6. Ігор Кураш. Владислав Кураш. Помста
Ігор Кураш. Владислав Кураш.
Помста
29. Хто вдарить тебе по щоці,
підстав йому й другу, а хто хоче
відняти у тебе верхній одяг –
не забороняй і сорочку.
Святе Євангеліє від Луки. Глава 6.
Якщо липневим недільним вечором ви надумаєте прогулятись вулицями Лісабону, я вам настійливо рекомендую заглянути на проспект Республіки. Там, неподалік від дороги, в глибині невеликого тінистого скверу, ви побачите Кампу Пикену, старовинну арену для бою биків. З давніх давен на цій арені мужні матадори в нещадних ристалищах з дикими биками доводили свою відвагу, демонструючи при цьому неабияку спритність і віртуозне володіння оманливим плащем та смертельно-болісною шпагою.
Але зараз, через спротив любителів тварин та екологів, биків вже не вбивають, і тому матадори перестали виходити на арену, щоб блиснути перед публікою своєю по- справжньому кривавою та вбивчою майстерністю. Незважаючи на таке спрощення, бій биків – туррада, як його називають португальці, і в наші дні не втратив своєї феноменальної популярності, започаткованої ще близько 2-х тис. років тому.
Як бачимо, і в наші часи ці вистави нагадують ті справжні за смертельними наслідками бої, що відбувались на арені Флавійового Колізея в Римі між гладіаторами, засудженими до страти рабами та доведеними до нестерпного голоду хижаками. У тодішній Римській державі, територія якої простягалась і на сучасну Португалію, такі арени будувались майже в усіх більш- менш значних містечках. Тому і сьогодні ці ігрища продовжують залишатися одним з найпопулярніших масових культурних і національних надбань.
Освітлена яскравою ілюмінацією арена Кампу Пикену як завжди до відмови наповнена людьми, що прийшли подивитись на ці, вже лише відголоски жорстоких ранніх та середньовічних видовищ. До початку вистави залишаються лічені хвилини і, якщо ви любите гострі відчуття і не боїтеся вигляду крові, поспішіть купити в касі квиток та зайняти своє місце на трибунах. І я запевняю вас, ви не пошкодуєте. Бо станете свідком неперевершено красивої і трагічної феєрії, настільки вражаючої і на перший погляд реальної, що ви ще довго будете згадувати її окремі моменти і думати про неї.
Проте якщо почнете всерйоз розбиратися і, як кажуть, розкладувати факти та їх складові по поличках, то виявиться, що вам показали лише спектакль, розіграний перед вами професійними акторами, і багато чого в цьому спектаклі не справжнє. І навіть весь сюжет трагедії – заздалегідь спланована і продумана вистава. Та хоч ви і знаєте наперед чим все закінчиться, все рівно з переживаннями і нетерпінням будете чекати її розв’язки.
А ось справжньої людської трагедії, я ще раз наголошую – саме людської трагедії, в якій серце людини надривалося би від болю і душа краялася б безвихіддю, вам не покажуть на відкритій арені. Втім, якщо ви бажаєте стати свідком подібної трагедії, раджу вам перед початком спектаклю заглянути до вбиральні матадорів. Там ви побачите Еміліо Сантуша, найзнаменитішого фуркаду Португалії. В даний момент він готується до справжнього кривавого злочину. Так, ви не помилилися, саме до злочину. Але про це трохи пізніше. А зараз кілька слів про нього.
Еміліо ще дуже молодий, він напрочуд добре складений і йому немає рівних у його ремеслі. В свої ще досить юні роки він вже випробував усе: і багатство, і славу, і любов багатьох жінок. Але гіркоту болісної втрати найдорожчого, та повного розчарування в житті від наслідків такої втрати, йому ще не доводилося куштувати. Але сьогодні він випив цю чашу сповна. Бо саме сьогодні він випадково дізнався про те, що його дружина зраджує йому з його найкращим другом Мануелєм Фирейру.
З дружиною вони побралися зовсім недавно. Вона була простою дівчиною і він відразу полюбив її за красу, вміння спокійно і розсудливо вирішувати сімейні справи, а також за чесність і безпосередність. Він полюбив її всім серцем тому, що вона була не така як усі навколо нього, тому, що вона була найкращою та найдивовижнішою серед знайомих йому жінок. Він без тями кохав її. І вона, ніби теж відповідала йому тим же.
