Текущий выпуск

Іранська поетеса. Народилася 3 квітня 1962 року в іранському місті Мешхед. З 2006-го мешкає в Швеції, зараз живе в місті Мальме. Член Спілки письменників Ірану та шведського ПЕН-клубу. Авторка шести книг мовою фарсі й однієї збірки шведською. Перекладає англомовну поезію. Лауреат Премії принца Вільгельма від шведського ПЕН-клубу (2013). Лауреат Малої Нобелівської премії – Міжнародної премії імені Людвіга Нобеля «Будон» (Удмуртія, 2014). Дружина іранського поета Сограба Рагімі. Нині у Швеції підготовлено до друку нову книжку Азіти Кагреман: це ірано-шведсько-український проект – збірка віршів шведською, українською та російською мовами. Перекладачі з перської мови – Надія Вишневська та Сергій Дзюба.

Втрачати по одній барвисті скляні кульки для дитячих ігор

На вечірніх стеблах сплять втомлені вогники.

А ніч обов’язково продовжить красень-місяць,

У вигнанні я була супутницею твого доброго обличчя,

І вітер, що його птахи здійняли, був таким пронизливо-мідним,

Ніби пустеля холодна лягла на мої плечі важезним жакетом.

І місяць, запінившись, розчиняється в склянці.

Ця подорож постійно крутиться у мене на язику,

Щоб ступати і далі врочисто почерком сульс[3].

Цей зелений чай, зім’ятий льодяними пальцями,

І чемодан, що половину моєї блакитної туги ховає.

Земля стала листочком паперу для дитячих забав,

Складений кривий трикутник ледве стоїть на одній стороні.

Якби не вони, то тваринний страх з’їв би мене вже давно.

Вісім років скоцюрбилися до розміру сушеного чорносливу

Фіалкова сукенка у гардеробі геть втратила цінність.

І з ран цього постійного бігу втікала голка, не встигаючи їх зашити.

І вітер не креслив для тебе ромби у цій дитячій забаві з папером.

Мені світліше, ніж голубові, якого я народила,

Чорні літери, неприборкані дикі слова з жіночих уст

Говорю до себе: Чи зможеш ти, жінко, у цьому багатоманітті

Між переляком і мольбою тієї високої верхівки дерева

Щоби люди у дзеркалі геть повтікали нарешті.

Запах того, що вариться там десь на кухні, і шурхіт віника.

Смерть – випадок надто простий і від того складніший.

Розмірковування багдадської зірки про розлуку

Весна давно пішла, така, як Рабія[4], іракська поетеса восьмого століття.

Сподіваюсь, вона залишила для мене хоч свічку, щоб знати дорогу.

Під кожним деревом, сказала б ти, ллє дощ і скрегоче вітер.

Наче тонула ти в цих голубах, що всі разом злітали увись,

Наче білий тюльпан, піднімалася зірка угору,

Вигнуті рядки у багряному небі Іраку – це тихенько Бог хмари жене.

Мелодія твоїх очей линула аж до початків землі,

До години цвітіння, коли сніг і сіль були однаково білі на смак,

Як вода, поки прагнення загубитися стало вірою і натурою.

Чи метелик вмирав від такої краси тисячу раз

На картині, яку намальовано пломенем свічки[5]?

Як же мучаться серце моє і острови Меджнуна[6], закуті ланцюгами.

Гей-гей, підганяємо у безперервній грі слів, гей-я-гей!

Скільки голів полягло, а тобі на війні сниться барбат[7] і руку простягнеш по нього:

Чому ж ні, місяцю, я такий самий дивний, як був – я ще є!

Але сів у грязюці, спостерігаю захід сонця і очерет.

Ви прийдіть з учорашньої ночі і десь цими літерами давніми, сирійськими, блакитними

Знову опишемо човен на згадку про втрачену річку Карун[8]».

Перешіптуються плутано і безкінечно речі під шаром пилу –

Та я прийду в оту несправедливість що з тобою сталась

Ви ще привабливіший у фіалковому світлі підвечір,

Але ось на шостій сторінці з’явилась оголена жінка

Всі персонажі постають у десятій сцені вистави

Перська мене привела на світ, гарно мене написала,

Фарсі – квіткова, смугаста, з кишенями чоловічими, жіночими,

Цеглини будівель з каналами і зображеннями кипарисів на стінах.

