6. Леся Гринців. Закохана в музику
Леся Гринців.
Закохана в музику
Музика-це моє життя…  Так думала Олександра, щодня просинаючись зранку.
Провівши дітей до школи, відразу сідала за свій білий, старий рояль, який придбав їй батько у одного перекупщика. На цьому роялі колись грав відомий музикант. Та не маючи сім’ї залишив цей світ і з ним свій чудовий інструмент, який придбав батько.
  З цього часу музика замінила їй всі розваги  і заспокоювала у життєвих труднощах. Особливо допомогла вийти з депресії після загибелі чоловіка. Часто говорила оточуючим її людям, що без  музики вона - ніхто. Музика  звучала  в ній вдень і вночі. Заважала думати про щось дуже важливе. Не давала спокою  і наповнювала її  серце радістю і любов’ю. Вона засіла в  її голові  і часто можна було помітити, як Олександра просиджує за роялем довгі і безкінечні осінні  дні. Записувала мелодії ,що  немов звучали для неї з небес.  Завжди їй здавалось, що все не так  і звучання виходить не таке красиве, як звучало в її пам’яті.
Таке відчуття супроводжувало її протягом року, музика, як монстр виснажувало всі її сили, вона  не могла більше ні  про що інше думати. Стало лячно, здавалось ще трішки і психіка зазнає змін, а це найбільше лякало. Як діяти…Що дальше? Музу Евтерпу, покровительку поезії та музики,  благала про допомогу. Хоч міфічне це створіння не могло їй допомогти, та мабуть  її прохання були вислухані Богом, до нього молилася її мати і просила одужання і допомоги для дочки. Мелодії виходили щоразу кращими і досконалішими.
Однієї темної ночі Олександра пробудилась від чарівної мелодії, яка линула з будинку напроти. Навшпиньки встала, щоб не розбудити дітей ,притулилась до вікна і слухала…
А мелодія змінювала одна одну і була що разу кращою. Це були  зовсім не відомі їй класичні музичні твори, музика, заполонила її, змусила усміхатись і серце наповнювала радістю.
До  світанку грав незнайомий музикант, а вона зачаровано прислухалась. Дивно, що ніхто з сусідів не зробив йому зауваження. Видно не одну її зачарували ці прекрасні мелодії. Вирішила ,що ніколи не зможе написати краще за нього. Не бачила автора музики, адже вікно було закрите шторою. Все ж знала, що поки не побачить виконавця, від вікна не відійде ні на крок. Навіть нічна прохолода її не лякала. Коли музика перестала лунати,  вона далі стояла і надіялась, що мелодії ночі зазвучать знову. Та пройшов деякий час, вікно закрили, лише встигла  побачити  чоловічу руку з тонкими довгими пальцями. Мабуть музикант збирався на роботу. 
Нашвидкуруч скинула нічну сорочку і одягнула красиве літнє плаття в ромашки, яке так подобалось колись її чоловікові. Воно було просте, але  вдало підкреслювало її струнку фігуру і личило до синіх очей. Розпустивши довге біляве волосся і ледь підфарбувавши  губи, вибігла на поріг дому, в надії зустріти музиканта і подякувати за чарівну музику. Була впевнена, що пізнає його серед десяток людей, які виходитимуть з будинку. Такі витончені руки міг мати лише вправний музикант і красива зовні людина. Зрешту, краса тут ні до чого, у нього, мабуть, була  надзвичайно красива душа і великий талант. Ті, хто пише таку чарівну музику не може бути незугарним. Пильно слідкувала за людьми, які поспішали по своїх справах.
І ось з’явився він…  Олександра  відразу його впізнала. Не був він красенем в повному розумінні чоловічої краси, та володів особливим магнетизмом і загадковістю. Гарне  чорне  волосся спадало на його високе чоло. Темні, як ніч, очі, весело дивились на світ. Він   перебував  ще під впливом своєї музики і  легка усмішка торкалась його чітко окреслених уст. Чимось нагадував їй Шопена. В думках вона дала йому таке ім’я.
