Леся Гринців- Модрицька.

Там, де рай і сині гори.

1.

Чарівні гори Карпати своєю красою. Вершинами, ніби в небо сягають. Прекрасні в любу пору року. Скільки туристів приїжджає полюбуватися на їх красу і ніхто не залишається байдужим. Карпати-серце Європи, джерело прісної води, чистого, свіжого повітря. Їх називають легенями України. Бо вкриті вони лісами і дихається там легко. Карпати славляться цілющими джерелами, та термальними водами.

Найвища гора в Карпатах-Говерла. На ній знаходяться витоки річок Дністер і Прут.

Верховинські Карпати є перлиною Карпатських гір і найвища їх частина. Вершини вулканічних гір-це кратери колишніх вулканів.

Карпатські гори завжди оточували безліч легенд і міфів. Колись тут жили мамонти, рештки яких знайшли в околицях села Старунів Івано-Франківської області, також шаблезубі тигри. На погаслому вулкані в середньовіччі збудували Мукачівський замок.

Гора Парашка знаходиться в Українських Карпатах на території Львівської області. Це найвища вершина однойменного хребта в Сколівських Бескидах. За легендою її назвали в честь Парашки, жінки князя Святополка, який був сином Володимира Великого. Її вбили на цій горі дружинники князя Святополка Окаянного. Цій події передувала битва Святослава та Святополка біля міста Сколе. На підніжжі гори Парашки бере початок Велика річка, де знаходиться відомий водоспад Гуркало.

Схили вкриті хвойними деревами, такими, яксосна, модрина, ялина, а також листяними- дубом, ясенями, кленами. Трапляється тис ягідний-це дуже цінне дерево, його занесено в Міжнародну Червону книгу. Коли дивитися згори ,складається враження, що довкола розлито смарагдові фарби. Так різними відтінками зелені переливається ліс. Опустіли гори через незаконну, масову вирубку дерев. Обкрадають нашу природу, оголюють красу Карпат. В зливи через вирубку дерев, будуть затоплені села.

Карпати багаті корисними копалинами. Тут добувають нафту, газ, озекерит, сіль, мармур, буре вугілля, золото, ртуть. Тільки люди живуть бідно, не зважаючи на багатства краю.

Безлісі гірські вершини називають полонинами. На полонинах ростуть запашні трави, які збирають для лікування. Нема ні часу ,ні можливості гуцулам ходити по лікарях. Самі, як вміють, так лікуються. Хто за допомогою знахарок, чи мольфарів, а хто самотужки ,п’ючи настоянки з різних трав. Мабуть свіже гірське повітря і природні продукти харчування, додають їм силу і здоров’я.

В час покосів заготовляють сіно для худоби, якої так мало залишилось, бо нема можливості горянам її прогодувати.

Гірські потоки і бурхливі ріки, чисті і прозорі, неначе скло, несуть свої води і обмивають валуни, які скотилися з гір. В річках водяться окуні, лящі, щуки, коропи, дунайський лосось, форель.

Ріка Черемош несе свої бурхливі води, обмиваючи валуни гір. Холодна наче лід , чиста, дзеркальна вода - до якої можна дивитися, як в дзеркало. Бистрина і прозорість характерна для річок в Карпатах. Форель гуртом пливе на нерест, виблискуючи сірими спинками.

Пташки співають на всі голоси, високо в небі ширяють орли, відчуваючи волю , красу та велич Карпатських гір. Райський куточок…

Коли сходить ранкова зоря і ясним світлом пробуджує землю - оживає природа Карпат. Краса така, що очей не відірвати. Світанки в горах напрочуд красиві. Краєвиди милують око. Хмаринки, мов пір’їнки, опускаються нижче гір, вкритих густим білим, мов молоко ,туманом. Гори тихо гудуть, здається, що в їхніх горнилах проходить якесь інше, не відоме нам, життя.

Смереки височіють в горах і своєю чарівною красою звеличують їх. Зелені ялинки і сосни смарагдовим кольором ваблять очі .Тиша довкола, лише чути ,як сокіл розсікає небо своїми могутніми крилами.

Які тільки звірі не водяться у Карпатах- вовки, ведмеді, куниці, дикі кози, білки, зайці, лисиці, олені.

З лісу чути співи пташок. Їхні переливи такі чудернацькі і красиві.

Жодна музика їх не повторить. Чути голос зозулі ,вона мовби рахує комусь роки життя.

На вершинах гір ростуть едельвейси. Не кожному вдається їх зірвати. Горда квітка дістається тільки відважним. Не один закоханий намагався її знайти .Але вони ростуть на самій вершині, до якої не легко дістатись. Квітку цю дарують дівчині в знак великого кохання.

Які тільки трави там не ростуть. І чебрець і материнка, звіробій і боли- голов, мати - мачуха і м’ята. Всіх не перелічити. Знахарки збирають їх до схід сонця і лікують людей. Мольфари теж заготовляють зілля для своїх темних справ.

Знайдуться в селах дівчата, які потребуватимуть їхньої допомоги. Причаровують вони хлопців, а потім самі від цього страждають. Нікому ще не допомогли чари мольфарів- чарівників і ворожбитів… Але ж серцю не накажеш.

На полонинах вкритих різними травами, випасають отари овечок. Чабани оселяються на полонинах, до того часу ,поки вівці не вискубуть всю траву для випасання . Таким чином, отари, кочують з полонини на полонину. В горах, чабани готують смачну бринзу з овечого молока. Заготовляють її на довгу холодну пору. Зимою з гір буде важко спуститися, щоб придбати щось в магазинах.

Про визначні події в селах дізнаються за допомогою трембіт, які сильним трубним звуком сповіщають про весілля, чи смерть гуцулів.

Часом чабани розважаються грою на сопілках. Весело лунає мелодія, ноги самі просяться до танцю.

Коли вечоріє-на небі з’являється серпастий місяць, який разом з зірками освічує дорогу вівчарям. В горах це видовище неймовірне. Здається, що рукою дістанеш зіроньку з неба. Так казково навколо. Зоряна ніч не дає заснути. Втомлені працею вівчарі сідають біля багаття і розповідають різні життєві історії, та діляться новинами.

2.

Скільки легенд створено про походження і назву гір та вершин. Одна з них про Говерлу є захопливою і зворушливою.

З найвищою вершиною України пов'язана низка легенд та оповідей. Одна із них вражає своїм трагізмом. В одному поселенні жив собі парубок, Прут. Одного разу явилася йому у сні дівчина неймовірної вроди, але як тільки- но хлопець захотів простягнути до неї руку, вона відразу зникала. Юнака ніяк не покидала думка про те, що це було наяву. Підтвердженням цього стала барвиста стрічка, котру дівчина необачно залишила на гілці дерева. Він твердо вирішив, що більше не дозволить дівчині піти. Наступного разу він знову «заснув» під тим самим деревом, дочекався приходу дівчини, а відтак спритно спіймав її за руку й пригорнув до серця. Вона сказала йому, що звуть її Говерла. Обоє були дуже вражені цією зустріччю й вирішили більше ніколи не розлучатися. Прут більше не повертався до свого села, а Говерла увесь свій час проводила поруч з милим. Історія могла б бути щасливою, якби не дізнався про те гірський цар, донькою котрого й була Говерла. Гнів батька не знав меж, він сприйняв стосунки доньки, як зраду і заборонив закоханим бачитися. В розпачі дівчина кинулися униз з високих скель, бо її серце не бажало розлучення з коханим. Розповідають, що не встигла дівчина впасти в прірву, як знявся могутній вітер, котрий виривав дерева на своєму шляху, а після того як він вщух, на тому місці з’явилася висока вершина, настільки висока, що не було видно її кінця-краю.

Прут довго блукав гірськими шляхами намагаючись віднайти своє втрачене кохання й одного разу він почув спів дівчини, який торкався усіх струн його душі. Відтоді він почав уникати інших людей. Розмежовувала вершини річка, мешканці назвали її Прут. Люди були упевнені, що таким чином історія трагічного кохання не забудеться ніким.

Великою популярністю користується карпатська легенда про виникнення озера Синевир. До речі, озеру орієнтовно 10 тисяч років. Тамтешні мешканці упевнені, що за озером прихована таємниця кохання. Розповідають, що вода у гірській місцевості взялася з очей закоханої Синь. Легенда розповідає, про неймовірні почуття між донькою графа та простим парубком, котрі були приречені на загибель. Батько дівчини, довідавшись про зустрічі закоханих, велів убити парубка. Дівчину настільки приголомшила звістка про це, що вона наплакала ціле озеро сліз. Дещо пізніше на березі озера Синевир було встановлено пам'ятник закоханим.

