щостався літом 1949 року , коли вКолимських   болотах за кремлівським наказом було потоплено живцем тритисячі дівчаток - українок , якіперебували взаполярних концтаборах збатьками . Мета акції чисто геноцидна : «Чтоб нєкому било рожать бандєровцев ». Отже , ідеологія твору однозначно виразна - цеідеологія безкомпромісного патріотизму , націєствердження - відтак державотворча .
      Чиговорять унассьогодні вподібному тоні ? Незаперечно . Оттільки суспільний резонанс мавбибути вагомішим . Державні інституції , якібмали формувати державну ідеологію , цього завдання не виконують , більше думаючи проте«якбикогось не обідити », озираються на думку ледь не світової спільноти , заплющуючи очінате, якінші нації пильнують свій інтерес . Толерантність , щовиходить за розумні межі , виховує , посуті , індиферентне до добра ізла(вданому випадку національного ) суспільства . Втакій ситуації твір послідовної ідеологічної тенденції витісняється на загумінки периферії . Його воліють сприймати як ілюстрацію історії , ігноруючи енергію художню .
      Такий стан речей єзагрозливим іосьчому . Російсько -українська війна на Донбасі (ащежєйКрим )  триває вжедовше , ніжтачастина Другої світової війни , якумизнали , як«Велика Вітчизняна », іприцьому українське суспільство усвоєму ставленні до сьогоднішніх подій не єдостатньо консолідованим . Відповідальність за це лежить не тільки на «совєтському » спадку , алеінакультурній політиці нинішнього дня, коли очевидна потреба адекватної ідеології замулюється внайрізноманітніший спосіб .
      Може видатися , щоціміркування далекі відконкретного твору , аленепогоджуся , босаме «Колимські дівчатка » підштовхнули мене до них. Неєпоема - реквієм «Колимські дівчатка » трендовим твором іщеводній площині - площині мови . Нетільки поема , щобезпосередньо спричинила моїміркування , алетворчість Дмитра Шупти загалом змушує чесного читача зізнатися , щогоризонти української мови істотно ширші за її повсякденний вжиток . Звичайно , художня мова літератури імова побуту різняться міжсобою , зрозуміло йте, щомова - цеживий організм , який не можна загнуздати разіназавжди приписами та обмеженнями , алетапримітивізація , якуспостерігаємо сьогодні унаших стосунках змовою , вражає . Здавалося б, небокраї мови розширюєм - нецензурна лексика , суржик , засилля іншомовних слів , якісь карколомні гібриди - всецезасвідчує іпрацює на різнобарвність , різноманітність… Насправді ж- наторжество примітиву примітива ! Всезводиться до кількох лайок , вивчених упочатковій школі , нехочеться вірити , щовдитсадочку , ізведення інтелекту до компʼютерної програми . Нацьому тлітвори Дмитра Шупти можуть видатися , навіть подекуди важко вчитаного , екзотикою . Ісправа тутнетільки вархаїзмах чи новотворах ,  нетільки удіалектизмах , пов'язаних зколимськими реаліями (якщо говорити конкретно пропоему ), а, впершу чергу , зтим, щовідчуваєш живе , напружене енергією спілкування автора змовою . Вінїїне«використовує », але, розвиваючи , занурюється внеїякловець перлин , зачудовується словом ісхиляється перед ним, одночасно граючись зним.
      Поезія не чужа словесній еквілібристиці , алесенс останньої маєполягати удосягненні гармонії , якавжевиходить за межі вербального . ІтутДмитро Шупта не оригінальний оригінал , бовінточно , ябсказав , канонічно , римує . Сьогодні це - немодно . Риму заступає ритм . Алежхіба рима не ритм ? Вчому особливість сучасного ритму ? Якнамене , ритм неримованого слова працює на автора - людину , вінувиразнює фізичного носія слова . Ритм , підкорений римі , працює на слово . Така тактика «затіняє фізику », актуалізуючи магію слова . «Кровь - любовь »,  «Слезы - грезы »  неможуть не викликати посмішки , алеодночасно ця посмішка не здатна знищити закладену внихпозасвітову магію . Ісаме їй служить Дмитро Шупта , впоезії якого важко знайти неточну риму . Сьогоднішнє показне скорочення дистанції міжлюдиною іавтором - одне із марнославств нашого часу (хоча , коли його не було !), чуже поезії нашого автора , який воліє до класичної презентації творчого «Я». Неритмізована експансія «его», непотік рефлексій , непретензійне бурмотіння , алечітко сформульована добірно висловлена думка позначає авторський стиль поета Дмитра Шупти .
      Саме така поезія івимагає відповідного читача , анасвсебільше йбільше привчають до позірної простоти - нетієї , щоєрезультатом каторжної праці митця (яківданому випадку ), алеякартистичної пози на грані нехлюйства , дотієї простоти , щогірше крадіївщини , бонетільки замулює глибину , айнепередбачає її .
      Явженеодноразово згадував   промову . Якдонеїнеставитись , віднеїнікуди не дінешся . Тожсьогодні , якщо читача не вразиш , мода тобі не пробачить , загалу на твоєму боці не буде . Епатажність слухова , зорова іщебозна яка, істотно формує суспільну оцінку мистецького явища . Алемода нічого не здатна вдіяти зтим, щосильне враження вигоряє , коли затихають децибели чи зникає зполя зору вибаглива конструкція . Звичайно , тоді на допомогу приходить експертне мудрування , алецененадовго , ботільки істинне мистецьке переживання , непідробне ліричне почуття не знають фізичної тяглості часу . Біда ж  іщеівтому , щосправжнє мистецтво травматичне (недарма древні говорили прокатарсис ) - травматичне не всенсі «кімнати жахів »: зайшов - перелякався - вийшов , авсенсі роботи душі , якачерез істинне переживання істинного вивершується надсобою . Недарма Леся Українка говорила прострах звичайної людни : «Своїм життям до себе дорівнятись ».