І ось сьогодні він дізнався, що вона його обманювала. Обманювала мало не з першого дня. Виявилося, що він потрібен був їй тільки заради грошей і слави. Як і для кожної людини в такій ситуації, світ раптом перевернувся для нього і став нестерпно палючим. Подальше життя враз втратило сенс та інтерес, а тому і все інше, що відбувалось навколо нього відразу вкрила сіра павутина байдужості. Бо перед очима постійно залишався лише цей факт зради, від якого серце всередині надривалося скорботою і нестерпним болем, та душа ревла, як смертельно поранений бик.
У вбиральні нікого більше немає. Помічники фуркаду давно вже пішли на арену готувати бика до урочистого виходу Еміліо. Їм належить різними засобами так розлютити тварину, нашпигувавши її бандеріліями, щоб та кидалась на все живе, що потрапить в її поле зору.
Еміліо похмурий як ніч і, здається, немає межі його чорній злобі і ненависті. Бо сьогодні його зганьбили на весь світ. І тільки лише кров’ю можна змити таку ганьбу. Жахливі думки пульсують в його мозку.
Слідкуючи за моєю розповіддю ви, без сумніву, вже зацікавились, що ж очікує на Еміліо. Ще більше має підсилювати вашу зацікавленість тема його ревнощів. То ж давайте разом прослідкуємо, як далі будуть розвиватися події, та які додаткові неприємності вони для нього можуть створити.
На арену він вийде як завжди впевнено і бадьоро. Проте невелике надмірне хвилювання все ж буде трохи видавати його. Але за звичайною для початку бою бравадою ніхто цього не помітить і трибуни, відчуваючи наближення найбільшого фінального напруження зустрінуть його радісним ревом і громом оплесків.
Твердою ходою, злегка пританцьовуючи, він спокійно і з показною байдужістю попрямує до вже утиканого бандериліями розлюченого бика, наче перед ним не доросла трирічна тварина, вагою в шістсот кілограмів, здатна підхопити його на роги, щоб затим розтоптати в одну мить, а безпорадне теля.
На деякий час йому необхідно відкласти свої хвилювання – один невірно виконаний рух і він перетвориться в криваве місиво. Тому Еміліо мусить стати зібраним і цілеспрямованим та готовим до вирішального кидка. Деякий час він ще має погратися з биком, сміливо виставляючи назустріч замість себе оманливий плащ, піднімаючи тонус публіки, показуючи наскільки він вправніший і розумніший від бика.
Та ось наступає час останнього фінального ігрища. Тепер плащ йому вже непотрібний, Він один беззахисний стоїть посеред арени і представляє собою гарну приманку для збожеволівшої від болю тварини. Помітивши його, бик відразу ж впізнає в ньому свого головного кривдника та поверне в його бік голову з величезними, як два мечі, одягненими в шкіряні чохли рогами, і розгублюючи криваву піну, що зривається з губ, повільно попрямує до нього, поступово набираючи швидкості та переходячи на скажений галоп.
І в цю мить, замість того, щоб рятувати своє життя втечею, легко відштовхнувшись від землі, Еміліо в ювелірно точно розраховані частки секунди сам кинеться назустріч бику. Немов сталева пружина, в блискавичному стрибку він на мить зависне в повітрі, щоб потім стрімко обрушитись бику на голову, прямісінько між рогами. Руки самі миттєво стиснуться сталевими лещатами, обхоплюючи роги і голову тварини. А в цю мить на бика ззаду наваляться його товариші фуркаду, вагою своїх тіл стримуючи скажений натиск тварини. Ще одна затяжна мить і обтяжений тілами людей, знесилений бик, втративши надію скинути небувалий досі вантаж, важко дихаючи, приречений буде немов укопаний зупинитися посеред арени, даючи цим знати, що він здається на милість переможців. І тоді досі притихлі в напруженому очікуванні глядачі вибухнуть радісними оваціями, аплодуючи людському вмінню, хоробрості та впевненості у своїх силах.
Ось вона, щаслива мить чергової урочистої перемоги, коли, відчуваючи потужний енергетичний імпульс багатьох сотень людей, забуваєш про все на світі та бачиш лише у світлі прожекторів бурхливий сплеск трибун і себе, що відразу виріс на декілька голів в очах глядачів і в своїх власних. Відчуваєш себе здатним до вирішення любих перепон. В такі хвилини все становиться просто і ясно, і миттєво зникають усі проблеми, не залишаючи навіть сліду жалю про недавню безповоротну втрату.