Одна із найвідоміших карпатських легенд розповідає про таємницю вершини Пікуй. Говорять, що у сиву давнину на одній з карпатських вершин мешкала дуже красива дівчина, яку звали – Даяла. Сотням юнаків розбила дівчина серце, адже кожен із них, вважала вона, не вартий бути їй не тільки чоловіком, але й навіть рабом. У красуню був закоханий хлопець Павло, який умів вправно грати на гуслях. Дівчина знала про це й веліла уночі прийти до неї та заграти їй. Свій наказ вона дала жартуючи, а хлопець сприйняв це як належне. Уночі він вирушив навідатися до неї. Дорогою йому зустрілися люті вовки й юнак мало не загинув, але врятувався від звірів завдяки своєму інструменту.

Дістатися до будинку Даяли було дуже важко. І коли він нарешті ступив на її подвір'я, зупинився перед вікном, вийняв інструмент, то почув якийсь шум у кімнаті Даяли і голос чоловіка. Гірко стало від обману красуні. Парубок кинувся геть , піднявся на вершину Пікуй та впав знесилений. Тіло хлопця знайшли не відразу. Через декілька днів мандрівники знайшли музиканта разом із його інструментом. Для них причина загибелі молодика була очевидною. Хлопця похоронили, а дівчина, розповідає легенда далі, залишилася самотньою. Після того випадку, хлопці перестали свататися до гордячки й оминали її будинок. Подейкують, що ще й досі ходить дівчина карпатськими стежинками у пошуках втраченого кохання, нарікаючи на свою сутність та намагаючись якось полегшити свої вічні страждання. Маківку вершини, де трапилося лихо з юнаком, назвали Гуслями через неймовірний талант музиканта та драматичну долю його почуттів.

Сучасні легенди про Карпати не можна залишити без розповіді про Скелі Довбуша. Саме тут найвідчайдушніші мандрівники постійно шукають золотий скарб, залишений повстанцями на чолі з Олексою Довбушем.

Завершити міфи Карпат можна розповіддю про найцікавіших гірських істот. Це мавки – лісові дівчата, що зачаровували парубків та заводили їх в глибини ліса. Це Чугайстер – старий сивий дід зростом вище за смереки, захищаючий мандрівників від злих духів, в тому числі, від мавок. Це повітрулі – дочки вільних вітрів, які оберігають людей в горах від нещасних випадків

3.

Попри всю красу карпатського краю,важко ведеться людям у горах. Немає роботи і виживають, хто, як може. Більшість живуть з того, що збирають лісові  ягоди, ліщину, гриби, продають їх вздовж траси, або везуть у великі міста, де можна вигідно продати, щоб якось пережити сурову, холодну зиму.

Багато молодих людей виїхали на навчання ,або на роботу закордон. Залишились старші люди, які не уявляли собі життя без рідної домівки і краси навколишньої природи. 

Коли вечоріло, молоді хлопці поспішали на зустріч до дівчат. Гаряча молода кров бушувала в голові. Кожному хочеться ласки й любові.

Молодь збиралася на вечорниці. Дівчата одягали красиву вишивану сорочку, плахту і запаску, заплітали гарно коси і повісивши на шию намисто, гордо ступали їм на зустріч, скоса поглядаючи на красивих статних гуцулів.

Однак, були батьки, які не бажали залишатись на старість самі, маючи декількох дітей- вирішували на сімейних радах, хто залишиться їх доглядати  і допомагатиме їм в господарюванні.

Таким сином, якого залишили вдома на господарстві, був Петро. Він не мав бажання їхати з села, бо любив землю. Два брати і сестра поїхали з дому, то ж мусів хтось залишитись. Брати заробляли на життя закордоном, важка була робота, та виходу іншого не було. Змушені були якось жити і допомагати батькам. Сестра навчалася у Львівському медичному університеті. Мріяла, що після закінчення повернеться в рідне село і буде лікувати односельчан, бо ні лікарні, ні поліклініки, ні навіть медичного пункту не було поблизу…

Зібравши урожай з поля і підготувавши дрова на зиму, Петро, як інші хлопці, що залишились в селі, зібрався на вечорниці. Гамірно було в клубі, дівчата голосно перемовлялись, хлопці залицялись до дівчат, жартували.

Серед дівчат була красуня Анна. Петро з неї очей не зводив. Він в селі вважався найкращим серед парубків і не одна дівчина за ним заглядала і мріяла вийти за нього заміж. Та чорнобровий і білолиций Петро на нікого не зважав. Анна не виходила йому з голови. Ще б пак, такої красуні  не бачили старі сиві гори Карпати.

Личко, як маків цвіт, рум’янці на щічках, чорні брови, карі очі, густа, руса коса, додавала краси її рисам обличчя, уста повні і красиво окреслені, червоніли, як ягоди калини. Ямочки на щічках вабили всіх хлопців в окрузі. Навіть старші чоловіки задивлялись на її вроду. Горда постава, тонкий дівочий стан, пишні груди і плавна хода робили її надзвичайно красивою.

Коли Петро вперше бачив її ,то серце завмерло, часто мріяв про неї і вирішив взяти за дружину. Анна також вподобала собі Петра, тому була не проти, щоб він засилав сватів. Не було в селі кращого за нього. Високий, чорнобровий, з темно- синіми очима і ямочкою на красивому підборідді.

Довго не думали. Прийшла осінь, час одружень. Петро, взявши родичів і хресного, пішли сватати Анну. Батьки Анни знали Петра, як працьовитого хорошого хлопця, тому були не проти їхнього одруження. Та все ж запитали Анну. Вона, зашарівшись, дала згоду, сказавши при цьому, що вже давно закохана в Петра.

Побрались вони восени, перед святом Дмитра. Парох їх благословив на щасливе сімейне життя. Весілля було гучним, все село гуляло. Троїсті музики не змовкали, гуцульські пісні лунали в горах і чути їх було по всій околиці. Весілля було проведено за гуцульськими звичаями. За викуп нареченої, дружби молодого виклали чи малу суму, та Петрові нічого не було шкода для Анни.

Батьки благословили їх на дорогу, пригостили старостів і сусідів, та гурбою пішли до церкви, супроводжуючи свій шлях весільною музикою і посипанням пелюсток квітів по дорозі, щоб  завжди квітла їхня любов і дорога до щастя стелилася. Після вінчання і складання клятви вірності, молодята повернулися додому, де на них чекали щедро накриті столи і весільні гості з подарунками. Страви були простими, але вправна господиня їх з любов’ю і вмінням приготувала. Чого там тільки не було. М’ясні вироби зроблені самими батьками, розсилали запах на всю околицю гуси, качки, кури, телятина баранина, риба запікались, смажились і тушкувались. Домашнє печиво, коровай, випічка вабили очі. Все було ,як належалось на гуцульському весіллі.

Веселилися до світання, хто де зміг ,там і примостився подрімати, щоб зранку продовжувати пригощатись. Весілля тривало три дні, поки столи не опустіли…

По весіллі почались сірі будні. Не мала часу молода пара байдикувати. Потрібно було про зиму подумати, та й власну хату Петро задумав збудувати.

Забрали з пасовиська худобу, яку батько Анни подарував молодим і яка випасалась високо в горах. Вівчарі зробили смачну бринзу і засолили її у діжках, зима ж довга, будуть смакувати. Як замете дорогу снігами, то до жодного магазину не доберешся. Тому мусіли заздалегідь про все подбати.

Петро заготовив багато дров, щоб Анні зимою не було холодно. Вона ж нав’язала, теплих речей для себе і Петра.

Жили молодята в злагоді і любові. Не могли натішитися одне одним. Так йшли роки за роками. Все було б чудово, та не посилав їм Господь дітей і це засмучувало їх обох. Щоденно Анна ставала на коліна перед образами і просила Діву Марію їй допомогти. Анна часто їздила на прощу по святих місцях. Була і в церкві Святої Анни в місті Бориславі. Чула від знайомих, що багато жінок після відвідин святих місць вагітніють. То ж всі її помисли були звернені до святих. Жила надією, що почують її щоденні молитви і благання.

Після приїзду з Борислава ,де священник прочитав над нею відповідну молитву, відчула себе якось дивно умиротвореною. Їй приснився сон, що дитятко простягає до неї руки і кличе її матусею.

Велика сила молитви допомогла Анні. Через місяць відчула нудоту, спочатку подумала, що пошкодили їй грибочки, які так смачно засолив у діжці Петро. Та груди почали наливатися і з’явилися дивні бажання -їсти тільки кислу їжу. Розповівши про це матері-дізналася, що це явні ознаки вагітності. Радості не було меж. Повідомила Петра і він на радощах, цілий вечір носив її на руках, аж поки не втомився. Так зрадів цій новині.

Чекали з нетерпінням на дитинку. Петро хотів хлопчика, щоб була йому в господарстві підмога, а Анна мріяла про маля і їй не важливо, якої воно буде статі. Лише б здоровим народилося. Важко переносила Анна вагітність. Її цілий час нудило. Але мусіла працювати до самих пологів. У селі в людей завжди була якась робота. То городи садити і обробляти, то сад доглядати… А ще любила вона випікати, то ж щоразу на столі з’являлась якась випічка. Петро дуже любив солодке домашнє печиво. Анна з радістю йому догоджала. Зате всю роботу по господарстві- Петро взяв на себе, бо шкодував і оберігав Анну з дитиною в утробі. Відчував себе відповідальним за них обох.