      Ітутя, власне , повертаюсь до того , зчого почав : «Колимські дівчатка » Дмитра Шупти - цетвір , який вражає , який не може не викликати глибинне переживання , який передбачає катарсис . Істосується це не тільки теми , але, впершу чергу , їїхудожнього вирішення . Загал ужеадаптувався до думки про«бром іісторію », зрадістю погоджуючись із загалом , тасправедливою тезою
пробезперспективність історичного мазохізм , нерозуміючи того , щоприречений на нього , якщо не відбудеться катарсис . Байдужо спожита інформація не доходить до серця ізайва розуму , пережите ідонесене іпередане людям художнім образом , перетворює її на чинник духовного життя . Ісаме вцьому алгоритмі прочитується поема -реквієм «Колимські дівчатка » Дмитра Шупти .
       Хтось може бути здивований , щоуцьому відгуку на твір янепишу пройого суто художні особливості , непроцитував жодного рядка , алесьогодні длямене важливіше те , щодобре знаний мені автор ужевідомим мені твором , спровокував роздуми дещо ширшого , ніжсуто оціночного літературно -критичного кола . Ацеівизначає мистецьку вартість твору , зумовлену , крім усього іншого , спонукою не тільки споживати культуру , айсхилятися перед нею.
          Олексій МАКОВ
  
              
                                  1949 року поблизу одного зколимських
                                  концтаборів за наказом Москви живцем
                                  потоплено вболоті близько трьох тисяч
                                  українських дівчаток віком 12-14 років -
                                   “чтоб нєкому било рожать бандєровцев ”.
                  ***
Вдротах вітрів полярні ораторії
Звучать не длякалини чи верби .
Скупі дляокаКолими просторої
Несмітні зачаїлися скарби .
Лишайники змохами чемно щупляться ,
Деіван -чайклечає звірівник .
Сюди спрутячі пажерливі щупальця
Кремль простягає через материк .
Насвіті маєвсесвою колізію
Ібайдуже те , якїїназвуть .
Десь вокеані острів єЕлізіум -
Враютімдуші праведних живуть .
Апоміж Колимою та Іршавою
Затиснув неймовірним тягарем
Всіх монстр , поіменований державою ,
Немилосердний більшовицький Кремль .
Длянього стало здійсненою мрією
Владарювати тільки з-підбича .
Переплелася влада зтиранією
Увседозволеність керманича .
Хтоічого нараїть намнарайського ,
Ідевоно тепер яйце -райце ?
Гребуть -гребуть багатства краю райського
Йхоча бдепосадили деревце…
Грядуть часи осудження нащадками -
Всяк на слизькому падає льоду .
Анині ми зколимськими дівчатками
Продовжим до загибелі ходу .
Жорстоко відбатьків їх відокремили
Йпогнали на загибель вболота .
Прилітні журавлі печаль суремили -
Тойсумпонесла юність золота .
Вони вженевідродяться ізвеснами ,
Бодай до сонця вислати   бгінця .
Усішляхи до раюпіднебесного
Удраматичнім дійстві безкінця .
Миліземо тундроболотним місивом ,
Хтоздатен на прокляття інакрик .
Сюди загнали силу достобісову ,
Щозгодом підірве цейматерик .
Вдротоване ГУЛагу халабудище ,
Безодня , девженеіснує час-
Все, щобуло , щоєйколи то буде ще ,
Примарою явилося до нас.
Нацихшляхах ми квапимось останніми -
Зібралися край світу , хтозвідкіль .
Норильськими йКенгірськими повстаннями
ЙМайданами ще відгукнеться біль .
                      ***
Спрут чемеси ́тьвсінації до болю ,
Хтонезмирився здолею раба ,
Навʼязуючи   політичну волю ,
Щобвигасла народу боротьба .
Інапокору згоди спрут не просить ,
Покликаний узародку душить
Усе, щодосвободи духпідносить
Йзаволю здатне подвиги вершить .
Уцьому спрут таки досяг вершини -
Вінгнав етапи , якпокилиму ,
Ічадкомуністичної машини
Накрив Інту йдалеку Колиму .
Невибирав , дорослим чи дівчаткам ,
Всім , гемоне , хребти переломи ,
Азлочин силкувався запечатать
Умерзлоті Інти іКолими .
Боякнеюнь, кого зосталось жерти ?
Тож, вибирай , ахоч- невибирай…
Відспрута вимагав   нової жертви
Щодня кремлівський пажерливий рай.
Утанучу мерзлоту хаотичну
Погнала юнок , наче нелюдей ,
Незланедоля втундру приарктичну ,
Апідла сутність явищ та ідей .
Демамонта стежки ідинозавра
Лягли впервісний   допечерний вік, 
Тамвідбулося те , щобуде завтра ,
Дочого спрут кремлівський всіх прирік .
Уапогеї катувань істрачень ,
Убезмірі імперських володінь
Зіспрутових останніх передбачень
Збулась катюжна магія видінь .
Спрут зміг усепоставити на карту
Ірайперетворити на гарміз ,
Деконвоїри сталінського ґарту
Женуть насісьогодні вкомунізм .
                 ***
Гірнавиднокраї відроги -
Тамволя , лиштільки рвони…
Безлюдні колимські дороги -
Мовщупальця спрута вони .
Колимські дороги не знають
Звірюки північної лап,
Одначе вони оживають ,
Коли ними гонять етап .
Умерехті сяйво білисле
Унебі шокує   дітей ,
Гнітить їх свинцево нависле
Незичить надійних   вістей .