Вибравши зручний момент, Еміліо зістрибне зі спантеличеного та доведеного до відчаю бика і, продовжуючи насолоджуватися плодами свого тріумфу, переможно піднявши вгору руки до публіки, длубаючи носком черевика жовтий витоптаний пісок арени, з демонстративно зневажливою посмішкою пафосно пройде уздовж трибун. До його ніг будуть летіти букети квітів і шовкові хустки з вишитими вензелями закоханих в нього дам. Якщо б ви знали, як багато це для нього значить. Бо визнання і слава давно вже стали його життєвою необхідністю. І, не дай боже, коли-небудь втратити їх. Краще про це й не думати.
Відволічемося на хвилинку. Пропоную звернути увагу та трохи порозмірковувати над проявами у людини такого почуття, як бажання помсти. Відразу ж згадайте себе. Адже у житті кожного були стресові ситуації, пов’язані чи з образами, чи з фізичними насильствами відносно вас, що вимагали вашої негайної реакції у відповідь. Частіше це було бажання помсти. Воно проявляється у вигляді миттєвого вихлюпу жмутка негативних емоцій щодо винної, на ваш погляд, особи, на що у вашій уяві відразу ж вимальовуються до деталей фрагменти вашої відповіді чи вашого наступного жорстокого і навіть агресивного дійства.
Цікаво також те, що оці прояви такі різні і в той же час в чомусь майже однакові у людини і у тварин. Що ще раз підкреслює людську спорідненість у дуже далекому еволюційному минулому з усім тваринним світом. Це той первісний рефлекс, що допомагає збереженню та виживанню живих організмів. Знищити кривдника або битись до останнього, поки вистачає сил, або, передбачаючи неможливість подолати суперника та повернути все на свої звичні для тебе місця, втекти від небезпеки і пізніше помститися.
Який неймовірний за силою вибух злості, ненависті, нервового напруження та клубок варіантів помсти в лічені секунди пронизують мозок. В такім стані людина може вчинити найгірші і найстрашніші вчинки, навіть не замислюючись над тим, що за них прийдеться відповідати. Зрозуміло, що в подобних випадках розсудливих рішень очікувати не доводиться.
Та повернемося до героя нашої розповіді. Після вистави чорні думки знову оволодіють ним, кулаки стиснуться в безсилій люті і він знову зробиться чорніше ночі. Бо він знає, що його дружина саме зараз розважається з Мануелєм. І, якщо він хоче застати їх на місці злочину, йому потрібно поспішати, не втрачаючи ні хвилини. Він зніме зі стіни антикварний корсиканський кинджал, подарований минулого року президентом, суне його в кишеню, сяде в свій сріблястий «джип» і поїде до Мануеля додому.
Свого часу Мануель теж брав участь у боях биків. І вже тоді славився, як відмінний кавалейру. Проте для того, щоб стати найкращим йому завжди чогось не вистачало. Тому він і заздрив Еміліо, і не приховував своїх заздрощів, вважаючи себе неперевершеним наїзником, гідним більшої слави і пошани. Через це він і кинув турраду.
Тепер зрозуміло, чому саме він став коханцем дружини Еміліо. Адже це помста. Помста йому, Еміліо, за вкрадену ним славу і зламану долю. Помста більш талановитішей людині тільки за те, що та зуміла домогтися того, чого не зміг він.
І, коли Еміліо це зрозуміє, образа і обурення остаточно помутять його і без того збуджений до безтями розум, і він з силою стисне кермо та надавить на педаль акселератора, набираючи більшої швидкості.
Він з насолодою буде думати про те, як увірветься до Мануеля додому і застане їх там напівголими. Як вони будуть щось придумувати у своє виправдання і городити усіляку нісенітницю. А потім на колінах будуть благати. А він буде насолоджуватися їх сльозами і приниженням та своєю владою над ними. А потім дістане кинджал і буде їх різати, як свиней на бійні, як биків після турради. Збожеволівши від болю, ті будуть метатися по будинку, хапаючись закривавленими руками за стіни і штори, в передсмертній агонії шукаючи порятунку і не знаходячи його ніде. І, нарешті, затихнуть та залишаться лежати в калюжах крові з перекошеними від жаху і передсмертних мук обличчями.
Але від щойно уявленого кривавого видовища Еміліо знудить. Він зрозуміє, що не зможе зробити задумане так бездушно і холоднокровно, як би хотів.
