ОлегГончаренко
Справжнясагажиттяукраїнськогонароду
Григорій
Войток
. Безбатченки
. Книга
II. - Чернігів
: ПАТ
«ПВК
«Десна
», 2019. -
384 с.
Відверто
кажучи
, внашій
українській
літературі
створено
не
такужейбагато
епічних
родинних
саг,
денаприкладі
життя
кількох
поколінь
однієї
української
сім'ї
глибоко
, проникливо
та
цікаво
описано
життя
народу
. Демаємо
не
просто
гірку
, правдиву
констатацію
нашого
дивовижного
феномену
«безталанності
», ареальний
аналіз
причин
усіх
нинішніх
негараздів
.
Осьсаме
таку
, безперебільшення
, унікальну
книжку
язараз
тримаю
вруках
. Істворив
цю
дивовижно
вражаючу
дилогію
(двавеликих
за
обсягом
романи
) відомий
український
журналіст
іписьменник
Григорій
Войток
, який
мешкає
на
Чернігівщині
, умальовничій
Бобровиці
.
Тобто
наразі
маємо
вжедвіоб'єктивні
, непроминальні
та
оригінальні
книги
, якіохоплюють
не
просто
десятиліття
, ацілу
радянську
«епоху
» життя
вУкраїні
, атакож
- долі
мільйонів
наших
співвітчизників
уроки
незалежної
Української
держави
.
Відверто
кажучи
, навіть
не
уявляю
, якжецевсевдалося
авторові
, адже
Григорій
Войток
удвох
чудових
художніх
романах
, якітаклегко
, наодному
подиху
читаються
, звеликою
документальною
точністю
описує
буквально
кожну
деталь
. Звісно
, ярозумію
, щовін-
досвідчений
журналіст
, який
уміє
спілкуватися
злюдьми
, збирати
іаналізувати
факти
, який
правдиво
пише
пропережите
. Однак
, щобтакнепросто
майстерно
, авіртуозно
поєднувати
свій
неповторний
авторський
стиль
, колоритну
художню
метафоричність
, яскраву
образність
, аналітичне
ісинтетичне
мислення
, власну
оригінальну
філософію
знеймовірно
вражаючою
документальною
точністю
, потрібно
мати
справді
небуденний
, непересічний
талант
мудрої
, небайдужої
та
совісної
особистості
.
Чому
така
назва
- «Безбатченки
»? Бовепіцентрі
обох
романів
- гостра
проблема
безбатченків
. Причому
йдеться
не
лише
продолі
сиріт
інапівсиріт
. Назва
- глибоко
алегорична
. Процезболем
розмірковує
герой
першої
книги
- проникливий
рідний
сільський
педагог
та
водночас
дивовижний
народний
філософ
- Теодор
Степанович
: «Чому
навіть
після
пережитих
страхіть
війни
та
відбудови
внашому
згорьованому
суспільстві
не
меншає
, ащебільшає
тих,
хтоприрікає
себе
на
становище
безбатченків
?.. Тепер
напівсиріт
значно
менше
, алебільше
тих,
хтоцурається
своєї
малої
батьківщини
, родового
коріння
, навіть
рідних
батьків
. Велика
біда
відтаких
, коли
вони
дориваються
до
влади
. Елементарну
людську
совість
загубили
на
перегонах
за
владу
ігроші
».
Тожудилогії
досліджується
подальша
доля
безбатченків
післявоєнної
доби
і«байстрюків
відвлади
», котрі
уособлюють
собою
справді
національну
наволоч
- бездушну
всвоєму
маніакальному
прагненні
наживи
, цинічну
та
продажну
; заздрісно
-малоосвічених
людців
, лихих
казнокрадів
, доморощених
«яничарів
», котрі
звикли
йтипотрупах
- заради
якоїсь
вищої
чиновницької
посади
, дещиці
«баксів
»,
«крутої
» автівки
та
інших
сумнівних
пріоритетів…
Тих,
кому
, завеликим
рахунком
, наплювати
на
Батьківщину
івласний
народ
, боусіх
отих
брехунів
по
- справжньому
цікавить
лише
одна
глибина
- власної
«бездонної
» кишені
.