Вібрує взеніті , тонизько
Пливе світломузика чень .
Тазірветься раптом вітрисько ,
Йрятує ще каптур лишень .
Застібнута куртка по горло ,
Ати, світломузико , грай !
Десяйво немеркнуче гордо
Розписує весь небокрай .
Вприроди євласні манери
Чи, може , внебесних царів -
Уверхніх шарах атмосфери
Світити розлив кольорів .
Цеявище дивне оптичне ,
Приємне дляокайдуші ,
Ієщось велично готичне
Врухливім живім міражі .
Аледлядівчаток все- марне ,
Хочпослане сонмом богів ,
Нерадує сяйво Полярне -
Салют юкагірських вогнів .
Невиповнить катові душу
Іюнок не звільнить злещат ,
Невиведе навіть на сушу , -
Воно не врятує дівчат .
Дзвенітиме вдалях колимських
Івлітку замерзла сльоза ,
Девідсвіт огнів юкагірських
ВПолярному сяйві щеза .
Ти, схиблена звірного шляху ,
Встромину летиш повсякдень ,
Жахалище , сповнене жаху -
Імперіє , трухла , мовпень .
Постійно здіймаючи шарварк ,
Зрукневипускаєш обух -
Кермує країною варвар ,
Зякої тхне варварський дух.
Свою відбуваючи тризну ,
Реваншем скупаєш вину ,
Вбезпутності путлищ путизму
Нову розпалила війну .
Незбувся провіщений Третій
Пихато омріяний Рим.
Твоїх віковічних трагедій
Хльобне окупований Крим .
Гієно ! Боротися збарсом
Тобі допоможе фашизм…
Трагічне підмінює фарсом
Освячений твій бандитизм .
                     ***
Вічномерзлотна тундро Колими ,
Вбагно припокарлюченій березі ,
Цихюних україночок прийми !
Обабіч конвоїри нетверезі .
Взагибель їх веде остання путь ,
Повернення збезодні тутнемає .
Куди дівчатка йдуть , ійдуть , ійдуть ,
Іхтопроцеужесьогодні знає ?
Ступають тисячі худеньких ніг
Цихпідлітків , яким не підлетіти .
Де-деобабіч не розтанув сніг -
Ідуть грузьким болотом . Майже діти .
Прошкують юнки -підлітки на смерть ,
Хода    їх  просувається повільно
Шляхо ́м, печаллю   сповненим   ущерть ,
Деврозпачі вмовк вітер божевільно .
Полярне сяйво обірвало гру,
Відгоря сіре небо помутніло .
Женуть дівчаток устрашну діру
Конвойні , згідно припису , уміло .
Неначе на прогулянку женуть ,
Тахтойколи прогулюється тихо ?
Безсміху , безрозмов   останню путь
Дівчаток простелило грізне лихо .
Безгомін з'ївридання матерів…
Утвань дівчатка шлях свій перемісять ,
Тамжоден зконвоїрів не здурів
Впоході до призначеного місця .
Свої гаївки втундру понесли ,
Свої колядки ісвої щедрівки .
Стежки болотним мохом заросли ,
Чужі йгрузькі ,  дорідної домівки .
Кремлівський спрут   гвалтовно оповив
Угіддя   люто йзУкраїни смокче
Затяту   кров , якунеперелив
УКолиму ,  щобвицідити конче .
                           ***
Сполохається   гуска , там- веселик…
Авдома - голоси пташиних нот 
Звучать унаших українських селах ,
Щосповнені буйнуючих пишнот .
Танікому вродливих захищати ,
Озброї - звір , іпес- тежлютий звір .
Усім мовчать наказано дівчаткам -
Наслово маєправо конвоїр .
Утундрі болота   холодні йгострі ,
Понихіти- неначе по ножах ,
Брутальщина ,  матюк   і  наглий постріл -
Приреченим   несе убивчий жах.
Лишайник , мохполярний та осоки ,
Гружаве днойповітря негрімке .
Призначення їх - нищити високе
Танепохитне , гідне істрімке .
Карається тутнавіть   зайвий порух -
Закінчились дороги крижові ,
Примарливо ступають душі поруч ,
Девиснажені юнки - щеживі .
Ізтвердю   зник   останній клаптик суші .
Віджаху ціпенієш спроквола .
Відкраяні осиротілі душі
Дивились на приречені тіла .
Брести болотом далі неможливо ,
Кінець тому , хтослабне йвідстає .
Холонучи увідчаї тужливо ,
Вжейголосу ніхто не подає .
Вбагні усісліди дівчачі стерті ,
Тамвідчай кожну душу охопив .
Тупе передчуття близької смерті
Зочей немилосердний жахнадпив .
Безодню тундри ми не подолаєм ,
Длячого жцей, такий печальний , трай ?
Полярне сонце понад небокраєм
Котилось , незаходячи за край .
                       ***
… Занебокраєм димарі бараків…
Дівчаткам не вернутися назад .
Колючими дротами концентраків
Обнесених не матимуть досад .
Ніхто не заплямує їхню святість .
Іудо , чиотримав шеляг ти ?
Похитуються , йдуть , щобнезламатись ,
Недумають , щомають полягти .
Північне сяйво вклечує галуззя ,
Вогнями негасимо миготить .
Поразки бузувірського безглуздя
Очікує прийдешнє хочнамить .
Утундрові , упрірвові палати
Нещасні йдуть , волаючи до нас.
Доба гряде , азнеючасрозплати -
Святий дляюних душбезгрішний час.
Трясовина - куди тутнебіжи ти ,
Тайхтокуди , ослаблий , побіжить…
Вогонь пекельний знов бажанням жити
Запалить   душі . Знову , знову - жить !