Обриси Джендека[10], художній стиль Тарзі Афшара[11], і молодий місяць,

Врочисті пісні довгих років слави мови дарі[13].

Перська мова, що любить порозглядати райони ґебрів-зороастрійців[14].

Складки знову перетворюються в ганчір’яну ляльку.

Розмова Лейли із Всечуючим Богом у четвертому розділі твору.

Ти та, що чекає, надіється, запальна і схвильована у вибухових дискусіях.

Не ставай на коліна, не здавайся, дивовижна істото,

Щоб тривав іще світ, перська мово, мене народи.

Я осідлала красивого півня з картини Марка Шагала[17],

Закохано поцілувала його дзьоб і прокаталась

Дорогою від його голови до тепла жіночих чобітків.

Кукуріку-ку – тоном мудрого радника Асафа Бархії[18]

З підносом плову провадив філософські бесіди

(Всі жінки – то одна довга змія, спільне кратне чотирьох Даллє Мухталє[19],

Дрібний пісок, що поспішно стікає між пальців і неймовірно гарні

Повернула його гребінець, але не ввімкнувся мотор.

Вершник і той, хто під ним, чайна чашка і блюдце, нарандж і торандж[20].

Я закінчила хід у цій грі, після мене нікого не було.

Спритний перший завиток весни. Мушу з півня зійти.

Над річкою, якої нема, спить істота поранена.

Зусібіч коливаються обриси мінаретів на вітрі.

Снаряди ковтає, вмирає, читає заупокійну молитву.

Цю касиду[22] зав’язали стрічкою над могилою святого, щоб бажання здійснилося,

Небо підвішене до гілок заходу сонця, щоб не пролилось.

Одне тільки добре у місті, ось тут, за завісою він захищає газель[24].

Піднімається з наспівом в небо і краплями пише на людях,

У стовпотворінні голубів, на мертвому базарі дня скорботи.

Місто, ніби якийсь чоловік, що прийшов під час зливи

Ти стала птахом з раною більшою за власну тінь

Згадались твої пальці настільки сині від холоду

Та плоди червоні від крові запалені лампадки

Слова що врізали нас якомога коротше і в тиші вони записані порожніми

У цих хмарах похмурих нагромаджених навколо нас

Українською мовою з перської переклала Надія Вишневська

Вишневська Надія (Україна) – перекладач, аспірант кафедри теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Народилася в 1986 році у Львові. У 2003-му вступила до Львівського національного університету імені Івана Франка на філологічний факультет, а в 2008-му захистила диплом магістра філології (перська мова та література). Магістерську роботу писала під керівництвом Романа Гамади. У цьому ж році на запрошення Центру розвитку перської мови та літератури пройшла курси в університеті Алламе Табатабаї (Тегеран, Іран). Продовжує займатися іранською тематикою, зокрема переклала кілька уривків до «Антології перського гумору», укладеної Романом Гамадою. Консультує студентів перших – других курсів іраністики. Бере участь в атрибуції музейних експонатів зі сховищ Львівського історичного музею та Музею історії релігії. У 2014 році стала лауреатом Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» за невтомне збагачення української культури літературними скарбами Сходу.

[1] Біблійний сюжет, який також описаний в Корані.

[2] Зулейха – героїня легенди про Йосифа Прекрасного, дружина єгиптянина, вона закохалася в праведника Йосифа і ледь не звела його зі світу за те, що він не відповів взаємністю.

[3] Почерк сульс – витончений і врочистий стиль арабо-перської каліграфії.

[4] Рабія аль-Басрі – одна з перших ісламських містиків, аскет і поетеса VIII ст. За легендою, вона відмовлялася їсти навіть фініки, яких було доволі на навколишніх деревах. Запалена свічка – суфійський символ вказівника шляху до Істини.