Коли відчула потуги, покликали повитуху. Вона наставляла Анну, як мала себе вести під час родів. Найперше слід було порозплітати коси, щоб дитя не їхній малюк. За декілька хвилин стало тихо. Петро налякався, не втримався і кинувся до світлиці. В руках повитухи лежав хлопчик і тихо попискував, наче мишка. Анна знесилена, в сльозах подивилась на Петра. Він гладив їй волосся і заспокоював. Обіцяв завжди допомагати Анні. Коли положили дитятко на груди, Анна від блаженства і радості не знаходила слів і в думках дякувала Богу і всім святим за отриману ласку, та ніжно цілувала личко і пальчики синочка.заплуталось в пуповинні. Також розв’язала пасок і все, що було зав’язаним, промовляючи при цьому, щоб легко дитятко родилося. Ще багато різнив повчань почула Анна від повитухи, та їй було не до цього, перейми були частими і сильними, не давали передихнути.

4.

Враз Петро з-за дверей почув несамовитий, дикий крик Анни, це в муках народжувався їхній синочок.

Незадовго охрестили, не можна було довго тримати дитину не хрещену, бо всі сусіди хотіли привітати Анну і Петра з народженням сина і обдарувати, хто чим міг. За гуцульським повір’ям, заборонено було показувати дитину, поки не охрещена, бо зурочать.

За хресного батька взяли двоюрідного брата Петра- Романа, а хресною попросили сусідку Марію, яка не мала своїх дітей і завжди старалась допомогти Анні з дитиною. Вона була одинокою, чоловік поїхав світами на заробітки і покинув її  на самоті. А з часом прислав листа, що знайшов іншу і додому не повернеться. Плакала ночами Марія, та змінити нічого не могла. З часом змирилася. Жінці одинокій важко було жити в селі, де завжди потрібні були чоловічі руки і близькі сусіди часом їй допомагали, чим могли. Так і подружилися між собою Анна, Петро і Марія.

Хлопчика назвали Богданчиком- Богом даним, адже це Бог послав їм таку радість. Батьки не могли ним натішитись. Ріс спокійним і здоровим. Завжди усміхався і на щічках, як у матусі з’являлися ямочки. Гарненький був неначе ангел. Часом, коли потрібно було поїхати за покупками, залишали Богданчика з Марією…Довіряла їй, як собі...

5.

В неділю ,після храмової служби ,хресний батько Роман, теж провідував Богданчика. Приносив йому гарні іграшки, зроблені ним з дерева. Вмів їх майстерно вирізьблювати.

Роман був одружений, мав четверо дітей. Жінка була у нього злою і сварливою. Завжди дорікала Роману, що він з бідної сім’ї і батьки йому не допомагають. Погрожувала вигнати з своєї хати. Терпів Роман, бо не мав куди іти, та й дітей було шкода покидати, діти не винні, що батьки не можуть погодитися.

Часто хресні батьки зустрічалися у Анни з Петром. Разом за столом пригощалися, розмовляли і розповідали одне одному про свою долю. Марія задивлялась на Романа, бо гарний був з нього чоловік. Поставний, високий ,з мужнім лицем і красивою посмішкою. Дивувало Марію, що він зрідка усміхався, в його очах вона бачила смуток. Не втрималась і запитала, чому сумує. Коли почула, як важко йому жити в приймах, як щоденно його принижують і погрожують вигнати з дому, називаючи жебраком і ледачим, почала йому співчувати і жаліти. Хоча такого господаря, як Роман, в селі важко було пошукати. Все в його руках ладилося, любу роботу міг зробити. А заробити грошей ніде не міг і поїхати на роботу закордон йому жінка не дозволяла. Та й потреби такої не було, бо жили не бідно. Хоча разом проживали з батьками жінки, та мали свою половину хати, яку Роман розмалював, як шкатулочку, обладнав красиво подвір'я, зробив дітям гойдалки. І худоба у них була доглянута і сад та город славний. Але дружині завжди щось не подобалось, вона їла його поїдом. Так набридло Роману її постійне невдоволення і буркотіння, що втікав з хати до лісу, кажучи, що йде по гриби, ягоди, ліщину, або заготовляти дрова на зиму. Часом піднімався високо в гори до чабанів і допомагав їм варити сир, та доглядати за отарами.

6.

Одного разу ,коли Роман прийшов до Петра і Анни,  то  зустрів там  Марію. Вона почувши розповідь про нестерпне життя Романа, жартома сказала, щоб в чергову сварку провчив свою дружину і сказав, що залишить, якщо дорікатиме. Він відповів, що давно б залишив, бо вже не раз ночував у батьків, коли виганяла його з дому. Але в батьків не було місця, бо ще троє дітей проживали з ними, тіснилися у двох кімнатах .Йому доводилось спати на підлозі, ще й батьки не були задоволені, що він хоче повернутись до них. Тоді Марія запропонувала перебратися до неї, будинок великий, а вона живе в ньому одна.

Роман подивився на Марію скоса і відповів, що не зможе залишити дітей. Марія не розгубилася, порадила взяти хоча б одного з собою. Жінці легше буде з трьома і він перестане сумувати. Вона згідна була на все, навіть щоб всіх дітей привів , лише б Роман був поруч. До вподоби їй був Роман, тихий і лагідний. Не думала про це, що розбиває сім'ю, хотілось бути щасливою. Та на чужому нещасті- свого щастя не побудуєш. Так і розійшлися ,нічого не вирішивши.

Настали Різдвяні свята. По селі ходили колядники, навідувались з колядою рідні і друзі. Всі вітали одне одного з народженням Ісуса. Славили його в колядках. До Романа, прийшли батьки з сестрами і братом. Гарно заколядували, повіншували і Роман запросив їх до столу. Було чим пригощати, бо до Різдва кожна родина різала порося, кури, гуси. Роман зробив м’ясні і ковбасні вироби, які розносили запах на всю околицю. Жінка спекла завиванців і пампушків, та різних смачних пляцків. Тільки сіли за стіл, підняли першу чарку, як дружина почала скаржитись батькам на Романа, не зважала, що святкують величне свято- Різдво Ісуса Христа. Дорікала і погрожувала. Коли батьки не стерпіли і стали в захист сина, то були вигнані з дому. Таке приниження годі було терпіти. Роман вирішив залишити дружину і більше не повертатись до неї.

Діти побачили, що тато іде від них , почали плакати, особливо двоє менших близнят. Дружина замість заспокоїти дітей сказала ,щоб і їх забирав з собою. Діти зраділи, почали збиратися. Мати не була проти, думала, що за день – два повернеться, бо вже не вперше йшов і повертався. Була впевнена, що Роман не дасть собі раду з двома дівчатками трьох річного віку. Старший син тримав сторону матері, і майже дорослій дочці було байдуже, вона обох батьків любила, але ще більше любила своїх подруг, які жили неподалік і не мала заміру з ними розлучатися.

Згадав Роман про запросини Марії і вирішив піти до неї. Коли Роман з’явився на порозі Марії, то здивуванні її і радощам не було меж. Здійснилася заповітна мрія. Буде мати коханого чоловіка і радо прийме, як своїх, його дітей. Дівчатка одразу сподобались Марії, та й діти полюбили Марію. Не вірив Роман, що Марія може їм замінити матір. Та рідна мати навіть не показувалась і не шукала Романа з дітьми.

Чутки швидко ширилися селом. Коли дізналась, що він у Марії, то ще більше зненавиділа Романа. А Марії при зустрічі погрожувала і називала її повією. Коли не знала, як відомстити Марії з Романом, вирішила забрати дітей. Не тому, що сумувала, чи з любові до дітей, а щоб допекти Роману.

   Прийшла до хати Марії з сестрою і наказала одягти дітей. Дівчатка почали плакати, ховатися за спідницею Марії. Мати силою почала їх тягнути до себе. Зчинився такий лемент, що всі сусіди позбігалися. Роман вирішив покласти цьому край, вигнавши колишню дружину з хати, так, як вона не раз поступала з ним. Жінка погрожувала судом. Роман остаточно вирішив розлучитися і покладався на суд, надіючись, що він залишить йому дітей. Довго тривало розлучення, бо ж у них спільно нажитих четверо дітей і жінка згоди на розлучення не давала. Коли ж розлучилися, то суд розглянув просьбу Романа на рахунок дітей. Суддя тримала сторону закону і захищала матір чотирьох дітей. Та коли запитали в дітей з ким вони хочуть залишитися, то діти підбігли до Марії і вхопилися їй за ноги, відповідаючи, що це їхня мати і що ніколи не підуть від батька. Маленькими ще були, то ж швидко забули сварливу матір і полюбили Марію, як рідну. Старші діти залишились з матір’ю. Справу було вирішено.