Була година рання чи запізня ,
Дівчаток сили кидали чимдуж ,
Іраптом пролунала тиха пісня -
Надтундрою співав хорсвітлих душ.
Лунала тихо , табула велика -
Цяпісня чисті душі береже .
Той  Голос   Неба тільки Бога кликав
Засвідчити згасання юних жертв .
Гірка печаль північної пастелі
Зволожена болотом , несуха .
Таємний голос мертвої пустелі
Звучить луною інезатиха .
Цяпісня - свідок лютого загину
Підшовком із мережив павучат ,
Вона постійно рветься вУкраїну
Іздушами невинними дівчат .
Убезолюдню всішляхи простерті .
Тутнавіть смерть сама волає : «Жить !»
Лунає пісня убезодню смерті ,
Якуніщо не здатне задушить .
…Дівчатка йдуть .., взатятому мовчанні
Тримаючи   убивчу   німоту .
Потоплені , одначе - нездоланні ,
Несуть , найвищу , правди наготу .
Ввижались мальви їм біля віконця ,
Анеоцей колимський талий сніг .
Обличчями   повернені до сонця ,
Лишень   воно   щепестувало їх .
Задивлені усонце іусебе
Вони - щедіти . Всі- іщемалі .
Невабило їх зілля тонкостебле
Чужої непривітної землі .
Уженечули конвоїрських матів .
Позамерзали сльози вїхочах .
Їмпісля камер ,  після казематів
Недоля ухвалила смерті шлях .
Вційтундрі - також не безвежової
Вдротах кошари , наче уКремлі .
Страшніш   землі смертельної чужої
Нічого не буває на землі .
                 ***
У  лайди   муки Байди ,
Удраговинні безвісті - углиб .
Інедано їм тверді , анірайдуг ,
Якими душі праведні пішли б.
Хоча бвогню болотного оскалок
Навчинену загладу дочиста -
Тритисячі дівчаток , якрусалок ,
Кремлівський спрут загнав уболота .
Ніскрикнуть , нісплакнуть , нізаскавчати
Вамнедано , ой, діточки мої,
Загнали вас, тритисячі дівчаток ,
ВКолимські розболочені краї .
Судосили васбіди невідчепні
Іця- вбезодню тундрова тропа
Через батьків , якібули причетні
Довизвольного руху - доУПА.
Чиїсь батьки   наклали головою
Вбоючиукриївці за ярком ...
Була чиясь матуся зв'язковою
ВУПА, атато - просто вояком .
Длявасуженема нового часу ,
Невільницям зПрута , Дністра йДніпра -
Вимали   заснувать колимську расу ,
Живу , адже тутешня - вимира .
Арідний край позароста куколем…
Живе до цурки вигибне - івсе.
Адже   колимці - вбиті алкоголем ,
Їх«п'ятниця запійна »  неспасе .
Приніс букет московський венеричних
Невиліковних капосних хвороб
НаКолиму ГУЛагівський опричник ,
Боіншого істатись не могло б.
Намнічого сувору долю злити ,
ЗацеТинас, Всевишній , некарай ,
Щовипало скорботно заселити ,
Залюднити золотоносний рай…
Плануються дляцього навіть юні,
Длячого не придатний старожил -
Народяться ікрасені , йкрасуні
Зкопальнями золотоносних жил.
Багатства тутнемислимо казкові ,
Потоки їх - прямісінько вМоскву
Посиплються взернятах чи піскові ,
Якрозсипи коштовного піску .
Оцінено найвище кожну драгу ,
Десамородком кожен метр пропах .
Іжертвами невинними ГУЛагу ,
Івашими тілами вболотах .
Вічномерзлотно Колими заперті
Ворота - їхневізьмуть іломи .
Тут, щонебалка , тойДолина Смерті -
Останнє коло пекла Колими .
Клондайком стане Колима заліська ,
Скарбівня перемішених боліт ,
Бокліка «небожителів » кремлівська
Зазябрити запрагла цілий світ .
                   ***
Краєсвітній страшний материк ,
Страхолюдні ви , зимо іспеко ,
Душі право тутмають на крик ,
Якіочі, щобглянуть далеко .
Ялечу із -заСлучі за Збруч ,
Роздираючи тундри тужавіч ,
Щобторкнутись біди власноруч
Ітрагедію бачити навіч .
Тазкатів часнезмиє вину ,
Навіть Богякщо це напророчить -
Ізетапами   вдраговину
Тундра буде завжди кровоточить .
Україна прямує - впуті ,
Україна жива іневмерла…
Втундрі виливки душзолоті
Іїїнайкоштовніші перла .
Прозагиблих - ніяких приміт ,
Аніціхи зтієї нагоди .
Гружавинна   безодня боліт
Ісмертельні отруєні води .
                    ***
Внебі навіть розкрилений птах
Некигиче надтундровим раєм…
Зачекалися за небокраєм
Ген, бараки вколючих дротах .
Задротами сумні матері -
Їхсерця унадриві зпечалі
Загорьовані , мовнапричалі ,
Невидимих   зірок ліхтарі .
Заніміння - йнізойків , нісліз .
Ісуціль комашнею покриті
Утванюці , мовчерви вкориті ,
Кривуляки полярних беріз .
Адівчатка бредуть золоті ,
Вжейневірять своєму чучундрі -
Правда мохом покрилася втундрі
Уполярній німій мерзлоті .
Йдуть ійдуть , бредучи босоні ́ж,
Передишки минають спокусу
Украю кровопивного гнусу ,
Девбезвихідь веде бездоріж .
Йдуть по бабиному животі ,
Дещенепролягали маршрути
Ікування зозулі не чути -
Довгих років би їм ужитті .