[5] Метелик, що летить на полум’я свічки і згорає – суфійський символ шукача істини, який знайшов Абсолют і розчинився в ньому, переставши існувати для цього світу.

[6] Острови Меджнуна – географічна локація військової операції «Гайбар» під час Ірано-іракської війни 1980 – 1988 рр. Меджнун в літературній традиції – образ закоханого, який божеволіє від розлуки з коханою Лейлі.

[7] Барбат – іранський струнний музичний інструмент.

[8] Карун – найбільша ріка Ірану, яка впадає в Шатт-аль-Араб на кордоні з Іраком.

[9] Мова фарсі, чи перська, поширена на території Ірану, а також в навколишніх областях. Колискою перської мови вважається місто Фарс на північ від Перської затоки. Фарсі належить до індоіранських мов і має більше спільного зі слов’янськими мовами, ніж арабська; їх часто плутають через те, що іранці теж пишуть арабською в’яззю. На Міжнародному конкурсі мов у Парижі в 1934 році перську мову визнали однією з наймилозвучніших, поряд з французькою та українською..

[10] Джендек – містечко неподалік Есфагану, одна з зупинок караванів, що проходили Великим шовковим шляхом. У поселенні також знаходяться більш ніж двотисячолітні руїни фортеці Анушірвана. З містом Джендек також пов’язують життя і творчість видатного каліграфа і поета ХІХ ст. Яґма Джендекі.

[11] Тарзі Афшар – поет і мандрівник XVII ст., прославився особливим витонченим стилем віршування.

[12] Перша літера перського алфавіту – алеф – залежно від тривалості може бути написана з горизонтальною позначкою вгорі, тобто «з шапкою» або без неї. Також гра слів асоціюється з однойменною п’єсою Голямгосейна Саеді (1936 – 1985).

[13] Фарсі-дарі – придворна перська мова, яка використовувалася для написання класичної поезії X – XVI ст.

[14] Зороастрійці, яких мусульмани іменували ґебрами, є послідовниками давнього іранського вірування в доброго бога Агура Мазду. Кредо зороастрійців можна перекласти як «Добра думка, добре слово, добре діло». Пророком цієї релігії називають Заратустру, а священною книгою – «Авесту».

[15] Занде-руд (Заянде) – дослівно «ріка життя», тече в Есфагані, культурній столиці Ірану.

[16] «У святого Михайла був півень» (1971) – екранізація новели Льва Толстого «Божеское и человеческое», яку здійснили італійські режисери брати Тавіані.

[17] Півень вважається одним із найчастіше вживаних символів на картинах Марка Шагала («Півень», «Оголена на півні», «Скрипаль і півень» тощо).

[18] Асаф Бархія – за мусульманськими переказами радник царя Сулеймана (Соломона), що став уособленням мудрості і слушних повчань.

[19] Даллє Мухталє, чи частіше Даліл-е Мухтар, героїня іранських народних гумористичних оповідок про хитру жінку, яка була настільки вправною акторкою, що здобула неабияке багатство і двох одразу чоловіків-розбійників, які тривалий час навіть не знали про існування один одного.

[20] Нарандж і торандж – метафорична гра слів, що асоціюється з казкою про дівчину, яка вийшла з плода цитрусового дерева. Вона була дочкою пері, а після захоплюючих і небезпечних пригод стала дружиною царевича.

[21] Мешгед – іранське місто, назва якого походить від того ж кореня, що слово шагід – мученик за віру. Воно знаходиться доволі близько до пустельних районів країни, через що міська річка Кешеф часто пересихає. Мешгед – другий після Кербели релігійний центр мусульман-шиїтів, у місті знаходиться гробниця мученика Імама Рези.

[22] Касида – урочистий вірш у класичній перській поезії, близький до хвалебної оди.

[23] Щорічні траурні процесії на згадку про смерті мучеників супроводжуються протяжним співом скорботних пісень, які можемо назвати частиною театральних містерій, а також самобичуванням.

[24] Газель, чи лань, яка втікала від мисливців, прихистив Імам Реза, охоронець пригноблених. Серед паломників є традиція фотографуватися на пам’ять на фоні завісти з зображенням цього святого.