Скільки разів він дивився смерті в очі, без страху кидаючи виклик долі, і завжди виходив з боротьби переможцем. Він був упевненим в собі і вважав себе здатним на самі рішучі вчинки. Але тепер, коли прийшов час зробити такий вчинок, він злякався і ніяк не може пересилити себе.
Страх крижаною хвилею пробіжить по спині, він ковтне пересохлим горлом, і у нього раптом з'явиться бажання випити. Щоб надати собі рішучості вистачить однієї склянки, промайне у нього в голові.
Він подивиться на годинник. У нього є ще трохи часу і він ще встигне зробити надумане. А зараз, різко крутнувши кермом, він зверне в найближчий провулок і, петляючи вузькими звивистими вулицями міста, поїде в російський ресторан до своєї давньої приятельки Амалії.
Колись у них з Амалією був дуже бурхливий роман і він навіть збирався заручитися з нею. Але почуття перегоріли так само швидко, як і запалилися, а вони залишились просто добрими приятелями: блискучий фуркаду, чиє ім’я у кожного на вустах, і перша красуня Лісабона, що полонила своєю красою і президентів, і монархів.
Вони давно вже не бачились і він згадає про неї зовсім випадково, і зрозуміє, що саме вона найбільш підходяща людина для порад подібного роду. Він увійде до неї в ресторан через чорний хід, щоб ніхто його не побачив, і в затишному кабінеті при світлі опливших свічок раптом несподівано для себе нап’ється і тут же розкисне, і нікуди більше не поїде, і весь вечір у п’яному маренні буде плакатися Амалії на свою невірну дружину та нещасну долю. А Амалія, жінка досить досвідчена у подібних питаннях, вірно оцінивши ситуацію, одразу зрозуміє що і до чого.
Вона буде по-материнські жаліти його, втішати і давати слушні поради та, між іншим, підливати вина. А коли він згадає, що йому потрібно їхати, буде вже зовсім пізно, і Амалія буде умовляти його ще залишитися, і він не зможе їй відмовити. Вони ще довго сидітимуть в напівтемряві затишного кабінету, і будуть пити до тих пір, поки у нього не попливе все перед очима.
А вранці він прокинеться у будинку Амалії, побачить поруч сплячу Амалію і схопиться за голову. Він насилу почне пригадувати події вчорашнього вечора і з гіркотою зізнається сам собі, що ніколи не зможе зробити те, що надумав. Він зненавидить себе за слабкість і малодушність і сам собі стане неприємним. І йому буде соромно, і захочеться швидше втекти звідти. Він тихо збереться, так, щоб не розбудити Амалію, сяде в свій сріблястий «джип» і поїде на океан. Тільки тут, наодинці з бурхливими хвилями він, можливо, зможе знайти дійсну розраду.
Цілий день він буде бродити пустельними піщаними пляжами з високими скелястими мисами, виступаючими далеко в океан, затишними бухтами і глибокими зяючими гротами. А ввечері знову поїде до Амалії і залишиться у неї на якийсь час.
А потім буде гучний і скандальний шлюборозлучний процес. Дружина не тільки не визнає своєї провини, але ще й звинуватить його, і суд чомусь буде на її боці. А Еміліо буде готовий на що завгодно, аби швидше все скінчилося і його залишили в спокої. А ще через два роки під час одного з виступів Еміліо оступиться і бик розробить йому тазостегновий суглоб, і йому прийдеться кинути турраду. Він буде змушений залишити свої дорогі апартаменти на площі Ристарадоруш і переїхати в невелику квартиру у передмісті.
Звикла до шикарного життя Амалія залишить його, і з багатим судновласником уїде в Штати. А Еміліо на заощаджені гроші відкриє невеличку тютюнову крамничку неподалік від Кайш ду Содре і сам буде в ній торгувати. І непомітно його ім’я забудеться, і через пару років ніхто вже не згадуватиме про нього. І він упокориться своїй долі і буде жити тихим і спокійним життям.
І іноді, теплим липневим вечором, можна буде побачити, як він прогулюється по проспекту Республіки і здалеку любується вогнями Кампу Пикену. Правда, за останній час він дуже зміниться, і через це навряд чи хтось зможе впізнати його.
А поки до виходу на арену залишаються лічені хвилини і він сидить у вбиральні матадорів, і готується до злочину, готується до страшної кривавої помсти, і навіть не підозрює про те, що йому уготовлено долею.