Запекельна мандрівка страшна ,
Кітловина ґвалтовного глуму .
Заспівають вітри свою думу -
Їхнакриє німа тишина .
Донебесних угідь неземних !
Мерхли внихнавіть проблиски віри…
Дратівливі хмільні конвоїри
Івівчарки скажені приних.
Їхкоманди облудні слова
Поглинаючі , повні принижень .
Крик здійма наполоханий крижень ,
Жухне -в'яне трава -батлава .
Поглинає останні сліди
Убезодню колимських дівчаток -
Впрірву загнаних , наче качаток ,
Щопотрапили згоря сюди .
                 ***
Деліто зтундри хлань вчинило плютну
Підзавивання дике хижаків ,
Узагнаних на Колиму безлюдну
Дівчаток відлучили відбатьків .
Ізадрижала Колими споруда -
Всіщупальця напохваті тремтять .
Вони зжадоби душогуба -спрута
Накинулись дівчаток обмотать .
Завібрували щупальця векстазі -
Ворушиться дорога Колими .
Дівчаток не погнали вцьому разі
Нідокопалень , анідотюрми .
Заглушується чайчине квиління ,
Дехмарами дзвенячий гнус літа .
Квилить душа ячанням покоління ,
Якепішло на страту вболота .
Всіжертв сліди засипле снігу мерва .
Татільки не зникає молоде -
Пекучий біль наструнченого нерва ,
Надсадливо вібруючи , гуде .
                   ***
Незникли юнімрії інадії ,
Нездійснене ми маємо здійснить .
Свобода йволя кличуть насдодії
Часи не перетруть   надії   нить .
Вона жива , болюча йнеспалима ,
Вона , якпромінь сонця , незгора .
Стояли удівчат перед очима
Квітучі береги Дніпра йДністра .
Убога мерзлота вполярнім зіллі…
Одначе , вційпустелі , навпаки ,
Клечальної Зеленої Неділі
Утундрі їм привиділись святки .
Ввижалась конвоїрові кокарда…
Аюнкам видавалося щокрок -
Укожної із нихдзвеніла згарда ,
Накожній зних- зкісниками вінок .
Вони ще не діждалися любові .
Йневкожної вжезнихбула рідня .
Тепер - німук, ністогонів , нікрові ,
Ніпопелу упорожнечі дня.
Бредуть болотом мовчазні дівчатка -
Змиває слід сколочена вода .
Тащеніма заціплена мовчанка -
Ніхто протихдівчаток не згада .
Мовчущо спить колимський край омшаний ,
Детисячі дівчаток йдуть ійдуть…
О! Якжеїмпотрібне слово шани
Іпам'ять простражденну їхню путь .
Доба ганьбу поклала на скрижалі ,
Якаідосі цілий світ трясе :
«Бандєровцев чтоб больше нє рожалі… »
Зацеїхумертвили . Отівсе.
                  ***
Зорі їм унебі не мигали -
Йшли дівчатка , яквстрашному сні.
Пропощаду зовсім не благали -
Відрозпуки   втундрі мовчазні .
Їмнеуділили по набою ,
Недавали випити отрут .
Став їх шлях рікою вогняною ,
Уякій пливе червоний спрут .
Злочинам його немає міри -
Їхнепокрива ніяка мжа.
Всеперетоптали конвоїри ,
Деживого ймертвого межа .
Вам, собаки , захищати Молох ,
Бонатевас, озвірілі пси, 
Вишколив досвідчений кінолог
Рвать людину , Господи , спаси !
Нюхіслух ви маєте належний ,
Щобкоманду виконать «Атас !»
Іпроваснескажеш , щови- лежні ,
Звісно , неврятуєшся відвас.
Розтерзати жертву безборонну
Ізколючодротих таборів ,
Кинувшись , неначе на ворону ,
Крізь пекучу хмару комарів .
Цедлявасщоденна справа звична .
Жодній жертві захисту катма .
Зона всяГУЛагівська - арктична ,
Їйім'я́- бездонна Колима .
                    ***
Поруч звами йдуть песиголовці ,
Жертва внихукожного - наклі:
Москалі - рязанці ітамбовці ,
Сказано - скажені москалі .
Хтоїхтільки йзвідки не потурив ?
Всім вони - затяті вороги .
Меншиков зПетром знесли Батурин ,
Мешканців скаравши до ноги .
Прирікали кожного на муки…
Кожен - катікожен звас- пілат .
Матерям повідтинати руки
Йголови відтяти внемовлят…
Десистема вишколу змійова -
Наординстві вибуяв бур'ян .
Господи , якбанда Муравйова
Тисячами нищила киян !
Згасли безневинними закланці ,
Жертвами розбою та облав ,
Хтопопався їм увишиванці
Йукраїнське слово промовляв…
Кров людську пролити - вцьому подвиг ,
Килими багрить вневинну кров .
Колими настав останній подих -
Псиний ґвалт усепереборов .
Вибабране взлочини сумління -
Пасете отару ви людську ,
Виселену вболота , вкаміння
Чиужаразійського піску .
Вовче кодло , скопище шакалів -
Іншого вамімені нема -
Відмосковських хижих генералів
Ідовас, кимповна Колима .
Грабувать , нахабно брати внабір ,
Черепами всипать гобелен -
Безберегий світовий концтабір
Вмежах відЧопа йпоУелен .
                    ***
Конвойні не спонукують до бігу -
Намарші вконвоїрів свій манер .
Потундрі бруднуваті купи снігу
Нестанули івлітку . Дотепер .
Колона йде… Припинена балачка .
Лишень болото тундри чвакотить .
Дляноженят якавкого взувачка ?
Підковами конвой не цокотить .
