Сергій
Дзюба.
Тиждень
у раю
Тут усе
сприяє
Любові
Відверто
кажучи,
донедавна
я зовсім не
переймався
літнім
відпочинком
у
Туреччині.
Хоч за свою
понад
десятилітню
міжнародну,
літературно-мистецьку
діяльність
залюбки
мандрував
Європою та
Азією, –
побував на
багатьох
чудових
фестивалях,
конференціях,
святах,
презентаціях,
виставках
та інших
імпрезах,
де охоче
спілкувався
з
представниками
різних
держав і
культур.
Втім,
несподівано
подзвонив
приятель і
запропонував
путівку до
Анталії,
пообіцявши
тиждень
раю. Ну, хто
б не хотів
бодай
недовго
побувати у
раю? Тож і я
не
відмовився,
хоч на
питання
«Коли
летіти?»,
друг
оптимістично
відповів:
«Сьогодні,
тобто
вночі, до
Туреччини»…
Що ж,
треба
віддати
належне
Сергію
Сезонову –
він дійсно
фахівець
своєї
справи, тож
швидко
зібрав і
провів
мене в
дорогу з
потрібними
документами
та
порадами.
Отже,
срібнокрилий
літак
благополучно
приземлився
в
аеропорту
Анталії, де
на мене вже
чекав
ввічливий
водій, який
і доправив
«Мерседесом»
до
готелю-оази
«Андріаке»
в
мальовничому
містечку
Демре.
Зауважу, що
шлях від
Кемера до
Демре –
буквально
суцільний
гірський
серпантин.
Це –
надзвичайно
красиво,
захоплююче,
неймовірно,
незабутньо!
Взагалі,
якщо ви в
дитинстві
каталися
на
«американських
гірках», то
можете
певною
мірою
уявити
такий
екстрим.
Хоча він,
звісно,
зовсім не
йде ні в яке
порівняння
з гірським
серпантином
дорогою до
Демре. Тому
тамтешні
водії –
справжні
аси, які
спокійнісінько
щодня
віртуозно
мчать
вузькими
стежками в
горах на
урвищем
моря, часом
враз
розвертаючи
автівку аж
на 180
градусів.
Ось де
треба
гостросюжетні
кінострічки
знімати!
Таким
чином, я
невдовзі
опинився в
просторому,
мальовничому
готелі, де
мене
поселили в
люксовий
номер із
виглядом
на море –
насолоджуйся,
скільки
душа
забажає!
Надворі –
спекотно, а
в готелі
скрізь –
кондиціонери.
Територія
–
величезна,
розваги
пропонуються
– на всі
смаки.
Хочеш
купатися з
дітлахами
в басейні –
будь ласка,
прагнеш
морської
стихії –
скільки
завгодно.
Море –
тепле і, що
мене
особливо
вразило,
ідеально
чисте! Ніде
такого
раніше не
бачив, хоч
уже
вдосталь
поїздив
світом.
Пляжі –
затишні,
піщані,
ніде
жодного
скельця чи
ще якоїсь
халепи.
Море –
скрізь
одного
яскравого
лазурного
кольору,
який
навіть на
горизонті
не
змінюється.
Фантастика!
У
затишному
ресторані
– страви на
будь-який
смак. Хто
любить
шашлики,
стейки,
смажену
рибу,
морепродукти,
раків, – ви
все це
матимете в
необмеженій
кількості.
Гори
східних
солодощів.
Кавуни й
дині –
зранку й до
вечора. А ще
ж є бари, які
працюють
до
глибокої
ночі, і там
можна
замовляти
будь-які
напої. То як
же не
випити
келих
червоного
вина,
спостерігаючи
за
дотепними
конкурсами
на сцені
для дітей і
дорослих?!
Малеча тут
– просто
щаслива,
скільки
усіляких
родзинок!
Можна
побувати
на
великому
святі,
займатися
аеробікою
у воді чи
йогою на
березі під
керівництвом
досвідчених
наставників.
Грати в
теніс,
танцювати
до другої
ночі на
дискотеках.
І досхочу
купатися в
благодатному
Середземному
морі – на
світанку
чи вдень,
увечері та
навіть
уночі, це –
найромантичніше!..
А головне –
кохатися
зі своєю
найпрекраснішою
в світі
жінкою, бо
тут усе
сприяє
Любові.
Адже рай –
зцілює
серця, тут
ви знову –
молоді та
здорові, і
все життя у
вас – ще
попереду.
«Молюсь
за тебе
повсякчас!»
Я тут і
нову пісню
створив,
присвячену
дружині
Тетянці –
«Скарбе
мій». А
відомий
композитор
Борис
Раденко
одразу
написав
музику.
Залишилося
знайти
талановитого
цікавого
виконавця,
і наша
пісня про
кохання,
яка
увібрала в
себе
чарівну
красу
України та
Анталії,
полетить у
світи.
Скарбе
мій
Слова
Сергія
Дзюби
Музика
Бориса
Раденка
Немало
ми пройшли
доріг:
Наш бог
– палка
любов!
Ти – мій
найкращий
оберіг
Від
смутку-горя.
Кохання
водопади
знов
Палають,
наче зорі,
–
Знаходимо
серцями
час,
Аби не
втік від
нас.
Долаємо
усі шляхи,
Адже
йдемо
разом.
Світ
обіймемо
навкруги,
Як птах
– крилом!
П’ємо
життя із
джерела,
І
хочеться
багато:
Вершин
і волі, як
орлам, –
Пісень,
свята.