Побоюючись, що він сяде в машину і вона  не встигне з ним познайомитись, покликала його і перепросила. Запитала, чи можна зробити йому комплімент, вірніше не йому, а його прекрасній музиці. Він ,немов, стрепенувся із свого чарівного раю і  поринув у буденне життя. Найперше його здивувала її поведінка, відвага і сміливість зачіпати зовсім не знайому людину. Та їй було байдуже, що він думає, Олександра за всяку ціну захотіла з ним познайомитись і розповісти, що більшу частину ночі зачаровано слухала його чарівну  музику.
Мило усміхнувшись, незнайомець відповів, що поспішає на репетицію  камерного оркестру, але запропонував зустрітись ввечері і відповісти на всі її запитання.
З нетерпінням чекала вечора. Домовились зустрітись біля будинку. Коли повернулась додому, тоді опам’яталась і зрозуміла, що поведінка її була не зовсім скромною. Але ж музика….Ця чарівна музика не виходила їй з голови. Заздалегідь знала, що піде на зустріч, інакше і  бути не могло. Цілий день думала над тим, про що питатиме і  як буде себе поводити.
Довго просиділа в салоні краси ,вийшла  з нього зовсім іншою жінкою, доглянутою і молодою. Перебирала сукні і зупинилась на сукні темно синього кольору з дрібною вишивкою. Придбала її в Яремче, коли декілька днів відпочивала від домашніх турбот, залишивши дітей на батьків. Син і дочка були підлітками і могли самі залишитись, та зранку їх потрібно було, буквально стягувати з ліжка і по декілька разів будити. Ніяких дзвінків вони не чули, виключали на ніч телефони, будильник  віддали бабусі, щоб не дзеленчав на вухо. Навчання дітей переривати не було сенсу, та й хотілося побути наодинці. Отже, поїхала одна...
Зачарувалася красою Карпатського краю. Оглянула всі красоти Карпат, ознайомилася з народними обрядами і звичаями і відпочила душею. Сукня відразу впала в очі, була шовковою і вишита голубими нитками на синьому фоні тканини. Ніби на неї шита. Зрідка так личили їй інші сукні, як ця вишиванка.
Отже, приготувалася очаровувати незнайомця. Навіть не встигла запитати його ім’я. Та для неї він  вже  був Шопеном.
Час тягнувся довго… Нарешті, настав вечір …
Літні дні були довгими і вечоріло пізно. Через вікно побачила, що її незнайомець вже очікує біля будинку і з нетерпінням оглядає всі вікна. Швидко схопила сумочку і збігла сходинками вниз. При  появі Олександри,  лице його просвітліло і вкрилось рум’янцем.
Запропонував піти в один з ресторанів, де мало відвідувачів, та  подають смачні наїдки, десерти і коктейлі. Відразу погодилась, не любила дуже людних закладів, де шумно і не завжди чуєш співрозмовника через голосну надривну музику і людський гомін.
Ресторан  виявилось світлим і затишним. Поодинокі пари ласували тістечками, морозивом і смачними фруктовими салатами. Повітря після дощу було насичене озоном, двері на терасу були відчинені і людські голоси поглинались співом пташок і легкою музикою ,яка лилась з естрадної сцени. Пари тихо розмовляли, не чутно було галасу.
Сіли на терасі, з чудовою панорамою старого  міста, яке потопало в зелені. Захід сонця зачаровував своїми кольорами, сонце золотило верхів’я дерев і будинків, небо, синє, як лагідне море, жодної хмаринки не пропливало по ньому. Така синява була на небі, ніби фарбами його розмалювали.  Весело щебетали пташки  і своїм співом звеселяли  серця людей.
Врешті познайомились. Олександра зрозуміла, що повинна взяти на себе  ініціативу розмови, Ярослав був з сором’язливих, але ця сором’язливість його не псувала, а додавала чарівності, а  коли соромився, лице покривалось  легким рум’янцем. Він здавався їй людиною не від цього світу. Був не схожим на інших. Ніжність, розум і талант світилися в його красивих очах. Витонченість і гарний смак підкреслювали його вроду.
Олександра  відразу засипала Ярослава запитаннями. Найперше запитала чиї музичні твори він  вночі виконував. Хоча була впевнена, що це його власні музичні твори, та все ж сумнівалася, що молодий чоловік мав таке глибоке відчуття краси звуків, вмів плавно переходити від однієї мелодії до іншої, не менш прекрасної за попередню. Ярослав розповів, що вирішив створити альбом власних мелодій і тому перегравав  їх всіх  по порядку написання, виправляючи,  шліфуючи ,та вдосконалюючи написане. Отже їй пощастило почути майже все, що він встиг створити. Вона зі скромністю призналась, що також пише музику, та їй далеко до ного. Він почав просити її виконати декілька творів для нього. Обіцяв, коли сподобається, то можуть скласти спільний альбом, вказавши прізвище обох.