Уконвоїра вистача набоїв ,
Набезкінечний шлях , який замрів
Угості до приморських звіробоїв
Чи, може , вгості до оленярів .
Дляконвоїрів чути звуки рацій .
Вода хлюпоче , Підногами - лід.
Щокрок до екстремальних ситуацій
Невимагав готовності похід .
Розкішна болотнівка , якперина .
М'якенька бойлава , неначе пух.
Кишить летюча хмара комарина
Імошки , йґедзів та кусючих мух.
Інеясир встепу вели татари -
Торкались личок ічарівних брів ,
Аспраглі крові ненаситні хмари
Бозна -яких летючих упирів .
Віддайтеся цимкровопіям , дітки , - 
Їхосоружні крила скрізь бринять .
Невамвітровки та енцефалітки .
Вибезантимоскітного вбрання .
Невамхоча бякийсь хімічний засіб .
Васупирі з'їдають находу .
Навасконвойні зирять дуже ласо -
Задовольнити похіть іжаду .
Довкіл буяє тундра буйноквіто
Набезмірах просторів Колими .
Зійшло спекотне ікоротке літо -
Надходить нічполярної зими .
                   ***
Куди ждітей ти гнала уболото ?
Чиохопив невиліковний сказ ,
Розбещена , звіріючи сволото ,
Який іхтобнедавтобі наказ .
БезБога удуші своїй порожній .
Тазлочинів таких не бачив світ !
Тритисячі по тундрі бездорожній -
Дівчаток на загибель . Маків цвіт !
Відлиходійства йспирту оп'янілі ?
Сумління вам  безкарність відніма ,
Катюги невмолимі , знахабнілі ,
Дляваслюдського імені нема .
Призброї ви івзуті , гамадрили .
Дорога смерті - босій дітворі .
Чивасвідвурдалаків народили
Вовчиці хижі , анематері ?
Тазгодом   тихнув спів , аледоспіву ,
Якрозпочався дикий тойшабаш ,
Чихтомолив святу небесну Діву
Іхтоказав по себе «Отченаш »?!
Опричникам не йнять лихої смерті .
Замість душі внихвкожного - лагно .
Ірухла тундра звидимістю тверді -
Підтале , розболочене багно .
Одначе , слався , каторжна робото !
Катюги інеймуть свою вину ,
Якідівчаток гнали уболото -
Вседалі йдалі утрясовину .
Ціболота недоля розмісила
Длянашого страждання , наших мук,
Денеживе йсама нечиста сила -
Болотяник заклятий чи тулук .
Утім , нічого дивного немає -
Гружавину покриє патлама .
Смертельна тиша злочин приховає
Йзима , накотру щедра Колима .
                   ***
Аїхвели… Вбезодню просто гнали…
Щейдосі втундрі болота дрижать .
ЗМоскви такнаказали генерали :
«Чтоб нєкому бандєровцев рожать »…
Дотого , яквзяли підкарабіни ,
Длянихбуло повторене стократ :
- Зречіться відбатьків та України ! -
Усе, щовимагалось віддівчат .
Ізойкнула зДніпром далека Тиса ,
Душа знялася високо , мовптах ,
Коли втонула перша із трьох тисяч
Невинна жертва втундрі вболотах .
Пішла на днобагнюки вікової ,
Сховалася , яквнірку ховраха .
ЇїГосподь всевишній упокоїв
НаЛуках Неба душу безгріха .
Високе небо , цейтрагізм засвідчуй -
Ступати , мабуть , легше по ножах .
Вочах дівчаток зачаївся відчай
Ірозпач задушив душевний жах.
Ізцихдівчаток жодна не кохала ,
Авжедлявсіх вогонь життя зачах .
Приречена    колона   потахала -
Зникала вконвоїрів на очах .
Вбезодню третя тисяча гунула .
Схлипнули йзахлинулись мочарі ,
Коли остання дівчинка втонула -
З'явився блиск Полярної Зорі .
                   ***
Ізабриніла зумером маячка ,
Йпокликала сумління , якмагніт ,
Аперед конвоїрами   мерячка
Шлях заступила ублигомий світ .
Знов тванню затяглась бездонна дірка
Більмом   зіниці кожного ствола .
Іраптом знеба грізним сяйвом зірка
Конвойних на мерячку повела .
Хтойшов на повен зріст , хтонавкарячки ,
Хтось каявся із нихібувласкав .
Тавабив клич облудної мерячки -
Досебе кликав іневідпускав .
Когось вела на клич уява хвора .
Аякже . Всівони - богатирі !
Полярна Зірка зіркою майора
Длякогось увижалася вгорі .
Вподонків тихбула така сверблячка -
Зазірочку підвищують платню ,
Ізчимвітала кожного мерячка ,
Вмикаючи собачу гавкотню .
Здавалось їм , щойдуть вони по трупах ,
Здавалось їм - нарешті повезло…
Шанкровані , усифілісних струпах
Несли вони не тільки тундрі зло.
Конвойним приключилася гарячка -
Вони посліпли , їмзаклало ніс…
Глухого спрута вивела мерячка
Усвітле майбуття - укомунізм .
Мерячка їм таки забила баки ,
Тож, вижив звір , натевоно йСибір .
Вконцтабір повернулися собаки
Іневернувся жоден конвоїр .
Скавчав зашитим ротом правознавець -
Живе імертве йшло на переплав .
ГУЛАГу генеральний виконавець
Уметастазах ракових конав .
                 ***
НаПівночі
Штормів оселя буйних ,
Загрозливий
Грім криги не затих ,
Тамнебуває
Навіть змій отруйних ,
Комах отруйних
Йвипарів лихих .
НаПівночі ,
Дехолоди лютують ,
Постійно нами
Декілька століть
Бездонну мерзлоту
Весь частрамбують ,
Щобмерзле Заполярʼя
Відігріть .