Діти з Марією і Романом щасливі повернулися додому. Колишня дружина обіцяла відомстити Роману і Марії, проклинала обох і бажала їм смерті. Не могла пробачити Роману ,що він не вертається до неї, що зосталась сама ,без чоловіка.

7.

Так минув рік. У Романа все налагодилось, обоє щасливо жили і раділи життю. Дівчатка- близнючки росли лагідними, по слушними дітьми, про матір і не згадували. Дружина ж затаїла злобу і вирішила будь що їм відомстити.

Така нагода трапилась. Одного літнього дня ,збираючи в горах чорниці, зустрілись обидві жінки. Марія налякалася злого і ненависного погляду суперниці. Серцем відчула недобре. Почалась сварка, яка переросла у шарпанину.

Марія стояла над обривом. З цілої сили штовхнула колишня дружина Романа Марію і вона відчула, що зірветься з обриву. Вчепилась руками в суперницю і полетіла разом з нею в прірву…

Довго чекав Роман на Марію, серце відчувало тривогу. Вирішив піти їй на зустріч. Знав дорогу, якою ходила Марія. Гукав ,аж відлуння відбивалося ,а Марії не було ні видно, ні чути. Коли наблизився над урочищем, то побачив на дні прірви розпростерті тіла обох жінок. Все стало зрозумілим. Вернувся в село ,зібрав друзів і пішов витягати Марію з колишньою дружиною.

Довго спускалися по шнурах в прірву. Добре, що була не дуже глибокою. Разом з друзями витягли обох не живими…

В один день їх обох хоронили. Діти з Романом стояли біля могилок і плакали, бо зостались сиротами. Не думала Марія про такий кінець свого життя.

Роман почорнів від горя. Картав себе, що через нього трапилось таке нещастя. Хотів бути щасливим, та обернулося нещастям.

З цього часу Роман відвідував і доглядав обидві могили. Діти перебралися жити до батька і допомагали йому пережити горе, яке спіткало їхню сім’ю. Зло, егоїзм ,ненависть і мстивість послужило погану службу цій родині.

Тепер Анна з Петром стали допомагати Роману по господарству. Діти здружилися з Богданчиком і разом гралися на подвір’ї. Так і росли в любові і дружбі.

Коли старші діти підросли- вилетіли, як пташенята з гнізда. Син, а з часом дочка поїхали вчитися в університет до Києва. Обоє отримували стипендію, вечорами підробляли в кафе і давали самі собі раду , бо батько не мав чим їм допомогти. Двоє підлітків близнят Уляна і Ірина залишились вдома. Дівчатка хотіли гарно вдягатися, старша сестра часом віддавала їм свій одяг. Вони були обоє красунями, хоч і близнятами, та не дуже схожі одна на одну. Старша, що народилася на декілька хвилин швидше, була вищою і стрункою. Темне волосся, чорні густі брови, татові красиві очі. Друга дівчинка з близнят , Ірина була подібна на матір.

З кожним днем дівчата розцвітали, на них вже заглядали парубки.

8.

Богданчик теж підріс і вдався обличчям в матір, а поставою в батька. Високий, чорнобровий, білолиций, поставний, розважливий і працьовитий. Він по дитячому, давно закоханий в Уляну. Та вона на нього не зважала, бо була старшою на три роки , її цікавили дорослі парубки. Переживав Богдан ,що не любить його Уляна, а вона сприймала його, як молодшого сусіда і не припускала, що може бути з ним разом. Богдан ходив, як примара і все поглядав на Уляну. Старався чимось їй догодити ,щось подарувати, щоб тільки привернути її увагу. Та Уляна навіть слухати не хотіла. Всі намагання були даремними.

Швидко підросли діти, Роман не вірив своїм очам, що його діти стали вже дорослими.

Уляна розцвіла, як ніжна весняна квітка. Висока, струнка, повна чарівності і звабливої юності. Чорне, кучеряве від природи, волосся, вилося по її ніжних плечах. Смуглява шкіра обличчя з легким рум’янцем на щічках. Великі чорні очі, темні, як ніч, вабили своєю красою. Густі ,чорні брови, наче шнурочком, обрамляли її чарівні очі. Пишні ,червоні уста вабили своєю ніжністю . Красива фігура, тонкий стан і юні ,округлі груди притягували увагу хлопців.

Богдан ні на хвилину не міг її забути . Її чарівний образ стояв у нього перед очима. Та все було даремно. Уляна не сприймала його, як свого обранця.

По закінченню школи Уляна поїхала вчитися до Києва. Оселилася в старшої сестри, яка вже закінчувала навчання. Богдан залишився вдома допомагати батькам по господарстві, адже був одинаком ,то ж батьки чути не хотіли, що він поїде вчитися і їх залишить. Так йшли роки за роками. На літні і зимові канікули Уляна приїздила додому. Зустрічалися щоденно, як друзі, адже будинки їхні були поруч. Часом проводили вечори в клубі. Уляна танцювала з старшими хлопцями, не звертала жодної уваги на Богдана. А Богдан стояв осторонь і переживав, що Уляна може закохатися в іншого. Та Уляні сільські хлопці вже не підходили. В університеті до неї залицялися хлопці з багатих сімей, вони приїздили на навчання на своїх нових машинах і пропонували покататися.

Серед однокурсників їй сподобався один юнак, який вродою , розумом, та скромністю відрізнявся від інших. Завжди був гарно одягненим і доглянутим.

Віктор, так називався хлопчина, також вподобав собі Уляну. Часом відвозив її до гуртожитку, запрошував в кіно, на прогулянку, на пікніки. Дарував квіти і подарунки. Ця увага подобалась Уляні. Вона непомітно закохувалась у Віктора.

Одного разу, бувши в компанії з друзями на відпочинку, Віктор запропонував Уляні пройтися. Уляна з радістю погодилась, відчувала до Віктора потяг і симпатію. Розповідаючи їй про себе, Віктор натякнув, що хотів би заручитися з Уляною, бо вже не перший рік в неї закоханий. Коли Уляна, зашарівшись, дала згоду, одягнув їй на палець красиву каблучку з діамантом. Він був одним сином з багатої професорської сім’ї, то ж міг собі дозволити такий дорогий подарунок. Уляна навіть не здогадувалась про його вартість, аж поки не побачила в ювелірному магазині його ціну. Зрозуміла, що не пара йому, бо була з бідної селянської сім’ї. боялась, що батьки Віктора не дозволять йому одружитися з нею.

Так і сталось, як передчувала Уляна. Дізнавшись, що вона народилася в Карпатах і що її батько був бідним селянином, навідріз заборонили одружитись Віктору на Уляні. Віктор так її полюбив, що не уявляв життя без неї. То ж пішов проти волі батьків. Таємно розписалися і на розписку запросили лише близьких друзів, не повідомляючи родичів про таку визначну подію в їхньому житті.

Невдовзі Уляна завагітніла і змушена була перевестись на заочну форму навчання. Віктор також пішов працювати, не приймаючи допомогу батьків.

Коли наблизився час пологів, батьки змушені були змиритися з волею сина і ледве впросили, щоб Віктор з дружиною повернулися до них.

Народилася дівчинка, красива, як принцеса. Полюбили її бабуся з дідусем, бо схожа була на їхнього сина. А до невістки ставилися зневажливо. Вважали, що вона причарувала їхнього сина і він через неї мусів кинути денну форму навчання та піти працювати, щоб утримувати родину. Вони завжди мали надію, що син після закінчення навчання, одружиться на дочці свого товариша з багатої, інтелігентної сім’ї. Уляну засмучувало таке зверхнє відношення. Коли скаржилася Віктору, він був на стороні батьків.

З часом почав шкодувати, що їх не послухав. Робота виснажувала його сили. Коли повертався додому, то вислуховував скарги і нарікання з обох сторін.

Сльози Уляни його почали дратувати, весь свій час Уляна віддавала дитині, все менше уваги приділяла йому. Матір щоденно звертала увагу на Уляни поведінку і зовнішній вигляд. Віктор почав віддалятися від Уляни. При першій суперечці, не витримавши насмішок, Уляна зібрала дитину і поїхала до батька в село.

Там вона відійшла від постійних принижень і суперечок. Сестра допомагала їй доглядати донечку, в домі було затишно і по родинному приємно. Батько тішився внучкою і робив їй всякі чудернацькі іграшки з дерева. Він був до цього талановитим і здатним.

Віктор не з’являвся в селі, ніби й не було в нього ні дружини, ні дитини. Знову перевівся на денну форму навчання і жив в своє задоволення на батьківські гроші. Бабуся, матір Віктора, часом присилала гроші для онуки. Вона почувала себе щасливою, бо Віктор знову став лише її сином і спілкувався з рівними. А щоб совість не мучила, що розбила сім’ю, присилала допомогу на дитину.

9.

