КОЛЯОлена
Баркто
НИТКА
КОХАННЯ
А
пам‘ятаєш...Як
ми там...В
домівці
Бога...
Домовилися
на Землі
отій
зустрітись...
Пообіцяв
тоді - що
знайдеш ту
дорогу...
І
серед
тисяч мене
зможеш
розрізнити...
Я
запитала :
«Один
одного
впізнаєм?...
Бо є
можливість
на Землі
усе
забути...
Чи,народившись,ми
зв‘язок
наш не
втрачаєм?
Чи
не
помилимось
удвох на
перепутті?...»
«Та
ні...Дивись...»
- ти показав
червону
нитку,
Що
йшла від
твого
серця аж до
мого...
«
І,навіть,як
помилимось...Ми
швидко
Один
до одного
знайдем
оту
дорогу...»
«Та
нитка - це
кохання,
Богом
дане...
Вона
нам
зверху,як
дарунок,всім
дається...
Та
з‘єднує
серця
безперестанно...
Не
бійся...Нитка
ця вже не
порветься...»
«Тебе
всерівно
серед
тисяч я
знайду...
Бо я
не зможу
вже тебе не
відшукати...
Я
всі дороги
подолаю і
пройду...
Щоб
ти свою
любов
змогла
мені
віддати...»
ПОТРІБНІ
ІНОДІ ЛИШЕ
ПРОСТІ
ОБІЙМИ
Потрібні
іноді лише
прості
обійми...
Для
того,щоб
усе в житті
змінити...
Такі
звичайні...Щирі...Та
надійні...
Їх
ноутбуки
вам не
зможуть
замінити...
Потрібно
прямо
подивитись
в рідні
очі...
Ніяке
фото не
занурить в
їх
глибини...
І
доторкнутись
серцем
серця так
охоче...
Цього
контакту
телефон
теж не
замінить...
Відчути
смак
коханих
теплих
губ...
Солодких,справжніх
і таких
потрібних...
В
полоні
розчинитись
рідних
рук...
В
реальних
мріях
жити...А не
хибних...
Відважитись
на зустріч
треба
просто...
І
інтернет
її не
здатний
замінити...
Бо
між
серцями
вона стати
може
мостом...
І
зможе
будь-які
стосунки
відновити...
МАТУСІ
Коли
вечір на
Землю
накине
Покривало
з зимових
зірок,
Я
думками,матусю,полину
Знов
до
тебе,немов
той
струмок...
І
куди б не
закинула
Доля...
У
які б не
послала
світи...
Я з
тобою
завжди
буду,рідна...
Найдорожча
у світі - є
ти...
Не
завжди ми
,нажаль,є
уважні...
Та,буває,не
дзвоним,не
пишем...
І
причин не
існує
поважних...
Це
відмовки
порожні ті
лише...
А в
матусі
серденько
болить,
Якщо
діти про
неї
забули...
Пам‘ятай
- час
невпинно
біжить...
І
нема сил
вже в неї
минулих...
Та
любов‘ю не
пізно
ніколи
Серце
стомлене
мами
зцілити...
Бо
вона з вами
в щасті і в
горі...
Надто
важко в
байдужості
жити...
У
ПРОСТОРІ
ЗАСНІЖЕНИХ
ДУМОК
У
просторі
засніжених
думок,
Які
в крижину
закували
тепле
серце,
Ти
знов
повісила в
душі своїй
замок...
І
впевнена,що
легше так
живеться...
І
вперто
стверджуєш
- «Кохання
не
існує...»
Та
десь у
грудях та
крижина ще
болить...
Тебе
втішали :
час всі
прикрості
лікує...
І ти
з надією
чекаєш на
ту мить...
Нас
іноді
життя,нажаль,не
тішить...
І
ранять ті -
від кого
зовсім не
чекаєш...
Стають
чужими,хто
був серцю
найрідніший...
І
запобігти
тому змоги
ти не
маєш...
І
вішаєш в
душі своїй
замок...
І
стверджуєш
- «Що легше
так
живеться...»
Собі
пробачити
не можеш
помилок...
Але
повір,що з
часом все
лихе
минеться...
Не
всі
однакові...Минуле
відпусти...
Дозволь
розтанути
на серці
тій
крижинці...
Не
дай
зневірі
серце
снігом
замести...
Довірся
Долі на
життєвій
тій
стежинці...
ЯКЩО
КОХАННЯМ
СКРІПЛЕНА
РОДИНА
Якщо
коханням
скріплена
родина -
Для
неї
труднощі
ніякі не
страшні...
Щаслива
буде,безсумнівно,там
людина...
Прожиті
спільні
будуть в
радість
усі дні...
Якщо
з коханням
ти створив
сім‘ю свою
-
Завжди в
житті
надійна
буде то
опора...
Вона
примножить
в щасті
впевненість
твою...
Душі
розкритись
дасть на
успіху
просторах...
Ти
«половинку»
свою
серцем
обирай...
Яку
ти будеш
крізь літа
свої
любити...
І
створиш
власний на
Землі
щасливий
рай.
Бо
без
кохання -
нема сенсу
разом
жити.
Родина
справжня -
там,де
серце у
всіх
спільне.
Там
вічний
вогник - що
один на
всіх
горить...
Бо
щастя в
люблячій
родині -
неподільне...
Тому
сім‘ю ви у
цій істині
творіть...