НаПівночі
Всежзацвітуть черешні -
Вдається Провидіння
Досинкоп :
Розтане крига Арктики
Нарешті
Йнезабариться
Світовий потоп .
                  ***
Загарбаних іпростору , інеба ,
Істільки втебе злиднів та багатств ,
Ордо московська ! Щотобі ще треба ?
Нездатна ти молитися йблагать .
Молитвенно розсипана на стрази ,
Втрачай останні залишки мети !
Збезоднею великої образи
Тобі ніде прощення не знайти .
Бовідгосударя ідосатрапа
Утебе душі сповнені чудер .
Просмолена ти хижістю касапа ,
Москаль утебе кожен - живодер .
Всеумертвляєш проклятим поконом ,
Плюндруєш ти усе- наперегній .
Неканонічна - типоза законом ,
Усамосвятті здатна на розбій .
Утебе внебі , вморі інасуші
Побоїща тривають ножові -
Суціль панують здавна мертві душі ,
Азнищені , дівчачі , -  всіживі !
Вони тобі - чужі йтакі далекі -
Відпомсти їх ти вженеутечеш .
Обурення переростає вклекіт ,
Атисобі останній саван тчеш .
Себе ти догризаєш до окістя ,
Ужовчній злобі мінишся злиця .
Тобі немає затишного місця ,
Захмелена - впияцтві до кінця .
Утебе всі- раби , підніжки , слуги .
Длятебе всюди - вирви на соші .
Іневимовні чорні крила туги
Тебе накрили , хижу , бездуші .
                   ***
Длятебе вмайбутті - нема нічого .
Все, щотимала , втратила навік .
Ізтуги твій , ізвідчаю страшного
Безчестя виповнятиме потік .
Тидихаєш сибірно -заурально .
Усятвоя безмеж - колимська твань .
Вімперії всім жити - аморально .
Тизвиродніла вжевідзловживань .
Навальна ти зпоразками впереміж ,
Тебе вженеврятує дев'ясил .
Розбещена   твоя стареча неміч
Призводять тільки до згасання сил.
З  покарою тобі не розминутись .
Дівчатка юнівтебе - надесер ?
Тобі ніколи вженесхаменутись
Упожиранні тисячами жертв .
Затурканий народ мовчить терпляче .
Комуноїди ж, яквідблекоти -
Втішаються безкарністю одначе
Вшаленій озвірілості кати .
Наочівсім наліплюють полуду…
Титільки йпрагнеш , дебкого вкусить .
Зачумленого безпросвіттям люду
Ніяка сила вженевоскресить .
Душа твоя камінна - здіориту ,
Вона не знає совісти гризот .
Сучасність підлу інесамовиту
Незатуляє віри горизонт .
Злодієш ти ! Упошукові вигід
Себе саму давно пережила .
Глуха , просякла мрякою безвихідь
Мертвенної застиглості дійшла .
Жахсієш ти такий не випадково -
Тобі нема прощення далебі .
Душі останнє вимовлене слово -
Тореквієм останній по тобі .
                    ***
Давно твої вжепіддані поспиті -
Дограбежу внихтільки ненасить .
Ніяка сила живодайна всвіті
Незможе їх жадоби погасить .
Зазлочинами ти стоїш найвище
Ізвиродніло плем'я молоде .
АДантовими колами очищень
Ніхто ужетебе не поведе .
Назлочини катюжні ти поспіла ,
Немаючи длярозквіту зернин .
Морально ти , імперіє , зіпріла -
Ісмертоносний твій кадаверин .
Злочинні конвоїри ісолдати -
Їмнічпотрібна , анеясний день .
Титакіненавчилася страждати
Інепридатна вжедляодкровень .
Дорогою вбезодню беззупинки
Чихтось пройти наважиться колись ?
- Зречіться хочтепер , щоукраїнки ! -
Дівчатка йперед смертю не зреклись .
Такстрачені інепочили вБозі ,
Бозречення не мало сприйняття .
Назболотнілій тундровій дорозі
Пішло вбезодню варварства буття .
Буть скоморохом вролі зубоскала
Тобі , мабуть , призначили святі .
Нечистій силі душу ти заклала
Ізрадила духовній висоті .
Кінець твоїх смертельних хороводів ,
Зловісна , запокаліпсисом зла,
Тивідостанків знищених народів
Сама себе Кістками загребла .
Урозпалі твоє полярне літо ,
Алешляхи безодні розвезло .
Втвоїй катівні , довбана еліто ,
Ніхто не здатний визначити   зло.
Попри бридку йзлоріку теревенність
Усе-таки оновлюється світ .
АУкраїна дивним птахом Фенікс
Постане врешті зпопелу йболіт .
Щебудеш їй ти ноги цілувати
Йжахатимешся дикої Москви ,
Коли по світу підеш старцювати
Іпонесеш залатані сакви .
                 ***
Хтонамприніс неволю ймракобісся ?
Прийшов по власну гибель супостат .
Іповіддю вогненного Полісся
Розлився збройний опір до Карпат .
Загибель наша завше єпочатком ,
Якзабуття стирається наліт .
Нова доба зневаженим дівчатком
Зколимських підіймається боліт .
Знайшлася   прірва кожному шрубку
ЗДністра , Дніпра ізВорскли та Дінця .
Страшну твою імперську м'ясорубку
Пройшли   ми  всі, невинні , докінця .
Полярний свідку , скривджена березо ,
Тизнаєш , щодівчатка - нераби .
Іїхній день горить вогненнолезо
Надпрірвою кривавої доби .
Їйнепотрібно фальші , ніпідробок .