Одного літнього дня, Уляна зустріла Богдана, який спустився з гір, де перебував з чабанами, щоб прослідкувати за виготовленням бринзи. Серце його забилося в грудях. Він не забував Уляни, хоча був ображений, що вона вибрала собі за чоловіка не його, а панича з міста. Не знав, що вона назавжди повернулася додому. Тому не будував жодних планів, лише співчував Уляні. Коли при розмові довідався про життя її в професорській родині, злоба ним опанувала по відношенні до Віктора. Разом з тим зрадів, що Уляна вільна і з часом може стати його дружиною.

Почав часто провідувати Уляну, допомагати по господарству, гратися д дитиною. Полюбила Оленочка Богдана, а коли почала розмовляти, то назвала його батьком. Зрадів Богдан, адже полюбив її, як свою дочку. І Уляна побачила, який чуйний і люблячий Богдан. Як замінив Оленочці рідного батька. І коли настали Великодні свята і зібралася вся родина - попросив Уляну стати його дружиною. Уляна не дала згоди, бо була ще не розлученою. Та це була справа часу. Богдан вмів терпеливо чекати. Коли Уляна написала Віктору, що хоче розлучитися і вийти знову заміж, то Віктор не мав нічого проти. Відразу дав згоду. Мати його на радощах оформила всі документи і відправила сина до Уляни за підписом на заяві.

Віктор приїхав в гірське село, подивився на важке життя горян і зрадів, що покінчив з минулим.

Як прийнято в традиціях гір, Віктора посадили за стіл, пригостили міцним самогоном, він захмелів і почав жартувати з Уляною. Богдан ледве зносив ці жарти. Коли зробив зауваження Віктору, той відповів зі злобою, що Уляна поки ще його дружина і що має виконувати свій обов’язок, також погрожував, що забере в них дитину, хоча і Уляна, і дитина не були йому потрібними. Богдан побачив, як зблідла Уляна. Вона знала, що батьки Віктора мають гроші і зв’язки і зможуть відібрати у неї найріднішу кровиночку. Закипіла гаряча кров у гуцула. В кутку, біля дверей стояла сокира. Богдан схопив її і з цілої сили вдарив Віктора по голові...

10.

Потекла кров, Віктор впав і очі застигли йому з несподіванки. Смерть наступила моментально. Всі були шоковані і навіть Богдан не сподівався на таке закінчення суперечки. Він зрозумів, що накоїв і зателефонував в поліцію.

Батьки Віктора добилися в суді максимального терміну ув’язнення для Богдана. Хоча вбивство було не навмисним і скоєне в стані афекту. Та зв’язки і хороший адвокат зробили свою справу. Батьки Богдана- Анна і Петро з горя посивіли. Єдиний син і єдина надія- всю свою молодість проведе в ув’язненні. І В селі його матимуть за вбивцю. Яка ганьба…

Було не можливо щось змінити. Богдан відбував покарання, батьки їздили на побачення, часом Уляна його відвідувала. Вона пообіцяла Богдану, що дочекається його повернення. Але ж Богдан розумів, що дванадцять років тюрми-це вся молодість і не надіявся, що буде колись разом з Уляною виховувати Оленку. Як не справедливо з ним повелася доля. Совість його мучила за скоєне вбивство, здивовані очі Віктора стояли завжди перед ним. Богдан втратив всякий інтерес до життя. Перебуваючи серед злочинців і не витримавши їхніх знущань, коли всі поснули -покінчив з собою, повісившись вночі в камері. Так трагічно закінчилось життя Богдана. Залишив невимовну біль батькам і сум Уляні. Уляна гірко плакала над своєю долею, жаль було ій донечки, яка стала сиріткою.

11 .

Але життя продовжувалось. Важко було Уляні прогодувати донечку. Вона підростала і потребувала гарного одягу, коштів на навчання. То ж порадившись з Анною ,вирішила поїхати на роботу до Німеччини. А Оленку залишити Анні ,яка втратила єдиного сина і дуже сумувала з горя. Ірина також допомагала Анні ,вона багато часу приділяла племінниці.

Знайшлися люди, які допомогли Уляні з виїздом і роботою. Підшукали їй роботу в Берліні. Незнання мови не дало можливості працювати на добре оплачуваній роботі. Змушена була спочатку працювати помічницею кухаря в маленькому ресторані. На щастя кухар знав трішки українську мову, бо дідусь його був вихідцем з України. То ж познайомившись ближче з Уляною і побачивши, що у неї золоте серце, та нещаслива доля, взяв її до себе, щоб доглядала за дідусем. Там проживала і харчувалася. Дідусь був радий, що зможе порозмовляти українською мовою, бо вже почав її забувати. Все ж любив Україну і часто розповідав онукові про своє життя на Батьківщині.

Відвідувала курси німецької мови, поступово оволодівала нею. Добре ставились до неї в сім’ї кухара. Шкодували її і допомагали матеріально. Уляна почала пересилати зароблені гроші для Анни ,на утримання дочки Оленки.

З часом поїхала додому у відпустку. На дорогу купили їй квиток, подарунки для донечки і просили довго не затримуватись, бо без неї не уявляли вже свого існування.

Особливо сумував Отто- кухар ресторану, бо припала йому до душі Уляна, а так, як був самотнім, то вирішив одружитися на ній. Очікував з нетерпінням на повернення Уляни і переживав, чи згодиться Уляна стати його дружиною.

Уляна, тим часом, була щасливою, бо нарешті побачила свою Оленочку здоровою і красивою дівчинкою. За рік часу вона підросла і не відходила від матері ні на крок. Просила більше не їхати до Німеччини. Але пояснивши, що потрібно заробити на навчання і пообіцявши швидко повернутися, Оленка з сумом її відпустила.

Приїхавши назад до Німеччини, Уляна відразу засумувала за донечкою. Тихцем плакала вечорами. Це помітив Отто і запитав в чому річ. Довелося Уляні все розповісти. Коли Уляна закінчила розповідь, Отто ,несподівано для неї, голосно розсміявся. Уляна навіть трішки образилась. Але коли пообіцяв, що за пів року поїде з нею в Україну і забере до Німеччини її дочку та вдочерить, вона заспокоїлась. При умові, якщо вона буде згідна вийти за нього заміж. Боялась Уляна поєднати їхнє життя, не знала, чи полюбить він її дочку, як свою, чи Оленка буде прив’язана до нього.

12.

Щоб заспокоїти Уляну Отто пообіцяв, що не тиснутиме на неї, хай подумає, має час . Завірив, якщо буде проти одруження, то не буде її позбавляти роботи і вона залишиться в їхньому домі.

Довго зважувала все Уляна, та придивившись до спокійного і лагідного Отто, дала згоду. Знала, що сама не заробить на таке життя, яке провадить Отто, самотність теж їй докучала. Адже була ще молодою і вродливою жінкою.

Не любила вона Отто, та звикла ,що він завжди поруч і допомагає їй у вирішенні всіх проблемах. Поставила йому умову, якщо він сподобається дочці, то вийде за нього заміж.

До безконечності тягнулось пів року чекання на поїздку додому. До доньки телефонувала ,а вона весь час просила її повернутися. Хоча добре їй було з Анною, та все ж замінити матір ніхто не міг.

13.

Настав довгоочікуваний день від’їзду. Отто купив багато цікавих іграшок для Оленки. Уляна таких іграшок і не бачила, а ще різних солодощів і подарунків для Анни. Вирішили їхати машиною, щоб все помістити в багажнику.

Рушили вдосвіта. Дорога видалася приємною, погода була гарна, сонячна. Отто не поспішав. Часто зупинялись у великих містах і оглядали пам’ятники старовини, відвідували музеї. Назавжди запам’яталась ця подорож для Уляни. Отто старався з усіх сил, щоб завоювати серце Уляни. Був уважним, люблячим ,щедрим, осипав її подарунками і квітами. Уляна не вірила, в своє щастя. Та все ж, не любила Отто, серцю ж - не накажеш. Була йому вдячна за турботу і ласку. Отто це відчував і не зважав, бо вірив, що щастя і кохання прийде до нього, вірив, що заслужить в Уляни спочатку повагу, а з часом і любов. Поки йому вистачало, що він в неї закоханий.

Проїжджаючи по Україні, Отто відзначив погані дороги і старі облуплені хати, особливо в сільській місцевості. Люди були бідно одягнуті, а вираз обличчя сумним. З розповіді Анни зрозумів, що не легко жити людям в Україні.

Коли наближались до села, де проживала вся родина Уляни разом з дочкою, замилувався красою Карпатських гір. З захопленням розглядав вершини гір, які височіли ген, аж до неба. Хмарки, наче ковдрою зависали над скалами.

Свіже гірське повітря наповнювало його легені киснем ,дихалося легко і приємно. Полонини, наче колиски поміж гір, вабили своєю красою. Все видавалось казковим і загадковим. Він відразу закохався у Карпатський край.

14.

Та Уляна поспішала до донечки і підганяла Отто, бо з нетерпінням хотіла її побачити, привітатись з родиною, подякувати Анні за опіку, та догляд, обдарувати всіх щедрими подарунками.