КОЛЯОлена
Баркто
НИТКА
КОХАННЯ
А
пам‘ятаєш...Як
ми там...В
домівці
Бога...
Домовилися
на Землі
отій
зустрітись...
Пообіцяв
тоді - що
знайдеш ту
дорогу...
І
серед
тисяч мене
зможеш
розрізнити...
Я
запитала :
«Один
одного
впізнаєм?...
Бо є
можливість
на Землі
усе
забути...
Чи,народившись,ми
зв‘язок
наш не
втрачаєм?
Чи
не
помилимось
удвох на
перепутті?...»
«Та
ні...Дивись...»
- ти показав
червону
нитку,
Що
йшла від
твого
серця аж до
мого...
«
І,навіть,як
помилимось...Ми
швидко
Один
до одного
знайдем
оту
дорогу...»
«Та
нитка - це
кохання,
Богом
дане...
Вона
нам
зверху,як
дарунок,всім
дається...
Та
з‘єднує
серця
безперестанно...
Не
бійся...Нитка
ця вже не
порветься...»
«Тебе
всерівно
серед
тисяч я
знайду...
Бо я
не зможу
вже тебе не
відшукати...
Я
всі дороги
подолаю і
пройду...
Щоб
ти свою
любов
змогла
мені
віддати...»
ПОТРІБНІ
ІНОДІ ЛИШЕ
ПРОСТІ
ОБІЙМИ
Потрібні
іноді лише
прості
обійми...
Для
того,щоб
усе в житті
змінити...
Такі
звичайні...Щирі...Та
надійні...
Їх
ноутбуки
вам не
зможуть
замінити...
Потрібно
прямо
подивитись
в рідні
очі...
Ніяке
фото не
занурить в
їх
глибини...
І
доторкнутись
серцем
серця так
охоче...
Цього
контакту
телефон
теж не
замінить...
Відчути
смак
коханих
теплих
губ...
Солодких,справжніх
і таких
потрібних...
В
полоні
розчинитись
рідних
рук...
В
реальних
мріях
жити...А не
хибних...
Відважитись
на зустріч
треба
просто...
І
інтернет
її не
здатний
замінити...
Бо
між
серцями
вона стати
може
мостом...
І
зможе
будь-які
стосунки
відновити...
МАТУСІ
Коли
вечір на
Землю
накине
Покривало
з зимових
зірок,
Я
думками,матусю,полину
Знов
до
тебе,немов
той
струмок...
І
куди б не
закинула
Доля...
У
які б не
послала
світи...
Я з
тобою
завжди
буду,рідна...
Найдорожча
у світі - є
ти...
Не
завжди ми
,нажаль,є
уважні...
Та,буває,не
дзвоним,не
пишем...
І
причин не
існує
поважних...
Це
відмовки
порожні ті
лише...
А в
матусі
серденько
болить,
Якщо
діти про
неї
забули...
Пам‘ятай
- час
невпинно
біжить...
І
нема сил
вже в неї
минулих...
Та
любов‘ю не
пізно
ніколи
Серце
стомлене
мами
зцілити...
Бо
вона з вами
в щасті і в
горі...
Надто
важко в
байдужості
жити...
У
ПРОСТОРІ
ЗАСНІЖЕНИХ
ДУМОК
У
просторі
засніжених
думок,
Які
в крижину
закували
тепле
серце,
Ти
знов
повісила в
душі своїй
замок...
І
впевнена,що
легше так
живеться...
І
вперто
стверджуєш
- «Кохання
не
існує...»
Та
десь у
грудях та
крижина ще
болить...
Тебе
втішали :
час всі
прикрості
лікує...
І ти
з надією
чекаєш на
ту мить...
Нас
іноді
життя,нажаль,не
тішить...
І
ранять ті -
від кого
зовсім не
чекаєш...
Стають
чужими,хто
був серцю
найрідніший...
І
запобігти
тому змоги
ти не
маєш...
І
вішаєш в
душі своїй
замок...
І
стверджуєш
- «Що легше
так
живеться...»
Собі
пробачити
не можеш
помилок...
Але
повір,що з
часом все
лихе
минеться...
Не
всі
однакові...Минуле
відпусти...
Дозволь
розтанути
на серці
тій
крижинці...
Не
дай
зневірі
серце
снігом
замести...
Довірся
Долі на
життєвій
тій
стежинці...
ЯКЩО
КОХАННЯМ
СКРІПЛЕНА
РОДИНА
Якщо
коханням
скріплена
родина -
Для
неї
труднощі
ніякі не
страшні...
Щаслива
буде,безсумнівно,там
людина...
Прожиті
спільні
будуть в
радість
усі дні...
Якщо
з коханням
ти створив
сім‘ю свою
-
Завжди в
житті
надійна
буде то
опора...
Вона
примножить
в щасті
впевненість
твою...
Душі
розкритись
дасть на
успіху
просторах...
Ти
«половинку»
свою
серцем
обирай...
Яку
ти будеш
крізь літа
свої
любити...
І
створиш
власний на
Землі
щасливий
рай.
Бо
без
кохання -
нема сенсу
разом
жити.
Родина
справжня -
там,де
серце у
всіх
спільне.
Там
вічний
вогник - що
один на
всіх
горить...
Бо
щастя в
люблячій
родині -
неподільне...
Тому
сім‘ю ви у
цій істині
творіть...