Олександра і в думках не припускала, що йому може сподобатись її творчість. А Ярослав настоював. Щоб не псувати вечір відмовою, запевнила, що подумає.
Чарівний вечір швидко перейшов у ніч. Гарне французьке вино, смачні десерти, дозволили їм розслабитись. Ярослав запросив Олександру на танець. Звучала  музика … Танго було улюбленим танцем Олександри. Великим здивуванням для неї  було відчути міцні руки Ярослава, який обіймав її гнучкий, майже дівочий стан. Танцювали, немов одні були в залі  і музика танго лунала лише для них. Він впевнено вів свою партнершу по залу і Олександра полинула в час своєї юності, коли відвідувала разом з подругою  школу танців. В цій школі познайомилась з своїм обранцем, за якого згодом вийшла заміж і прожила коротке, але щасливе життя.
Як придалися їй ці  вміння. Відчувала насолоду від  дотиків його рук і парінням над землею в жагучому ритмі танго. Це був не танець, а злиття двох тіл, в ньому відобразилась вся скрита пристрасна натура обох. Коли закінчився танець, відвідувачі ресторану - голосно аплодували. І від цього їм  було ніяково, тому, що піддалися чарам чудової танцювальної музики і скритого почуття  спопеляючої пристрасті…
Музиканти закінчили грати і відвідувачі почали розходитись. Зібрались піти і Олександра з Ярославом. Про розставання не було мови, вирішили пройтися нічним містом. Розмови точилися довкола музики. Кожен з них розповідав про улюблених композиторів, про відомі світові твори класиків. Олександрі потрібно було повертатись додому, бо мати турбувалась за неї. Дітей вона поклала спати і з вечерею очікувала на Олександру. Раділа, що вона нарешті когось зустріла, бо після трагічного випадку, коли загинув її чоловік, вона ні з ким не зустрічалась і навіть думати про це не хотіла. Музика  в даному випадку зіграла вирішальну роль.
Обом здавалось, що знайомі цілу вічність. Розповідали одне одному свою історію життя. Виявилось, що у Ярослава померла дружина після важкої хвороби. Дітей вони не мали, тому Ярослав залишився самотнім і лише музика давала йому наснагу до  життя. При розставанні він знову попросив її показати свої музичні твори, а вона вдруге категорично відмовилась. Знала, що він , як добре  вихований чоловік, похвалить її, але відчувала, що не досягла його рівня знань, професіоналізму і таланту.
Тому повернувшись додому, швидко закрилась в кімнаті. Будучи імпульсивною і вразливою - порвала всі нотні зошити з написаними мелодіями. А щоб не шкодувати зранку, вийшла на балкон і розвіяла  їх по вітру. З часом мабуть пошкодує, та цей час вирішила по своєму. Кімнату, де стояв рояль, закрила на ключ і наказала нікому її не відкривати.  Здавалось, що трішки заспокоїлась.
Не могла довго заснути. Стояла опершись на підвіконник, з якого було видно вікно Ярослава і чекала на чергову чарівну музику. І сталося диво… Ярослав також не міг заснути, переповнений враженнями чарівного вечора. Він сів за фортеп’яно і полилась  чарівна мелодія кохання. Люди мистецтва швидко закохуються, у них відсутня логіка оцінювання ситуації. Вони закохуються з першого погляду. Так трапилось із Ярославом. Щастя нахлинуло на нього лавиною і він не міг володіти своїми почуттями. На кінець радість поселилася і  в його серці. Він вирішив при зустрічі освідчитись і з цим не зволікати. Не брав до уваги, що в Олександри двійко дітей, не думав ,що його можуть не прийняти діти і родина, що його батьки будуть проти одруження сина на вдові з двома дітьми… Все було байдуже, любов там правила бал.