Коли заїхали на подвір’я, донечка підбігла і обійняла матусю, вона невимовно зраділа її приїзду. На Отто дивилась скоса, оглядаючи із сором’язливістю маминого обранця. Коли він витягнув з машини великий скриньку з іграшками і смаколиками, погляд Оленки потеплів, вона зроду не бачила таких іграшок. Чого там тільки не було. Та коли Отто витягнув з багажника велосипед, серце дитини затріпотіло. Перший крок до зближення відбувся. Отто дуже переживав, що Оленка не захоче його признавати. А від цього залежало його щастя.

Поки Уляна віталася з ріднею і сусідами, Отто витягав з машини подарунки. Всім дісталося по гарному подарунку, тому Отто став ,,авторитетом,, серед селян. Уляна була гордою, що змогла всіх потішити подарунками і що вдалось їй влаштуватись в житті. Знала, що з Отто не пропаде. Він дбатиме не тільки про неї, а й про її дитину.

15.

Сестра Ірина була нічим не гіршою за Уляну. Схожа на матір- білолиця, чорноброва з темно- синіми очима і світлим волоссям. В селі її називали волошкою, бо мала світле волосся і сині очі. Парубки, які приїздили з навчання додому на канікули, наперебій старались завоювати серце Ірини.

Та їй ніхто не подобався, а без любові не хотіла виходити заміж. Вечорами мріяла про кохання з першого погляду, вірила, що доля розпорядиться по своєму. Тому не поспішала. Коли Уляна приїздила з Отто в село, провідати батька і сестер з братом- раділа, що доля посміхнулася Уляні. Все ж дивувало її, як можна жити без любові.

Уляна запрошувала Ірину до себе в гості, а та відмовлялася, соромилася ,що не знає німецької мови, не вміє вести себе серед багатих людей. Боялась, що доведеться самій повертатись додому. Тому завжди відкладала поїздку.

Одного разу Уляна з Отто і їхньою дочкою Оленкою, приїхали на Різдво додому. Уляна поспішила повідомити, що чекає дитину від Отто. Бачила, як радів Отто, що у них народиться спільна дитина. Хоча Оленку від любив, як рідну, все ж хотілося мати свою дитину. Раділа за них Іринка.

Отто повідомив Ірину, якщо тільки народиться дитина, Ірина буде у неї за хресну матір і повинна залишитись у них, щоб допомагати Уляні. Не було як відмовити рідній сестрі. До того ж в селі не було роботи. Тому згодилася, ще багато місяців до родів, планувала вивчити мову, хоча б побутові слова.

Важко було Уляні останній місяць носити великий живіт. Апетит мала гар-ний, то й дитина була велика. Не хотіла наперед знати хто народиться, тому просила лікаря не повідомляти стать дитини .

Час наблизився, відчула що пора пологів настала. Отто відвіз її в лікарню. А сам зателефонував Ірині, щоб вона негайно приїхала.

Ірина впала в паніку, але змушена була побороти страх, адже обіцяла допомогти Уляні...

В автобусі біля неї сидів гарний, молодий хлопець. Він виявився балакучим і відразу почав знайомитись з Іриною. Розповів, що живе в Німеччині три роки. Працює в рекламній компанії перекладачем і добре заробляє. Не одружений, бо ще не зустрів дівчину своєї мрії. Ще й пожартував, що напевно вона йому послана Богом. Мав на ім’я Андрій. Зовні не був красенем, але мужні риси обличчя , вольове підборіддя і карі очі вабили своїм поглядом. Акуратно укладене чорне волосся ,смугла шкіра, гарна усмішка- все разом робило його милим і привабливим. Був у нього особливий шарм, який подобався жіночій половині.

Дорога була не близька. За час переїзду він встиг розповісти про себе і свою родину, та запитати Ірину про її життя. Зрадів, коли дізнався, що Ірина їде до Німеччини надовго, бо й він працював в Берліні. Дивний збіг, та мабуть доля їх звела. Обіцяв ,що знайде її навіть під землею. Ірина лише посміхалась і на прощання дала номер телефону сестри.

На вокзалі її зустріла сестра з чоловіком ,посадили в машину, тому жодних труднощів в дорозі Ірина не відчула. Найперше розповіла, що народився син, якого назвали Петром, в честь дідуся Отто, який був українцем. Отто кликав його Пітер, а Уляна- Петрусиком. В даний час залишили його сплячого з Оленкою, тому поспішали додому.

Будинок в якому проживала сім’я ,був просторий, двоповерховий. Місця було багато. То ж Ірині виділили ціле крило будинку, яке складалося з кухні, гостинної і спальні. Велика тераса відкривала панораму міста. На терасі було троє дверей, одні виходили до дитячої кімнати, де спав малюк, другі двері –до спальні Ірини і треті –до дитячої кімнати Оленки. Все врахували, розмістили Ірину так, щоб не далеко вночі було приходити до дітей, коли вони просинались, чи потребували допомоги.

Отто відразу пояснив Ірині, що вона отримуватиме у них плату за допомогу, щоб мала свої кошти на власні витрати. Ірина відмовлялась, та Уляна пояснила їй, що у них так заведено. Даремно ніхто ні в кого не працює.

Ірина повідомила батька, що щасливо добралася до Німеччини і що буде декілька місяців допомагати Уляні з дітьми. Батько виявив своє невдоволення, бо ж мав четверо дітей, а залишився на старість самотнім. Та втішало його, що сестрички разом і одна одній не дадуть пропасти. До того ж бачив, що нічого їм не бракує, забезпечені, ще й йому часом допомагають. То ж заспокоївся і змирився.

16.

На другий день перебування в Берліні, до Ірини зателефонував Андрій. Уляна була здивована, звідки в Німеччині у Ірини знайомі. Довелося Ірині все розповісти про знайомство з Андрієм. Ірина не думала, що той так швидко озветься. Андрій , тим часом рахував години і думками був біля Ірини.

Згадував її лагідний і чарівний погляд очей, ніжне обличчя, гарну статуру і сором’язливість, та щирість. Таку він вимріяв собі в думках і не мав заміру відступати. Дав собі слово здобути серце Ірини, яких би зусиль йому б це не коштувало.

Поговоривши з Іриною по телефону, зрадів, бо зрозумів , що і він їй також подобається. Просив не забувати і обіцяв невдовзі подзвонити. Уляна подарувала їй телефон, щоб Ірина могла в любий час з Андрієм розмовляти.

Андрій телефонував щовечора. Одного разу вирішив запросити її на побачення. У вихідний день зателефонував Ірині, вона розповіла про це Уляні. Хоча сестра не була проти їхнього побачення, але переживала за Ірину, бо не знала з ким вона піде на зустріч. Тому запропонувала запросити його до них на обід і познайомитись. А після обіду нехай ідуть на прогулянку.

Андрій погодився, бо був комунікабельним і знав добре німецьку мову. Тому обід пройшов в чудовій душевній обстановці. Отто поговорив з Андрієм і зрозумів, що він гарна людина і буде хорошою партією для Ірини. Лише Уляна якось недовірливо на нього дивилась. Їй видавалось, що він щось укриває перед ними. Думкою своєю вона поділилась з Отто, та він заперечив і заспокоїв Уляну, пообіцявши вияснити у фірмі, де працював Андрій, якісь відомості про нього.

По обіді Ірина, під пильним поглядом Уляни, одягнулась в красиву сукню, уклала гарну зачіску і стала ще чарівнішою. Отто з Андрієм залюбувались на її вроду.

Вийшовши за межі подвір’я, Андрій повідомив Ірину, що має серйозні плани відносно неї. По дорозі до парку, купив їй красивий букетик конвалій. Це були улюблені квіти Ірини. Поруч з парком знаходилось затишне кафе. Вони посиділи в ньому до пізнього вечора , випили смачний коктейль, морозиво і смачний гарячий шоколад. За розмовою не помітили, що наближається вечір. Роман просив розповісти Ірину про своїх родичів і місце ,де народилася. Пізніше розповів про себе, та своє життя.

Його виховувала одна мати, бо батько помер від сердечного приступу. Тяжко було матері одній виховувати сина. Щоб не відчував сирітства і бідності- працювала на двох роботах. Андрій бачив, як мамі важко, тому не засмучував її , а допомагав, як міг. В школі проблем не було, вчився добре, ходив на репетиторство з іноземних мов, де посилено вивчав німецьку і англійську мови.

Ще навчаючись в школі , знав, що поїде на роботу закордон і заробить для матері і для себе на безбідне життя. Не ходив з хлопцями на дискотеки, не відвідував бари, а сумлінно вчився, щоб досягти задуманих мрій. Вступивши до університету іноземних мов, провчився рік і перевівся на заочну форму навчання. Зробив собі закордонний паспорт і через інтернет знайшов роботу перекладача в одній з берлінських фірм, яка спеціалізувалася на торгівлі інструментів з Україною.

