Марія Гончаренко
З циклу ВІДЛУННЯ (збірка "Мовчання дерев".- Львів, 2006.- 100 с.)
За картинами Павла Білика
“Відображення”
Птахи - це риби неба
Риби - птахи моря
вони пливуть навстріч
І перевтілюються при зустрічі
а тоді риби летять у небі
птахи пливуть у морі
і так до безкінечності
аж поки не вигорить колір
і не стане одне Сяєво безсмертне
“А вгорі ледь помітно час в повітрі лине”
“А вгорі ледь помітно час в повітрі лине”
відлітає тобою
я спостерігаю твоє зникаюче тіло
я пливу за тобою
розгортаючи себе нескінченного
рухливу ознаку часу
“У чорному лісі чорне світло та чорні відчуття”
“У чорному лісі чорне світло та чорні відчуття”
у світлому лісі світла пітьма та світлі печалі
вони згортають і розгортають безкінечність
у їх ритмах набувається тілесність і вже по мені
незримі хвилі котять світло печалі
За картинами Івана Марчука
***
я Радість зустрів
о проминальності дні
вона вже іде од мене
і в білім диханні на полотні
зростають самотні Дерева
“В полоні нічного сяйва”
“В полоні нічного сяйва”
груші стають великими
опускаються на землю
сторожею пильнують
наші потаємні сни
і буденне стає святковим
“Світло в її руках”
“Світло в її руках”
таке тихе і крихке
і вся її постать
тільки світлом тим виникає
вона схилилась над ним
і так виходить
що світло тче її з темряви
тож
якщо можна ткати таке світло із темряви
то власне вони одне ціле
і нема темряви без світла
і світла без темряви
вони творять одне одного
і себе одне в одному
“І почув він голос давній”
“І почув він голос давній”
тільки голос
більш нічого...
ні
ще рук легке тремтіння
у шаленому волоссі
що збігало водоспадом
зблиском сонця
зойком слова
“Грація
”
тиша навколо мене
золотисто співала
спів її ледве чутний
зависав у повітрі
із нього соталася жінка
вона струменіла із співу
і спів був моєю тишею
”Бриніли струни повесні”
”Бриніли струни повесні”
то вітер літ моїх
мене позбавив легкоплинних втіх
і пробудив зерно нетлінне
”Затихлі струни”
”Затихлі струни” не торкну
до серця їх притисну
забудуся і знову зблисну
коли зачую музику Глибин
***
Коли уночі
крізь сон
падають груші
і зупиняються при землі
мені здається
то мудрі пустельники
підійшли до оселі
стали під вікнами
терпляче чекають
коли я
ПРОКИНУСЬ
За картинами Валерія Франчука
“Пройти безвихідь”
“Пройти безвихідь”
як пройти життя
з усіма його пастками і оманами
пройти безвихідь
і дійти виходу
якого власне Тут нема
пройти
і у той момент стати Там
СВІТЛОМ
“Солярис”
я побачив планету Земля
утаємничену і тремтливу
в космічних вихорах
вона стала іншою
стали видимі
лише
безсмертні речі
дерево
оселя
вітер
“Зов золотого дуба”
я йшов на голос
пензель мій
олією на полотні
мов кров'ю серця
записував
“Зов золотого дуба”
що предок мій
колись був посадив
тепер озвався ним
спокійний і безсмертний
ПРЕДОК
мій
на Землю повернувся рятувати
мене
самотнього
За картинами Галини Севрук
“Благословіння”
щодня благословляється на світ
це дар усім
з отих аж позахмарних бескидів
із Того Світу
де моляться за нас за всіх
легкі й незримі
слова ці
кожному приносить Вітер
“Благання”
ось я
перед Тобою
тихіша трави
яку Ти всюди розсіяв
яку виполюють і витоптують
а вона знов проростає
як цей народ
я частка його
Перед Тобою я
тиха трава
та відчуваю в собі вже іншу
тож якщо це можливо
і не порушить задумів Твоїх
покажи мені мене справжню
якою повинна бути
та
що тихіша трави
перед Тобою
ось
я
“Молитва”
ще здалеку
від горизонту
побачила дерево
воно закривало півнеба
й світилось незвично
нарешті я підійшла
й тож не дерева крона півнеба заступила
то замислений Джура скам'янів наче брила
навкруг нього молоді Вітри поставали
що чули од діда-прадіда оповідали
загули Пороги під водою Дніпра
випросталась
потягнулась угору принишкла Трава
над Великим Лугом
небо стало пругом
зблиснула Кінська Вода
повертається Пам'ять
пробуджуюсь я
Пантократор
(Мозаїчна композиція у куполі Софійського собору в Києві,12 ст.
)
Вседержителю
Ти трохи розгублений
стиснені мужні і владні губи
правиця застережливо піднята
та погляд виказав Твою зболену душу
бо ж не сталося Раю Земного
і не всі увійдуть у Рай Небесний
і тягти Тобі плуга самому
бо ж нема сильнішого поряд
Ти книжку до серця притис
щоби стишилось мудрим словом
і янголи безгрішні охоронці Твої
на віддалі від Тебе Сяючого
наблизитись не можуть
а що вже казати про нас
Твоїх посланців нетривких у часі
яких поставив на межі пітьми і світла
із завданням переробить пітьму у світло
і ми
слабкі та тихі
працюємо по силі
тому є серед нас і ті
які не можуть опиратися пітьмі
і збільшують її в рахунок світла
і світло перетворюють у тьму
і мають в нагороду
скороминучі радості і втіхи
а ми
що тихі
крихту світла
добуту упродовж життя
долучимо до Сяйва
Вседержителю
Тінь Пікассо у Харкові
на п'ятнадцятому поверсі готелю “Харків”
сиджу за столом заваленим паперами
в позі мандрівних гімнастів Пікассо
і
з незбагненним почуттям
що сповиває мене смутком
дивлюсь у вікно
де золота панорама міста
обертається в часі так повільно
що й Холодна Гора
видається нерухомою
відчуваю цей часовий потік
включаюсь
у щільність зв'язків між речами
прозорію
пронизую простір
встигаю побачить
як земний небокрай
зірницею спалахнув
минулим
зниклим назавжди
***
Преображенська церква
Золотоніського Красногірського монастиря на
Черкащині. Збудована у. 1767-1771 роках,
. архітектор Іван Григорович-Барський
Я
барокова споруда
зруйнована часом
примхливість думок
їх виразний малюнок потято
і споглядаю я вітер лише
на моїх хорах запилена тиша
на моїх хорах луна вмирає
вітер голосу свого не має
вітер на вікнах розп'явся
втіха
мо' на хвилину й зігріє
тихо
тихо ніч у мені пливе
і розгортає минуле усе
я затуляю оголеність смутком
сонце зійде
його випалить хутко
і позолотить усі мої бані
вже неіснуючі вже примарні
і на хвилину я знов барокова
пишна
містична
аж рококова
“У літо літери вплелись”
(Олександр Гордон. Латентний Львів.- Львів, 2003.- 184 с.
)
Я з Вами йшла
лунке повітря
вбирало змісти Ваших слів
мовчала я
на сонці
повільний день нечутно тлів
прадавні баби - кам'яниці
за нами стежили
їх зір
мене проймав
незнаний звір
що в мурі кам'янім ожив
до мене пильно приглядався
і вже тремтів полум'янів
та нестрашний був
бо змалів...
мене приймав Латентний Львів
ні
не прихований
т а є м н и й
заглиблений у себе Львів
“готичних ліній літній спів”...
“лютує латеральний біль”...
я з Вами йшла
у Латеральний Ваш Латентний Львів