Приспів:
Скарбе
мій, богиня,
вродою
розквітла,
–
Скарбе
мій, молюсь
за тебе
повсякчас.
Скарбе
мій, ти –
найдорожча
в цілім
світі,
Скарбе
мій, хай
береже
кохання
нас!
Чарівна,
ніжна, мов
струна,
Красива, як
зоря;
Твоя
душа в моїй
луна –
Весняна
фея.
Я – твій,
а ти – навік
моя
Між
небом і
землею!
У
посмішці
твоїй мені
–
Усі
скарби
земні.
Ми –
ніби вічні,
мов кити,
Тримаємо
наш світ;
До мене
горнешся в
путі
Квітками
літ.
Не
скорять
терни і
шторми,
І брили
навісні, –
ні,
Бо
завжди
нерозлучні
ми
І уві
сні!
В
гостях у
святого
Миколая
Але
найголовніше
для
мандрівника
– це, звісно,
захоплюючі
та
дивовижні
подорожі.
Так от, мені,
справді,
пощастило
побувати в
церкві
святого
Миколая
Чудотворця
– одній із
найбільшій
християнських
святинь, до
якої
здійснюють
паломництво
мільйони
прочан.
Взагалі,
традиційні
новорічно-різдвяні
свята зі
святим
Миколаєм
(Дідом
Морозом,
Санта-
Клаусом)
відбуваються
в усьому
світі на
честь
видатного
добродія
та
благодійника,
котрий
народився
в 245-му і в 300
році став
єпископом
давнього
міста Міра
(тепер тут
знаходиться
Демре), де й
прожив
своє
подвижницьке,
чудотворне
та
благодатне
життя.
Святий
Миколай
дуже любив
дітей і
завжди
дарував їм
подарунки.
Ще одна
незабутня
мандрівка
– на яхті, до
затонулого
міста
Доліхісте,
поблизу
острова
Кекова. Там
–
прекрасні,
неповторні
краєвиди, а
в воді
видно
руїни
затонулого
стародавнього
міста.
Плаваєш у
морі з
неймовірним
відчуттям,
що під
тобою –
легендарна
Атлантида
з її
нерозгаданими
досі
таємницями!
Запам’яталися
й висічені
в скелях
гробниці
та
амфітеатр
лікійського
міста Міра,
де в період
панування
Риму,
відбувалися
гладіаторські
бої.
Піднявся
канатною
дорогою на
гору
Тахтали (2365
метрів), де
також
гарні
краєвиди.
Поруч –
місто
Кемер,
популярний
курорт. Із
задоволенням
побував у
красивій і
просторій
мечеті
Хузур
Камі…
Тиждень
мандрівки
минув, як
один день.
Як, власне,
проходить
і вся наша
доленька. І
добре, що є
такий
неймовірний
земний рай,
який
хочеться
згадувати
і до
котрого,
попри все,
хочеться
повертатися.
Де можна на
якийсь час
забути всі
свої
тривоги,
прикрощі,
переосмислити
власне
життя. Ніби
на мить
зупинитися,
перевести
подих…
Уявити
себе
молодим і
здоровим,
сповненим
заповітних
мрій та
невичерпної
енергії. І
неначе
розпочати
спочатку
свій шлях,
який
триматиме
довго.
Власне,
завжди є
змога
бодай
тиждень
побути у
раю. Тепер я
точно знаю,
що він
існує. Де
навіть
смерть
приходить
по тебе в
образі
прекрасної
дівчини, та,
трохи
пококетувавши,
відправляється
ні з чим
назад, адже
бачить
перед
собою
дійсно
щасливу
людину, яка
перебуває
в гармонії
з собою та
світом.
Дякую,
гостинна
Туреччино!
Тепер я
відчуватиму
тебе до
глибини
своєї душі.
До речі,
тиждень
жоден
турист у
готелі та
на
екскурсії
не носив
маски, тож я
буквально
забув про
коронавірус.
Українців
було
багато, і
турки
ставилися
до нас
чудово,
навіть
вболівали
за збірну
нашої
держави на
чемпіонаті
Європи. Час
від часу
вони
намагалися
говорити
українською:
«доброго
ранку»,
«добридень»,
«на
добраніч»,
«дякую»,
«будь
ласка»,
«кохаю…» І
це було
дуже
приємно!
Ніхто
тут також
не
переймався
політикою
–
принаймні
я за увесь
час не
почув
жодної
дискусії
на якусь
дратівливу
тему… Я
познайомився
з татарами,
киргизами,
азербайджанцями
та іншими
чудовими,
доброзичливими
людьми
різних
національностей,
і всі вони
від душі
бажали
мені в
ресторані
«Смачного».
Пам’ятаю,
як ми
плавали
довкола
яхти біля
давнього
затонулого
міста на
значній
глибині, й
мусульманська
дівчинка
раптом
сама дала
круг
єврейському
хлопчику-інваліду,
щоб і він
міг
вдосталь
насолодитися
цією
мандрівкою;
і та
маленька
дівчинка
увесь час
потім
турбувалася
про свого
нового
друга. Таке
не
забувається!
А коли
наш гід
Аслан –
чемпіон
світу з
вільної
боротьби –
темпераментно
танцював
на яхті
турецькі
танці, а ще
лезгинку
та гопак,
йому щиро
аплодували
всі
туристи. І
це було
дуже
зворушливо…
Біля
пам’ятника
Святого
Миколая в
Демре я
задумав
бажання. І
вірю, що
воно
справдиться.
Бо як
інакше?
До
побачення,
прекрасний
рай!