Приїхавши в Берлін, приступив відразу до роботи. Керівництво з часом оцінило його старанність ,порядність і розум, воно було заінтересоване, щоб Андрій залишився у них назавжди. Збільшили йому гонорар і зробили старшим перекладачем. Також виділили йому з фірми машину. Життя відразу змінилося в кращу сторону. Він не сподівався, що так швидко досягне успіху. Став допомагати матері, щомісяця висилав їй певні кошти, щоб не знала ні в чому відмови і покинула одну з робіт, яка забирала у неї всі сили. Зовсім відмовлятись від роботи мати не хотіла, вважала, що рано їй покидати роботу, та й сумно одній в квартирі сидіти цілими днями. Але дуже зраділа, що син її досяг свої цілі і житиме тепер в достатку.

17.

Андрій не мав спокою ні вдень, ні в ночі. Безмежно закоханий в Ірину, він не знав, як далі бути. Без неї не уявляв свого життя.  Відчуття провини перед дружиною і дочкою лежали тяжким тягарем на серці. Він остаточно вирішив подати на розлучення, але не знав, як розповісти Ірині,  про це, що він одружений. Боявся, що вона його залишить ,а йому про це навіть думати було страшно.

Кожного дня намагався про це сказати Ірині, але страх перемагав. Так тягнулося з дня на день. Вирішив після розлучення з дружиною  розповісти. А поки продовжував тримати все в таємниці. Не думав ,що грім вдарить серед ясного неба. Сестра Уляна бачила, що Ірина закохується в Андрія все більше і більше. Та і він без неї не може прожити ні дня. Вирішила  більше дізнатися про нього.

Одного прекрасного дня, сіла в машину і поїхала в фірму ,де працював Андрій. На прохідній не хотіли її пропускати, сказали, що він на нараді в директора. Уляна вирішила не відступати, відповіла, що почекає, при цьому додала, що приїхала до чоловіка з України  і не має заміру нікуди іти. Секретарка тільки посміхнулася і відповіла, що вона не перша його дружина, бо пів року тому приїжджала перша і законна жінка з дочкою. Уляна вухам своїм не повірила, ще раз перепитала  і почула ствердну відповідь. Подякувала і поїхала додому, розповісти про почуте Ірині.

   Ірина була шокована новиною, закрилась в своїй кімнаті і гірко плакала. На ранок взяла себе в руки і  вийшла до сніданку, повідомивши про це, що не хоче більше чути  імені Андрія і просила про нього не згадувати. Заблокувала номер телефону  і з сумним виразом обличчя пішла до дітей. Шкода було Уляні сестри, та вважала, що краще розірвати зв’язок, поки відносини не зайшли надто далеко. Вона ,як і Ірина знала, що на чужому нещасті- свого щастя не збудуєш.

   Андрій намагався додзвонитися до Ірини, та коли зрозумів ,що заблокований, не зміг це пережити. Вирішив після роботи поїхати до Ірини і все їй розповісти, та попросити вибачення.

Коли задзвонив в двері, Уляна впустила його до будинку і він з порогу почав оправдовуватись, обіцяв розлучитися. Та Ірина не стала його слухати, пішла в свою кімнату і зачинила її на ключ. Андрій ще довго пояснював Уляні, що закохався в Ірину з першого погляду, що з дружиною давно не живе. Обіцяв швидко оформити розлучення. Та всі розмови були даремними. Ірину боліло серце за це ,що Андрій її обдурив, скрив свій сімейний стан, закохав її в собі. Злилась на себе, що була такою довірливою. До цього ж вона   не хотіла розбивати сім’ю і  щоб донечка Андрія росла без батька. Тому твердо вирішила більше з ним не зустрічатись.     

18.

Тим часом Петрусик підростав. Почав белькотіти якісь не зрозумілі слова.

Прив’язався до Ірини і навіть кликав її мамою. Уляна ревнувала сина, але Отто її заспокоїв, сказав, що любові забагато не буває. Нехай любить їх обох.

Так і жили, Ірина займалася дітьми, а Уляна пішла працювати. Отто знайшов їй гарну роботу з високою заробітною платою. Всі були задоволені, лише серце Ірини не знало спокою. Ніяк не могла забути Андрія. Він снився їй по ночах, вона марніла і гасла на очах. Андрій теж не забував Ірини, та вирішив дати їй трохи часу на заспокоєння і обдумування. Ці зміни в зовнішньому вигляді Ірини помічала сестра ,вона часто запитувала її, в чому річ. Та Ірина не відкривала своє серце нікому, навіть рідній сестрі.

   Прийшло літо, Отто запропонував поїхати відпочити до Єгипту. Взяти з собою Ірину і дітей, щоб змінити обстановку. Ірина погодилась, бо все в Німеччині нагадувало їй про невдалу першу любов. Розчарування пригнічувало її.

Придбавши квитки і спакувавши речі, вирушили в дорогу. За декілька годин були на місці. Ірина вперше летіла літаком і почувала себе боязливо. Та дивлячись в ілюмінатор, захоплювалася красою міст і гарними хмарками, які білою пеленою пливли по синьому небі.

Єгипет зустрів їх спекою, та повсюди стояли кондиціонери. То ж добралися до готелю благополучно і без пригод. Все довкола їх дивувало. Зовсім інший світ ,природа і клімат. Готель був приватний, невеличкий, в ньому було не більше двадцяти номерів. Але облаштований по сучасному ,з усіма вигодами і знаходився біля самого моря.

19.

Вперше Іринка побачила море. Вона зачаровано любувалася його безмежною синявою, легкими хвилями, що перекочувались з гуркотінням до берега, тишею і спокоєм, та особливим запахом морських водоростей. Червоне море вабило її свіжістю і чистотою, прекрасними пляжами і колоритністю відпочиваючих. Були тут люди різних національностей. Ірина дивилась на все ,що її оточувало, з широко відкритими очима. Все видавалось їй дивним і загадковим. Особливо захоплююче слухала Ірина розповідь екскурсоводів про походження Єгипту і його історію.

З екскурсій вона дізналася, що територія Єгипту — колиска прадавньої цивілізації. Він виник в районі річки Ніл. Спочатку їх було два — Верхній Єгипет і Нижній Єгипет. Та у 3000 р. до н. е. цар Верхнього Єгипту Міна об'єднав Єгипет і утворив державу із столицею в Мемфісі.

У 332 до н. е. в Єгипет вступила армія Олександра Македонського — Єгипет став частиною його держави. При правлінні цариці Клеопатри, останньої з династії Птолемеїв, Єгипет виявився втягнутим у політичну боротьбу з Римом. Після поразки флоту Єгипту при мисі Акцій в 31 до н. е. і самогубства Клеопатри був перетворений в римську провінцію.

Найпопулярніші курорти Єгипту — Хургада і Шарм-ель-Шейх.

Офіційна мова Єгипту- арабська .

Традиційний чоловічий одяг селян (фелахів) — довга, до п'ят, сорочка з бавовняної тканини синього або білого кольору (галабея), яка одягається поверх коротких штанів. Головний убір — фетровий ярмулка (лебда). Жіночий одяг складається з довгої чорної сукні з вільними рукавами і чорної хустки на голові, яким прикривають нижню частину обличчя при зустрічі на вулиці із чоловіками. Люди, одягнені в традиційний одяг, зустрічаються і в міських кварталах, де проживає біднота. Мешканці Каїру, освічені представники середнього і вищого класу говорять англійською або французькою мовою, носять європейський одяг і надають перевагу європейським та американським кінофільмам, музиці, мистецтву й літературі. Єгиптяни зберігають традиції національної кухні, і вона є однією з найбільш вишуканих на арабському сході. До неї входять злаки (пшениця, ячмінь, кукурудза, рис), бобові -боби, горох, сочевиця, овочі, зелень, цибуля, часник, фрукти, молочні продукти, рідше — м'ясо і риба. У Єгипті процвітає культ кави та чаю. Як в селах, так і в містах основу харчового раціону становлять плоскі коржі з пшеничного, кукурудзяного або вівсяного борошна та каші. Популярні фуль і таамійя (страви з варе-них або смажених бобових), кошрі (варена сочевиця в суміші з рисом). М'ясо їдять у свята і в базарні дні (2-4 рази на місяць), трохи частіше — птицю (курей, голубів, гусей). З молочних продуктів споживають козяче і буйволяче молоко, рідше — коров'яче, солоний сир. У містах широко практикується європейська, найчастіше французька, кухня.

Єгипет славиться багатьма фестивалями і релігійними карнавалами, відомий також як мавлід. Як правило, вони пов'язані з конкретними коптськими чи суфійськими святими, але часто їх святкують всі єгиптяни, незалежно від віросповідання чи релігії. Рамадан має особливий шарм в Єгипті, він відзначається з веселощами, смачними наїдками, запаленими повсюдно ліхтарями –фаванес. І ще багато інших принад мусульманського світу заманюють туристів до цього регіону, і ті стікаються до Єгипту зі всього світу, щоб побувати тут під час Рамадану і стати свідком тих видовищ. Другим святкуванням є стародавній коптський фестиваль весни — Шам ель Нессім, що відзначався єгиптянами вже тисячі років, як правило, це дійство відбувається в період святкування стародавнього єгипетського нового року (між місяцями — квітнем і травнем, після Великодньої неділі).Оскільки тут іслам — це державна релігія, то ісламські свята відзначаються усіма єгиптянами. Свята християнські не є загальнонаціональними (крім православного Різдва), але при цьому в Єгипті не забороняють їх святкувати. Ось такі цікаві відомості отримала Ірина перебуваючи і Єгипті, на всесвітньо відомому курорті і Шарм-ель-

Шейх. Вона старанно все записала, щоб по приїзді розповісти про все батькові.