Втім
, попри
всесказане
, дилогія
маєпотужну
позитивну
енергетику
. Ботутешній
нечисті
протистоять
дійсно
принципові
та
порядні
люди
. Звеликою
любов'ю
та
достовірністю
розповідається
вкнижці
просім'ю
адвоката
Івана
Стародуба
, його
кохану
та
вірну
дружину
Наталочку
, їхніх
дітей
іонуків
, просправжніх
та
надійних
друзів
- наприклад
, таких
, яксміливий
журналіст
іпатріот
Сашко
Волинко
, котрий
усвідомлює
, щожиття
наших
працелюбних
, натруджених
людей
постійно
нівечать
, нищать
«найпаскудніші
представники
нашої
національної
наволочі
». Йотаке
можливе
лише
всерйозно
хворому
суспільстві
.
Уборотьбі
міжсилами
світла
та
пітьми
єікров
, ісмерть
, іпонівечені
долі
, аленайчастіше
все-таки
торжествує
перемога
добра
надзлом
. Перемога
людська
інебесна
. Боякінакше
?! Душевною
гіркотою
, сердечним
щемом
та
водночас
вірою
ісвітлим
оптимізмом
сповнене
життя
багатьох
літературних
персонажів
, аїхуновому
романі
- сотні
, невигаданих
, цілком
реальних
, івкожного
- своя
неповторна
доля
, власний
душевний
всесвіт
, колоритні
думки
та
афоризми
, приказки
іприслів'я
, неймовірно
правдиві
історії
. Цихлюдей
впізнаєш
унаших
переповнених
маршрутках
, нагамірних
базарах
інатихих
сільських
вуличках
, всюди…
Я-
непроти
модернізму
, постмодернізму
та
всіх
інших
«ізмів
», однак
увсьому
цьому
маєбути
певний
сенс
, щонезалишає
насбайдужими
. Ботаке
вжепризначення
справжньої
мислячої
книги
- ненав'язливо
пробуджувати
улюдей
високу
духовність
, їхні
найкращі
риси
характеру
, закликати
до
добра
, совісті
та
справедливості
. Думаю
, якщо
ябодай
чогось
досягнув
ужитті
, то,
безперечно
, йзавдяки
тому
, щоздитинства
читав
хороші
та
добрі
книжки
.
Прочитавши
цю
книжку
Григорія
Войтка
, щедовго
розмірковуєш
наднею,
адже
це
- саме
тойвипадок
, щокнига
не
відпускає
, тому
хочеться
знову
йзнову
гортати
вже,
здавалося
б,
прочитані
сторінки
. Іце-
чудове
відчуття
, щоми,
українці
, - небезнадійні
, іпопри
все,
єсвітло
наприкінці
тунелю
.
«Наступного
ждняспадкоємець
роду
Стародубів
їхав
урідне
село
, минаючи
місто
, деїхнє
зНаталочкою
помешкання
. Поспішав
туди
, делегко
дихати
на
повні
груди…
Cкроні
його
молоком
давно
закипіли
, ісердечний
щемвсечастіше
даєпросебе
знати
, та,
відчуває
, вінщенезайвий
на
ційземлі
. Тожіживе
знемеркнучим
бажанням
вільно
жити
. Таку
долю
йУкраїні
зичить
. Іборони
, Боже
, щобнетака
, якуйого
матері
Оксани
була
.
Під'їжджаючи
до
родинної
садиби
, вавтомашині
радіо
включив
. Передавали
результати
президентських
виборів
. Загальмував
автівку
. Відпочутого
аж
осяйнув
: обрали
нового
молодого
президента
. Незсистеми
, отже
йдокорупції
та
казнокрадства
не
причетний
. Невже
, справді
, прийшов
кінець
розкраданню
природного
ісуспільного
надбання
, кінець
цинічній
брехні
відполітиків
іможновладців
?
Упіднесеному
настрої
ідосвітлиці
зайшов
, денанього
чекав
сюрприз
: господарі
йдрузі
дитинства
очікували
на
нього
за
святковим
столом
. Немов
по
команді
, всікинулися
обнімати
Івана
, авін,
неприховуючи
, умивався
сльозами
радості
. Зрідними
ітакими
друзями
не
зістаришся
йнезігнешся
ні
перед
якими
викликами
долі
. Життя
триває
іновими
барвами
грає
!».
Отже
, маємо
нове
слово
влітературі
. Книжку
, заякою
можна
вивчати
рідну
українську
історію
. Їїйвивчатимуть
, явцьому
щиро
переконаний
. Тожвітаю
автора
зтаким
вагомим
творчим
здобутком
! Бажаю
Григорієві
Войтку
йнадалі
залишатися
собою
. Івжеварто
подумати
йпронаступні
книжки…
Власне
, «Безбатченки
» цілком
могли
бстати
трилогією
.
Олег
Гончаренко
- письменник
, перекладач
, член
НСПУ
,
м. Мелітополь
Запорізької
обл
.