Трагічно занапащеним серцям
Вона жахтить , якмонумент -надгробок
Фашистським ікомунівським жерцям .
Болюча правдо , сущий ізмарагде ,
Здається часкатюжний відгостивсь .
Прозлочин правда вирватися прагне
Йсвітами якнайдалі пронестись .
Проте, якмиутридцять третім пухли ,
Яквистріляні потім підзакіт .
Донасінаших бідцейсвіт - оглухлий ,
Осліплений брехнею цілий світ .
Наспозбавляли живота йоселі
Навсіх етапах - аждоКолими .
Амиішли снігами , крізь пустелі ,
Крізь полум'я на згарища йгроми .
Ніде ми не зламались анітрохи -
Упертий розпач палахтить вогнем .
Хода вбезодню підлої епохи
Закінчиться - їїминезбагнем .
                  ***
Докатувань північний край незвиклий .
Атутужертву - юнок тисячі ,
Якібредуть болотом , наче виклик ,
Світанком , вдень , увечері , вночі .
Вони пречисті , наче зорі ясні -
Приречені , зневажені усі,
Гвалтовані йнезаймано -прекрасні
Пригідності , вбожественній красі .
Злий гавкіт конвоїрів та вівчарок
Вбагнюці тундри - їмусім жених .
Невінчані тритисячі дівчаток -
Ісліду не лишилося по них.
Ішли безБога чи , можливо , зБогом ?
Процевжеїхніхто не запита .
Наобрії , крім сонця золотого ,
Доокеану - вічна мерзлота .
Ніхто не подає команд «Полундра !»
Зриваються куріпочки йкачки…
Урихлої    розверзеної   тундри
Дівчатка - українські квіточки .
Жахіття наростає зкожним кроком ,
Аконвоїри квапляться чимдуж .
Інеокремий біль суцільним шоком
Опанував три-тисячами душ.
Відчуй найболючіше їх , доби біль ,
Стопроклятуща прірва -  Колима .
Бредуть вони за обрій на загибель -
Їмпорятунку жодного нема .
Дай, Боже , длярятунку хочпір'їну .
Води - розливи , танеможна плить .
Вційтундрі стомільйонну Україну
Невдасться дикунам перетопить .
Бездонна прірва Колими усерпні…
Бредуть… Атундрі - геть немає меж.
Умертвлені івсе-таки - безсмертні ,
Повинищені - йнездоланні всеж!
                      ***
Понад пекельністю земною ,
Декрила обпалив іптах ,
Ідуть ійдуть переді мною
Дівчатка втундрі вболотах .
Ідеш іти, мояВітчизно ,
Іподіляєш їхній біль .
Прошкую я, хоча йзапізно , -
Їхпрагну вирвати звідтіль .
Ідуть нескорені , невбиті
Йнапомсту кличуть , якнабій.
Ізапеклися вдіориті
Їхболі гронами надій .
Нечути їхнього квиління ,
Якниєсерце молоде .
Дівчаток юнепокоління
Зепохи карної   гряде .
Їх, україночок , мільйони
Встрашній ГУЛагівській дірі .
Ацеж- невінчані мадонни ,
Ацеж- майбутні матері .
Угвалтівничому ГУЛазі
Їхзагубилися сліди .      
Алевони ідуть наразі
Зболіт колимських аж сюди !
Комусь примариться встоп'яте ,
Хтоневтонув іщевгріхах ,
Всепокоління розіп'яте
Наетапованих шляхах .
Своїх ми маємо героїв .
Своє , відомо , - нечуже…
Проя ́внеозоре ́нний про́яв
Небесна сила береже .
1999 -2014
       Словник
   вжитих термінів
       Арктична тундра - безліса природна зона , щопростягається на  північ відзони тайги
        Бабині животи - трясовинні болота
       Білислий - бєлєсоватий (рос.)
        Болотівка - болотяна рослинність
        Бойлава - теж
        Вітровка та енцефалітна - захисний одяг відкомарів , гнусу
       Вклечувати - прикрашати зеленими гілками (клечанням )
        Елізіум - міфічний потойбічний острів , демешкають душі
праведників ; царство щастя ікраси , рай
       Інта - заполярне місто , ГУЛАГ , декатували українців
       Іршава - місто вЗахідній Україні
        Кадаверин - трупна отрута
        Касап - живодер , кат
        Кінолог - дресирувальник собак
        Кло- ікло , клювак
        Клондайк - річка та золотоносний район уСША
       Лайди - (фін.) заболочені тундрові луки
       Маячка - привид , маячіння
        Мерва - потерть , тут- заметіль
        Мерячка - див. поклик Полярної зірки
       Оскалок - зблиск
        Патлама - те, щойбаглава
        Плютний - розгрузлий , непрохідний
       Поклик Полярної Зірки - такнаДалекій Півночі називається
мерячка , стан , коли простуєш утундру , нерозплющуючи очей ,
назустріч примарному вогню
       Полярне сяйво - оптичне явище , якевідбувається уверхніх шарах атмосфери , світіння окремих ділянок нічного неба , щошвидко змінюється тривалістю відкількох хвилин до кількох діб
       Потахати - танути (приклад : сніг тане )
       «(П'яна ) п'ятниця запійна » - щось на зразок м'якого сухого закону , коли
спиртні напої продають лишуостанні триднітижня
       Стрази - біжутерні прикраси
        Судосити - зустріти
        Тулук - вовченя
        Уелен - портове місто надБерінговою протокою
       Ціха - позначка , прикмета
        Чемасити - душити
        Чоп- прикордонне місто вЗахідній Україні
       Чучундра - символ божества
        Шанкр - одна із стадій сифілісу
        Юкагірські вогні - див. Полярне сяйво
                                                       
                                    
                                                  
Top