Ольга Кравчук
Історія одного папуги
У клітці нидів хвилястий папуга. Дверцята відчинені, у годівниці повно проса,
а він не їв, не виходив назовні. За його крилами лишилося довге життя –
дванадцять років, як знати, скільки це на пташині літа? Але те, що птах старий,
сумнівів не виникало. Дзьоб і кігті вже не сточувалися, як бува в молодості, тому
господареві Миколі доводилося їх підтинати, незважаючи на протести.
Дивлячись на Чіпа, можна повірити в реінкарнацію. Мабуть, нещасний у цьому
житті відробляв карму. Його попередники передчасно поздихали в достатньо
юному віці. Як правило, їх кликали Кеша. Перший полюбляв купатися, а ще
пташку незрозуміло приваблював червоний колір. Папугу ніколи не зачиняли в
клітці, й одного спекотного дня каструлю, в якій варився борщ, залишили не
накритою, і Кеша плюхнув у нього, наче в басейн, але вийшла сауна з надвисокою
температурою. Так зварилося особливе перше з папужатини, яке не подадуть
навіть у фешенебельному ресторані.
Другий Кеша, варто зазначити, виявився самичкою, тому був дикуватим і не
бажав піддаватися дресируванню. Звичайно, жінки норовисті, мало кому
сподобається, коли її називатимуть чоловічим ім
’ям. Хазяї гнали самогон.
Заборонено? Так це ж виключно з лікувальною метою! Ось тільки щось там не
заграло: забилася трубка, зріс тиск, і стався вибух, що обварив Миколу та птаха,
який сидів у цей час на кухні в зачиненій клітці – атож, не зосталося жодного
шансу на порятунок.
Господар довго оговтувався від опіків, а згодом, вирішивши
, що це все лиха
доля й не можна називати живу істоту ім
’ям небіжчика, дав наступному
вихованцю прізвисько Чіп. Папуга був на рідкість розумним і здібним. За два місяці
вивчив понад десяток слів, серед яких головна фраза: «Пішли на пиво!». Але він
мав певну особливість непритаманну птаству
– майже не літав, хоч з крилами та
вагою все було як годиться. Ледащий? Може й так. Чіп пересувався квартирою
пішки, від чого його кілька разів трохи притлумили, але той відбувся легким
стресом, а від прогулянок не відмовився й прожив довге щасливе життя.
Чіпа вельми цікавили господарські капці. Бачачи їх
, не міг втриматись від
спокуси, й залишав усі справи та, раз у раз шпортаючись, не до жартів, коли кігті
чіпляються за ворс килима, квапився ті погризти. Але це зробилося не єдиною
його пристрастю. Папуга був не байдужий до сміття: не встигали хазяї покласти на
порозі пакет зі смердючим вмістом, як той намагався прогризти в ньому дірку й
бодай щось досягнути. Чіп вмів і любив просити харчі. У клітці кінчався корм, і
бідолаха починав бігати слідом за господарем та злісно цвірінькати, що означало:
папуга зголоднів. Птах знав, де стоїть просо, тому простував за домочадцями, поки
ті відчиняли дверцята шафи в передпокої, аби досягнути пачку, пересвідчувався,
що все йде за планом,
і тоді вже мчав до клітки в тріпотливому очікуванні: зараз
насиплють. Ці факти не лишали сумнівів: у минулому житті Чіп був собакою! І
йому невимовно пощастило, що його не нарекли Кешею, інакше папуга, скоріше за
все, загинув би під ногою одного з господарів.
Життя промчало, немов зграя пернатих на волі. Залишивши позаду безліч
приємних моментів. Чіп любив хазяїна, але той також не молодшав і серйозно
захворівши, потрапив до лікарні. Папуга тужив, його більше не цікавили капці та
пакет із сміттям, не було кого кликати на пиво. Того ранку, коли Миколу
оперували, Чіп помер. Ні-ні, не здох! Він був особистістю, якою не кожній людині
доводиться стати. Операція минула успішно, хочеться думати, що це папуга забрав
із собою слабість. Можливо, у наступному житті він знову стане собакою. Чіп на
це заслуговує!
1. Сергій Дзюба Якби Конфуцію пот...