Дочекавшись ранку ,швидко переодягнувся, стрімголов кинувся  за білими трояндами, які так полюбляла Олександра і поспішив до будинку Олександри. Двері йому відчинила матір Олександри. Побачивши незнайомця, вирішила їх зачинити, не чекаючи на це, що він скаже. Часи такі настали, що лячно було одиноким жінкам відкривати незнайомцям. Та щось  особливе побачила у виразі незнайомця, а коли витягнув з букета троянду і подарував їй - серце  зм’якло. Запросила його увійти. Олександра пробудилась від голосу Ярослава, який просив у матері руки її дочки. Мати лише засміялася і запитала, хто він такий і чому чує про нього вперше. Ярослав почав переконувати матір ,що вони з Олександрою люблять одне одного і що він в жодному разі не відступить, здолає всі перешкоди. І навіть, якщо весь увесь світ буде проти, він таки візьме її за дружину.
Коли Олександра це почула, швидко привела себе в порядок і вийшла до Ярослава. Побачивши її,т аку красиву і осяяну ранковим сонцем, не міг і слова промовити. Лише припав на одне коліно і вручив їй величезний букет квітів. Іскри радості засвітились в її очах, навіть мати це зауважила  і з здивуванням дивилася на обох.
Олександра була єдиною дочкою в сім’ї, її пестили і леліяли, оберігали і допомагали вийти з депресії ,в яку вона впала, через втрату чоловіка.
Більшу частину свого часу мати  проводила в її квартирі, доглядаючи її, та двох своїх онуків. Їй  здавалося, що музика заспокоює  біль втрати, та не відала, що діється в душі дочки. Коли Олександра просиджувала цілими днями за роялем, це  її лякало. З кімнати лунала гротескна  музика, а часом Олександра з цілої сили била по клавішах і гірко плакала. Бували дні, коли вона створювала гарну мелодійну музику. Та все ж це насторожувало і матір і саму Олександру. Мати вирішила більше не допомагати дочці в домашніх справах, гадаючи, що хатня робота і обов’язки  відволічуть її від гірких думок і відірвуть від цілоденного сидіння за  роялем. Та глибоко помилялася, діти навчились бути самостійними і стали виконувати за матір всю її роботу, шкодуючи її. Їм також бракувало батька, та юні серця швидше справляються з горем. Вони лише просили її грати на роялі, коли перебуватимуть  в школі. Вона згодилась, бо боялась втратити любов дітей. Спочатку виконувала дані обіцянки, та з часом не знаходила собі місця і знову сідала за рояль. Діти не витримували цілоденного слухання її музики і сказали матері, що переїдуть жити до бабусі.  Вона просила їх цього не робити, а щоб вони вкотре повірили їй –обіцяла піти до психотерапевта і навіть закрила кімнату ,де знаходився рояль і віддала ключ дітям.
Довгі безсонні ночі проводила Олександра біля вікна, вдивляючись в темні силуети запізнілих  прохожих, заглядала у вікна, де щасливі сімейні пари збиралися разом і весело проводили час.
Відвідання психотерапевта  нічого не давало. Провівши три сеанси гіпнозу і дивного, на її думку ,лікування, вона навідріз відмовилась від подальшого відвідування клініки. Вважала себе сильною і обіцяла змінитися.
Матір знову повернулася в її квартиру. Здавалось, що поволі життя налагоджується.   
І ось ця  чарівна музика, яка зазвучала з вікна напроти, перевернула всю її свідомість. Сталося диво з див- музика стала справжніми ліками для Олександри.
Мати зраділа, що її дочка  на очах міняється. Почала дбати за себе і дітей, займалася  домашніми справами  і розцвітала ,як зів’яла квіточка, на морозі.
   З радістю прийняла до своєї сім’ї Ярослава ,адже він був тим лікарем, який зцілив її  дочку.  Олександра хотіла відразу дати згоду на одруження, та мати знаючи імпульсивний характер дочки ,відповіла за неї, сказавши при цьому, що їм потрібно придивитися одне до одного, ближче познайомитись, отримати згоду дітей…
Ярослав попросив відтермінування на місяць, сказавши при цьому, що довше чекати не зможе. Узгодивши дату одруження, Ярослав поспішив на роботу, а Олександра занурилась в мрії про щасливе подальше життя. Ось , як природа подбала про Олександру,  музика  кохання  була найкращим ліком від депресії.