Ірині на деякий час вдалося забути про Андрія. Стільки різних вражень пережила Ірина в Єгипті.

20.

Зранку Ірина любила купатися в морі, по обіді ,коли наступала нестерпна спека, вона ходила купатися з Уляною в басейн. Діти з Отто відпочивали після ситного обіду і дрімали в номері. В басейні до них залицялися араби, та вони ігнорували їх залицяння. Ірина з Уляною не вміли плавати, бо в їхньому селі текла мілка, бистра, але холодна річка. Слизькі валуни і швидка течія відлякувала їх в дитинстві, вони боялись втопитися. І батько їх до води не пускав. Коли йшов ловити форель, то брав їх з собою, але дозволяв ходити по воді- лише біля берега.

Одного дня, лежачи вдвох на надувному матраці із Уляною, мало не втопилися. Хвилею віднесло їх від берега. Налякались не на жарт. Почали кликати на допомогу. Рятівники не забарилися, на катері допливли до жінок і разом з матрацом притягнули їх до берега. Вдячності обох сестер не було меж. А рятівники жартуючи відповіли, що за щасливо врятовані життя, дівчата повинні пригостити їх після роботи коктейлем. Порозумілися швидко, бо один з рятівників був поляком і розумів українську, він часом приїздив в Україну до друзів. На ім’я мав Йозеф. Йому впала в око Ірина. Тому він взяв з неї слово, що вона вечором прийде на зустріч в один з барів при готелю, де він пригостить її смачним фруктовим коктейлем. Другий рятівник був арабом і коли дізнався, що Уляна одружена і відпочиває з чоловіком, відразу покинув їх і подався до місця своєї роботи.

21.

Йозеф зацікавився Іриною .Вона нагадувала його матір, така ж білявка з синіми очима. Дочекавшись вечора, зателефонував в номер і запросив Ірину на прогулянку берегом моря. Ірина сказала, що мусить положити дітей спати, тоді зможе вийти до нього. Йозеф запевнив, що чекатиме в холі готелю скільки потрібно. За годину з кабіни ліфту вийшла Ірина, Йозеф втратив дар мови…

Вона видалась йому чарівною, в думках для себе він назвав її королівною ночі. Біляве волосся прикрашав обруч, виготовлений з місячного каменю. Від нього відбивалися промені і створювали видимість корони.

Сукня з золотистого атласу переливалася і личила до її світлого, білявого волосся. Стрункі ніжки прикрашали жовте шкіряне взуття, яке носили колись в давнину знатні римлянки. Ремінці обвивали її гарні, стрункі ноги і защіпалися під самими округлими колінами. Все у ній гармоніювало і створювало атмосферу казковості і загадковості.

Прогулюючись берегом моря, Йозеф не зводив очей з Ірини. Вона помічала його захопливі погляди і легкий рум’янець сором’язливості з’являвся на її обличчі.

Йозеф, обійнявши її за плечі, насолоджувався присутністю Ірини і особливим запахом ледь вловимих парфумів. Дотик її ніжних рук збуджував в ньому бажання володіти нею і не відпускати від себе ні на мить. З жагою Йозеф обіймав струнку тіло Ірини і відчував биття її люблячого серденька. Закохані купалися в щасті. Це було неймовірне почуття, яке ніхто з них не відчував до цього часу.

Хоча Ірина була в нього не першою дівчиною, та лише тепер він відчув, що нікого по справжньому не кохав. Вона заполонила його серце. Він впевнений, що Ірина відповідає на його почуття, бачив це в її очах і не уявляв собі життя без неї.

22.

Проходили дні за днями, Йозеф все більше закохувався в Ірину. І вона відповідала йому взаємністю. Коли він вперше її поцілував, відчула солоний присмак моря в на своїх устах. Поцілунок був такий ніжний і приємний. Він цілував її знову і знову…І говорив про кохання.

Йозефу здавалось, що знає Ірину ціле життя. Якби була можливість, то не відпускав би її від себе ні на хвилину.

Але робота забирала у нього таку можливість. Зате вечори і ночі були тільки для них обох.

З трепетом чекала Ірина, коли наступить вечір і вона зможе опинитися в обіймах коханого. Та час перебування в Єгипті закінчувався.

Слід було повертатись додому. Ірині дуже не хотілось розлучатись з Йозефом. Але ж за контрактом йому слід було ще місяць допрацювати. Йозеф запевнив Ірину, що через місяць приїде до неї в Берлін і забере її до себе додому.

Місяць швидко проминув. Йозеф дотримав свого слова. Він дуже сумував за Іриною, хоча щовечора розмовляли по телефону.

Андрій, якого почала забувати Ірина, не давав їй спокою. Телефонував, та Ірина навіть не підіймала слухавки. Він вирішив написати листа і в ньому розповів, що вже розлучився з дружиною і хоче одружитися з нею.

Ірина відповіла, що виходить заміж, але не за нього. Просила повернутися до дружини, бо донечка мабуть сумує за ним. Це розбило його серце. Та було надто пізно.

23.

Коли Йозеф приїхав з Єгипту -радості обох не було кінця. Лише Уляна з Отто переживали, що їхні діти залишаться без коханої тітоньки і змушені будуть когось шукати на заміну. Сестри- близнючки Ірина і Уляна, також не могли довго бути в розлуці. Сумували одна без одної.

Все ж довелося змиритися. З умовою, що Ірина з Йозефом запросять їх на весілля ,а опісля повернуться в Німеччину. Зароблять за декілька років на безбідне життя. А далі час покаже. На цьому постановили.

Накупивши різних подарунків, рушили в дорогу. Всі з сумом розлучалися з ними.

Ірина з Йозефом щасливі поверталися додому. Мати і сестра Йозефа -Ядвіга, відразу вподобали собі Ірину. Прийняли ,як рідну. Почали готуватися до весілля. Все у них було якнайкраще, адже обоє своєю працею заробили на красиву урочисту подію у їхньому житті.

Запросили на весілля родину Ірини і Уляни. Батько разом з сином , старшою сестрою і сусідами, та добрими їхніми друзями Анною з Петром, приїхали на весілля до міста Кракова. Уляна з Отто, дітьми і дідусем також не забарилися.

Родичі Йозефа теж приїхали привітати молоду пару з одруженням. Сестра Йозефа, Ядвіга, дуже полюбила Ірину і була задоволена, що брат одружився з такою красивою, до того ж доброю господинею і працьовитою дівчиною. Вона щиро раділа їхньому щастю.

Весілля було на славу. Шлюб взяли в костелі, на вінчання запросили також священника з української церкви. Священники, після складеної, молодою парою обітниці, обоє благословили їх на щасливе сімейне життя. В красивому приміщенні ресторану відбулася весілля і воно пройшло на вищому рівні. Всі були в захопленні від красивої молодої пари. Ірина була схожа на лілею, Біла фата, наче ранковий серпанок, прикривала її чарівну голівку. Сукня з атласу і шовковими, ручної роботи, кружевом, обвивала всю її струнку і зграбну фігурку. Йозеф був, мов справжній лицар. Красивий, чорний костюм, зграбно сидів на його спортивній фігурі. Біла сорочка, вишита гладдю, була доповнена чорним метеликом. В лацкані піджака красувалась біла орхідея.

Всі милувалися красивою молодою парою. Нарешті щастя повернулося обличчям до Ірини.

Після весілля гості оглянули старовинне місто Краків і були захоплені його архітектурою і історичними пам'ятниками. Йозеф з Іриною в майбутньому планували повернутися в рідне місто Йозефа- Краків, та нічого на перед не загадували.

24.

Шлюбну подорож вирішили провести подорожуючи Україною і оглядаючи її дивовижні пейзажі, природу і історичні пам’ятники. Вирішили почати з рідного краю і продовжити її поїздкою в Закарпаття. Там було що оглядати. Часу було обмаль, адже пообіцяли Уляні, що швидко повернуться. Та й ці декілька тижнів назавжди залишилися чудовою згадкою про шлюбну подорож і початок їхнього щасливого сімейного життя.

У кожного з великої родини, по своєму склалося життя. Були труднощі, не- згоди, трагедії, розчарування. Кожен отримав свій життєвий урок. Та найважливіше, що вони дбали і любили одне одного. Це допомагало їм вижити у різних життєвих ситуаціях. Адже любов долає всі перешкоди.

Кінець.